Казахстан

Микола Жарких

Відомості про поїздку через Казахстан та центральну Азію (гл. 23 – 25) потребують детальнішого розгляду, оскільки, на мій погляд, коментуються вони не зовсім коректно. Для зручності посилань розіб’ємо текст Рубрука на дрібні фрагменти і пронумеруємо їх:

[1] Отже, ми їхали через землю Кангле від свята Святого Хреста до свята усіх святих, і кожен день, наскільки я міг вирахувати, робили таку віддаль, як від Парижа до Орлеана, а інколи і більше, дивлячись на те, скільки в нас було коней […]

Починаючи від ріки Яїк, мандрівники рухались на схід протягом 33 днів (29.09 – 30.10.1253 р.). Я припускаю, що цей шлях проходив десь між 48-ю і 49-ю паралелями. Якби вони справді проїжджали щодня віддаль від Парижа до Орлеана (135 км), то за 33 дні покрили б 4.5 тис. км і опинились би десь на ріці Керулен в Монголії. Примітка до видання 1957 р. говорить, що Рубрук проїжджав 80..100 км на день. Це виразно менше, ніж віддаль Париж – Орлеан, але все одно дуже багато (3300 км від Яїка – це район озера Хара-Нур на заході Монголії). Виходячи з темпу 40 км на добу, вони мали б проїхати 1320 км і опинитись десь в районі сучасного містечка Кизилжар (що лежить при залізниці Караганда – Джезказган). Але якби ми від нього повернули на південь, то перед нам лежав би рівний степ. Тому я змушений зробити невелику натяжку і продовжити шлях на схід ще на 150 км, до містечка Атасу при згаданій залізниці (середня швидкість становитиме при цьому 44 км на добу).

[2] Напередодні дня всіх святих ми полишили шлях на схід, оскільки татари вже значно спустились на південь, і направили шлях через якісь гори прямо на південь протягом 8 днів підряд […]

«Якісь гори» є для нас важливим орієнтиром, бо це не що інше, як гори Упитау (вони становлять південно-західну частину Казахського дрібносопочника). Найвища гора зветься Акмешит і має абсолютну висоту 1133 м. Тобто шлях на південь йшов приблизно по 72-у меридіану східної довготи.

[3] На сьомий день на півдні нам стало видно дуже високі гори і ми в’їхали на рівнину, котра зрошується як сад, і знайшли оброблені землі.

Дуже високі гори на півдні – це Тянь-Шань. З якої віддалі їх можна бачити? Нескладна вправа з тригонометрії дає нам формулу:

де R – радіус Землі, H – перевищення гори над точкою спостереження, L – віддаль, з якої можна бачити гору. Взявши висоту гір приблизно 4000 м і висоту точки спостереження 500 м, одержуємо віддаль десь 200 км.

Цій умові з певною натяжкою відповідає селище Бірлик на ріці Чу (Мойинкумський район Жамбильської області в Казахстані), віддалене від гір на 180 км. Натяжка полягає в тому, що геометрична можливість прокласти пряму лінію між точкою спостереження і об’єктом є тільки необхідною, але не достатньою умовою. Наявність пилу, туману, гра висхідних і низхідних потоків в атмосфері і багато інших факторів спричиняють розсіяння і поглинання світла, обмежують зону видимості. Звичайно, найбільш переконливий результат можна отримати експериментальним шляхом, проїхавши цим степом і занотувавши, коли стає видно Тянь-Шань…

[4] Через тиждень після свята всіх святих ми в’їхали у якесь сарацинське місто під назвою Кинчат […] Я спитав за назву цієї області; оскільки ми були вже на іншій території, вони не вміли мені сказати інакше як за назвою міста, котре було дуже маленьке.

Н.П.Шастіна пише: «Імовірно, місто Кенджек у долині Таласа». Назва «Кенджек» прийнята також в англійському перекладі. Пошуки міста Кенджек показали, що ця назва зустрічається в джерелах, але локалізувати його досі не вдалося. Тому це – просто видимість коментаря, коли замість одного невідомого подається друге, так само невідоме.

У «Збірнику літописів» Рашид ад-Діна є таке місце:

Навесні 667 р. (1268..1269 рр.) всі ці царевичі зібралися на луках Таласа і Кенджека і пирували цілий тиждень, а на 8-й день зайнялись нарадою та курилтаєм [. – М. : 1941 г., т. 2, с. 77]

На мою думку, Талас тут означає не місто, а ріку; тому слід припустити, що Кенджек – також назва ріки, а з’їзд царевичів відбувався у степу між цими ріками. Якщо Кенджек – це справді ріка, то певно, не така значна як Талас, і тому її назва не збереглась у сучасній топоніміці. Зрештою, весь цей сюжет не має прямого стосунку до Рубрука…

[5] І з гір спускалась велика ріка, котра зрошувала усю країну, так що вони проводили від неї воду куди їм завгодно; ця ріка не впадала в ніяке море, а поглиналась землею, утворюючи також багато боліт.

