Презентація книги про Лесю Українку
Микола Жарких
23 жовтня 2013 р. у приміщенні книгарні «Є» (Київ, вул. Лисенка, 3) відбулась презентація книги Тамари Олексіївни Скрипки «Родові гнізда Драгоманових і Косачів: їх устрій та культура».
Ця велика книга (числом сторінок 656, загальним обсягом 90 видавничих аркушів і вагою в 2.5 кг) надрукована київським видавництвом «Темпора». Вона стала результатом тривалої дослідницької роботи авторки в архівах різних країн, де вдалося виявити залишки родинних архівів Драгоманових та Косачів.
У вступному слові Т. О. Скрипка охарактеризувала склад книги та свою методику роботи над нею: «Як колишній художник-декоратор, я спочатку бачу, а потім описую». Тому таким важливим був пошук фотодокументів, і тому вони займають більшу частину цієї «візуальної монографії». Ця книга, за словами авторки – спроба історичного зрізу культури української аристократії (вираз «українська аристократія» досить часто лунав і у виступах, що створювало дуже гарну ілюзію її – аристократії – існування). Книга – образ того, якою була Україна і якою вона могла би бути.
Директор Інституту літератури НАН України академік М. Г. Жулинський нагадав присутнім, що 1 вересня 1986 р. у Луцьку, в приміщенні Луцького педагогічного інституту відкрився музей Лесі Українки. Цей музей був створений в основному зусиллями нашої авторки. Микола Григорович згадав також 1988 рік, коли він вперше відвідав США і на прохання Т. Скрипки познайомився з Ольгою Сергіїв, племінницею Лесі Українки (дочкою Ісидори Косач-Борисової). Від того часу почався процес передачі родинного архіву, збереженого п. Ольгою, в Україну.
Письменник В. О. Шевчук згадав свій візит до Луцька в 1989 році, коли він познайомився з Тамарою Скрипкою. Уже тоді нагромаджена колекція фотографій вражала, і тоді почали думати – як це оприлюднити. Тепер нарешті ми бачимо результат. Українська духовність ніколи не культивувалась з політичною, державною підтримкою – вона зростала сама з себе, власними силами. Це дуже добре видно на прикладах українських родових гнізд 16 – 18 ст. Але нині – каже пан Валерій – я займаюсь тільки проклятими авторами, котрими ніхто не хоче журитись. Ось підготував тритомник української письменниці Галини Журби і не знаю, як його видати (напевно, замало для українців одного Інтернету, треба ще два або три додати – подумав при цьому дехто з присутніх).
Професор С. С. Кіраль цитував листи літературознавця Івана Денисюка до своєї учениці – Тамари Скрипки. Денисюк називав її «залізною леді» і мабуть мав слушність. Книга, яку сьогодні презентуємо, безперечно заслуговує на Шевченківську премію.
М. І. Жарких нагадав присутнім, що цього року минає 100 років з часу, коли скінчився життєвий шлях Лесі Українки і почалось дослідження її. Історію цих досліджень можна поділити на три періоди. Перший – від 1913 до 1931 р. – характерний тим, що дослідники ще мали живий зв’язок з Лесею Українкою та представниками її покоління. Основний результат цього періоду – нагромадження рукописного матеріалу. Другий період – від 1947 до 1991 року – характеризується рішучим поділом студій на радянські та еміграційні. Попри надмірну політизацію, основним результатом цього етапу можна вважати оприлюднення корпусу текстів Лесі Українки. Третій етап почався в незалежній Україні і триває досі. Усунено надмірну політизацію, об’єднуються зусилля дослідників з різних країн. Студії цього етапу можна поділити на два напрями. Перший – езотеричний. В його результатах те, що нове – невірне, а те, що вірне – те не нове. Другий напрям – документальний, вагоме збагачення якого складає дана книга. Тут нове поєднується з вірним. В кінці доповідач трохи спинився на помічених недоліках книги, які виявились незначними.
Професор Києво-Могилянської академії В. Є. Панченко вказав, що видавництво «Темпора» випускає уже не першу книгу з числа числа української літературної (культурної) документалістики. Детально описано родинний побут, тут дуже багато моментів оприлюднено вперше. «Вірю, що ця книга матиме продовження» – закінчив пан Володимир.
У заключному слові Тамара Скрипка оголосила, що на 2014 р. заплановано опублікувати том біографічних матеріалів, спогадів та іконографії, присвячений Лесі Українці. Там буде опубліковано все, що написала про Лесю її молодша сестра Ізидора. На черзі – публікація всього, що написала про Лесю Ольга Косач-Кривинюк.
Маленький зал книгарні був заповнений ущерть, і декому довелось стояти в проході усі півтори години. Присутні, серед яких ми побачили поета Юрія Буряка та літературознавця Олеся Федорука, тепло вітали авторку та виступаючих.