Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Література / Кримські татари у романі Н.Рибака “Переяславська рада” / Світогляд автора

Кримські татари у романі Н.Рибака
“Переяславська рада”

Світогляд автора

Микола Жарких

Передове вчення твердить, що всі нації згодом зіллються. Якщо злити згідно цього припису всіх персонажів роману, то їхнє соціальне розшарування буде таким, як в останньому стовпці таблиці 6. Природно припустити, що це й є ідеальне співвідношення між класами, що буде притаманним проектованій “новій історичній спільності людей”. Природно постає питання: які з представлених у романі національностей найближче стоять до ідеалу?

Відповідь дає застосування критерію згоди χ2 (передостанній і останній рядки таблиці 6). Бачимо, що росіяни і поляки вже мають таке соціальне розшарування, що характерне для суспільства майбутнього, а інші національності дуже від зразку ухиляються. Причини такого ухиляння, скажімо, для українців видно з наступної таблиці 8.

Таблиця 8. Складники критерію згоди χ2

Причина відхилення Додаток у критерій
Замало царів 11.8
Замало панів-ради 7.2
Забагато шляхти 3.22
Забагато селян 10.2
Замало гнилої інтелігенції 2.26
Разом 34.7

Таким чином, основний внесок у відхилення соціальної структури українського люду від зразкового з’являється через нестачу царів і надлишок хлопства. І це збігається з пануючими поглядами на українців як на націю гречкосіїв…

Останнє, на що я хотів би звернути увагу у світогляді автора і що знову ж таки чудово узгоджується з пануючими поглядами тієї віддаленої героїчної і дещо вже призабутої епохи нашої історії – це захоплення, з яким автор описує методи ведення слідства, що в наступну, менш героїчну епоху нашої історії дістали назву “тих, що найсуворіше заборонені законом”, або простою мовою тортури. Судіть, далебі, самі:

– Небалакучий чернець попався… Трохи розмалювали йому пику мої хлопці, – [сказав осавул Карпо Капуста].

– Аби язика не втнули, – сказав Богун.

– Ні, полковнику, того боронь боже, говорить добре і складно, – зрадів осавул, що так легко зійшло з рук, бо ж відав – не любить полковник, коли з бранцями та “язиками” круто поводяться.[…] – Тільки прошу, полковнику, не гнівись на мене, говорить чернець спритно, але з присвистом… Зуби в нього, виявилося, з м’якої кості, а кулак у Гервасія залізний. […]

– Добрі маляри в тебе, осавуле […] Досить, – мовив Богун, підводячись. – Осавуле, забери його у фортецю і вчини допит за способом, винайденим дияволом Лойолою, котрого оці божі слуги вважають святим своїм. […] Чи правда те, що єзуїти ні тортур, ані смерті не бояться? Що папське благословення охороняє їх від мук?

Гунцелеві видалося, що підлога, на якій він досі міцно стояв обома ногами, гойднулася під ним. [2, 125, 127, 130]

Увечері той же мних в шинку те ж саме глаголав. Тут його стрільці й узяли. Руки скрутили, сотник стрілецький Петро Шорін дав мниху понюхати свого кулака, порослого рудим волоссям, у мниха ніс розплився від того дотику, захлинувся власною кров’ю поганою, заплакав: не губіть, мовляв, усе скажу…

І у Питочному приказі сам боярин Юрій Ромодановський допит чинив. Після того, як п’яти припекли мниху, він сказав:

– Ніякий я не мних, а єзуїт з ордену домініканців [?? Куди ж це автор та боярин Ромодановський дивляться? Адже бреше клятий гад їм в обличчя: єзуїти – ті з ордену єзуїтів, а домініканці – ті з ордену домініканців… Окрім того, що всі члени обох орденів, безперечно, були саме монахами. Думаю, що на підставі такого плутаного протоколу справу мниха у 1956 році було переглянуто і реабілітовано за відсутністю складу злочину. – Прим. М.Ж.], присланий на Москву з повеління його преподобія нунція Іоганна Торреса, і наймення моє Вацлав Крушка…

