Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Статті / Список князів із Любецького синодика / Текст списку / № 96 – 105

Список князів із Любецького синодика

Текст списку

№ 96 – 105

Микола Жарких

96. Князя Симеона Вяземского, тёщу его княгиню Анастасию

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: Семен Андрійович Вяземський (Долгоруков, 1, 149).

Л. Войтович:

«Перший з вяземських князів, відомий джерелам, який носив ім’я Семен, жив у першій половині XVI ст., коли князівство вже було анексоване Московською державою. Вяземські на той час були московськими дворянами середньої руки. Племінник князя Семена Андрійовича був опричником. Отже цей князь не міг мати тещу Анастасію з чернігівських князів і не міг бути включеним у Любецький пом’яник.

Тож залишається припускати, що Семен – хрестильне ім’я одного з вяземських князів, який жив у другій половині XIV ст. – на початку XV ст. У той час різними уділами Вяземського князівства володіли Іван Михайлович, Данило Михайлович, Олександр Михайлович, Тимофій Михайлович, другий Данило Михайлович та Іван Іванович. Котрийсь з них мав друге ім’я Семен і був зятем княгині Анастасії з Чернігівської землі.»

Мої міркування: фантазії Войтовича про вяземських князів рубежа 14 – 15 ст. я до уваги прийняти не можу. До речі, хто сказав Войтовичу, що Анастасія мала б бути чернігівською? Взагалі ніяких «тещ» я в жодному синодику не зустрічав, вважаю цю «тещу Анастасію» вигадкою автора СКЛС.

Цікавішою є вказівка Зотова. В книзі Долгорукова [Российская родословная книга, 1854 г., т. 1, с. 149] читаємо: із роду смоленських князів походив Андрій Володимирович Довга Рука, родоначальник князів Вяземських; він загинув у битві на Калці в 1224 р.

Ви, читачу, вже зрозуміли, що все це – повна фантастика, навіть не наукова? Перш за все, ніякого князя Андрія Володимировича на Калці не бувало – ні з довгою рікою, ні з короткою. (Хто не вірить – дивиться в авторитетні літописи: Лаврентіївський, Іпатіївський, Новгородський 1-й. За іншим, рівно ж фантастичним оповіданням, цей Андрій був прямо київським князем [родословна книга 1581 р. – ВОИДР, 1851 г., т. 10, с. 246]. Знай наших!) Але докладного родоводу Вяземських в ранніх книгах (1581 – 1610 років) немає.

Такий родовід з’являється вперше у Бархатній книзі, складений в 1687 р.. Там значиться Андрій Володимирович Довга Рука як родоначальник князів Вяземських [М.: 1787 р., т. 1, с. 96]. Із порівняння Бархатної книги з Долгоруким ми переконались, що князь Андрій прибув битись на Калку в 1854 році. Ніхто йому не сказав, що битва та скінчилась 630 років тому.

Далі Бархатна книга знає таких Семенів Вяземських: Семена Андрійовича (с. 96), Семена Григоровича (с. 99), Семена Юрійовича (с. 101), Семена Івановича (с. 101), Семена Юрійовича 2-го (с. 103), Семена Петровича (с. 104), Семена Семеновича (с. 104), Семена Никитича (с. 104), Семена Івановича 2-го (с. 104), Семена Афанасійовича (с. 105), Семена Івановича 3-го (с. 105). Всього 11 (одинадцять!) Семенів (!!) Вяземських (!!!).

Тому я думаю: так само як і у випадку з Крошинськими, автор СКЛС виставив князя Семена на здогад буряків. Тільки у випадку Крошенських він промахнувася, а у випадку Вяземських – влучив, бо це ім’я було в роду Вяземських дуже поширене.

Висновок: князя не можна ототожнити (3).

97. Князя Иоанна Любартовича, княгиню его Марию

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: імовірно, невідомий з джерел син Любарта Гедиміновича.

Л. Войтович:

«Князь Федір Любартович займав сіверський престол у 1393-1405 рр. Його брат князь Іван Любартович міг зберегти за собою якійсь уділ у цій землі або взяти звідси за дружину княгиню Марію, яка походила з місцевої династії.»

Мої міркування: ніяких Іванів Любартовичів історичні джерела не знають.

Висновок: князь, вигаданий автором СКЛС (3).

98. Князя Иоанна Михайловича Трубецкого

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: Іван Михайлович, син Михайла Дмитровича Трубецького (№ 86).

