Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Чорнобиль: факти, події, наслідки

Микола Жарких

23 квітня 1990 р. чергове засідання клубу “Спадщина” було присвячене четвертій річниці катастрофи на Чорнобильській АЕС. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих.

Кінокритик Роман Миронович Корогодський у своєму слові сказав, що все робилося закономірно: така катастрофа мала відбутися саме в СРСР. Тут немає жодного збігу випадкових обставин. У висвітленні цієї біди вирішальну роль відіграли РУХ і кінематограф, поєднання цих двох суспільних сил. Навіть партійні керівники України визнають, що саме кінематографісти відкрили людям очі на народицьку біду. Світ здригнувся, побачивши кінофільм Г.Шкляревського “Мікрофон”. Зараз український режисер Роман Сергієнко працює вже над п’ятою серією фільму про Чорнобиль. Він змушений працювати у Москві, бо тут його затиснули лещата цензури (згадайте його фільм “Поріг”). Наше начальство рефлекторно все ховає. І скільки б ми не говорили, що серед партійців є чесні люди, вся партія нас зрадила, як і в 1933 році, і під час Великої Вітчизняної війни. Ми не маємо права займатися такою складною технологією, не навчившись дуже простих речей. Іноземці просто не розуміють моральних засад нашого суспільства.

Фільм Р.Сергієнка “Дзвін Чорнобиля” цілий рік не випускав Є.К.Лігачов, який тоді займався ідеологією. В кінці кінців фільм був випущений – режисер зняв епізод “бенкету під час чуми” (виступ Алли Пугачової у Чорнобилі). Цей епізод вмонтовано у якусь іншу серію, четверту чи п’яту. Ми всі їх ще побачимо.

На нашу землю приходило багато завойовників, але щоразу народ знаходив сили вигнати їх геть і відстояти свою територію. А зараз у мирний час ми втратили величезну територію, начебто вона захоплена ворогом; ми всі – заложники атому (знову ж начебто підкорені ворогом). Нас трохи рятували іноземці. Якби шведи після вибуху не підняли галас, усі наші Ільїни з Ізраелями й досі б брехали.

Зараз на екрани виходить новий художній фільм Михайла Белікова “Распад”. Це перший художній фільм, присвячений Чорнобилю, і перший з наших фільмів, що його закупив весь світ. У США його перезняли на сучасну плівку (бо ми не годні відзняти фільм так, щоб він відповідав міжнародним стандартам копіювання і прокату), і тепер найбільші кінофірми США запропонували Бєлікову створити на Україні спільне кіновиробництво. Можливо, це стане новим етапом розвитку українського кінематографу.

Після виступу Р.Корогодського присутні переглянули документальні кінофільми Г.Шкляревського “Мікрофон” та “Тінь саркофага”. Зауважимо принагідно, що у фільмі “Мікрофон” використано зйомки екологічного мітингу в Києві у листопаді 1988 р., одним із співорганізаторів якого був наш клуб; у кадр потрапили і члени клубу О.Мосіюк та Л.Федорук.

Після демонстрації фільмів виступив гість з Великобританії Пітер Чемберс – інженер-теплотехнік, який зараз налагоджує виробництво на Бориспільському заводі продтоварів. Він розповів, що тільки 20 років тому уряд Британії зрозумів, що наростає кількість забруднень, зростають викиди сірки, важких металів, фреонів, забруднюється Північне море. Але наші хімічні концерни настільки багаті, що можуть вживати будь-які заходи щодо охорони середовища. Нещодавно у Британії випливла на світ приховувана інформація про збільшення захворювань дітей біля АЕС. Це викликало величезний скандал.

Зараз у Великобританії діють 13 АЕС. Вони розташовані у малонаселених місцинах, на віддалі 9-10 км від найближчих населених пунктів. АЕС побудовано на поверхні землі, але всі реактори вкриті ковпаками, інформація про забруднення не друкується, доступ до неї мають лише спеціалісти уряду. В Англії панує впевненість, що запаси вугілля таки вичерпані, а нафти на шельфі вистачить тільки на п’ятдесят років, і тому атомна енергетика на даному етапі потрібна. Експлуатуються АЕС з середини 50-х років, але серйозних аварій на них не було. “Грін піс” – досить впливова громадська організація, яка часто добивається успіху у боротьбі з забруднювачами середовища.

Містеру Чемберсу було задано питання, яку інформацію про Україну він мав, виїжджаючи до СРСР, чи усвідомлював він, що це якась окрема країна.

П.Чемберс відповів, що він вперше в СРСР і дуже боявся сюди їхати, але Україна видалася йому набагато кращою, ніж він сподівався. Про Україну він мав тільки туристичну інформацію (ну, а що туристична інформація в СРСР зводиться до пам’ятників Леніну, то ми й самі знаємо).

На закінчення вечора гостям клубу були подаровані альбоми українського художника І.Сколоздри і значки РУХу.

Опубліковано: Спадщина, 1990 – 2000 рр., т. 4, с. 85 – 86.