Маріямпіль – Раковець

Микола Жарких

Маріямпіль

В 1988 році експедиція рухалась дуже швидко, бо планувалось за наступні два місяці, де середини серпня, дійти аж до лиману Дністра. Тому ми ніде не зупинялись на довший час, рухались практично кожного дня. І для мого фотографування лишалось не так багато часу.

Наступну зупинку після Галича експедиція зробила в Маринополі…

А починалося усе із села Чешибіси, вперше згаданого у 1435 році. Воно знаходилось на правому березі Дністра при впадінні Бистриці. Там був навіть «каштелян чешибіський», мабуть і замок був, яким отой каштелян відав. Далі ця назва перестала подобатись, і в 1594 році це поселення почали звати більш благопристойною назвою Єзупіль. А щоб Єзусу не було самому сумно на Дністрі, у 5 км нижче на лівому березі Дністра село назвали Маріямпіль.

За совітів у 1946 р. селу надали ще більш благопристойної назви Маринопіль, а в 2004 р., з наступною фазою коливання уявлень про благопристойність, повернули назву Маріямпіль.

Історія поселення починається з надання в 1691 р. коронному гетьману Станіславу Яблоновському привілею на заснування міста (civitas) Маріямпіль. Від того часу збереглися залишки замку-палацу. Я там не був, бо ледве чув про його існування, а на детальні розшуки не було часу.

Тому я швиденько сфотографував кляштор капуцинів, збудований в середині 18 ст., і втік. Там і тоді, і досі знаходиться в’язниця, отже, детальне фотографування могли би комусь не сподобатись.

Кляштор складається із костелу і келій, які примикають до нього з півдня. На космічному фото видно, що келії мають звичайний П-подібний план із квадратним внутрішнім двором.

Костел має три нави, північна нава перекрита односхилим дахом, над ним підноситься північна стіна середньої нави з 4 вікнами із лучковими завершеннями. По верху стіни йде карниз, який переходить і на західний фасад. Нава перекрита двосхилим металевим дахом. Апсида примикає до нави зі сходу, на фото видно тільки її дах. З півночі до апсиди примикає прямокутна прибудова, вища за бічну наву, так само з карнизом і трисхилим дахом. Західний фасад має дві пілястри і трикутний фронтон, відділений карнизом. У фронтоні видно нішу, мабуть для скульптури, нижче карниза – одне вікно.

Кляштор, не являючи собою нічого надзвичайного, становить інтерес як пам’ятка середини 18 ст. Далеко не кожне місто, навіть у західній Україні, може похвалитись такою безспірною давниною (у Києві, наприклад, нині чубляться за мізерні залишки цегляного фундаменту «палацу Кирила Розумовського», здогадно, середини 18 ст.). Як я писав у вступі, зберегти давню будівлю – це знайти для неї сучасне призначення. Ну, от в Маріямполі і знайшли…

Через дорогу від кляштора стоїть церква Воздвиження. Вівтарем вона орієнтовна на схід. Під час моїх відвідин довкола церкви ріс густий ліс, і ні з якого боку не можна було побачити церкву в цілому. Видно було, що церква має один верх, перекритий металевим дахом з перетяжкою (подібний до груші); він увінчаний високим ліхтарем з перетяжкою. Барабан – начебто 8-гранний, з великими вікнами у кожній грані. Вівтар церкви 5-гранний, на осі його зроблене невелике кругле вікно, у сусідніх гранях – високі вікна з півциркульним завершенням. До вівтаря з обох боків примикають невисокі прямокутні приміщення, у яких з південного (і мабуть з північного) боків зроблено вікна.

Церква має план у формі хреста, внутрішні кути якого заповнені зі сходу – згаданими прибудовами, із заходу – двома ганками, кожен має двері із півциркульним завершенням від заходу і вікна (так само з півциркульним завершенням) – з боків. Трансепт має на торцевих фасадах великі дуже неглибоку ніші на всю ширину фасадів; у ці ніші вписано по три вікна, прорізи яких починаються від горизонтального карнизу на рівні карнизів бічних відділень. Середнє вікно вище за бічні, всі мають півциркульне завершення і фігурні рами (здається, з вітражами). Над цими вікнами йде досить розвинений карниз, який проходить по всіх раменах хреста; рамена трансепту завершені простими трикутними фронтонами і перекриті двосхилими дахами. Бабинець має по три невеликих вікна на бічних стінах, його західний фасад не вдалося сфотографувати ніяким робом.

В позиції А3 стоїть дзвіниця – поставлені в один ряд чотири металевих стовпи несуть дах, під ним у проміжках між стовпами підвішено три дзвони.

Церква, як мені здається, збудована на початку 20 ст. і добре збереглася. Лейтмотив великих плоских півциркульних ніш – її характерна ознака. Дзвіниця, можливо, навіть пізнього совітського часу (доби «пєрєстройкі»).