Л. Войтович:

«Серед князів Трубецьких, нащадків Бутава-Дмитра Ольгердовича, князя Івана Михайловича не було. Отже, скоріше всього, це останній з нащадків Всеволода Святославича, син Михайла Михайловича, який княжив у середині XIV ст., десь до 1360-х років.»

Мої міркування: ще одна нещаслива вигадка автора СКЛС.

Висновок: князь, вигаданий автором СКЛС (3).

99. Князя Василия Перемышльского

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: мабуть, нащадок Івана Титовича Козельського? Родословія такого князя не знають.

Л. Войтович:

«Серед відомих князів Перемишль-Козельського та Перемишль-Воротинського князівств, які могли бути записані до Любецького пом’яника, Василя немає. Але старший брат родоначальника перемишль-козельських князів, від яких походять князі Горчакови, Романа Івановича називався Василь Зазрика. Його діяльність можна віднести до другої половини XIV – початку XV ст. Нащадків у нього не було. Судячи з запису у пом'янику Перемишль-Козельське князівство спочатку було виділено йому або по частках з Романом Івановичем.»

Мої міркування: перемишльські князі були у галицькому Перемишлі (тому, що нині в Підкарпацькому воєводстві у Польщі). Є також давнє місто, нині село Перемишль – районний центр Калузької обл. на р. Ока (30 км на південь від Калуги, 40 км на північний схід від Козельська) та городище Перемишль біля с. Дмитрово Московської обл., на річці Моча (вибачайте, це не жарт, це назва річки) – це 10 км на південний захід від Подольська, 44 км на південь від центру Москви і 144 км на північний схід від Перемишля Калузького.

Два останніх Перемишля, розташованих досить близько, постійно плутаються в літературі, і я не хочу зараз розбиратись, які звістки треба прикладати до Перемишля Московського і які – до Калузького. Ясно тільки, що Перемишль-Московський одразу виник на території Московського князівства, і там ніяких місцевих князів бути не могло.

Перемишль-Калузький розташований неподалік від Козельська, в якому князі були. Але ніяких окремих «Перемишльських» князів історія не знає, просто деякі князі могли титулуватись «Козельськими і Перемишльськими» (хоча я ні одного такого князя не знаю).

Висновок: князь, вигаданий автором СКЛС (3).

100. Князя Василия Соломиревского

Філарет: князі Соломирицькі – нащадки Гліба Святославича Смоленського (+1340) (Родосл. кн., 53; Долгоруков, 1, 143, 144).

Р. Зотов: Василь Іванович Соломирицький як могилівський намісник згаданий у грамоті 1523 р. (Грамоты великих князей литовских с 1390 по 1569 гг. – Университетские известия, 1868 г., № 9, додаток 1, с. 150 – 151).

Л. Войтович:

«Соломирицькі князі походили від Івана Дмитровича Шаха, внука Гліба Святославича, який у 1395 р. був великим князем смоленським. Залишившись литовськими васалами, нащадки Гліба отримали уділ у мінській волості з центром у с. Соломірце над р. Соломеречою, притокою Вячи. Серед князів Соломирицьких першим, хто мав ім’я Василь був внук Івана Шаха Василь Татищ. Василь Юрійович Татищ жив у другій половині XV ст.»

Мої міркування: князь Василь Юрійович Татищ відомий тільки з «Бархатної книги» 1687 р. [М.: 1787 г., т. 2, с. 54]. Але московські дворяни Татищеви, котрі не писались князями, самі відпекувались від такого прародителя.

Але ми маємо іншого кандидата – князя Василя Івановича Соломирицького, котрий згадувався в документах 1512 – 1540 років [Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca 14 w. – Warszawa: 1895, s. 493 – 494], про якого історики забули (хоча і включають до своїх праць книгу Вольфа як нібито-використану), а пам’ятають тільки фізики-теоретики.

Висновок: можливо, князь Василь Іванович Соломирицький (2).

101. Князя Онисима Ярослава, убитого от литвы

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: немає про нього більше ніяких згадок.

Л. Войтович:

«Городенський князь Ярослав-Онисим Олександрович, син великого тверського князя Олександра Івановича був убитий у Литві в 1435 р., очолюючи тверську дружину, яка прийшла на допомогу Свидригайлові Ольгердовичу.»

Мої міркування: у Тверському літописі під 6940 (1432) р. записано: «зібрався Свидригайло, князі литовські, сила з ними тверська, князь Ярослав з ним» [ПСРЛ, 1863 г., т. 15, стб. 489].

Трохи більше у «білорусько-литовських» літописах:

На ту ж осінь [1432? 1433?] зібрав велику силу великий князь Свидригайло, і великий князь тверський Борис Олександрович дав йому брата свого, князя Ярослава, з усією своєю силою [ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 34, 57, 76, 106, 141, 163, 210, 231; 1975 г., т. 32, с. 154].

