Вячеслав Чемерицький (1969 р.)

Микола Жарких

В розглядуваному періоді повністю зникли ті центри дослідження літописів, які діяли в попередній період. Закономірно, що у книзі Арсена Насонова (1898 – 1965), опублікованій під назвою «История русского летописания XI — начала XVIII века» [М.: 1969 г.] літописи Великого князівства Литовського уже не розглядаються. Це була мовчазна відповідь на концепцію Шахматова – Приселкова.

Так само не розглядаються ці літописи і в історіографічному огляді В. І. Буганова «Отечественная историография русского летописания: обзор советской литературы» [М.: 1975 г.]. Втратили інтерес до теми й українські дослідники, а польські вчені, хоча й опублікували ряд цікавих статей, займалися лише частинним питаннями.

Основні праці про літописи Великого князівства Литовського в цей період написали білоруські вчені, і першим з них слід назвати Вячеслава Чемерицького (, нар. 1936 р.).

В 1965 – 1967 роках він надрукував кілька статей, а в 1967 р. захистив кандидатську дисертацію. Ці матеріали увійшли до наступної книги.

В 1969 році В. Ч. опублікував книгу «Беларускія летапісы як помнікі літаратуры» [Мінск: 1969 г. – 190 с.]. Подивимось, що ж нового вносить у наші знання ця книга. Назва її подібна до книги Сушицького, але розглядувані літописи вже не «західноруські», а «білоруські».

Починає В. Ч. з класифікації текстів, розглядаючи два варіанти: три редакції одного літопису або три літописи (с. 16). Питання, на мій погляд, схоластичне, важливіше, що автор не відступає від помилкової традиції виділення коротких, поширених і повного тексту.

Розглядаючи список Красінського, В. Ч. вказав, що він складається з двох окремих самостійних частин (с. 19, у нас – Лит3Л і Віт6Л). Але цей маленький крок до раціональної класифікації не був продовжений.

Нове в класифікації В. Ч. – виділення в окрему групу Віт1Л, Віт2Л, ППВ у складі НЛД та інших не надрукованих списків (с. 25). Підстава, як бачимо – склад: ППВ або ППВ + ДВ. Інші списки В. Ч. називає трьома зводами (с. 25) і пропонує називати їх відповідно Білоруським 1-м, 2-м та 3-м літописами (с. 27). Але ці назви запропоновані у підрядковій примітці, неначе в порядку експерименту, і не вживались наступними дослідниками. Запровадження таких позначень я вважаю кроком у правильному напрямку, і шкода, що цей крок не був підтриманий.

Невірна класифікація негайно приводить В. Ч. до утруднень і суперечностей. З одного боку, він визнає найкращим Супрасльський список (Daniłowicz forever!, с. 29), з другого – Біл1Л кращий (с. 30). В наших термінах – Біл1Л кращий за Біл2Л, і це справді так.

Джерела ЕМФ у В. Ч. окреслені у суворій відповідності до Шахматова (с. 30), отже, помилково. Поліпшення, запроваджені Приселковим, не враховані.

Порівняння текстів приводить В. Ч. до висновку, що всі короткі списки походять з одного протографа, який найповніше відбився в Супрасльському списку (с. 40). З цим твердженням повністю погодитись не можна, я бачу тільки, що Біл0Л був спільним протографом для Біл1Л – Біл4Л. Для ВітЛ це не так, і само існування протографа у складі Біл0Л + ВітЛ, на мою думку, не доведене.

Далі В. Ч. розглянув джерела загальноруської частини (по-нашому – ЕМФ). Він знайшов близькість до Н4Л (с. 41 – 44; нагадаю, що потрібний на цьому місці НКЛ був надрукований тільки у 2002 році). Зауважені ним розбіжності ЕМФ та Н4Л (с. 54) вимагають повторного порівняння ЕМФ з НКЛ – дійсного джерела ЕМФ. Але структурної новації, яка поєднує НКЛ / Н4Л з ЕМФ – перестановки оповідань за 1237 – 1240 роки – В. Ч. не зауважив, хоча спеціально розглядав ці записи (с. 67). Просто містика якась.

Розглядаючи джерела ЕМФ, В. Ч. підтвердив збіжності із СимЛ та С1ЛСІ (с. 45). Детальніше вони розглянуті на с. 72 – 74, але чомусь В. Ч. порівнював ЕМФ не з СимЛ, а з Троїцьким літописом за реконструкцією Приселкова (у збережених оригінальних фрагментах ТЛ, як ми бачили, збіжностей з ЕМФ практично нема). В. Ч. знову відзначив кілька звісток, яких не було в СимЛ, зокрема, про події у Царгороді в 1353 р., і навіть згадав РогЛ (с. 75), але не побачив у РогЛ джерела цих звісток. Ще один шанс зробити відкриття було упущено.

