Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Кримські татари у романі Н.Рибака “Переяславська рада” / Звичаї татар

Кримські татари у романі Н.Рибака
“Переяславська рада”

Звичаї татар

Микола Жарких

Що можна вирозуміти про внутрішній устрій Кримського ханства, прочитавши роман? Повертаючись до таблиці 4, ми бачимо, що татари на 75 відсотків складаються з царів та панів. Чи не відбився тут традиційний погляд обивателя на представників тюркських народів як на князів? Історичний матеріалізм вчить нас, що жодна держава без мужика неможлива, навіть геть розладнана і нікчемна держава тримається виключно на трударях. І ось ми стикаємось з випадком, коли “радянський письменник”, тобто людина, для якої закони історичного матеріалізму мусять бути такою ж неодмінної істиною, як для християнина – безгрішність діви Марії, береться на прикладі Кримського ханства довести, що можлива держава геть без мужика. Отже, закони біологічного шовінізму дужчі за закони історичного матеріалізму; інакше довелось би пригадати, що серед татар були багаті й бідні, що багаті жили добре, тому що визискували бідних, а бідні жили погано, тому що їх визискували багаті, що завдання бідних татар – прогнати багатих татар і разом з бідними росіянами й бідними українцями будувати свій бідний соціалізм. Бідні татари! Бідні росіяни! Бідні українці! Яка мара спала вам на вічі, щоб ся примітивна химера могла видатись за план побудови чого б то не було?

Я не буду зараз широко розводитись про філософію історичного матеріалізму, не хочу розмірковувати, вірна вона чи помилкова; я хочу звернути увагу, що вона перебуває на озброєнні й посьогодні (а тим більше – у ті героїчні роки) і що негаразд зрікатися своїх слів, додаючи до слів “Пролетарі всіх країн…” примовку “окрім Кримського ханства”.

Отже, Крим – це країна див, на яку загальні закони розвитку людських суспільств не поширюються. І народ там живе дивний, але дивний у якомусь протиприродному відношенні. Один “шкірить від задоволення свої пацючі зуби” [2, 237], а в кого зуби пацючі, той і сам пацюк (бідні гризуни! чого вони не волають до суду на хулителя найдовершеніших зубів у світі? Чому соколиний погляд, погляд безжального хижака, прикрашає людину, а зуби загалом мирного гризуна потворюють?); у другого “плескувата голова” [2, 238]; у третього “круглі, як у жінки, коліна” [2, 228]; у четвертого “от-от лусне густо-червона шкіра на круглій потилиці” [2, 226], “опуклі коліна” [2, 224], “лиснява пика”, у яку доблесному капітанові держбезпеки Мартину Терновому так і кортить затопити, та, на жаль, не дозволено [2, 221], “зміїне сичання улесливого Карач-мурзи” [2, 231], “безносий татарин” [1, 260]. Навіть товмач, що “примостився в ногах у хана і заглядав йому в очі, чатуючи, коли великий хан заговорить” [2, 424] – невеликий, здавалося б, пан, а як тільки звертається не до свого начальника, а до когось іншого, так починає “кривити уста у зневажливій усмішці” [1,110]. “Блищать хижі очі” [1, 93], хижо вигинаються тонкі сині губи [1, 246] і також хижо тремтять ніздрі [1, 247], “вишкіряються гнилі зуби” [2, 94] у татар в романі Н.Рибака.

Візир Сефер-Казі-ага “мружив очі, од задоволення перебирав пальцями на животі” [1, 109], але при цьому “жоден м’яз не ворухнувся на кам’яному обличчі” [1, 111]. Обличчя в нього “зморщене, наче печене яблуко”, він “копилить губи”, а “в очах холодні крижинки недовіри” [1, 243]. Не дивлячись на ці крижинки та ще й на “колючі іскорки” [2, 227], очі в нього “безбарвні і непорушні” [2, 228], і до того ж “в щілинках вій поблискують хитро – не второпаєш, задрімав чи удає тільки” [2, 235]. Він “важко дихає, хилиться до плеча схожа на жовтий гарбуз голова” [2, 235 – я не часто зустрічав предмети, одночасно схожі і на печене яблуко, і на жовтий гарбуз. Певно, Н.Рибакові поталанило більше…], він “облизує і без того масні губи”… [2, 332].

