Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Статті / Список князів із Любецького синодика / Текст списку / № 12 – 15

Список князів із Любецького синодика

Текст списку

№ 12 – 15

Микола Жарких

12. Великого князя Ярослава Черниговского,
во иноцех Василия, и княгиню его Ирину

Джерельні згадки:

У рік 6706 [1198]. Преставився чернігівський князь Ярослав Всеволодович. І єпископ [Порфирій], ігумени, і синівці його, опрятавши тіло його поважане, положили його в церкві святого Спаса, в єпископії того города. ()

Філарет: Ярослав Всеволодович.

Р. Зотов: (1167 – 1198).

Л. Войтович: Ярослав Всеволодович, князь Чернігівський (1180 – 1198).

Мої міркування: Ярославу, так само як і Давиду (№ 9), поталанило – він був єдиним чернігівським князем такого імені. На титул «великий князь», так само як і на міфічне постриження у ченці – не звертаємо уваги (нижче, у загальному огляді, ми ще підсумуємо такі випадки вимушеної ігнорації!). Літописний запис про смерть і поховання, хоч і належить до числа стислих, містить досить багато подробиць, серед яких немає постриження. Отже, залишаючись на грунті фактів, ми повинні визнати, що постриження не було.

Висновок: можна прийняти, що це князь Ярослав Всеволодович (+1198) (1).

13. Великого князя Феодосия Черниговского
и княгиню его Ефросинию

Філарет: Сіверський (1157 – 1180) – на підставі невідомого науці Сіверського синодика.

Р. Зотов: Олег Святославич Ольговича Сіверський не був чернігівським князем. Питання про кн. Феодосія залишається відкритим. Ігор Святославич (+1202) в СКЛС не згаданий.

Л. Войтович: (1169 – 1201), нар. 1151 р., його християнське ім’я – Георгій (так в ІпатЛ). Мабуть, Феодосій – його чернече ім’я.

Мої міркування:

Проти думки Філарета можна повторити, що Олег Святославич Ольговича Сіверський – тільки з роду чернігівських князів, а сам чернігівським князем ніколи не був.

Про використаний Філаретом Сіверський синодик (на відміну від Єлецького) наука може дещо сказати. В цитованому каталозі І. Ситого читаємо: «Ал 422 Синодик Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря 1867 р. (№ 270)» [Ситий І. М. [Чернігівського обласного історичного музею ім.В.В.Тарновського]. – Чернігів: 2004 р.]

Тут нам варто зупинитись на даті цього рукопису – 1867 р. Це саме той рік, коли Філарет працював над своїм історико-статистичним описом Черніговської єпархії. Для збирання матеріалів він, звичайно, розіслав відповідну анкету по монастирях і церквах своєї єпархії (а як інакше скласти опис багатьох сотень церков?). Далі йдуть мої припущення: у Новгород-Сіверському монастирі люди на той час були прості, критицизмом, позитівізмом ніже нігілізмом не заражені. Наказ начальника для них – закон. Хоче начальство отримати від нас «давній синодик» – напишемо, і буде йому щастя. А коли начальник щасливий, то й підлеглі матимуть щастя.

От так, на мою думку, виник Сіверський синодик, на який посилався Філарет і який лежить у Чернігові ніким не досліджений. Авторитетне і давнє джерело, нема що й казати!

Звичайно, можна припустити й таке, що був «інший Юрій Милославський, так отого вже я написав» – тобто Філарет посилався на інший Сіверський синодик, не той, що стоїть під шифром «Ал 422». Для цього треба співставити текст Філарета з існуючим синодиком і взагалі проробити в мініатюрі працю Приселкова, який повизбирував уламки Троїцького літопису з історії Карамзіна.

А поки цю роботу хтось виконає (і хто зна, що вона покаже) – я відкидаю свідчення невідомого в науці «Сіверського синодика».

