Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Хроніка / Конференція “Екологічні проблеми Дністра”

Конференція
“Екологічні проблеми Дністра”

Микола Жарких

7 – 9 квітня 1989 р. у Львові та смт Івано-Франковому працювала громадська науково-практична конференція, присвячене обговоренню підсумків експедиції “Дністер-88” і визначенню планів експедиції на 1989 р. У роботі конференції на запрошення організаторів – Львівського університету та “Товариства Лева” – прийняли участь активісти екологічного руху зі Львова, Києва, Москви, Кишинева, Одеси, Тернополя та багатьох інших міст.

Першим виступив письменник Р.Т.Дідула. Його пропозиції – надати юридичний статус міжреспубліканському комітетові захисту Дністра, який зараз є чисто самодіяльною (”неформальною”) організацією, видавати екологічний бюлетень “Дністер”, заснувати музей Дністра, який мав би концентрувати всі матеріали, що висвітлюють минуле і сучасне Дністра і Придністров’я. “У нас немає іншої землі, крім тієї, на якій ми зараз живемо, і ми мусимо зробити її чистішою”, – сказав на закінчення промовець,

Після нього виступив В.М.Нагірняк – начальник відділу експлуатації Дністра Дністровського басейнового господарського об’єднання Мінводгоспу. “Нездоровый ажиотаж вокруг Днестровской ГЭС… Загрязнение от Галича до Хотина очень сильное, так разве Днестровская ГЭС в этом виновата?.. У нас нет других источников энергии, кроме тепловых, атомных и гидроэлектростанций, и среди них ГЭС – экологически наиболее безопасные предприятия…” Але окрім цього він повідомив і про деякі цікаві речі. Наприклад, місто Кам’янець-Подільський постачається водою з Дністра; водозабір, як і треба, збудували вище од устя Смотрича, так що стічні води міста, потрапляючи у Смотрич, а потім у Дністер, зносилися його швидкою течією, і все працювало як слід. Тепер і устя Смотрича, і водозабір знаходяться у зоні затоплення ГЕС; течії у водосховищі нема майже зовсім, і слабкими зворотніми потоками брудні води Смотрича підносяться до водозабора. Думали про це проектувальники й будівельники? Смішно навіть питати, бо вони такими дурницями, як “що ми будемо їсти й пити” не цікавляться, їм треба світле майбутнє будувати…

Питає у Віктора Миколаєвича представник Одеси – чи буде цього року екологічна повінь на Дністрі, бо плані пересихають і весь Дністровський лиман може опинитись у дуже тяжкій ситуації. Начальник експлуатації Дністра відповідає: “Це питання розглядає Рада Міністрів УРСР, і як вона вирішить, так і буде; але нам зробити повінь дуже тяжко, бо снігу в Карпатах не було, і води в Дністрі дуже мало, і спрацювати на паводок 600-700 млн. куб. метрів – то дуже тяжко…”

– Аж тепер ви про бога згадали, – кинув в місця Р.Т.ДІдула під сміх і оплески всіх присутніх. І справді, якось дивно воно виходить: змалку нас учили, що ГЕС здатні зарегулювати стік річок і, в одного боку, запобігти повеням, а в другого боку – забезпечити санітарний попуск чи екологічну повінь у будь-який час. А тепер виходить, що як вода в річці є, то попуск можна зробити, а як води нема, то й попуск неможливий. Ні так, ні сяк ГЕС ні до чого. Під час обговорення один в учасників конференції навів олова професора-гідротехніка Петруня: “Рівнинні річки можуть спробувати зарегулювати тільки безумці”. Так він сказав після обговорення проекту Каховської ГЕС ще 1952 року. Як бачимо, за цей час безумці повністю захопили нашу гідроенергетику..,

Питають у В.М.Нагірняка: “За скільки років замулиться Дністровське водосховище?” Відповідь: “Московський університет оцінював за завданням проектувальників, – вийшло 140 – 150 років, але вони були зацікавлені у реалізації проекта; за оцінками нашого управління виходить 65 – 70 років”. (Зауважу відразу, що за незалежними від Мінводгоспа оцінками фахівців Чернівецького університета, цей термін може бути й 30 років).