Підняли єзуїта на дибу, він став ще охочіший на слова. [2, 173]

Не тільки моляться кляті єзуїти! Он під самий бік підкинули йому [Б.Хмельницькому] того єзуїта Фому Кекероліса. Бився над ним Лаврін Капуста два тижні, доки не заговорив людською мовою. Багато оповів такого, від чого й зараз мороз по шкірі йде. Довелося віку вкоротити тому Кекеролісу, справжнє ім’я якого було Ян Шевчик. [2, 366]

Цього року Капусті фортунило на абатів. […] Вже три абати сиділи за міцними мурами в глибицях чигиринської кам’яниці. Тепер уже ніхто не влаштує їм легкої раптової смерті. […] Капуста знав гаразд – слова з ченцевих уст все одно що полова. Подме вітер – і шукай тоді правди. Але він умів потрусити лантух так, що разом з половою витрушувались і зернятка. Ці зернятка старанно підібрав Лаврін Капуста. [2, 406]

…Крутилося колесо. Кого зіпхне з дороги своєї, кого зімне, наїде зненацька – покалічить. Хто тільки переляком відбудеться, а кому з життям розпрощатися судила доля. А колесо крутилося, і Капуста тепер у Чигирині добре бачив тих, хто пустив його, те колесо, у дальню дорогу, хто підштовхував легенько, коли тільки гальмувався його біг, притримував, коли воно, на горбок наскочивши, мало не падало […]

– А переламаємо ми спиці у вашому колесі, – проказав твердо Капуста. [2, 408]

Ну що, досить? Не треба більше вас, шановний читачу, годувати залізним кулаком, піднімати на дибу, припікати п’яти? Ви, сподіваюся, гаразд урозуміли, що людина є або спиця у колесі, яку з державних міркувань, можливо, доведеться зламати, або лантух з половою, який, з тих же державних міркувань, можна і навіть треба всіляко трясти і перекидати, якщо є надія знайти у ньому хоч декілька зерняток. Ви, сподіваюсь, вирозуміли при тому, що єзуїти і взагалі діячі католицької церкви суть найзліші вороги, котрих слід за першою підозрою хапати і потім стерегти, аби вони собі віку не вкоротили і не дістали легкої смерті? Або якщо самим не хапати, то принаймні не заважати іншим виконувати свій громадянський обов’язок? Ви, сподіваюсь, зможете вивести з першого прикладу теорему: коли вороги людства, найпідліші мерзотники і слуги світової реакції катують кращих і найвизначніших людей заради досягнення своїх ницих і мерзенних цілей, то невже ми, найгуманніші і найпрогресивніші у світі люди, мусимо утримуватись від застосування засобів фізичного впливу не до кращих та визначніших, а навпаки, до найпідліших і найзахланніших агентів тієї ж світової реакції? Та невже у цілому світі знайдеться хоч одна людина, що при вигляді звірячих тортур, що їх застосовують погані люди до добрих задля досягнення своїх поганих цілей, не визнає правомірності застосування добрими людьми деяких засобів фізичного впливу до поганих людей задля досягнення гарних цілей? Невже етика Н.Рибака не є релятивізм?

Отже, підсумуємо основні риси світогляду автора, що були спостережені нами вище:

1. Аристократизм складу дієвих осіб, підкреслення ролі начальників в історії.

2. Балансування на межі культу особи Богдана Хмельницького.

3. Віра у надзвичайну важливість шпигунської діяльності.

4. Зневага до життя трудящого люду.

5. Боязнь вжити слово “єврей”.

6. Ненависть до гнилої і космополітичної інтелігенції.

7. Захоплення при вигляді тортур.

8. Ненависть до католицької церкви.

Наявність кожної з цих рис доведена статистично. Якщо ж до цього додати ще:

9. Необізнаність у тих речах, про які він пише.

10. Забування того, що написано сотнею сторінок раніше.

11. Взагалі цілковиту письменницьку нездарність,

то одержимо досить цікаву проблему: щось-то скаже про кримських татар письменник з такими даними?

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1904

Модифіковано : 19.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.