Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Баснословіє / Практичне використання терехтемирівської легенди

Терехтемирів

Баснословіє

Практичне використання терехтемирівської легенди

Микола Жарких

Добре відомо, що популярні легенди можуть приносити економічну (грошову) вигоду тим спритним людям, які зуміють організувати її експлуатацію (перетворити брехню на безпосередню виробничу силу, як висловлювався маршал Брежнєв, або монетизувати легенду, як кажуть нині). Яскраві приклади тут подають релігійні легенди, починаючи від Ісуса Христа і закінчуючи Сандеєм Аделаджею.

Тому природно могло виникнути питання про практичне застосування терехтемирівської легенди. До цієї теми належать три епізоди, і всі вони пов’язані зі сфальшованими грамотами Стефана Баторія, які ми будемо спрощено називати фількіними грамотами. Якщо традиційно історичні твори пишуться на підставі королівських документів, то в нашому випадку «королівські документи» фабрикувались на підставі історичних творів.

Перший епізод – це фальсифікація грамоти С. Баторія 1576-го року на Терехтемирів для козаків, яку зробив польський шляхтич Антоній Трипольський десь в 1714 – 1715 роках. Цю фількіну грамоту він пред’явив польському королю Августу 2-у і 20 серпня 1715 р. отримав від нього привілей на володіння Терехтемировом. Нагадаємо, що придніпровські землі тільки в травні 1714 року остаточно перейшли під контроль польського війська, тому інших претендентів на володіння Терехтемировом, мабуть, не було.

У січні 1717 р. Трипольський подав свою фількіну грамоту разом з королівським привілеєм на затвердження сейму – і отримав сеймове підтвердження королівського надання, тобто повне юридичне оформлення своєї приватної власності. Отже, конкретні практичні наслідки фальшування виявились дуже вигідними для фальсифікатора.

Джерелом для цієї грамоти, безсумнівно, служила хроніка П. Пясецького, яка на той час була відома вже 70 років у кількох друкованих виданнях.

Як ми скоро побачимо, ця грамота стала поштовхом для укладання запорізької грамоти.

Другий епізод – це сфальшований запорожцями універсал С. Баторія 20 серпня 1577 р. / Б. Хмельницького 15 січня 1655 р. Оскільки він набув найбільшого розголосу в історіографії і живе певною мірою незалежно від основного масиву текстів терехтемирівського баснословія, нам треба розглянути це бічне відгалуження основної терехтемирівської легенди трохи докладніше.

Тут ми наводимо тільки висновки нашого аналізу:

1, фальсифікат було створено в Запорозькій Січі в 1751 році.

2, джерелами для складання фальсифікату була сеймова конституція 1717 року, довідка 1745 р., якийсь з гетьманських універсалів та історичний твір Г. Грабянки.

3, цей документ активно використовувався запорожцями у своїй боротьбі з російським царизмом за права й землі від 1752 до 1775 року, тому він відомий у багатьох копіях того часу.

4, всі установи, які розглядали поданий запорожцями документ, одностайно його відкидали як сумнівний та неправосильний (Генеральна військова канцелярія, Ізюмська провінційна канцелярія, кабінет міністрів Катерини 2-й).

Отже, цей документ відігравав велике практичне значення упродовж цілої чверті століття, але не переломив ходу історичних подій на користь запорожців.

Третій епізод – це грамота С. Баторія від 10 квітня 1579 року, сфантазована автором «Історії русів» [История русов. – М.: 1846 г., с. 28 – 29]. Центральний пункт цієї грамоти звучить так: «Кто козакует и вписан в реестры войсковые – судится в судах повитових и гродских, яко стан шляхетный», тобто козакам треба автоматично надати права російського дворянства.

Але російський уряд ще у 1780-х роках категорично відкинув таку вимогу і надавав дворянські звання представникам козацтва виключно в індивідуальному порядку. Вигадка такої грамоти могла б бути доречною в 1760-х роках – тоді можна було сподіватись, що вона матиме якийсь вплив на уряд, але у 1820-х роках вона ніякого впливу мати не могла й не мала.

На цьому спроби практичного використання терехтемирівської легенди вичерпуються. Надалі вона жила й розвивалась в [квазі|псевдо|орто|мета|пара|лже]історичних працях патріотичних, але малописьменних любителів української старовини.

Разом з тим це один з нечисленних випадків, коли історична легенда мала хоч якесь практичне застосування. Із того, що я можу пригадати на цю тему, не заглиблюючись у спеціальні пошуки, спливає тільки сфальшована грамота князя Льва Даниловича для церкви св. Миколи у Львові, яка була визнана за правосильну і ще у 19 ст. слугувала обороною прав цієї церкви.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 528

Модифіковано : 13.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.