Що ж до припущення, що Ігоря-Георгія звали Феодосієм… Ну, щось подібне вже доводилось читати… і навіть писати (Мнимий запис про смерть Ігоря Ольговича, 2009 р.). Повна дурниця, на відміну від дурниці часткової, тим і добра, що її не можна ніяк спростувати. Дурниця, та й годі.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

14. Великого князя Всеволода Даниила Святослава Черниговского и княгиню его Анастасию

Філарет: в його тексті не Святослава, а Святославича. Філарет думав, що це Ольговича (1160 – 1196), але він сплутав його із Всеволодом Святославичем Всеволодовича Чермним.

Р. Зотов: прийняв поправку Філарета (Святославича). (1198 – 1212 (? 1215)).

Л. Войтович: невиразно погоджується із Зотовим.

Мої міркування: як у кожному випадку, коли СКЛС подає для одного князя одразу три імені (№ 8), запис вимагає виправлень.

Добре було – він звався Фрідріх Вільгельм Людвіг Карл! Якби він служив у Радянській армії, він міг би мати чотири пайки – один для Фрідріха, другий для Вільгельма, третій для Людвіга і четвертий для Карла. Але православний світ не знає кратних імен, давньоруська князівська практика із розрізненням князівського і християнського імені уже була значним відходом від православія, і з 15 ст. такі випадки припиняються.

Оскільки Данило (Даниїл) як князівське ім’я було мало поширене (чи не єдиний випадок – Данило Олександрович Московський, +1303), то виправлення Данила на Даниловича нам нічого не дає. Для подальших хірургічних експериментів над текстом (кон’єктур) залишаються Всеволод і Святослав. Дослідники одностайно принесли в жертву Святослава на користь «Всеволода Святославича», але ми можемо відхилитись і зробити з порося карася зробити «Всеволодовича Святослава». Це, правда, нічого нам не дає.

Інший напрямок вівісекції тексту полягає у припущенні лакуни. Мінімальною лакуною є слово «князя». В такому разі ми можемо мати «Всеволода Даниїла» і окремо «Святослава»; а можемо – «Всеволода» і окремо «Даниїла Святослава». І це нам теж нічого не дає.

Але й прийнята усіма дослідниками поправка на «Всеволода Святославича» теж нічого не допомагає! Звідки видно, що цей «Всеволод Святославич» – неодмінно «Чермний», а не якийсь інший? Вже чого-чого, а Всеволодів Святославичів у нас подостатком, от хоча б Буй-Тур (+1196): чим він не Всеволод? чим він не Святославич?

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

15. Великого князя Константина Ольговича Черниговского
и сынов его Давыда, Глеба и Александра

Філарет: Святославича (1136 – 1164).

Квашнін-Самарін: Костянтин Ольгович Романовича Старого (здогадно, жив на початку 14 ст.), тому що синів з такими іменами ніде нема.

Р. Зотов: Святослав Ольгович (за Філаретом) – уже був згаданий вище (№ 11). Онук Романа Старого (за Квашніним) – стрибок через 3 коліна, неможливе порушення хронології. Це невідомий з інших джерел Святославича Всеволодовича (1210 – 1215). Про нього згадують В. Татищев (1768) та С. Русов (1832).

Л. Войтович: (1176 – 1204), брат Всеволода Чермного. Його син Давид востаннє згаданий 1196 р. (ІпатЛ).

Мої міркування: думки дослідників, як бачимо, повністю розділилися, і жоден із поглядів не має ніякої рації. Найбільш докладно розвивав свій погляд Зотов, який присвятив цьому запису СКЛС 21 (двадцять одну!) сторінку. Але все це нічого не допомагає:

1, якби справа була відносно ясна – не треба було б таких розлогих міркувань;

2, ніж посилатись з оцим Рюриком Ольговичем на Татищева і Русова – пряміше було б просто постулювати: мені на цьому місці потрібен Рюрик Ольгович, і я постулюю його існування;

3, а що цей постулат нам допомагає? Ми ж шукали Костянтина Ольговича, а «», як сказано у класика.

Думку Войтовича мені важко збагнути: адже запропонований ним Олег – не Костянтин, і батько його Святослав – не Олег. Видно, не одну тільки Росію «умом не понять»…

Перспективнішим мені видається думка Квашніна-Самаріна: відшукати князя – сина якогось Олега, і при тому такого, що мав не менше 3 синів. Сам Квашнін-Самарін зусиль в цьому напрямку не доклав – просто вигадав свого Костянтина Ольговича, і край.

