Хроніка Длугоша (1470-і роки)

Микола Жарких

Славний польський хроніст Ян Длугош (1415 – 1480) у своїй хроніці використав Віт2Л. Це – ніяка не новина, на це вказав ще Антоній Прохаска, котрий відкрив і першим опублікував список Віт2Л [Prochaska A. Przekład ruskiego latopisca ks. Litewskiego na język laciński. – Kwartalnik historyczny, 1888, r. 2, № 2, s. 196 – 197].

Нагадаємо, що Віт2Л – це скорочений латинський переклад частини ППВ, доведений до загибелі Кейстута й утечі Вітовта до німців. Длугош розмістив його одним блоком під 1382 роком [Jana Długosza Roczniki czyli kroniki sławnego królestwa Polskiego. – Warszawa: 2009, ks. 10, 1370 – 1405, s. 122 – 134]. Длугош не знав року смерті Ольгерда (ця подія в нього взагалі не відзначена, просто після 1377 року Ольгерд зникає зі сторінок хроніки), але знав рік смерті Кейстута. Длугош також доповнив своє оповіданням переліками синів Ольгерда і Кейстута, яких не було у Віт2Л.

Коментатори видання 2009 року, які проявили дуже велику вченість, чомусь зовсім не згадали на цьому місці Віт2Л як джерело Длугоша. Через це ними допущена неточність: вони слушно відзначають, що війна Кейстута з Корибутом точилась за Новгородок Литовський, не за Новгород-Сіверський (с. 129, прим. 114), але закидають цю помилку Длугошу, тоді як він просто запозичив цю назву із Віт2Л.

Гірше того – коментатори вірять в існування Бірути (с. 126, прим. 92), котра, як ми вже пояснювали, з’являється в «історичному джерелі» через 280, якщо не 300 років після свого міфічного «шлюбу».

В подальшому викладі ніяких слідів ВітЛ у Длугоша не видно, всі події, про які згадано в обох творах, висвітлені у Длугоша інакше, ніж в ВітЛ. Тому можна з певністю говорити, що Длугош мав тільки Віт2Л, і нічого більше.

Питання, чи скористались з ВітЛ пізніші польські хроністи – Меховський, Децій, Ваповський, Кромер – я залишаю відкритим, бо і без того моя робота розтягається до нескінченості.