У серпні 2025 р. добрий чоловік Val de Mar сфотографував церкву і виклав фото на карту Google. Видно, що ліс довкола церкви нині вирубано, і з’явилась можливість подивитись на церкву в цілому. На південній стіні бабинця внизу – неглибока ніша, як на трансепті, з великим вікном; над нею – три менших вікна, прорізи яких починаються від горизонтального карнизу (як і на трансепті). Західна стіна має дві наріжних пілястри і ще дві ближче до осі; між цими останніми викладено невеличкий виступ, в ньому – двері, а над ним – криволінійний фронтон із волютами (як на мене, він дисгармонійний!). У цьому фронтоні над порталом – невелике півциркульне вікно, і ще одне подібне вікно – у простому трикутному фронтоні, який завершує бабинець. Над головним входом зроблено легкий дах-навіс півциркульного профілю.

Видно, що місцеві жителі дбають за свою церкву, і стан її поліпшився.

Устя-Зелене

Село Устя-Зелене лежить біля лівого берега Дністра. З висоти правого берега відкривається красива панорама села з костелом і церквою.

Бароковий костел Воздвиження давніший за церкву. В костелі збереглась надгробна плита із датою 1614 р., можливо, у цей досить давній час костел уже існував. Він має три нави, вівтарем орієнтований на захід, а головним фасадом обернений до площі. Основна увага архітектора приділена обробці західного фасаду.

По горизонталі він поділений на три прясла відповідно до трьох нав, а по вертикалі – на три яруси. Він має вісім пілястр – дві наріжні, далі здвоєні пілястри відділяють бічні прясла від середнього, і це дві пілястри середнього прясла обрамляють портал. По вертикалі фасад поділено на три яруси розвиненими карнизами.

Отже, прясла бічних нав мають в нижньому ярусі великі півциркульні в плані ніші із півциркульним завершенням. В нішах, як заведено, встановлено скульптури апостолів – Петра ліворуч і Павла праворуч.

Фігури в екстатичних позах, з рясними складками одягу – все як має бути у стилі рококо. Вони непогано збереглися, не мають видимих втрат.

Портал вписано між двома внутрішніми пілястрами. Він має прямокутний проріз, облямований тягами, які на верхній рогах збагачені прямокутними виступами, неначе «вухами». Над вухами проходить горизонтальна тяга, над нею – три плоских рельєфи: ліворуч – телець (еге ж, символ євангеліста Луки), в центрі – герб, який я не вмію розібрати, праворуч – лев (символ євангеліста Марка). Всі три рельєфи виконані дуже примітивно, особливо лев із велетенськими пальцями. Вони незрівнянно гірші за справді мистецькі постаті апостолів.

Над цими рельєфами йде розвинений карниз, а над карнизом – розірваний фронтон із двох арок у формі чверті кола, рясно вкритих тягами. В центрі фронтону – півциркульний профіль з кількох тяг, який спирається на пілястри. У полі цього профілю – символічна композиція: два пухленьких ангелочки тримають овальний щит із монограмою ARVIA, накресленою шрифтом Antiqua. Над щитом – корона.

(Добре, що наші «фахівці» на кшталт Олени Пламеницької не бачили цього герба – вони швиденько відкрили б тут залишки давнього римського храму часів імператора Траяна, а може, й самого Нерона.)

Над цією гербовою композицією маємо двох ангелів, які сидять на кінцях розірваної арки і простягають руки до картуша у формі серця. Лінія, яка окреслює «серце», вгорі закінчується двома волютами. Тло «серця» заповнене невеликими пластинами – неначе хмарами, а на них лежить трикутник із відкритим оком в центрі і променями, які розходяться від ока («Недремане Око»). Над згаданими волютами маємо голівку ангела, схилену ліворуч (кругла скульптура), над нею – простий чотирираменний хрест. Вся композиція «Недремане Око» спирається на симетричний рослинний рельєф.

Дивимось на другий ярус головного фасаду. На його краях закінчуються крайні пілястри, позначаючи висоту бічних нав. Над бічними навами піднесено стіни, похилі у зовнішні боки (які відповідають односхилим дахам нав), і на цих стінах вирізано великі спіралі – волюти. Профілі стін – криволінійні, на площадках поставлено скульптури, і ще дві скульптури встановлено на наріжних постаментах.

Святий, поставлений на лівому постаменті, тримає в правій руці книгу. Скульптура на площадці лівої сторони пошкоджена, стоїть тільки нижня частина. Скульптури на площадці правого боку немає (може, десь лежить розбита), скульптура на постаменті збереглася добре. Розібрати, хто там зображений – я не вмію.

Центральне прясло в другому ярусі має прямокутне вікно з досить широким простим бордюром, із «вухами» на верхніх кутах, які повторюють на вищому рівні мотив «вух» порталу (ну, як колись казали, «брови Брежнєва – це вуси Сталіна на вищому рівні»). Над вікном – голівка ангела.

На карнизі другого ярусу закінчуються здвоєні пілястри середнього прясла – вище, на третій ярус, підносяться тільки внутрішні пілястри. Між ними – плоска ніша з плечиками та півциркульним завершенням, у ній – чотирираменний хрест на півокруглій Голгофі (костел присвячено Воздвиженню – і от маємо його на фасаді). Над нішею – простий трикутний щипець, увінчаний скульптурою святого, якого я не вмію назвати. Він трохи похилив голову направо (рококо все ж таки). Перед цією фігурою лелеки влаштували собі гніздо, і на моєму фото краще видно лелеку, аніж скульптуру.

