Ентропія і пам’ятки
Микола Жарких
Отже, з точки зору термодинаміки «пам’ятка» – це об’єкт, який не знаходиться у термодинамічній рівновазі з оточуючим середовищем. Те, що знаходиться у рівновазі – не є й не може бути ніякою пам’яткою (наприклад, рівна поверхня моря). Нерівноважний стан є необхідною, але, цілком ясно, далеко не достатньою ознакою пам’ятки. Є маса нерівноважних об’єктів, які не є пам’ятками. От є стовп з ліхтарем на вулиці і колона Траяна в Римі – перше не є пам’яткою, а друге – пам’ятка. (Аж поки не прилетять московські лапті і не зіб’ють їх; як вони упадуть на землю, то буде рівноважний стан.)
Пам’ятки становлять інтерес, оскільки є матеріальними свідками антиентропійних зусиль минулих поколінь людей. Подивіться ще раз на собор в Ахені і переконайтесь, що каміння само собою в такий собор не складеться – це наслідок розумових і мускульних зусиль людей.
Природні процеси, які супроводжуються зростанням ентропії, руйнують пам’ятки, а задача охорони пам’яток – протистояти таким процесам.
Стратегій протистояння я знаю дві: консервативну і революційну (реставраційну, реноваційну, ревалоризаційну, реституційну і т. д.).
Консервативна стратегія передбачає захист тих залишків пам’яток, які уціліли до нашого часу і обмеження руйнівних факторів природного середовища (накрити залишки дахом від дощу) та / або діяльності людини (не дозволяти людям вештатись по пам’ятці і випасати на ній кіз).
Революційна стратегія передбачає відбудову зруйнованого у гаданих первісних формах (ці форми переважно нам невідомі).
Отже, якщо пам’яткова дерев’яна церква згоріла – консервативна стратегія розводить руками і говорить: «Ну, нехай так і буде, нема на це ради». Революційна стратегія говорить: «А ми цю церкву відбудуємо, може, ще й кращою вийде».
Сьогодні знову пройшов попри будинок по вул. Ентузіастів, 41. Згорілих віконних отворів на 6 – 9 поверхах близько 15, дерев’яними щитами закрито один отвір на 8-у поверсі й один – на 9-у. На 1 – 5 поверхах багато дерев’яних щитів там, де вибито вікна і скління лоджій. Маю враження, що будинок все ж таки повертається до життя (8 грудня 2025 р. о 14:19).
Давненько уже, мабуть в 1975 чи 1976 році, коли я вчився на фізичному факультуеті Київського університету, нам викладали дещо дивну «науку» під назвою «діалектичний матеріалізм». І от викладач розповів наступну філософську задачу:
Був колись такий собі Язон, який збудував корабель «Арго» і поїхав з ним аж д Колхіди по золоте руно. Привіз оте руно до Афін, і афіняни були такі горді з подвигу їх громадянина, що вирішили на пам’ять про діяння Язона поставити на постаменті його корабель.
Ну, вирішили – та й поставили. Але час минав, і от помітили, що одна дошка корабля струхлявіла і ледве тримається. «Ну, – думали собі афіняни, – треба її замінити на нову, такої самої форми. Це ж нічого, що ми одну дошку замінимо – в цілому корабель-пам’ятник залишиться ж тим самим, чи не так?»
Взяли й замінили оту дошку, а стару, струхлявілу, не викинули, а поклали поруч із пам’ятником. Далі друга дошка струхлявіла – вони й її замінили на нову, а стару поруч поклали. Далі третю… і так далі. Аж дивляться: геть усі дошки корабля-пам’ятника замінено на нові, а поруч – купа старих струхлявілих. Чи гаразд вийшло?
А до того ж ці старі дошки теж склали у корабель, і в Афінах з’явилось два кораблі «Арго».
А задача тепер така: який же з них вважати пам’ятковим?
Задача недаремно звалась філософською: однозначної відповіді тут немає, все залежить від аксіом (які звуть також презумпціями) того, хто її розв’язує.
Консервативна стратегія каже: тільки старий корабель є пам’ятковим, хоча він і вигляд має поганенький, та й запасу міцності в нього немає, може від вітру розвалитись. А новий корабель – набік, це ніяка не пам’ятка, а «новодєл» (ну, по науці – реставраційна копія)
Революційна (реставраційна, реноваційна, ревіталізційна…) стратегія каже: новий корабель є так само пам’ятковим, як і старий. Навіть коли старий корабель остаточно розсиплеться, новий буде його повністю заступати.
Тому С. Таранушенко, детально дослідивши Троїцький собор у Новомосковську (Самарі), був дуже розчарований тим, що у 1887 році храм збудували практично заново (під виглядом ремонту), і вважав його новобудовою. А в Японії туристам показують дерев’яні будівлі монастирів і спокійно кажуть, що це пам’ятки 7-го чи там 8-го століття. Коли особливо допитливі дивуються – як-то дерево могло уціліти з такої давнини? – японці кажуть: ми при потребі будуємо новий храм з нової деревини, але такого самого розміру, такими самими прийомами і такими самими прикрасами, що й давній – і вважаємо його пам’яткою старовини.
В якості домашнього завдання (чи теми дипломної роботи) можу запропонувати визначити період напіврозпаду пам’яток якоїсь групи. Ну, було створена 100 пам’яток приблизно в один і той же час, приблизно в одних і тих же умовах і приблизно однакового типу. А через деякий час їх лишилось 50. Оце й буде період напіврозпаду. Ну, заодно треба буде перевірити, чи справді процес руйнування пам’яток описується експоненціальним законом (це ж поки що тільки дослідницьке припущення).
Пишуть: у Тернополі кількість жертв російської атаки зросла до 38: знайдено ще два тіла (9 грудня 2025 р. о 15:07). Це 35-річна Тетяна Попик та її 4-річна донька Софія.
Отже, консервація утворює тільки проміжні станції на незворотньому шляху пам’ятки до повного зникнення (або в найкращому разі – до перетворення на рівну поверхню під назвою «пам’ятка археології». Але в містах нові пам’ятки археології не утворюються – земля там занадто цінна). Реставрація / реновація знищують нагромаджену пам’яткою ентропію, надають їй нове життя (з новим запасом вільної енергії) – щоб ентропійний процес руйнування розпочався заново.
На мою думку, не існує «єдино правильного підходу». В якихось випадках консервація необхідна й доцільна, в інших – так само необхідна й доцільна реставрація аж до реставраційних копій включно.
А ще існує стратегія руйнування – вона допомагає природним процесам знищити пам’ятку або й не чекає такої природної смерті, а зносить об’єкт з витратою нової свободної енергії…