Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Кримські татари у романі Н.Рибака “Переяславська рада” / Автор і його роман

Кримські татари у романі Н.Рибака
“Переяславська рада”

Автор і його роман

Микола Жарких

Але звернімося до змісту роману. Неважко підрахувати, що в ньому діє (точніше, тиняється) біля 850 осіб, так що з них, відкинувши жінок і тих, що непридатні до дійсної військової служби, можна сформувати цілий батальйон. Сама думка вивести таку силу персонажів на сторінки роману, так що кожен новий персонаж вводиться в середньому через 1.14 сторінки, – не дуже вдала. У такому натовпі не важко загубитися не тільки читачеві, але й письменникові. Користуючись тим, що в такому тлумі за всіма не встежиш, особи починають тинятись цілком самостійно, без жодної уваги до автора. Ось вам приклади:

1. У першому томі тиняється купець Степан Гармаш; у другому томі він вирішує, що Степан – якесь нешляхетне ім’я, і починає звати себе Данилом; однак на фоні інших його гріхів такий, як зміна імені без дозволу начальства, геть непомітний, і автор, керуючись принципом поглинання менш тяжкого злочину більш тяжким, відправляє його на шибеницю [Рибак Н.С. Переяславська рада: роман у 2 томах. – К.: Радянська школа, 1988 р., т. 2, с. 444; далі посилання на текст роману будуть даватись по цьому виданню із зазначенням тому і сторінки в тексті].

2. Полковник Лук’ян Мозиря мав необачність зрадити Хмельницькому і був страчений [1, 370]; але, скориставшись із слабкого нагляду автора за своїми персонажами та осіб, що командують літературою, за автором, він по двох роках після цього з’являється на раді старшин [2, 211].

3. Та все це ще нічого; трапляється й гірше. Ось, генеральний осавул Михайло Лучченко гине під Берестечком [1, 313], але знову ж таки, скориставшись з відсутності належного нагляду, вирішує воскреснути – усупереч всім правилам гри у матеріалізм. Не знаючи, як буде сприйнята така витівка автором, наглядовими інстанціями та читачами, він спершу маскує свої наміри і з’являється у Чигирин під іменем Дмитра Лучченка. Догледівши, що посада генерального осавула так і не зайнята, він заходиться коло своїх попередніх обов’язків [1, 462]. Перечекавши трохи і побачивши, що його воскресіння ніяких заперечень і здивувань не викликало, він скидає камуфляж і далі знову починає зватись Михайлом [2, 141 і наступні сторінки], начебто і не помирав. І ніхто, жодна жива душа в цілому світі – ані Натан Рибак, ані його численні редактори, ні перекладач на російську мову Б.Турганов, ні потужний Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка АН УРСР, ні критики, ні коментатори, ні рецензенти і ні читачі – ніхто того не помітив, бо читати роман уважно… Ні, інакше як за вироком суду ніхто уважно його не читатиме.

З цих прикладів ясно, що автор часто-густо забуває, що він писав за сто п’ятдесят сторінок до цього; ясно, що автор не в змозі тримати у пам’яті усі рисочки усієї незліченої юрби персонажів, – ті рисочки, що виникають при незлічених переходах розповіді на них; і дійсно, жодного цільного образу не зумів він зліпити на протязі тисячі сторінок. Ясно, що автор нанизує рядок за рядком, керуючись не образами, що склалися в його уяві, а тільки прагненням нанизати якомога більше рядків.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2238

Модифіковано : 20.10.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.