По боках цієї центральної частини стіни мають хвилястий спадний профіль і примикають до постаментів, на яких встановлено дві скульптури святих: ліворуч я бачу апостола Андрія з його характерним косим хрестом, а от праворуч – теж мабуть апостол, тільки не бачу там ніяких атрибутів.

Фігури їх подано в легких контрапостних поворотах, голови обернені до центральної осі, збережені досить добре.

Всього із 9 скульптур західного фасаду 7 збереглися відносно добре, одна – частково і одна втрачена.

Бічні фасади оформлені однаково і дуже стримано. Вони поділені пілястрами на 6 прясел, крайні від сходу та заходу пілястри здвоєні. В нижньому ярусі бічні нави мають у кожному пряслі вікно із лучковим завершенням, без жодних прикрас, над ними – розвинений карниз, який переходить з головного фасаду. Бічні нави покриті односхилими залізними дахами. Над цими дахами підносяться стіни середньої нави, так само поділені пілястрами. Між пілястрами пороблено великі вікна півциркульного (?) профілю. (Мушу сказати, що садиба костелу дуже маленька, і добре сфотографувати південний фасад не було можливості, так що я не бачив нижніх частин вікон середньої нави. Ще гірше було з північним і західним фасадами.) Крайнє східне прясло південного фасаду має інакше вікно – маленьке кругле. Над вікнами – карниз, який так само переходить з головного фасаду. Двосхилий залізний дах увінчано гранчастою в плані сигнатурою.

Західний (вівтарний) фасад – плоский, не має виступаючих апсид. Середня нава так само обрамлена подвійними пілястрами, між карнизами – півциркульне вікно (тут його видно повністю). Над верхнім карнизом – простий трикутний фронтон, в його полі зроблено плоску нішу криволінійного профілю (для стінопису?).

Совіти перетворили костел на колгоспну комору і збагатили південний фасад односхилим дерев’яним навісом, під яким щось зберігалося. Фарбування фасадів подекуди осипалося.

В цілому костел – гарний зразок барокових / рококових костелів, а скульптури головного фасаду становлять значну цінність.

Костел обведено кам’яним (не цегляним!) муром неправильної в плані форми, ані разу не прямокутної. Стіна досить товста і з боку двора має ряд великих глибоких ніш з півциркульним завершенням. Але ці ніші не доходять до землі і зроблені мабуть не для економії матеріалу. З зовнішнього боку я бачив принаймні один отвір, щоки якого, здається, викладені з цегли. Хочеться назвати цей отвір бійницею, але це може бути і віконце, прорубане задля якоїсь прибудови до стіни. З зовнішнього боку стіна підперта невеликими контрфорсами, бо з південного боку рельєф понижується. Ця стіна видається мені давнішою за костел, головним чином через нерегулярний план. Чи маємо тут залишки давнього укріплення? Потрібні подальші студії.

На головній осі костелу стіна має ажурну двостулкову металеву браму, мабуть колгоспної доби, стулки якої якої закріплено на квадратних в плані стовпчиках із чотирисхилими дашками і металевими (?) сферами з хрестами. Стовпчики, як видно на місцях відпадання тиньку, складено з цегли. На моєму фото видно: перед брамою зупинився півень і замислився.

Ліворуч (південніше) брами в лінії стіни поставлено квадратну в плані дзвіницю. Вона триярусна, нижній високий ярус має за східному боці пишний портал, півциркульне завершення котрого прорізано глибокими борознами, так що утворився руст із сегментів. Цей портал обрамляє нішу зі скульптурою, яку я не здогадався сфотографувати детальніше.

Над порталом зроблено фронтон з двома карнизами – нижнім горизонтальним і верхнім, який посередині утворює півциркульну арку. У полі фронтону вміщено овальний гербовий щит із семикінцевим хрестом (Пилява). Щит увінчано короною, довкола нього – літери AP / VB / DV / 17 41 (оце дата побудови дзвіниці і мабуть перебудови усього костелу в дусі рококо).

Подібний, тільки дуже спрощений портал є й на західному фасаді дзвіниці (з боку двору). Його півциркульне завершення так само має русти-сегменти, а над ним зображено Голгофу – дві перехрещені кістки, череп і встановлений на черепі хрест. Маленькі двері для входу в дзвіницю зроблено на північному фасаді.

Другий ярус дзвіниці відділено від першого і третього карнизами; він має на кожному фасаді велике вікно з півциркульним завершенням, лиштви вікон прямокутні із легким вигином-брівкою зверху, і прямокутними виступами-«вухами» на верхніх кутах. Ет, шкода, що тут не бували «фахівці» зі Львова, а то мали би ми ще одну «добре збережену пам’ятку часів Галицького князівства», як у Шевченковому, де можна нині побачити такі самі лиштви із такими самими «вухами». Такі самі вікна є й на третьому ярусі. Дах дзвіниці зруйновано, над карнизом 3-го ярусу росте трава.

Отже, маємо досить добре збережений храмовий ансамбль 18 ст. із виразними рисами рококо.

