Трудящі маси
Микола Жарких
Трудящі маси представлені у ВС переважною кількістю розділів і, відповідно, імен. До числа таки розділів слід віднести всі розділи, котрі не мають визначень належності до вищих прошарків суспільства, а також такі, що виразно вказують на професію ініціаторів записів.
Що ж говорять нам назви професій? Бачимо тут бобровника (розділ 834), винника (1371), водовоза (1427), гармашенка (1069 чи то сина гарматного майстра, чи то сина артилериста-гармаша), гончара (474), дзвонника (1365), золотаря (312), ігольника (755), коваля (напряму такої назви немає, але двічі згадані ковалихи – 368, 1221, – жінки або удови ковалів), колісника (знову через згадку колеснички – 1046), коломійця (413, 1416), котляра (1145), кравця (670), крамаря (689, 763, 1052; також маємо крамарок – 685, 1384, 1423), кресторізку (739 – не розумію цього слова, може, професія?), кухаря (453, 1116), маляра (1126 – рідкісна згадка мистецької професії), мельника (395, 437, 951, 1157), перевізника (279), прасол (767), проскурню (797 – мабуть, таки жіноча професія), рибалку (1353), сапожника (1380, 1415), слюсара (710, 1086), солодовника (669; також маємо солодовничку – 972), стельмаха (1353), ткача (335), шаповала (845; і також шапочника – 1302), – всього 28 різних назв, які можна вважати професіями.
Всі ці назви зрозумілі, вживаються і нині як професійні, а також у якості прізвищ (якраз у добу ВС, у 2 пол. 17 ст., і формувалось сучасне уявлення про обов’язковість прізвища для людини, і назви професій родоначальників закріплювались у їх нащадків в ролі прізвищ).
Одна тільки назва прасол нині вийшла з ужитку. Словники (, , ) подають досить широкий набір значень з постійною складовою торговець, скупник. Мабуть, щось таке ми маємо і у ВС.
Також назва коломієць нині відома тільки як прізвище, хоча вона теж професійного походження – це торговець сіллю з Коломиї (або взагалі Прикарпаття). Можна повторити – ВС дає нам чи не найранішу згадку цього слова (орієнтовно з 1663 р.).
Для організації селянства ВС не має нам практично ніяких відомостей. Маємо згадку про отамана волового з Синяви (1134) і ще отамана дворца волового монастиря Печерського (1404, мабуть поблизу лаври). Це – натяки на існування спеціалізованих тваринницьких господарств, у яких худоба вирощувалась в більшій кількості, ніж у звичайних селянських господарствах чи у панських / монастирських фільварках широкого профілю (не спеціалізованих).
Окремо треба відзначити, що ми не маємо у ВС ніяких спеціальних термінів для представників трудящих мас – ні селян, ані посполитих чи підданих. Відсутність таких термінів відповідає слабкій соціальній диференціації суспільства, так що любителі теорії безкласовості української нації сміливо можуть покликатись на ВС як на джерело.