Н.П.Шастіна пише: «Це ріка Талас». На це слід зауважити, що Рубрук їхав з півночі і, щоб дістатися Таласа, мав перетнути ріку Чу, яка задовольняє всім вимогам Рубрукового опису не гірше за Талас: тече з гір, утворює багато боліт, служить джерелом зрошення і губиться в пісках. Тому я вважаю, що велика ріка цього епізоду – це ріка Чу, а місто Кинчат знаходилось на її правому березі десь в районі селища Бірлик. Те, що воно досі не локалізовано – не дивина, адже сам Рубрук і зауважив, що місто дуже маленьке.

Ще одна натяжка, яку нам треба зробити – це віддаль між Атасу і Бірликом, яка становить понад 500 км. Ми мусимо або припустити, що в дорозі на південь мандрівники збільшили швидкість до 60..65 км на добу, або перемістити точку повороту на південь (п. 2) десь південніше від Атасу і в такий спосіб скоротити це плече маршруту.

[6] Наступного дня ми прибули до іншого поселення, ближче до гір,

Я думаю, що мандрівники рухались правим берегом р. Чу на південний схід і зупинились десь напроти сучасного міста Чу (Шу), що лежить на лівому березі.

[7] і я спитав про гори, про які дізнався, що це були гори Кавказа, котрі дотикаються до обох боків [Каспійського] моря від заходу і сходу.

Шкода, що Рубрук не записав оригінальної назви цих гір. Назва Кавказ – це результат географічних міркувань Рубрука: адже гори Тянь-Шань тягнуться із заходу на схід так само як і справжній Кавказ, напрямок якого був Рубруку відомий.

[8] Тут я дізнався також, що ми вже проїхали вищезгадане [Каспійське] море, в котре впадає Етилія.

Хоча Рубрук тут однозначно вказує на Каспійське море, його провідники, коли їх запитували про море, могли мати на увазі й Аральське море, про яке у Рубрука немає жодної згадки.

[9] Я спитав також про місто Талас, в якому були німці, раби Бурі […] Про цих німців я не міг дізнатись нічого аж до приїзду до двора Мангу-хана, а про вищеназване поселення я дізнався, що Талас був позаду нас, біля гір, на шість днів шляху.

Місто Талас добре відоме. Нині воно зветься Тараз, знаходиться на півдні Казахстану (не плутати з українським містечком Талас, яке лежить в Киргизії вище по ріці і засноване в 1877 році). Талас лежить за 220 км на південний захід від вирахуваної нами точки зупинки Рубрука. Це – класичні 6 днів шляху. Оскільки Рубрук рухався генеральним курсом на схід, то напрямок на південний захід справді був для нього шляхом назад.

Цей епізод додатково показує, що ріка з епізоду № 5 не могла бути Таласом. Якби Рубрук їхав уздовж Таласу, то місто Талас було б від нього попереду або по праву руку, але ніяк не позаду.

[10] Коли я прибув до двора Мангу-хана, то дізнався, що сам Мангу перевів їх [німців] з дозволу Бату на схід на віддаль місяця шляху від Таласа, у якесь місто під назвою Болат, де вони копають золото і роблять зброю; тому я не міг попасти в їх країну в обидва моїх проїзди туди й назад. Однак я проїхав на шляху туди досить близько, можливо, всього на три дні шляху від цього міста [Болат]. Але я не знав цього, та й не міг також відхилитись від шляху, якби й знав його добре.

Н.П.Шастіна дає таку примітку: «Середньовічні іранські автори називають його Пулад або Пула». Які автори мались на увазі – я дошукатись не міг, так само я не знайшов вказівок на розташування цього Болата-Пулада-Пули.

Поклавши, що місяць шляху – це 900 км і відклавши цю віддаль на схід від Таласа, ми потрапляємо в район, де спливаються річки Кунгес і Текес, утворюючи ріку Ілі. Ключовою є згадка, що німці добували золото. І справді, саме в цьому районі знаходиться родовище золота Аксі (Axi; його координати – 43 ° 30’ півн. широти, 81 ° східної долготи; це північний схил хребта Кетмень, звернений до долини ріки Ілі). Це родовище знаходиться за 125 км на захід від початку ріки Ілі, або за 775 км на схід від Таласа. Місто Кульджа лежить від нього на північ, десь за 50..60 км, тобто Рубрук, коли заїхав до Кульджи, справді був у двох днях шляху від цього місця.