Більше мені не доводилось бувати в Усті-Зеленому, а завдяки гарній серії фото Вадима Войтика з 2010 року можна побачити зміни. Головне – дзвіниця перекрита пірамідальним металевим дахом, отже, врятована від руйнування. Дзвіниця потинькована й пофарбована у світло-сірий колір. Головний фасад костелу пофарбовано у сіро-зелений колір, а виступаючі елементи – у білий. (Сподіваюсь, фарби вистачило й на інші фасади.) Зроблено нову браму – так само металеву ажурну, із колоссям та хрестами. Ліс довкола костелу залишився, і продовжує заважати огляду. В цілому – враження діючого храму, а не колгоспної комори.

Поруч із костелом стоїть церква. Вона орієнтована вівтарем на південний захід (азимут головної осі – 214°), але зовсім не тому, що будівничі не знали, де схід. Орієнтація зумовлена бажанням розгорнути головний фасад до головної вулиці давнього містечка. Така система вибору орієнтації храмів була дуже поширеною в Галичині в кінці 19 – на початку 20 ст.

Церква хрещата в плані. Вівтарне рамено трохи видовжене, прямокутна його частина має пілястри на стиках з півциркульною апсидою. До цієї прямокутної частини з обох боків примикають невисокі прямокутні прибудови, покриті двосхилими залізними дахами, над ними – півциркульні вікна. Прибудова в позиції А2 має двері з лучковим верхом в позиції С2 і велике прямокутне вікно в позиції С1, прибудова в позиції А1 – тільки вікно. На апсиді – ще дві таких самих пілястри, в центральному її пряслі – кругле вікно, в бічних – високі вікна з півциркульним завершенням. По верху стін йде подвійний карниз, який обходить усі фасади церкви.

У внутрішніх кутах просторового хреста, в місцях стику рамен зроблено тригранчасті виступи – ризаліти не ризаліти, контрфорси не контрфорси. Вони збагачують план і можливо відіграють якусь роль в інтер’єрі.

Бічні рамена прямокутні в плані. Кожне рамено має по дві пілястри у внутрішніх кутах плану, де вони примикають до згаданих виступів, і ще дві наріжні пілястри. Наріжні пілястри мають неглибокий дощатий руст, однак його немає на фасадах в позиції С1 (обернених в бік вівтаря). Торцеві фасади рамен (в позиціях С2 та С4) мають лучкові фронтони з розвиненим профілем. Їх форма відповідає формі склепінь і дахів. Бічне рамено в позиції С4 має портал з лучковим верхом в торцевій стіні (в позиції С4), над ним – високе вікно з півциркульним верхом. Рамено в позиції С2 має тільки вікно.

Рамено бабинця (в позиції С3) має на бічних стінах по одній уступчастій пілястрі (на ширшу накладена вужча) і одному вікну, подібному до вікон бічних рамен. Пілястри мають дощатий руст, як і всі пілястри бабинця.

Головний фасад бабинця має 4 пілястри – наріжні звичайні, середні уступчасті. Між середніми пілястрами вписано велику нішу з півциркульним завершенням. Ніша внизу має простий прямокутний портал із трикутним фронтоном, над ним площину ніші перетинають дві лінії карнизів, а в півциркульній частині уміщено півциркульне вікно.

Над верхнім карнизом стіни вивищується фронтон. На карниз спирається лучкова глуха арка, над нею – трикутник, розірваний посередині. У розриві поставлено масивний хрест. Бічні частини фронтону мають криволінійний профіль. На мою думку, цей фронтон погано узгоджується із рештою елементів церкви.

Над середохрестям підноситься восьмикутний в плані барабан. Кути восьмерика оздоблено гладкими пілястрами. По низу він опоясаний карнизом, у кожній грані має два вікна з півциркульним завершенням, над ними – карниз, пояс аркатури між пілястрами і ще один карниз. Барабан перекрито опуклим залізним дахом із восьми циліндричних сегментів, увінчано восьмигранчастим ліхтарем з вікнами у кожній грані. Ліхтар має три пояси карнизів, так само опуклий дах і яблуко з хрестом.

В позиції А4 відносно церкви стоїть дзвіниця, мурована з каменю (вона не потинькована). Вона квадратна в плані, осі її паралельні до осей церкви. В позиції С2 (рахую її від осі церкви) з двору церкви зроблено вхід із півциркульним завершенням, арка якого так само викладена з каменю. Над входом – маленьке кругле вікно, далі карниз, дуже низький верхній ярус із вікном і чотирисхилий шиферний дах. На фасадах С1 та С3 в першому ярусі – прямокутні вікна в дуже простих прямокутних нішах, над ними – такі самі круглі вікна, що й на фасаді С2.

Мені здається, що дзвіниця втратила більшу частину верхнього ярусу. Тому-то для дзвонів зроблено іншу дзвіницю (в позиції А3) – на 4 поставлених в один ряд дерев’яних стовпах, накритих залізним дахом.

В цілому ансамбль церкви і дзвіниці відповідає стилю церковного будівництва Галичини кінця 19 – початку 20 ст., скромний архітектурний декор дає гарне урочисте враження. Великий верх церкви і нині домінує над селом, як видно з панорамного фото. Ліс, який виріс довкола церкви, заважає її оглядати, але служить деяких захистом для парафіян від літньої спеки.