Хоча в цілому В. Ч. прийняв висновки Шахматова щодо джерел ЕМФ (с. 49 – 50), він почав віддалятись від правильного вирішення, міркуючи, що подібність ЕМФ до Н4Л та С1ЛСІ може свідчити не про безпосереднє використання цих літописів, а про використання їх спільного джерела (с. 51). Цим джерелом В. Ч. вважав міфічний «звід 1448 р.» (с. 59), від якого сучасна наука відмовилась. Але на той час ця невдала побудова Шахматова була загальноприйнятою, і це пояснює нам причину помилки В. Ч., хоча й не скасовує самого факту помилки.

Розвиваючи свою помилку, В. ч. викомбінував ще один звід, близький до «зводу 1448 р.», але не тотожний йому – він-то й був джерелом ЕМФ (с. 70).

Зі слушного спостереження, що запозичення різко уриваються на 1418 р., В. Ч. не зробив природного висновку – що тут закінчився літопис-джерело; його думка обернулась до «поліхрона Фотія 1418 р.», який був доповнений до 1446 р., і в такому вигляді використаний (с. 70 – 71). Все це безумовно помилково.

В цілому ЕМФ, на (помилкову) думку В. Ч. – робота білоруського літописця, який скорочував свої джерела (с. 77). В. Ч. побачив спрямованість цього скорочення у стремлінні дати коротку історію Київської, Московської та Литовської Русі (с. 78). Цю думку можна прийняти щодо Біл0Л в цілому, але не щодо ЕМФ.

«Смоленську хроніку» В. Ч. уявляв собі у складі ОЗП + ППС (с. 79 – 80); вона написана бл. 1436 р. смолянином (прихильником Сигізмунда) з оточення митрополита Герасима (с. 84) – ідея давня, але помилкова. Ці твори були написані для ВітЛ і з нього запозичені у Біл0Л.

Цьому ж автору, на думку В. Ч., належать і ПВ-1 (1428 р.) і ПВ-2 (1430 р.) (с. 92). Цього автора я назвав «другим литовським писарем» і автором зазначених творів. Але я не бачу підстав вважати його жителем Смоленська. Панегірики пишуться у столиці, поблизу особи правителя, і звідти поширюються по території держави.

Розглядаючи СмолЛ 1432 – 1445 рр., В. Ч. слушно відзначив, що він почав складатись у 1440 році (с. 93).

ППЗ, на думку В. Ч. була написана в 1431 – 1434 роках (с. 99) «писарем великокнязівської канцелярії, де можна було отримати докладну інформацію про минуле Поділля» (с. 100). Це уявлення цілком помилкове. Ніякої канцелярії на той час у Литві не було, а з пізніших пересправ видно, що для литовських панів історія Поділля починалась з 1410 року. Не те що про часи Ольгерда, а навіть про похід Вітовта 1394 року ніхто нічого не знав і не пам’ятав. Отака була «докладна інформація»!

Початкову частину ВітЛ (у складі ППВ + ДВ) В. Ч. слушно вважав твором фрагментарним, складеним з кількох частин (с. 101). Але частини ці він виділяв традиційно, тобто помилково: Віт2Л + (кінець ППВ + ДВ) (с. 103).

Такий поділ змусив В. Ч. до складних міркувань – яка була мета написання Віт2Л? Він слушно вбачав її в обгрунтуванні прав Вітовта на велике княжіння (хоча в ППВ ця ідея звучить значно виразніше!) і вважав, що твір виник в період 1382 – 1392 років (с. 111). Тому йому довелось відкинути очевидну залежність ППВ від МемВ (с. 111) – тобто заради підтримки однієї помилки зроблена ще друга.

«Другу частину» (тобто кінець ППВ + ДВ) В. Ч. орієнтовно датував 1420-и роками (с. 113), з огляду на згадку про юність автора в час смерті Скиргайла, і навіть пов’язував її з планами коронації Вітовта (с. 113 – 114). Чому в такому разі виклад закінчувався на 1396 році – не пояснено.

Розглянувши складові частини, В. Ч. перейшов до питання компоновки зводу 1446 р., який він уявляв собі у складі Біл0Л + ВітЛ. Він слушно відкинув дату, запропоновану Шахматовим (с. 119), і датував його 1446 роком. З ідеєю, що звід такого складу утворено в Смоленську (с. 122), я повністю погодитись не можу. Незаперечно смоленським був тільки Біл0Л.

