Мнимий запис про смерть Ігоря Ольговича

М.І.Жарких

Більше року тому науковий співробітник Національного заповідника «Софія Київська» Вячеслав Корнієнко опублікував статтю «Відображення подій 1147 р. в епіграфіці Софії Київської : графіті із записом про смерть Ігоря Ольговича» (Науковий збірник, присвячений 900-літтю свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, К., 2008 р., с. 145 – 150). Стаття, здається, пройшла непоміченою (я не бачив ще жодного посилання на неї), а між тим вона цікава як показник певних тенденцій у сучасній українській гуманітаристиці.

Автор повторно вивчив в натурі запис, опублікований в 1966 році С.Висоцьким (Высоцкий С.А. Древнерусские надписи Софии Киевской. – К. : 1966 г., с. 24, № 12) і прийшов до висновку, що його треба читати так : «Місяця жовтня у 19-е преставився Петро, а в 20-е був похований». Проти такого уточнення прочитання, як і проти звуження палеографічної дати напису до 2-ї третини – кінця 12 ст., з мого боку не може бути заперечень, оскільки я не є фахівцем в галузі епіграфіки та палеографії.

Якби дослідник зупинився на цій позитивній джерелознавчій інформації, стаття стала б хоч невеликим, але певним внеском у дослідження такого важкого для розуміння джерела, як софійські графіті.

Але дослідник не зупинився на цьому і вирішив подати інтерпретацію напису. З його міркувань виходить, що цей запис розповідає про смерть князя Ігоря Ольговича, яка сталась 19 жовтня 1147 року. Дійшовши такого висновку, автор вважає помилковою літописну дату смерті князя (19 вересня 1147 р.) і вважає, що князь Ігор мав християнське ім’я Петро.

Чи має рацію пан Корнієнко ? – Жодної !

1. Особа, згадана в написі, не мала титулу. Корнієнко вважає цю особу князем. Підстава для цього цілком ефемерна – «зміна у стандартній формулі поминальної молитви» (с. 147). По-перше, звідки відомо, яка саме формула вважалась у давньоруський час стандартною ? По-друге, звідки взялась упевненість, що в той час існувала тільки одна стандартна формула, а не більше ? По-третє, навіть якщо визнати «зміну стандартної формули» за щось позитивно встановлене, звідки упевненість, що причиною цієї зміни був саме князівський статус особи, а не щось інакше ?

Отже, підстава вважати Петра із цього запису князем одна – бажання дослідника (моя Ціля цього хоче).

2. Ім’я особи в написі – Петро. Ім’я князя – Ігор. Тут, здається, особливої схожості нема, але для сучасних софійських вчених це – не перешкода. Був Ігор – стане Петром, нікуди не дінеться. І не таким козам у Національному заповіднику роги направляли.

Християнське ім’я князя Ігоря Ольговича з давньоруських джерел невідоме. Л.Є.Махновець вважав, що це ім’я було Георгій (Літопис Руський. – К. : 1989 р., с. 486). Так само вважає Л.В.Войтович (Удільні князівства Рюриковичів і Гедиміновичів у 12 – 16 ст. – Льв. : 1996 р., генеалогічна таблиця князів Ольговичів). Підставою для цього є запис в Єлецькому синодику. Цьому (хоч якось обгрунтованому) погляду Корнієнко протиставляє здогад Тимофія Мальгіна (1752 – 1819), буцімто Ігор мав хрестильне ім’я Петро. Цей здогад – даруйте за каламбур! – пізнішими дослідниками з повною підставою був визнаний безпідставним.

Отже, спробу В.Корнієнка перетворити «Муху» на «Вола», чи то пак «Ігоря» на «Петра», слід вважати невдалою.

3. Напис не датований (не вказано року смерті Петра). Його можна було б датувати у непрямий спосіб, якби в ньому містилась вказівка на якусь легко ототожнювану, рідкісну (бажано – унікальну) подію. Але що унікального є в згадці про смерть і похорон ? «Смерть – це двері, через які кожен має пройти» – сказав пророк, і сказав слушно. «Смерть – це чаша, яку кожен має випити» – сказав пророк, і теж слушно. Ну, помер десь у 12 столітті невідомий нам Петро – що тут унікального, що дало б змогу точно вказати рік – один зі ста чи семидесяти ?

Спроба В.Корнієнка прив’язати цей запис саме до 1147, а не якогось іншого року є штучною елюкубрацією і не може бути прийнята. Його подальша спроба виправлення буцімто-помилкової хронології Іпатіївського літопису цілком спирається на його нову (помилкову) інтерпретацію напису і тому окремого розгляду не заслуговує : із помилкових засновків висновки можна зробити тільки помилкові.

Яку ж фактичну інформацію можна видобути з цього напису, якщо не вдаватись до національно-заповідно-наукових фантазій ? Тільки ту, що невідома нам особа на ім’я Петро померла 19 вересня якогось не означеного року в межах 12 століття. Цей запис містить все необхідне для річного поминання пам’яті покійного – його ім’я і день його смерті. З того факту, що запис уміщено у вівтарній частині Георгіївського приділу, можна обережно припустити, що покійний належав до кліра Софійського собору.

Рік у записі не вказаний, оскільки лінійне числення часу, яке становить основу нашого світогляду, геть не цікавило християн. Вони щороку святкували (і нині святкують) день народження Ісуса Христа і день його чудесного воскресіння, але в які роки стались ці події – християнська традиція не знала (а пізніші дослідження дозволили датувати їх тільки з точністю до десятиліття).

В.Корнієнко намагається видобути з цього запису більше інформації, ніж він насправді містить, і тому його стаття в цілому нагадує старий анекдот:

– Чи правда, що Рабинович виграв у лотерею автомобіль «Волга» ?

– Та правда, тільки не Рабинович, а Хаймович; і не в лотерею, а у преферанс; і не «Волгу», а сто рублів; і не виграв, а програв… А решта все правда.

От і в нашому випадку : не Ігор, а Петро; і не князь, а нетитулована особа; і не 19 вересня, а 19 жовтня; і не 1147-го, а невідомого року. А решта – все правильно…

Навіщо ж потривожено пам’ять про безталанного Ігоря Ольговича? Виключно заради прагнення до сенсаційності, виключно заради стремління зробити відкриття на багаторазово переораному полі. Ігнорування вимог логіки і здорового глузду є основним «методичним прийомом» такої горе-інтерпретації. Ніякого позитивного внеску в дослідження графіті В.Корнієнко в цій статті не зробив, і навіть гірше – оці xvantazii bezpidstaviensis, якими переповнена стаття, мимоволі підривають довіру і до запропонованої ним нової версії прочитання напису.

Отакого гатунку «наука» пишеться на бюджетні грошенята в Національному заповіднику «Софія Київська».

Київ, 20.09.2009 р.