На фото Вадима Войтика видно, що в 2010 р. частково (далеко не повністю!) зрізано ліс довкола церкви, верхній ярус дзвіниці над карнизом розібрано і посеред чотирисхилого даху поставлено восьмигранчастий ярус дзвонів під куполом з ліхтариком. В такому вигляді дзвіниця може служити за призначенням. Церква, здається, не зазнала змін.

Також біля села при дорозі до Дністра є каплиця. На космічному фото Google я її щось не бачу, місце подаю орієнтовно. Оскільки у нас на Наддніпрянщині таких каплиць не буває, вона здалась мені вартою уваги. Місцеві жителі казали, що вона має захищати від холери. Тоді зрозумілим стає її розташування при дорозі перед входом до села. Холера ж йтиме по дорозі, не стане вона простувати полями!

Каплиця прямокутна (квадратна?) в плані, відносно дороги її позиція – С3. З боку дороги вона має вхідний проріз із півциркульним завершенням, по його боках – дві плоских пілястри з власними карнизами. Над пілястрами – горизонтальна тяга, над нею – карниз і трикутний фронтон зі стовпчиками на рогах. У полі фронтону – прямокутна горизонтальна ніша (мабуть для напису?), над нею – маленька прямокутна рамка з датою 1936. Карниз не переходить на бічні стіни. Стіна в позиції С2 заповнена двома плоскими нішами зі скругленими кутами. Фасади С1 та С4 я не здогадався подивитись. Каплиця має двосхилий черепичний дах. Біля неї розрослося велике дерево.

Вхід до каплиці закрито дверцею із дерев’яних планок. Всередині вона мала стіл, на ньому – вази з квітами, на стіні ікони з рушниками.

Бачимо, що каплиця, яка не надавалась навіть на колгоспну комору, має професійно виконані архітектурні деталі. Цим вона вигідно відрізняється від багатьох церков найновішої побудови, складених із цегли методом тяп-ляп. Видно, що місцеві жителі люблять цю каплицю й доглядають її.

На фото Вадима Войтика 2010 року бачимо значні позитивні зміни: каплиця свіжо пофарбована у приємний світло-жовтий колір, покрівля, здається, нині ондулінова, у дверний проріз вставлено металопластикові двері зі скляною шибкою, над ними – прозорий пластиковий навіс. Але над нішею фронтону тепер не видно дати, яку бачив я. На фасаді С4 прорубано вікно із півциркульним верхом, так само металопластикове. Велике дерево зрізане, замість нього посаджено два інших, на момент фотографування – невеликих. Довкола каплиці зроблено парканчик із дерев’яних планок.

Дивлячись на пам’ятки села в цілому, можна сказати, що вони відбивають етапи його історії: костел нагадує про добу безроздільного польського панування, церква знаменує швидке піднесення економічної й суспільної ролі української громади. Це саме ми бачили і в Маріямполі, і ще будемо бачити в багатьох місцях. От навіщо потрібні пам’ятки, і от чому москалі так завзято їх нищать.

Добре також, що до села не дістались поки що ані львівські вандалізатори, ані найновіші віяння з «управління спадщиною».

Коропець

Містечко Коропець знаходиться при впадінні річки Коропець у Дністер. У якихось 500 метрах від берега Дністра стоїть гарна дерев’яна церква Успіння, орієнтована вівтарем на схід.

Церква тридільна в плані, нава, як звичайно, трохи ширша за бабинець і вівтар. Церква обведена довкола відкритим навісом-опасанням на випущених зі зрубів кронштейнах. Опасання покрите залізним дахом, як і всі дахи, і верхня частина нави, і барабани верхів. Всі елементи фасадів, не покриті залізом, мають вертикальну шалівку, яка дуже прикрашає церкву.

Вівтар прямокутний в плані, має два вікна – від сходу та півдня. Він перекритий низьким глухим восьмериком і низьким куполом грушоподібного профілю, увінчаний ліхтариком із яблуком і хрестом.

До вівтаря з північного боку зроблена прямокутна прибудова. Прибудова має маленький верх «восьмерик на четверику» з ліхтариком; верх так само цілком вкритий залізом; у її північний стіні – невелике прямокутне вікно. Із заходу до неї і до стіни нави примикають сіни із дверима, що виходять на північ – це вхід у прибудову.

Нава так само прямокутна в плані. В нижньому ярусі вона має двері від півдня, по боках від них – ікони в рамах, прикриті від опадів опасанням. У верхньому ярусі (над опасанням) нава має по два вікна від півночі та півдня. Над карнизом, який обходить усі три частини церкви, нава має низький четверик, над його карнизом підноситься невисокий восьмерик з вікнами на північ та південь, і купол, подібний до купола вівтаря.

Прямокутний бабинець має в нижньому ярусі двері від заходу, у верхньому – два вікна від півночі та півдня. Верх його дуже подібний до верху вівтаря.

Хочу відзначити – усі восьмигранні ліхтарики мають на кожній грані кіот для ікони (самих ікон немає). Також по краю дашка над ліхтариком видно смужечки із фестончиками (у російській мові для них є спеціальний термін – подзор; словник перекладає його як крайка, облямівка, але це все не те, значно загальніше). Я ніде не бачив у Галичині ані оцих кіотів, ані подзоров – на відміну від, скажімо, Києва, де це є. Думаю, ліхтарики були зроблені уже за совітів і так, як запроектували совіти у Москві. «Русский дух», так би мовити.