Хан – уповні до пари свойому візирові: “облизав масні губи” [2, 239 – це якась загальнотатарська фарба на палітрі письменника, якою він маже усіх татар без розбору], “сповнені люті очі” [2, 243], “він всміхнувся, показавши два ряди чорних маленьких зубів, і на безбровому обличчі його застигла, неначе приліплена до тонких уст під маленькими вусами, неспокійна усмішка.” [1, 73. Ну й губи! Тонкі, але масні! От то бридкі! Взагалі губи виходять найпомітнішою рисою обличчя в татар]. “Він росту малого, увесь наче з одного жиру – масне обличчя, масні руки, масні очі” [1, 306].

Спробуйте на підставі цих вказівок відтворити собі хоча б зовнішній вигляд візира чи хана. Коли ви пересвідчитеся, що це неможливо, ви згодитеся з висловленим раніше твердженням про цілковиту нездатність письменника зліпити бодай один цілісний образ. Ви згодитеся, що не варто обробляти роман Богдан-Хмельницький-рестриктазою чи Ян-Казимир-рестриктазою, монтувати одержані фрагменти на одному аркуші і пробувати вивести з цього якесь уявлення про персонаж, – з цього можна лише зробити висновок, що письменник не пам’ятає, що він писав про даного персонажа раніше, і коли цей персонаж у процесі броунівського тиняння знову з’являється на кону, письменник щоразу відтворює його лик заново. Такий метод його писання.

Розглянувши перераховані вище куці відомості про зовнішній вигляд татар взагалі й їхніх чільних представників зокрема, не можна не сказати, що вони зумовлені не фактичним виглядом татар, а виключно властивостями емоційного відношення автора до них. Найбільш вживані тут прикметники “хижий” і “масний”, а також іменник “зуби” з різними зневажливими визначеннями (пацючі, чорні, маленькі, гнилі). Ці людиноподібні, помилки природи, недоробки еволюції особливо мізерні поруч з блискучою зовнішністю першого гетьманського ката Лавріна Капусти: “У нього усміхнене приязне обличчя, уважні очі, тонкі, підкручені догори кінчиками вуса, голені до синяви щоки і зоране глибокими зморшками засмагле чоло. Він вільно говорить по-татарському” [2, 231] – не те що його брат по класу Сефер-Казі, який “непогано говорить нашою мовою, але вельми смішно перекручує слова” [1, 306].

Звичаї татар відповідають їхній зовнішності:

Байдужі до дівочого плачу, йдуть обабіч валки татари і з завиванням співають одноманітну пісню про хороброго лицаря, який переміг сто невірних у жорстокому герці і якого аллах пустив до раю. [1, 163]

Карач-бей говорить удавано спокійно, течуть слова, дрібні, одноманітні, густі, наче морський пісок, солодкі, як шербет. [1, 197]

Шебеші-бей зовсім осатанів. Того й пильнуйся, як би в гніві у живіт ногою не вдарив, коли чим не догодиш. [2, 220]

[Іслам-Гірей міркує:] Тепер не повелиш прикувати Хмельницького за ногу до гармати та нагодувати собачою печінкою або ж розпороти шкіру на ступнях ніг, насипати під неї посічене дрібно кінське волосся, зашити й пустити його босоніж… Нехай чвалає… [цей останній звичай описано М.С.Лесковим в “Очарованном страннике”. – М.Ж.]

[…] Подолати гяура Хмельницького, витоптати ордою весь край його, захопити великий ясир, власкавити гарними полонянками молодого султана, взяти добрий бакшиш у короля ляхів, а самого Хмельницького, прив’язаного до кінського хвоста, приволокти в Бахчисарай і власноручно виколоти йому очі… [2, 223]

Як і велів хан, татари і татарчата кидали в невільників сміття, засипали їм очі порохом, тягли їх за руки, смикали лахміття, що звисало з їх плечей. [2, 237]

Карач-мурза ударив ногою чабана в голову. […] Чабан дивився на ноги мурзи, на розшиті золотом сап’янові чоботи. Звести очі на обличчя вельможного Карач-мурзи він не наважувався. [2, 99]

Такі звичаї, певно, ніхто не назве славними і ніхто не захоче їх переймати. Були, певно, в татар й інші звичаї, такі, що варті поваги, але вони в роман не потрапили, а потрапили саме ці. Чому? Та все тому ж – щоб показати татар покидьками історичного процесу, людським сміттям, яке треба прибрати з такої прекрасної землі як Крим, щоб вигляду не псували.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2447

Модифіковано : 19.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.