Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Печерський монастир

Микола Жарких

Цілком природно, що багато звісток ВС стосуються самого Печерського монастиря. Сама обитель у ВС переважно іменується монастирем, інколи – обителлю (розділи 1088, 1096), але один раз вжито назву лавра (розділ 694).

Система чернечих титулів найкраще представлена у розділі 535: ієромонахи, ієродиякони, схимонахи, монахи, рясофорники, священики світські, послушники світські.

Тут цікавою і відносно рідкісною є згадка рясофорників – єдина на весь ВС. Вони зрідка згадуються в інших монастирях України цього часу (синодик Полтавсього Хрестовоздвиженського монастиря (від 1685 р.) [Дергачева И. В. : исследования и тексты. – М.: Круг, 2011 г., с. 322]; про постриження рясофорних братів в мантію згадав Димитрій Туптало в своєму щоденнику під 4 березня та 23 грудня 1682 р. та січнем 1690 р. [щоденник має багато видань, я використав Сочинения святого Димитрия, митрополита Ростовского, М., 1839 г., т. 1, с. 478, 480, 492]). Як бачимо, вони у лаврі відрізнялись від послушників з числа мирян (були й такі).

В інших розділах ВС бачимо чернечі титули інока (369, 454, 459, 499, 511), монаха (378, 530, 532, 581, 706, 725, 962, 1058, 1088, 1105, 1118, 1120, 1132, 1226, 1229, 1244, 1269, 1274, 1282, 1290, 1364, 1378, 1401, 1415, 1418 – всього 25 разів), ієромонаха (332, 694, 724, 745, 749, 846, 917, 987, 1096, 1117, 1123, 1130, 1131, 1173, 1271, 1342, 1344, 1370, 1403, 1417, 1429 – всього 21 раз), ієродиякона (879, 1110, 1115), схимонаха (965, 1249, 1380), старця (459) і старця соборного (1403), законника (749, 1120, 1123, 1130) [зазначу, що ці переліки враховують тільки титули із заголовків розділів, не з поминальних переліків, де їх є більше].

Можна зробити висновок, що титул інок в цей час поступово виходить з ужитку, а замість нього набуває великого поширення титул монах (і, можливо, законник, рівнозначний монаху, бо ніде немає вказівки на якесь особливе навантаження цього останнього терміну). Титул законник говорить нам про католицький вплив (закон – переклад латинського orden). Звичайно, ніяких орденів / законів у православії ніколи не існувало (уніати мали й мають – за католицьким взірцем – орден василіан), але це слово було на той час, мабуть, модним і гоноровим.

На цьому місці можна згадати про монаха Петронія (1226), одноіменного з . Якщо ім’я Петро є спільним для всіх християнських конфесій, то Петроній виключно належить католикам, ніяких православних святих такого імені немає. Також згадано ієродиякона Ієроніма (535-2-3). Це – поширене католицьке ім’я, у православному світі набуло поширення і то не раніше 2 пол. 18 ст. Тут маємо ранній (1652 р.) приклад цього чернечого імені.

Поява таких імен у православних, та ще й ченців Києво-Печерської лаври (найбільшої православної інституції України), показує пролізання західних, латинських, католицьких елементів у православіє, тобто проростання того насіння, котре розсівав Петро Могила.

Особлива ситуація складається з терміном послушник. Серед послушників ми бачимо ієромонахів (694, 987, 1117, 1173, 1342, 1344), ієродияконів (879, 1110, 1115), іноків (454, 499), монахів (530, 581, 1054, 1118, 1132, 1226, 1229, 1244, 1269, 1274, 1282, 1290, 1364, 1378, 1401); маємо також просто послушників, без додаткових чернечих титулів (455, 741, 754, 866, 928, 963, 1076-9-3, 1116, 1163, 1167, 1190, 1379, 1427).

Здається, тільки в останній групі ми маємо справу з послушниками strict (у вузькому значенні – людей, котрі тільки почали своє служіння в монастирі; в одному випадку, як зазначено вище, їх поділено на мирян та рясофорів); в інших випадках маємо послушників loose (у широкому, розмитому значенні – як пострижеників певного монастиря чи взагалі людей, котрі слухаються монастирської влади, підлягають архімандриту).

Маємо згадки про наступні службові ролі ченців: уставника (332, 846), намісника (369), келаря (378, 688, 1058), економа (1130, 1290), підеконома (511), паламаря (532, 928), писаря (706), диякона (724), палатного (1105) – вони належали до адміністрації монастиря.