Церква оточена невисоким кам’яним парканом.

Дзвіниця розташована в позиції А1 відносно церкви, на розі стін мурованої огорожі. Вона квадратна в плані, має нижній ярус мурований (на трохи ширшому цоколі) і верхній – дерев’яний, вужчий за нижній. На рогах нижнього ярусу – прості грубі пілястри, у східній стіні – два прямокутних віконця, у західній стіні – двері. Верхній ярус – каркасний на чотирьох наріжних стовпах, нижня його частина має суцільний парапет, ошальований вертикально, над ним – отвори з навскісними дошками. Дахи обох ярусів – залізні.

Біля паркану на захід від дверей церкви я побачив квадратний постамент – дві сходинки і квадратний отвір у центрі. Думаю, це місце для пам’ятного хреста (на пам’ять про знесення панщини, скажімо) – Москва ці хрести завзято нищила. Далі на території містечка я бачив ще один подібний постамент – так само без хреста. Не слід думати, що хрест біля церкви москалі скинули випадково.

Біля паркану стояв масивний кам’яний хрест «напівмальтійської» форми. Всю передню площину займає неглибокий кіот, над його рівнем підноситься хрест, всі кінці якого та середохрестя мають форму дисків. На дисках – погано збережені восьмипроменеві христограми. Довкола цього хреста – напис в кілька рядків, збережений погано. На південь від церкви знаходиться великий цвинтар.

В цілому зграбненька невелика церква із дзвіницею утворюють цікавий ансамбль народної архітектури. Шкодить їй тільки бляшане покриття восьмериків.

Щодо суцільного обшивання дерев’яних церков бляхою немає єдиної думки. Одні кажуть, що це захищає дерев’яні елементи від опадів і сприяє збереженню; а інші кажуть, що під цією бляхою накопичується конденсат, і це сприяє руйнуванню. Об’єктивних даних на це немає, наше пам’яткознавство такими задачами не журиться.

Більше мені не довелось відвідати Коропець, а на фото, викладених добрими людьми на карти Google, бачу такі зміни. На фото з жовтня 2016 р. видно: бляхою обшито ще й верхній ярус стін над опасанням, ліхтарики тепер позолочені і в кіотах видніються якісь ікони (знизу їх все одно роздивитись неможливо, марна праця). Ікони на південній стіні облямовані рушниками. Тобто стало виразно гірше.

На фото з липня 2021 року бляхування верхнього ярусу знято, і церква пофарбована у три однаково жахливих кольори: бані й дахи – густо-сині, бляхування, що лишилось – пісочного кольору, шалювання стін – вохристого. І дах опасання замінений на сучасний залізний профільований настил (ну, його в Епіцентрі можна побачити). У постамент на захід від церкви поставлено простий дерев’яний чотирираменний хрест.

Отже, зовнішній вигляд церкви змінюється досить швидко і все в напрямку погіршення.

Костел св. Миколая в Коропці ефектно поставлено на підвищенні, з якого відкривається гарний вид долини Дністра. Вівтарем він орієнтований на північ. Чому – я не вмію сказати. Можливо, проти головного фасаду була панська садиба?

Костел має виразі риси стилю класицизму. Він в плані прямокутний, середня нава має півциркульну в плані апсиду (С1), фланковану двома ризалітами в позиціях А1, А2; фасад С3 фланковано двома баштами (А3, А4), які трохи виступають за лінії фасадів С2, С4. Збудований він в основному з каменю й отинькований.

Апсида має на головній осі одне вікно з півциркульним завершенням. Вікно облямоване простими профілями і прямокутною рамкою, зверху над рамкою – проста брівка. Арка вікна розбита досить значною тріщиною, яка йде вище принаймні до брівки. По верху апсиди йде простий антаблемент: фриз має гладкі метопи і дуже прості тригліфи (справді із двома жолобками), над ним – багатопрофільний карниз. Цей пояс антаблементу обходить довкола весь костел, за винятком центральної частини головного фасаду.

Ризаліти по боках апсиди мають маленькі двері від півночі, без жодних прикрас; двері в ризаліті А1 закладені.

На рогах ризалітів і башт пороблено пілястри з окремими карнизами, які підпирають антаблемент. Бічні стіни поділені чотирма плоскими пілястрами кожна. На бічних фасадах – по п’ять вікон, таких самих як і в апсиді: по одному в ризаліті та башті, три в бічній стіні нави.

Головний фасад (С3) поділений на два яруси. Нижній ярус має чотири пілястри – дві наріжних і дві середніх. Бічні прясла в нижньому ярусі мають дуже прості ніші з півциркульним завершенням, без прикрас. Мабуть вони призначались для скульптур, але зараз порожні. Середнє прясло має портал. Він складається із прямокутного дверного прорізу в дуже простій облямівці, над ним – ніша (мабуть, для напису), вище – півциркульне вікно з дуже простим профілем облямівки.

