Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 19. Боротьба із замком

Параліч

Авентюра 19. Боротьба із замком

Микола Жарких

Замок не відкрився ані того дня, ані наступного… Товстовойтенко все казав :

– Ачей, відкриється! – проте “ачей” не наступав і через тиждень голова занепокоївся. Треба було щось робити, бо без комори, без приймання та видачі майна колгоспне виробництво паралізується. Вечорами він крадькома підходив до дверей комори, прислухався, чи не загудів замок, шепотів :

– Замок, відкрийся! – та це не допомагало. Зрештою Андрій Микитич оголосив загальні збори по питанню : “Що робити із замком?” Колгоспники прийняли найжвавішу участь у зборах (у столицях це зветься “мізковий штурм”), були висловлені десятки пропозицій, від найслушніших до найбезумніших. Один тільки дядько Мирон стояв, притулившись до стіни й схрестивши руки на грудях. Він мовчав.

Дядько Мирон мовчав не тому, що йому нічого було сказати. Він мовчав од надмірно глибокого знання. Він передбачав розвиток подій на два місяці вперед і був настільки в собі упевнений, що навіть записав їх до своєї книги. І все збулося як по писаному, або, висловлюючись сучасніше, як по запрограмованому. Що саме, – я розповім послідовно, а зараз скажу тільки, що розміри збитків не міг собі повністю уявити навіть дядько Мирон, – настільки несподіваними і різнобічними були наслідки закону Бернуллі.

Дядько Мирон розумів, що всі пропоновані засоби нікуди не годяться, та чи повірять у це люди, які покладають на них всю надію?

– Нехай поки що втішаються, – думав дядько Мирон. – Коли вони на власному досвіді пересвідчаться у нікчемності цих “пропозицій”, вони схаменуться. Не сидіти ж їм склавши руки, – все ж за роботою відчуття власного безсилля не таке гірке й здається, нібито врятування потопаючих цілком в руках самих потопаючих.

Ось які скорботні думи думав дядько Мирон під час зборів.

Перша, найпримітивніша пропозиція була – виламати двері. Колгоспники озброїлися сокирами та ломами і бадьоро пішли у наступ. Але двері не піддавалися. Річ у тім, що комора була збудована ще в другій половині 19 століття. Це свого роду пам’ятка архітектури. Тоді, щойно оголосив імператор Олександр 2-й свободу, сільський схід приговорив зібрати гроші, купити в стародубському повіті потрібне число найліпших дубових колод, найняти теслів і збудувати громадський хлібний магазин. Тоді ж був замовлений і старий замок, нещодавня жертва технічного прогресу. Після колективізації в старому магазині була влаштована колгоспна комора – приміщення було краще не треба. Так от, замок за цей час, точно, дещо стерся, але дубове дерево із сожських лісів стояло непохитно. Ось яка це була комора.

Зазубривши сокири й погнувши ломи, колгоспники облишили свій первісний проект і спробували реалізувати другу ідею. У шкільному підручнику історії для четвертого класу був малюнок, на якому татари штурмували місто Київ у 1240 році. На малюнку було багато усього зображено, це дуже змістовний малюнок, – я досі звертаюсь до нього як до головного джерела про ті події, – і зокрема був зображений таран, котрим татари довбали Золоті ворота. За цим малюнком колгоспники зробили собі таран і через два дні пішли на новий штурм, котрий, згідно рекомендації того ж підручника, тривав без перерви два дні й дві ночі. Колгоспники розділилися на три зміни, з яких одна протягом восьми годин розгойдувала таран, друга відпочивала, а третя готувала їжу та допоміжні матеріали. Здавалось, що перемога близька, але…

Але якби трапилося таке нещастя, що татари прийшли не в 1240 році, а в цьому, про який ідеться, і приступили не до Золотих воріт Києва, а до комори села Благодатного, то їхня армія, що пройшла пів-світу і ніде не знала поразок, була б змушена піти ні з чим, – хіба що сплюндрувавши околиці. Теслі часів Олександра 2-го врахували сумний досвід тієї облоги й обладнали комору протитаранними скріпами. Наприкінці другої доби вістря таранної колоди змочалилося і штурм довелося припинити. Двері комори стояли непорушно.