Отже, дяді а Московського університета, “чей адрес – не дом и не улица, чей адрес – Советский Союз”, заспокоїли проектувальників, що “на наш век хватит” об’єму водосховища, щоб не заповнилося воно мулом. Так, на їхній вік, на вік людей, які, може, й не були жодного разу на Дністрі (принаймні, для яких Дністер – одна в численних рядових річок СРСР) – на їхній вік цього вистачить, бо результати їхнього “оцінювання” відчують на своїй шкірі не вони, а жителі Придністров’я; а от на наш вік, на вік жителів України і Молдавії, які збираються тут жити не тридцять, і не шістдесят, і навіть не сто п’ятдесят років, а завжди – на наш вік цього замало.

Виступає лікар-хірург з Городенки Р. В. Блонський. Довгий час ми вважали, що для поліпшення здоров’я населення головне – це матеріальний рівень життя; зараз у жителів Городенківського району рівень життя відносно високий, а смертність підвищується, і народжуваність зменшується. Причини – забруднення середовища і відсутність повноцінного відпочинку. Його пропозиції: перетворити каньйон Дністра від Галича до Хотина в національний парк, розвивати тут інфраструктуру відпочинку, прокласти постійні туристичні маршрути.

Виступає голова Львівського міськвиконкому Б. В. Котик. Його виступ присвячений екології міста Львова. Забрудненість повітря у місті у 2 – 2.5 рази перевищує гранично допустиму концентрацію (ГДК). 40% цього складають викиди промислових підприємств, 60% – вносить автотранспорт. На комплексне кардинальне розв’язання всіх проблем в автотранспортом треба освоїти десь 250 млн карбованців. Гроші великі, але їх можна знайти, і навіть матеріали можна знайти, а от будівельників… Зараз шляхобудівники міста здатні освоїти 5 млн. карб. / рік.

Аналогічна ситуація з охороною архітектурної спадщини Львова, Для підтримки тих 1280 пам’яток архітектури, що є в центрі міста, треба витрачати на реставрацію 10-15 млн.карб. на рік, а нинішні потужності реставраційних майстерень не перевищують 8 млн. карб. / рік. Шукаючи потужні будівельні організації, голова чомусь не згадав про досить-таки потужний загін будівельників, що зараз руйнують екологію річки Стрий, будуючи на ній водосховище невідомого призначення, про тих будівельників, що осушують болота Львівської області, роблячи знову ж таки справу не тільки не потрібну, але й прямо шкідливу… Однак у мене склалося враження, що новий голова (він працює на цій посаді десь 3 місяці) серйозно усвідомлює значення екологічних проблем і буде шукати засобів їх вирішення.

Дуже змістовним був виступ Марії Арсеніївни Санду, співробітниці АН МРСР. За результатами її досліджень, Дністер біля витоків має солоність 180-220 мг/л, а біля Новодністровська – вже 320-400 мг/л (в районі Одеського водозабору солоність зростає до 800 мг/л і наближається до гранично допустимої норми на питну воду – 1000 мг/л; зауважу, що в Європі встановлена гранично допустима солоність 500 мг/л). Причини забруднення річки мінеральними солями – стоки промислових підприємств, поверхневий стік з полів, рясно посипаних мінеральними добривами. Так, річка Реут має солоність 1.5 – 2 г / л і тільки умовно може вважатись прісною. На наших очах руйнується ще одна затверджена з дитинства істина, що річки обов’язково прісні і тільки моря солені. Річка Бик, права притока Дністра, забруднена настільки, що хімічне споживання кисню (ХСК) у 5 – 7 разів перевищує гранично допустиме (ХСК є показником, що характеризує забрудненість води органічними речовинами, для знешкодження яких потрібно їх окислити розчиненим у воді киснем. Чим більше органічних забруднень, тим більше треба кисню для їх знешкодження, тим брудніша вода). “Треба розбудити в людей екологічну совість” – сказала бесідниця.

Дівчата в етнографічної секції “Товариства Лева” демонструють зібраний ними музичний фольклор Придністров’я. Новодністровське водосховище затопило повністю або частково 100 сіл. Обстеження переселенських сіл показало, що музичний фольклор в них повністю зруйнований. Переселити народ або його частину з прабатьківських земель – це значить знищити його як етнічну цілісність. Хіба розуміють горе-проектувальники ГЕС, що кожне українське село – це культурний мікрокосм, в якому уважний спостерігач може знайти найцінніші перли. Знайшли їх і етнографи експедиції “Дністер-88”. Наприклад, від 88-річного скрипаля Олекси з с.Ломачинець Чернівецької області записані рідкісні зразки народної інструментальної музики; у Вінницькій області живе Марія Оксентівна Руденко (89 років), що пам’ятає 800 самих тільки весільних пісень. А в переселенських селах пісень ніхто не співає, навіть сусіди не знають, хто з жителів села знає які пісні. Таке-то щастя знайшли люди в нових оселях!