На рівні антаблементу в середньому пряслі розміщено монограму: Α IXR Ω («Я есмь Альфа и Омега» – Апокаліпсис, 22, 13; не слід думати, що це сказав про себе президент Трамп; ні, так бог сказав про себе Іоану. До речі, точнісінько таку монограму можна бачити у Вікіпедії, нижче – DOM. Вище монограми на стіні зроблено простий чотирираменний хрест, який незначно виноситься над площиною стіни. Вище – карниз, який переходить і на сусідні башти, та простий фронтончик з овальною нішею. Все середнє прясло розбито численними великими загрозливими тріщинами.

Бічні прясла над антаблементом мають квадратні в плані башти-дзвіниці, вужчі за об’єми нижнього ярусу. Між антаблементом і карнизом – круглі вікна в квадратних плоских нішах, вище карнизу – вікна з півциркульним завершенням у плоских нішах, які повторюють форму вікон. Башти завершуються багатопрофільними карнизами.

Костел перекрито залізними дахами, нава – двосхилим, башти – кубоподібними із чотирьох сегментів.

Оскільки площадка, на якій поставлено костел, понижується в південному напрямку, будівельники вирівняли її, спорудивши цоколь-крипту, врізану в схил. Її південне відділення розміщене під головним фасадом і його баштами, має від сходу (С2) вхід, перекритий склепінням.

Костел обсаджено деревами, але не довільно – вони вишикувані в ряди з однаковими інтервалами. Цей ліс не дає можливості оглянути архітектуру костелу в цілому. Вона ретельно витримана в стилі класицизму, з підкресленою простотою і стриманістю в деталях, але важка і незграбна. Неначе ведмедя нарядили у фрак і циліндр, але все одно видно, що це – ведмідь. Менше з тим, далеко не кожне місто в Україні може похвалитись такою витримано-класичною будівлею.

На пізніших фото Ольги Удод 2009 р. і тих, що добрі люди виклали на карту Google, видно, що костел відремонтовано, всі тріщини заін’єктовано і, сподіваюсь, йому більше не загрожує обвал. Фасади пофарбовано у світло-сірий колір, а деталі – у білий, що зробило костел значно ошатнішим. Монограма спрощена до Α P Ω. Ліс довкола костелу стоїть на місці. В цілому стан пам’ятки поліпшився.

Із Коропця я відскочив до Бучача й Бережан (була нагода приєднатися до групи учасників експедиції), але про ці міста я розповім іншим разом, об’єднавши дані про всі свої відвідини.

Раковець

У Раковці я побував тричі, в 1988 та потім у 1991 і 1992 роках. Розповідаю тут про всі візити разом.

Дністер у цьому місці робить велику петлю, перешийок біля Возилова має заледве 1 км ширини, а по руслу Дністра – 26 км. Біля Раковця Дністер тече з півдня на північ.

Замок у Раковці стоїть на південній околиці села, посередині крутого схилу правого берега Дністра. Тактична ситуація його просто жахлива: вороги можуть з усією вигодою розсістись на цьому схилі вище за замок і звідти зручно обстрілювати усю його територію – хоч із луків, хоч із арбалетів, а хоч і з рушниць. Оборонці ж замку не можуть цьому обстрілу протидіяти, бо при стрілянні згори вниз все летить далі й швидше, а при стрілянні знизу вгору – ближче й повільніше.

Чому ж для замку обрали саме це місце? Відповідь проста – тут, на середині схилу, б’є досить потужне джерело води. Під час моїх візитів воно не було ніяк опоряджене, але з нього бадьоро текла вода. І це здалося будівничим найважливішим моментом, і довкола джерела виріс замок. Завдяки цьому джерелу він міг витримати довгу блокаду – а проти татар більше й не треба.

Про замок є гарна стаття О. Пламеницької [Пам’ятки України, 1996 р., № 3-4, с. 34 – 36], яку я не буду переповідати – кому цікаво, прочитає сам.

Порівняння фотографій 1926 і 1988 років показує, що поруйнований замок практично зник упродовж 20-го століття. Місцеві жителі розтягнули його на будівельні матеріали. Учасники експедиції в 1988 році запитували жителів найближчих хат, і ті, трохи соромлячись, говорили, що то не вони, а тамті (показуючи кудись в центр села).

Те, що залишилось, не дає найменшого поняття – чим був замок раніше. Слабкі сліди контуру на космічному фото дозволяють припустити, що він мав периметр від 170 до 190 м і площу від 1650 до 2300 кв. м.

У відносно цілому стані залишилась тільки шестигранчаста в плані надбрамна башта, проїзд якої веде зі сходу на захід. Проїзд перекрито півциркульною аркою. Прямо перед проїздом підноситься схил; під’їзд до проїзду вів із півночі і йшов уздовж муру замку (від якого не лишилось і сліду). З боку схилу проїзд повністю засипаний грунтом з розмиву схилу, а з боку двору він нині дуже низький, засипаний до п’ят аркового перекриття – мабуть на значну висоту, два чи й більше метрів.