Але ми можемо запропонувати щось інше. Легендарний Олег з рубежа 9 – 10 ст. та Олег Святославич (+977) нам не підходять. Наступний з черги – Олег Святославич (+1115). Він мав дітей (Ольговичів). З них Всеволод Ольгович мав 2 синів – Святослава та Ярослава, а Святослав Ольгович мав 3 синів – Олега, Ігоря та Всеволода. Чим не кандидат на Костянтина? Щоправда, з іменами цих Ольговичів не все гаразд, тому продовжимо пошуки.

Слід знати, що ім’я «Олег» було приватизовано нащадками Святослава (+1076). В домах князів волинських, полоцьких, смоленських, владимиро-суздальських воно взагалі не зустрічається. Єдиний виняток – Олег Настасьїч з галицького дому. Те саме стосується імені «Ігор», яке взагалі не зустрічається поза межами чернігівського і рязанського домів.

Про дітей Олега Святославича Ольговича (+1204) нічого невідомо, а нам же потрібні ще й онуки. Те саме можемо сказати про Олега Ярославича (Настасьїча, +1188), про пронського князя Олега Володимировича (+1209), про рязанського князя Олега Ігоревича (+1237).

А от Олег Інгваревич (+1258; попри те, що джерела плутають його з вищезгаданим Олегом (+1237)) – мав (+1270), у якого були сини Федір (+1294), Ярослав (+1299) та Костянтин (+ після 1301). називають ще Гліба.

Більше Олегів я знайти не міг. З цього короткого перегляду видно: як не дивно, найкращим кандидатом на розв’язок заданого рівняння є Святослав Ольгович (+1164). З ним ми принаймні не мусимо вигадувати 3 синів – він їх справді мав, чого не можна сказати про інших претендентів. Наступним кандидатом є Роман Рязанський. Імена їхніх синів не співпадають з тими, що нам потрібні.

Вигаданий Р. Зотовим «князь Рюрик Ольгович» не дає спокою сучасним авторам:

В 1210-1212 гг. в Чернигове княжил Рюрик Ольгович – сын великого князя черниговского (1202-1204) Олега Святославича и внук великого князя киевского Святослава Всеволодича. Рюрик Ольгович не оставил яркого следа в истории, но это не может быть основанием для признания его «мифической личностью». [Пятнов А.П. : мифический персонаж или реальный политический деятель XIII века. – М.: 2002 г.]

Повторю ще раз: жодне джерело (до 1892 року) не знає ніякого Рюрика Ольговича. Першим «джерелом» про нього була книга Р. Зотова (1892 р.).

Недавно цьому запису спеціальну статтю присвятив Станіслав Келембет [ – загадковий чернігівський князь XIII століття. – Сіверянський літопис. – 2012. – № 1-2. – С. 3 – 10]:

за нашим переконанням, вел. кн. Чернігівський Рюрик-Костянтин Ольгович походив з молодшої лінії Ольговичів, будучи сином Олега Святославича Новгород-Сіверського († 1180).

Стаття написана після публікації Введенського синодика (2007), але без урахування його тексту, котрий в даному місці істотно відрізняється від ЛС:

Слезами залит мир безбрежный,

Вся наша жизнь – мартышкин труд…

Доповнено 20 вересня 2017 р.

У 2016 р. С. Келембет опублікував наступну статтю, у якій врахував інформацію Введенського синодика і відмовився від своїх міркувань щодо цього князя [Келембет С. князів Чернігівської землі як історичне джерело // Сіверянський літопис. – 2016. – № 6. – С. 27].

Можна привітати автора з таким кроком. Помилки в процесі наукового пошуку – то звичайна річ, і виправлення своїх власних помилок – це ознака зрілості вченого.

Доповнено 17 січня 2018 р.

Висновок: запис не вдається пояснити (3).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 482

Модифіковано : 17.01.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.