Пам’ятки і закони
Микола Жарких
Починаю новий день з тернопільських : там завершено рятувальні роботи, 33 загиблих, 94 постраждалих, 6 – зниклі безвісти (я сподіваюсь, що вони перебувають десь за кордоном і поки що не зголосились) (23 листопада 2025 р. об 11:28).
В Радянському Союзі 29 жовтня 1976 р. було прийнято « і використання пам’яток історії і культури». В Українській РСР після такого сигналу з Москви 18 липня 1978 р. було прийнято свій « і використання пам’яток історії і культури».
Навіщо було приймати такі закони? Упродовж усієї своєї історії СРСР нищив всякі пам’ятки, особливо українські, і не потребував для цього ніяких законів. Необхідність прийняття оцих законів була зумовлення збільшенням числа пам’ятників Леніну. Потрібно було упорядкувати цю діяльність, зокрема, не планувати постановку другого пам’ятника Леніну на такій площі, де раніше вже було встановлено один такий пам’ятник.
Безумовно, прийняття законів – це були позитивні кроки. В чому їх користь?
Цель издания законов двоякая: одни издаются для вящего государств устроения, а другие – для того, чтобы законодатели не коснели в праздности (М. Е. Салтыков-Щедрин).
Розглядувані закони на 100 % належать до другої групи. Однак і в такому випадку користь від них є. Вони визначають, що охорона пам’яток – це добре, а їх руйнування – це погано. Тобто визначають етичну позицію законодавця (держави) в цьому питанні. Паки кажу – бачу в цьому їх велике позитивне значення.
Але як норми, які мають регулювати діяльність людей в царині пам’яток – ці документи вкрай слабкі і майже не впливають на оцю діяльність (якщо не рахувати чисто бюрократичної активності по реєстрації пам’яток).
Люди, далекі від охоронної бюрократії, дивуються й обурюються: адже є закони про охорону пам’яток, чому ж пам’ятки нищаться, а закони не діють? Відповідь дають славнозвісні закони Паркінсона: 1, чиновники створюють роботу один для одного; 2, навіть якщо у віданні Адміралтейства зовсім не залишиться моряків, чиновники Адміралтейства служитимуть далі й нічого не помітять.
Наші закони про охорону пам’яток теж породжують великий потік документів, і щоб перегризти їх, потрібна напружена робота чиновників. Але ця робота зовсім не залежить від наявності / відсутності пам’яток і мало впливає на останні. Наприклад, була історія у Києві, коли поліція прийшла задокументувати заподіяні забудовником руйнування пам’ятки, а охорона забудовника просто не пустила їх (поліцейських) на майданчик. Виникає запитання – хто з вищого начальства стояв за цим будівництвом, коли сама поліція боїться його займати? А ви кажете – закони…