Чернівецький гідробіолог Ірина Вікторівна Юрійчук розповіла, що за результатами її досліджень зараз у Новодністровському водосховищі спостерігається 13 видів зообентосу (бентос – це тварини, що живуть на дні річок), а до утворення водосховища їх було в 9 (дев’ять!) разів більше. Бідність складу зообентосу – це наслідок не закінченого процесу його відновлення після Стебниківської катастрофи 1983 р., але хто може дати гарантію, що тепер біоценоз водосховища відновиться у тому ж вигляді, що був до реконструкції Дністра? І хто може передбачити, про які небезпеки сигналізує зміна складу біоценозу?

Головний інженер тресту “Роздолхімбуд” М.М.Пилипчак (м.Миколаїв Львівської області) є одночасно заступником голови екологічного клубу “Дністер”, що налічує зараз 120 членів. Він ділився досвідом організаційної роботи свого клубу, який залучив до себе з одного боку, першого секретаря Миколаївського райкому партії, в другого – біля 20 священиків, які ведуть екологічну пропаганду серед віруючих. От вам практичний приклад єднання найрізноманітніших суспільних сил на грунті спільної турботи про виживання людей, про збереження навколишнього середовища.

Археолог з Львівського університету В. С. Артюх пройшов з експедицією від Галича до лиману. Обстежуючи береги Дністра, він знайшов біля 20 стародавніх поселень, ще не відомих в науці. Найцікавіша знахідка – це знахідка могильних склепів біля підніжжя Червоної гори (с. Берем’яни). Поховання пограбовані, але за деякими ознаками їх можна датувати першими століттями нашої ери. В такому разі найближчими їх аналогами будуть склепи Керченського півострова. Знайдено ще кілька гротів та печер (проти с. Делева, Устечко, біля с. Устя, що при впадінні Ничлави в Дністер), що подають надію на цікаві археологічні знахідки,

Головний санітарний лікар Миколаївського району Ю. Ю. Чейбиш – рідкісний на сьогодні представник професії санітарного лікаря, для якого здоров’я жителів його району дорожче за власний спокій. Тому Юрій Юр’євич – член клубу “Дністер”. Від даних санітарної статистики, які він наводив, стає моторошно. Основні забруднювачі району – цементно-гірничий комбінат, в окресі 6 км від якого забрудненість повітря в 2.5 – 9 разів перевищує ГДК. (Основні окладники забруднення – цементний пил, чадний газ, окисли азоту) та ВО “Сірка”, в радіусі 7 км від якого забрудненість повітря в 1.5 – 8 рази вище за ГДК (основні складники – сірчаний ангідрид, сірчана кислота, сірководень). Як поталанило жителям цих “зон”, видно з динаміки поширення ішемічної хвороби серця (це найпоширеніша причина інфарктів): в зоні ЦГК у 1987 році було зафіксовано 8.5 випадків на 1000 осіб населення в рік, а в 1988 р. – 38.0 випадків; в зоні ВО “Сірка” в 1987 р. було 4.85 випадка, а в 1988 р. – 18.4 випадка на 1000 осіб на рік. А скільки таких п’яти-, шести-, семикілометрових зон розкидано по всій Україні!? І коли в наших санітарних лікарів прокинеться лікарська, екологічна, просто людська совість, коли вони заходяться виконувати свої прямі службові обов’язки!?

Конференція проходила жваво, цінна інформація про стан Дністра сипалася в усіх боків… “Шкода тільки, що ми говоримо, а нас не чують”, – зауважив Р.Т.Дідула, Хтось в учасників конференції навів спостереження, що в кожній країні екологічний рух починається з етапу алармізму, тобто биття на сполох. В Західній Європі екологи-алармісти почали виступати наприкінці 1950-х років, і навіть при тамтешній розвинутій демократії і при тамтешній свободі інформації (бо там ксерокопіювальні апарати просто продають у крамницях) потрібно було близько 20 років, щоб “зелений рух” набрав силу впливати на урядові рішення. Якими шляхами піде екологічний рух на Україні – покаже майбутнє, а на сьогодні можна стверджувати, що зібрання екологів, подібні цій львівській конференції, просувають цей рух уперед.

12 квітня 1989 р,

Вперше опубліковано : Спадщина, 1989 р., т. 2, с. 233 – 238.

Попередня стаття | Перелік статей | Наступна стаття

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3454

Модифіковано : 20.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.