Башта винесена перед лінією мурів (від яких залишились штраби на північній та південній стінах). У зовнішніх стінах башта має вузькі щілиноподібні бійниці; в західній стіні, з боку двору, окрім ярусу проїзду, є п’ять прорізів на п’яти поверхах. Два нижніх прорізи – витягнуті вгору, з лучковими завершеннями, три верхні – квадратні, четверте й п’яте мають прості облямівки з кам’яних плит. Я думаю, що проріз прямо над проїздом служив дверима, до яких вів якийсь дерев’яний ганок (висота стіни від верху проїзду до низу цього прорізу занадто мала як на вікно). Ніяких прикрас на башті не збереглося, всі стіни мають дуже багато глухих квадратних западин – залишків будівельних риштувань.

Окрім башти зберігся мізерний фрагмент мурування на північний захід від башти, над урвищем. Кажуть, що це залишок ще однієї башти, але зі збереженої частини ніякою мірою цього не видно.

В 1988 р. на дворі замку лежала купа каміння – наслідки роботи по розбиранню руїн. Пізніше я її не бачив, і не знаю, куди вона поділася. Думаю, не на реставрацію замку вона пішла.

На пізніших фото, виставлених на WikiSource та на картах Google, ніяких особливих змін я не побачив, хіба що біля башти з’явився інформаційний стенд про пам’ятку. Думаю, подальше розтягання руїн не виправдовує зусиль.

З одного боку, природно, що місцеві українці, пам’ятаючи польську цивілізацію нагая й канчука, не вважають польські пам’ятки за свої і ставляться до них в кращому разі байдуже, або навіть як до законної здобичі. З другого боку, в Україні дуже мало збереглося матеріальних решток часів Богдана Хмельницького та / або турецьких війн 4 чв. 17 ст. І от на порозі зникнення перебуває ще одна така руїна.

В центрі села, на північ від замку, знаходиться церква св. Дмитра, збудована, як пише Вікіпедія, в 1857 р.. Поставлена вона не на вулиці, а посеред городів сусідніх садиб. Вівтарем вона орієнтована на південний схід (азимут 114 °). Церква має план у формі хреста. Вівтарне рамено прямокутне (квадратне?) в плані, в позиції С1 має невелику прямокутну прибудову з напіввальмовим двосхилим дахом, з порожньою півциркульною в плані і в завершенні нішею на фасаді С1 і дверима з боку С2. Саме вівтарне рамено має два досить великих вікна від С2 та С4. Вони мають півциркульне завершення і уміщені у дуже неглибоких прямокутних нішах, видовжених по горизонталі. Стіни завершені простим карнизом, який обходить усі фасади.

Бічні рамена – прямокутні, ширина їх (в напрямку С1 – С3) більша за довжину (С2 – С4). На торцевих стінах вони мають такі самі ніші з такими самими вікнами, що й у вівтарі. На коротших стінах С1, С3 зроблено плоскі квадратні ніші, без вікон.

Бабинець так само квадратний в плані й має такі самі ніші з вікнами, як і вівтар (С2, С4). В позиції С3 до нього приставлено вужчий притвор. Цей притвор має в позиції С3 дуже простий портал: ніша з півциркульним верхом, в ній – прямокутні двері та півциркульне вікно над дверима. Ще одні зовсім прості двері ведуть з боку С2. По боках порталу зроблено вертикальні рамки з півциркульним верхом, які злегка виступають над фасадом. В них уміщено ікони, закриті склом – ліворуч, здається, Ісус Христос, праворуч – св. Дмитро. Між ними, точно над порталом – ще одна прямокутна горизонтальна рамка з іконою, яку я не можу добре роздивитись.

Всі рамена хреста перекриті піввальмовими залізними дахами. Над середохрестям підноситься невисокий квадратний постамент, на ньому – восьмигранчастий барабан. Він такий низький, що гребені дахів рамен досягають половини його висоти, тому він має чотири прямокутних вікна на діагоналях (А1 – А4). Купол із восьми секторів має малий грушо-подібний перехват, увінчаний він восьмигранчастим глухим ліхтариком і яблуком. Постамент і барабан покриті покрівельною бляхою, здається, вони зроблені з дерева.

Квадратна в плані дзвіниця знаходиться в позиції А2 відносно церкви. Вони триярусна, нижній ярус мурований, верхні обшиті бляхою, думаю, дерев’яні. В нижньому ярусі є двоє дверей від С4 (з боку двору), у вужчому середньому ярусі – маленькі квадратні віконця (С2, С4), в третьому ще вужчому ярусі кожен бік має по два прорізи дзвону п’ятикутної форми. Дах пірамідальний, залізний, так само залізні дахи ярусів.

В позиції С2 на обійсті церкви є маленька капличка – задня частина мурована, а передня – дерев’яна засклена, як веранда. Дах двосхилий залізний. Квадратне в плані обійстя обведене невисокою кам’яною огорожею і обсаджене деревами.

Архітектура церкви не просто скромна – бідна, хіба лейтмотив плоских ніш можна вважати прикрасою.

На фото Володимира Гуменюка 2012 року, видно, що церква гарно побілена, її цоколь підведено блакитним кольором, над обома дверима притвору зроблено навіси на ажурних металевих кронштейнах. Ліс довкола церкви зрізано, що дає можливість оглядати її з усіх боків. Словом, стан її поліпшився, і видно, що вона (на відміну від замку) потрібна місцевим жителям.

В Києві, 5 – 19 березня 2026 р. (на початку 13-го року нашої одвічної війни проти москвогадів).