Таке дивне співпадіння всіх вказівок не може бути випадковим, тому я вважаю, що місто Болат знаходилось в районі цього родовища Аксі.

[11] Від згаданого поселення ми попрямували на схід, прямо до вищезгаданих гір, і з того часу в’їхали в середовище людей Мангу-хана.

На мою думку, це хребти Жельтау (північніше) і Айтау (південніше), котрі утворюють вододіл між басейнами ріки Чу і озера Балхаш. Вони, як бачимо, мали значення і виразно окресленого на місцевості адміністративного кордону. Маршрут Рубрука пролягав через Айтау.

[12] Через кілька днів після цього ми в’їхали у гори, на котрих звичайно живуть каракитаї,

Тут загально маються на увазі північні схили Тянь-Шаня.

[13] і знайшли там велику ріку, через яку ми мусили переправлятись на судні.

Це, безсумнівно, ріка Ілі – найбільша з рік Семиріччя. Якщо ми припустимо, що мандрівники переправились через Ілі не там, де вони до неї наблизились (мабуть, не на кожному кроці можна було знайти судна для переправи), то їх подальший шлях мав вести на схід лівим (південним) берегом Ілі.

Поїздка Рубрука через південний Казахстан Цифрами позначені: 1 – імовірне розташування м-ка Кинчат за Н.П.Шастіною; 2 – давнє місто Талас (сучасний Тараз); 3 – імовірне розташування м-ка Еквіус за О.І.Малеїним; 4 – імовірне розташування м. Кайлак за О.І.Малеїним; 5 – сучасне м-ко Копал; 6 – сучасне с-ще Бірлик – імовірне м-ко Кинчат (за М.І.Жарких); 7 – сучасне м-ко Чу; 8 – імовірне розташування м-ка Еквіус за М.І.Жарких; 9 – сучасне родовище Аксі – імовірне м-ко Болат (за М.І.Жарких); 10 – давнє місто Кульджа (сучасний Інін).

[14] Після цього ми в’їхали в одну долину, де побачили якийсь зруйнований замок, стіни котрого були тільки з глини, і земля там була оброблена.

[15] Після цього ми знайшли якесь добре місто під назвою Еквіус, в якому жили сарацини і говорили по-персидськи, хоча вони були дуже далеко від Персії.

О.Малеїн до цього місця дав примітку: «Еквіус – поблизу нинішнього Капала; точне місцезнаходження невідоме». Які в нього були підстави для такої локалізації, як і для локалізації міста Кайлак (№ 20) – мені невідомо. Але з цих локалізацій ясно – маршрут Рубрука (як уявляв собі Малеїн) йшов через Семиріччя, маючи на півночі озеро Балхаш (№ 18), а на півдні – хребет Джунгарського Алатау (№ 17). В коментарях до дальшої (29-ї) глави згадуються озеро Алаколь і хребет Тарбагатай. Узагальнюючи, можна сказати, що згідно уявлень коментатора Рубрук обігнув Джунгарський Алатау з півночі.

Чи справді всі вказівки Рубрука узгоджуються з цим маршрутом? На мій погляд, не менше шансів за південним маршрутом – уздовж ріки Ілі, на південь від Джунгарського Алатау.

Отже, якщо прийняти припущення (№ 13), то руїни замку (14) і містечко Еквіус (15) слід шукати на лівому березі Ілі.

[16] Наступного дня, переправившись через ті гори, котрі становили відроги великих гір, що знаходились на південь,

На південь від р. Ілі тягнуться з заходу на схід хребти Заілійський Алатау та Кетмень.

[17] ми в’їхали на дуже красиву рівнину, яка мала праворуч високі гори,

[18] а ліворуч якесь море чи озеро, що тягнулось на 25 днів шляху в околі. І ця рівнина вся була прекрасно зрошена водами, що стікали з гір, котрі всі впадають у згадане море.

Озеро, розташоване ліворуч – це безсумнівно Балхаш, розміри якого вказані на диво точно (довжина його десь 525 км, тобто на об’їзд потрібно десь 1100 км; а 25 днів шляху – це 750..1000 км). Під високими горами праворуч (на південь) традиційно розуміють хребет Джунгарський Алатау і, таким чином, весь цей уривок відносять до опису Семиріччя – території між Балхашем і Джунгарським Алатау. Але опис Рубрука не настільки детальний, щоб не можна було його розтягнути також на долину р. Ілі, а до високих гір праворуч зачислити також Заілійський Алатау.