І тільки. Ясна річ, ніякого «Онисима», який нам потрібен, у в джерелах немає, а «просто Ярославів» ми маємо досить і без цього маловідомого тверського князя.

До речі, якщо вже зайшла у нас мова про князя Ярослава Олександровича – я маю застерегти читача проти поширеної помилки, нібито він загинув у битві під Вількомиром в 1435 р. (так реферує справу «Русский биографический словарь» [т. 20 (Суворов – Ткачев). – Спб.: 1912 г., ], а за ним слідом і (вересень 2015 р.)). Насправді в числі вбитих під Вількомиром зазначено князя Юрія Лінгвеновича (див. вказані літописи).

Може, вам буде цікаво знати, що у Введенському синодику [Лаврський альманах, 2007 р., т. 18, с. 19] тут стоїть: «князя Ярослава, іменем Онисима, Гуевиневича, убитого від литви», тобто Ярослава Лінгвеновича. Докладніше про це – іншаллах! – буде написано у планованому мною зіставленні Введенського та Любецького синодиків.

Висновок: невідомий князь, згаданий тільки в СКЛС (4).

102. Князя Василия Козельского Зазреки

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: мабуть, Василь Іванович Козельський (онук Тита, праонук Мстислава Мих. Карачевського) (кін. 14 ст.?). В родословіях (ВОИДР, т. 10, с. 69, 156, 244) вказано, що його убив Батий в 1238 р., але це помилка (див. № 46).

Л. Войтович:

«Напевно тут записано козельського князя Василя Григоровича Глазиню, діяльність якого відноситься до періоду середини XV ст. – після 1486 р.»

Мої міркування: в окремому нарисі. Тут – коротко: родословні книги, вказані Зотовим, плутають історичного козельського князя Василя, вбитого в 1238 р., з міфічним Василем Івановичем – онуком міфічного Тита Карачевського. Але в авторів цих книг не вистачило керосину, щоб вигадати прізвисько «Зазрека».

З приводу «гіпотези» Войтовича що сказати? Що Глазиня – не Зазрека, це, здається, ясно? І що Василь Глазиня не був ані Григоровичем (хіба ), ані Козельським (хіба Огинським або ).

Висновок: невідомий князь, згаданий тільки в СКЛС (4).

103. Князя Феодора Александровича Звенигородского,
убитого от татар

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: мабуть це Федір Олександрович Кетелчей (Федора – Андрія / Адріана – Мстислава Мих. Карачевського) (1 пол. 15 ст.?) – він значиться у родословних книгах (ВОИДР, т. 10, с. 68, 69, 155, 156, 243, 244 + рукописні книги).

Л. Войтович:

«Звенигородський князь Федір Олександрович Котлече у 1408 р. разом з батьком виїхав у Москву, звідки не повернувся.»

Мої міркування: подвоєння запису № 78, і тільки.

Висновок: мабуть міфічний князь (3).

104. Князя Дмитрия Орлского, княгиню его Евдокию

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: про цього князя нічого не відомо.

Л. Войтович:

«Серед князів, які тримали у цей період уділи у Чернігівській землі таке ім’я носили лише три князі. Воротинський князь Дмитро Федорович (після 1455 – після 1496 рр.) був одружений з Анною Костянтинівною Бабич-Друцькою. Отже, зостаються козельський князь Дмитро Іванович Глушаков (після 1494 – до 1505 рр.) і мосальський князь Дмитро Іванович (до 1496 – після 1513 рр.).»

Мої міркування: я читаю так, як написано: Орловського, з Орла. Місто Орел на верхів’ї Оки засновано в 1566 році, і ми завдяки знаємо, що ніяких орловських князів ніколи не бувало. Автор СКЛС не мав під рукою Вікіпедії, але знав, що є таке місто – то чому ж не припустити, що були й відповідні князі?

Висновок: невідомий князь, згаданий тільки в СКЛС (4).

105. Князя Иоанна Сонского, приемшего иноческий чин, княгиню его Евпраксию

Філарет: такого в його тексті нема.

Р. Зотов: про цього князя нічого не відомо.

Л. Войтович: про цього князя нічого не відомо.

Мої міркування: сонських князів наука не знає, тут слід припускати описку або псування тексту, наприклад збереглось тільки закінчення «-онского» (скажімо, Пронского?).

Висновок: невідомий князь, згаданий тільки в СКЛС (4).

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 407

Модифіковано : 27.07.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.