Слуцький список (або літопис такого складу) В. Ч. вважав переробкою зводу 1446 р., виконаною в 1498 – 1502 рр., яка зводилась до перегрупування матеріалу (с. 126). Чи джерелом нового групування матеріалу був список «Супрасльського» складу, чи окремі твори (Біл0Л та ВітЛ) – сказати упевнено не можна. Так само дата на підставі згадки Дмитра Онука – це тільки початкова дата, а сама компоновка могла бути виконана і пізніше (в той час не було телеграфу, щоб запитати в Москві – хто там нині править, і літописець користувався такою генеалогією, яку зумів дістати, хоча б вона і не була актуальною).

Ні розгляд ППВ у складі НЛД (с. 116), ані склад Віт7Л (с. 127) не привернули уваги В. Ч. – він вважав ці твори скороченням повного зводу.

На с. 133 В. Ч. резюмував свої спостереження у вигляді стемми – як на мене, цілком помилкової. Повторю – ми не можемо побудувати стемму списків, але тільки їх окремих частин.

Почавши розгляд ЛитЛ, В. Ч. виділив гіпотетичну переробку 1517 р., в якій зі зводу 1446 р. було опущено Біл0Л, а кінець доповнено подіями початку 16 ст. (с. 136). Існування літопису такого складу важко довести, так само як і довести факт пропуску Біл0Л. Адже досить припустити факт автономного існування ВітЛ (засвідчений окремими списками!) – і цей «пропуск» стане непотрібним.

Аналізуючи БПЛ, В. Ч. слушно зазначив, що автор широко користувався ГВЛ, але тільки як допоміжним матеріалом для своїх конструкцій (с. 146, 153 – 154).

Мета створення БПЛ, на думку В. Ч. – обгрунтування прав Великого князівства Литовського на білоруські та українські землі (с. 150). Ця думка видається мені слушною.

Так само слушною здається думка В. Ч., що БПЛ було написано у Вільні при дворі якогось вельможі (Гаштольда або Гольшанського, с. 155). В. Ч. прийняв запропоновану Є. Охманським дату створення БПЛ: 1522 – 127 роки (с. 157). Вона не суперечить запропонованій мною рамковій даті. Гаштольди у цей час ворогували із Радзівілами, а тому цих останніх викреслили з історії (с. 158) – «вас тут не стояло». І це спостереження варте уваги.

Але все це стосується списку Красінського, тобто Лит3Л + Віт6Л. Хоча В. Ч. вважав цей список дефектним, у якому бракує кінця БПЛ (с. 137), далі він вважав його першою, короткою редакцією БПЛ, на основі якої виникла друга, поширена редакція 1540-х років (с. 159). З цим мені погодитись важко, бо за моєю стеммою Лит3Л – представник пізньої, «Немоносової» редакції, і тому його треба розглядати як свідоме скорочення БПЛ-Н.

В записах за 1 пол. 16 ст. В. Ч. помилково побачив сліди хроніки Мартина Бельського, тому датував їх 1550-и роками (с. 161). Насправді, як ми бачили, там використано хроніку Йоахіма Бельського (1597 р.).

Останні розділ праці В. Ч. присвячено Лит1Л, і його я розглядаю в іншому місці.

Варто відзначити, що книга Чемерицького не містить жодної згадки про керівну роль Комуністичної партії, жодного посилання на Маркса, Енгельса і Леніна, без яких не обходилась майже ні одна монографія з суспільних (і не тільки суспільних) наук в імперії зла, тобто СРСР. Випуск книги на демонстративно «несучасну» тему, далеку від завдань побудови комунізму – це була певна демонстрація, певна позиція, хоча й виражена в дуже м’якій, обережній формі.

В цілому книга Чемерицького не стала проривом у вивченні літописів Великого князівства Литовського. Автор мав значно кращі можливості зробити ряд відкрить в цій галузі, але пройшов мимо них, занадто довіряючи висновкам попередніх дослідників. Можна шкодувати за упущеними можливостями, але в науці важить тільки позитивний факт.

В 1981 р. В. Ч. опублікував статтю «Работа автора первого белорусско-литовского свода над русскими источниками» [“Летописи и хроники. 1980 г.”, М., 1981 г., с. 182 – 189]. Вона є російським перекладом відповідного розділу вже розглянутої книги, нових положень в ній немає.