[19] Влітку ми повертались з північного боку цього моря, де також були розташовані великі гори […]

Прямо на північ від Балхаша високих гір нема, я думаю, тут Рубрук мав на увазі хребет Тарбагатай, справді високий (під 3000 м), котрий знаходиться на північний схід від Балхаша.

[20] Ми знайшли там велике місто під назвою Кайлак, в якому був базар, і його відвідувало багато купців. В ньому ми відпочивали 12 днів.

О.Малеїн до цього місця дав примітку: «Кайлак знаходився трохи на захід від нинішнього Капала».

[21] Земля ця раніше звалась Органум, і жителі її мали власну мову і власні письмена. Але тепер вона була вся зайнята туркоманами.

До цієї назви Н.П.Шастіна дала таке пояснення:

«Органум – це Альмалик або Кульджа. Органа було ім’я цариці країни, так що Рубрук тут помилився. Органа була удовою по Кара-Хулагу, онуку Чагатая, і управляла після смерті чоловіка всім його улусом. Рубрук переніс власне ім’я ханші на назву області, якою вона правила».

Пряма дорога від Капала до Кульджи становить 250 км, при цьому треба перетнути два досить порядні гірські хребти – Джунгарський Алатау та Беджинтау. Якщо мандрівники збирались проїхати через Кульджу (а я гадаю, що це так), то перед ними був цілком вигідний шлях вгору долиною ріки Ілі. Ще гірше те, що після виїзду з Кайлака маршрут (згідно коментарів) йшов попри озеро Алаколь (а це 250 км на північ – знову через хребти Борохоро і Джунгарський Алатау). Отже, Н.П.Шастіна висловила цікавий здогад, що Рубрук проїхав через Кульджу, але це її припущення суперечить північному маршруту Рубрука, запропонованому Малеїним і прийнятому в інших коментарях.

Але якщо географічний здогад Н.П.Шастіної можна прийняти, то історичне пояснення нестійне. Органа її коментаря – це Ергене-хатун, вдова Хара-Хулагу (сина Мутугена, онука Чагатая). Але Хара-Хулагу правив у цій області в 1242 – 1247 і в 1252 р. Після його смерті Ергене стала регенткою при своєму малолітньому синові Мубарек-шаху. Тобто час її правління якраз збігається з часом поїздки Рубрука, і зовсім незрозуміло, чому це ім’я віднесено до минулого часу. Друга нестійність полягає в тому, що Рубрук не згадував ніякої цариці, хоча за 12 днів перебування в місті мав час, щоб зложити їй візит. Третя суперечність: Рубрук виразно пише (№ 11), що вони перебували серед людей Мунке, і ніякої області нащадків Чагатая він не зауважив. Рубрук зауважив двір Кен-хана (тобто Гуюка, ширше – ставку улуса Угедея), але не чув про двір Чагатая.

Отже, ми можемо сміливо відкинути припущення про зв’язок назви землі Органум з іменем цариці Ергене.

В.Рокхіл в своєму англійському перекладі припускає, що Органум – це Ургенч (ну, звичайно, не місто, а вся Середня Азія або Согдіана), а давні письмена – согдійські. З цим припущенням можна погодитись: несторіанські тексти согдійською мовою і письмом справді відомі, і занепад цієї мови стався десь в 11 ст. (тобто на часи Рубрука це була вже досить поважна давнина).

Складніше стоїть справа з великим містом Кайлак. Дослідники, які коментують цей фрагмент Рубрука, або дослівно повторюють припущення Малеїна (не пояснюючи і не обґрунтовуючи його), або відзначають, що це місто не локалізоване. Але мені важко повірити, що велике місто зникло без сліду. І разом з тим на північному шляху ніяких значних давніх міст не відомо.

На мою думку, Кайлак у Рубрука – це сучасна Кульджа, стародавнє місто у верхів’ях ріки Ілі. Кульджа лежить на правому березі Ілі, а на лівому березі напроти неї позначено містечко Кайнак (так на радянській карті 1967 р.; на сучасній карті Google – Qapqal). Не знати, з якого часу походить цей топонім, але можливо, і він щось може значити, бо дуже подібний до записаного Рубруком.

Є момент, який насторожує щодо південного маршруту – це віддаль між містами Кинчат і Кайлак – 650 км, що дає темп руху 72 км на день. Але такий темп, як скоро побачимо, не є неможливим.