Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Параліч / Авентюра 26. Нова каланча

Параліч

Авентюра 26. Нова каланча

Микола Жарких

Найістотнішим пунктом, що вплинув на діяльність дядька Мирона, було будівництво нової каланчі. Ця каланча була така висока, а природні здатності дядька Мирона на цей час розвинулися так сильно, що йому нічого не вартувало побачити будь-яке злодійство у найменших подробицях. Ані дрібні, ані значні крадії не могли сховатись від його погляду. Всі інші пункти, що утискали й обтяжали дядька Мирона, він виконував покірливо : нагородили його орденом – він поїхав, куди звеліли, жив там, скільки було наказано, з’являвся куди слід, вклонявся, дякував і говорив, що тепер він з новими силами. Крадії в цей час крадійствували, а ті, кому він вклонявся й дякував, в душі своїй повторювали : “Та вгамуйся ти, невгамовне створіння! Ну, ось орденом тебе нагородили, – ну, чого тобі ще треба?”

– Мені треба, щоб припинили красти, – пояснював свою філософію дядько Мирон. – Не треба мені ані орденів, ані пошани, навіть каланчі з центральним опаленням, – єдиною моєю мрією завжди було дожити до того дня, коли покинуть красти.

– Та що ти, дядьку Мироне! Ти нас зовсім вигубити хочеш! – відповідали йому різні люди. – Адже зараз злодійство – єдиний рушійний стимул нашої економіки. Відніми його – і все зовсім розвалиться!

– Одвіку вважалося, що злодійство підриває економіку, а тепер, виходить, зміцнює? – питав дядько Мирон.

– Виходить, – відчайдушно зізнавалися його співбесідники, але дядько Мирон їм в той час ще не вірив.

Дядько Мирон покірливо писав книги про свою роботу, ділився досвідом на злетах передових сторожів і потім, повертаючись до своєї каланчі, поспішав записати все те, що було розікрадене у його відсутність. А злодійств довкола було стільки, що ледве не щомісяця доводилося дядьку Миронові розпочинати нову книгу.

Подивиться він зі своєї каланчі в один бік – ген там у колгоспі “Шлях до перемоги” нова реформа затівається. Історичний досвід, мовляв, показав, що укрупнення було поспішним, і треба розукрупнити колгоспи. Дядько Мирон записує :

“Розкрадання робочого часу : якщо раніше в колгоспі сперечались між собою тільки дванадцять партій, то тепер, з поділом на три колгоспи, кожна з партій розділиться на чотири : прихильників укрупненого колгоспу й прихильників приєднання до кожного з трьох нових колгоспів, всього сорок вісім партій. За долевим принципом у колгоспі “Шлях до перемоги” залишиться шістнадцять партій, не рахуючи окремих представників тридцяти двох інших партій”.

Подивиться він зі своєї каланчі в другий бік – там об’єкт букаула Противіна розкинувся.

– Ну, – думає дядько Мирон, – вже на об’єкті все мусить бути до ладу, коли він колючим дротом обнесений.

Дивиться дядько Мирон – і очам своїм не вірить : двоє злодіїв зі зброярні боєприпаси витягають. Глянув дядько Мирон у свою стереотрубу – і бачить, як до щелеп патронних обійм наче латунні зуби приросли патрони для автоматів та пістолетів, як виблискують на сонці вороненими боками осколочні ручні гранати, як лискучими жовтими огірками лежать патрони для крупнокаліберного кулемету… Що ж це робиться? – з обуренням думає дядько Мирон, бачачи, як злодії ховають боєприпаси у мішок.

– Ага, зараз буде їм на горіхи! – зрадів дядько Мирон, побачивши, як з-за рогу зброярні з’явився вартовий. Та вартовий замість того щоб вчинити тривогу, почав про щось розмовляти зі злодіями. Дядько Мирон напружує слух і чує :

– Ну як, панове злодії, все взяли, що треба? – питає вартовий.

– Та ми потроху, – виправдовується перший злодій.

– Ну чого вже там потроху, – говорить вартовий, – бачите, скільки цього добра припасено? А, так ви й гранати узяли? А запали?

– От чорт, про запали я й забув, – журиться другий злодій.

– Теж мені, майстер, а ще казав – я все знаю, я у десантниках служив, – докоряє йому перший злодій.

– Там у другому проході ліворуч, запали лежать, – пояснює вартовий.

Нарешті, набравши ще й запалів, злодії уходять, вартовий закриває зброярню й продовжує ходити довкола неї.

– Що ж це робиться? – тремтить від обурення дядько Мирон, розкриваючи книгу.

Подивиться він зі своєї каланчі в третій бік – там слідство у справі про крадіжку телевізора йде.

– Телевізор “Славутич Ц-312” – ваша продукція? – питає слідчий на заводі.

– Наша.

– А екземпляр № 241526 куди був відправлений?

– Перепрошую, як то № 241526? Та в нас тільки 110-а тисяча номерів іде, а ви 241-у називаєте.

– А це ваша продукція? – показує слідчий рештки згорілого телевізора. Інженери заводу копаються в них і відповідають :

– Точно, наша продукція.

– То як же це так? Хто ж і коли її випустив? Існував такий телевізор чи не існував?

– Не могім знати!

І бачить дядько Мирон, як слідчий пише постанову : “Через неможливість встановлення факту реального існування телевізору з вказаним номером справу про його крадіжку припинити”.

– От тобі й на! – думає дядько Мирон. – Що ж це виходить? Вкрадене визнається неіснуючим?

І пише дядько Мирон. Відриваючи час від їжи, від сну, він пише. Протести, скарги, супліки, листи до газет. З усіх боків він чує : давай, дядько Мирон, ще дужче! посилювати треба боротьбу за охорону власності! – і дбає як може. Отримують люди його листи й потішаються з усієї сили : як то зграбно вони дядька Мирона довкола пальця обвели.

“Так, – відповідають йому з колгоспу, – відмічені вами факти розбазарювання робочого часу дійсно мали місце. Та оскільки будь-яка реформа є не що більше як розбазарювання, а зовсім без реформ не можна, то доводиться з цим миритись. Але надалі ми вживемо заходів…”

“Так, – відповідає йому букаул Противін, – окремі факти зникнення боєприпасів дійсно можуть мати місце, та це зовсім не дядько Миронове діло”.

“Так, – відповідає йому слідчий, – крадіжка телевізора дійсно мала місце, та коштує цей телевізор від сили 700 карбованців, а витрати на саме тільки слідство вже перевищують 3000… Куди ж далі?”

І, можливо, так і крутився б дядько Мирон на своїй каланчі до сьогодні і продовжував би у відповідь на свою доблесть одержувати зухвалі відписки, якби не одна непередбачена обставина, що раптово опинилася для дядька Мирона роковою…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1988

Модифіковано : 18.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.