Наступний проект був – обладнати таран металевою головою, бажано броневої сталі. Але колгоспні майстерні не могли виготовити її власними силами, а інші металообробні центри були відрізані розквассю. Андрій Микитич написав папір, підписався, притиснув печаткою, заклеїв конверт і, віддаючи його Лобуренку, сказав :

– На тебе вся надія!

Лобуренко із пакетом за пазухою дістався до неосяжної від розливу Ворскли, знайшов підходящий човен і поплив. Ворсклою він спустився до впадіння її у Дніпро, а Дніпром – до самого великого Дніпрослава. Там він прийшов на Дніпрославський металічний завод і показав директору свій мандат. Це було прохання виготовити з броневої сталі голову для тарану, з гарантією оплати. Директор увійшов у становище, подзвонив кому слід, попрохав і організував.

Голова була виготовлена і Лобуренко привіз її до села, та це сталося майже через два місяці, коли ідея тарану була полишена. Так і лежить вона, не іржавіючи, а лише злегка потускнівши, біля комори, і хлопчаки використовують її для гри у космічний політ.

Наступний проект був – вирити підкоп, але будівники комори і це передбачили, або, точніше, не передбачили, а просто зробили своє діло на совість і підвели під комору капітальний фундамент з буту. Підритись під фундамент було, звісно, можна, але не навесні, коли скрізь тане сніг і виритий за день підкоп за ніч виповнюється водою. Ця затія також була полишена.

Найрозумніше було б звернутись до букаула Противіна – на його об’єкті напевно знайшовся б і автогенний різак, й інша підходяща техніка, але згадали про це пізно. Хто в Благодатному підтримував зв’язок із букаулом? Василь Павлович Бевзь, але він у Полтаві. Микола Платонович Лобуренко, але він десь мандрує із замовленням на броневий наконечник. Останній був дядько Мирон, але в нього, як ми знаємо, відношення з букаулом були не сонячні.

Дядько Мирон через букаулів об’єкт під суд потрапив, а букаул через дядько-миронову упертість різним комісіям пояснення давав. Погодьтеся, що це людей не зближує. Залишалось послати діда Хому, надавши йому офіційного листа за підписом голови колгоспу А.М.Товстовойтенка.

Дід Хома, ледве продершись до брами об’єкту, протяг черговому козакові папір. Козак пішов до своєї будки і довго щось там робив, а дід Хома весь цей час чекав, стоячи на злегка підсохлому асфальті. Нарешті козак вийшов з будки і сказав :

– Не наказано пускати. Букаул сказав, що він такого голови на ім’я Товстовойтенко не знає. Ходять тут усякі, а потім комісій не обкидаєшся.

Букаул, звісно, удавав, що не знає нового голови, і дід Хома знав, що Противін удавав, та що тут зробиш? Букаул – хазяїн на своєму об’єкті : видасться йому людина підозрілою – і не пустить, і йди шукай на нього управу. Так і від’їхав дід Хома ні з чим.

Тяжко навіть описати, які біди переживав колгосп “Шлях до перемоги” протягом тих двох місяців, коли не могли відкрити комору. Адже сонце вже припікало, треба було у поле виїжджати, а як тут виїдеш? Пальне для тракторів – у коморі, лемехи плугів, щоб не іржавіли, також у листопаді сховали у комору, насіння – у коморі, корми для худоби – у коморі, і немає до цієї комори найменшого доступу. Неможливо описати, скільки сорому витерпів Товстовойтенко, гасаючи по навколишніх колгоспах і благаючи в них у борг хоч пригорщу насіння, хоч горнятко бензину, хоч пучечок соломи для корів… А скільки він вислухав кпинів і в очі і поза очі, як потішалися усі над жертвою технічного прогресу, як потирали руки і підштовхували один одного зі словами :

– Ну-ну, подивимось, як вони тепер до перемоги вирушать!

Ні, це неможливо ані у байці сказати, ані в доносі описати! Одне тільки і підтримувало Андрія Микитича на цьому важкому шляху – це думка, що зате колгоспна власність за ці два місяці не витерпіла жодного збитку.

– Нехай нам тяжко, проте крадіям ще гірше! – думав він. Але і в цьому він помилявся…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1941

Модифіковано : 10.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.