Маємо згадки також про схимонаха-сапожника (1380) та про монаха-сапожника (1415) – рідкісні вказівки на професію, не пов’язану з релігією. Ну, враховуючи, що в Печерському монастирі було на той час кілька сотень ченців, чоботарі без роботи не сиділи. Маємо також згадку про Огород Печерський, з нього послушник (1076-9-3) – може бути, що це також вказівка на професію.

У ВС маємо згадки про мирян-слуг монастиря: кухаря (1116), конюшого (1164), орендаря у волості Навозькій (1259), дзвонника (1365 – майстра по відливанню дзвонів?), винника (1371), дворничку (1385), отамана дворца волового монастиря Печерського (1404), водовоза (1427).

Маємо деякі вказівки на внутрішню організаційну структуру монастиря. Найбільше згадок, природно, маємо про печеру святого Антонія, в якій писався ВС, і котра нині зветься Ближніми печерами . Згадано блюстителя святої печери (550), строїтеля печерного (745, 1096, 1131, 1370), послушника печери преподобного отця Антонія (879), сповідника Печерського преподобного отця нашого Антонія (1271), нарешті просто будучого / зостаючого на печері на той час (725, 1123).

Всього маємо 9 згадок, більшість з яких конкретизована вказівкою «на той час» (котра має нагадувати, що в момент запису розділу до ВС на згаданій посаді була вже інша особа). Найчастіше ми бачимо тут строїтеля (строїти – це не тільки будувати, споруджувати, але також шикувати, давати лад, мабуть, і взагалі керувати) – термін, який відносно мало вживався в українській монастирській практиці.

Також маємо згадки про строїтеля печери преподобного Феодосія (693), блюстителя печери преподобного Феодосія і духовного всієї капітули Печерського монастиря (1417). Тут згадано сучасні Дальні печери лаври, і можна думати, що організація цього підрозділу була подібна до організації печери св. Антонія (маємо ті самі титули).

Маємо згадки і про Троїцький монастир у складі лаври: намісника Троїцького больниці Печерської (917), економа Троїцького (1290) +1345-18 монаха Євдокима з Трійці святої (1418), ігумена свято-Троїцького, больниці і монастиря Печерського (1429). Отже, цим підрозділом управляв намісник, а подекуди – ігумен (останнє надавало монастирю ознак самостійності), мав він і власного економа, тобто якесь власне господарство, окреме від господарства лаври.

У ВС немає ніяких згадок про будівлі на території лаври (ані в інших місцях). Єдина не зовсім ясна згадка, що сюди може належати – інока Пахомія, на ветхому домі преставившогося (514-2). Оскільки при цьому не дано ніякого пояснення – що це за дім, можна припускати, що він був на території лаври, і писар ВС не мав сумніву, що така вказівка зрозуміла.

Для переліку архімандритів Печерського монастиря ВС не дає багато матеріалу. На відміну від Печерського синодика, тут немає окремого розділу, їм присвяченого. Маємо поминання Іларіона Пісочинського (258 – правив у 1559 – 1566 рр.), далі Єлисея Плетенецького (256 – правив у 1603 – 1624 рр.) та Петра Могили (2-29) – у переліку митрополитів і без згадки, що він був архімандритом (у 1627 – 1646 рр.). Натомість сяють своєю відсутністю імена Никифора Тура, Захарії Копистенського, Йосипа Тризни та Інокентія Гізеля (при цьому останні два померли в добу активного наповнення ВС).

Отже, складання повного переліку архімандритів (те, чого ми сподіваємось за сучасними уявленнями) не було завданням ВС. Вписано, на мою думку, тільки тих осіб, котрі самі подбали про запис поминання свого роду (чи то у вигляд окремого аркуша, чи то як запис у попередньому синодику). Для Плетенецького це припущення підтверджується і датою 1610 р. у ВС, котра, припускаю, є датою створення поминального запису.

Може бути так, що повніший перелік архімандритів на інших визначних осіб містився у великому пом’янику, котрий згадується у ВС кілька разів (1167, 1182, 1190, 1194, 1250, 1263, 1273). В усіх цих розділах містяться вказівки писаря / редактора: «Не пиши у великий пом’яник» або просто «Не пиши». З цього можна зміркувати, що деякі поминальні записи вносились в обидва синодики, а для деяких не слід було цього робити. Перелічені розділи стосуються людей з низьким соціальним статусом, і можна думати, що для великого пом’яника відбирались записи людей вищого статусу. Цей «великий пом’яник» 2 пол. 17 ст. поки що не виявлений, хоча він, безперечно, був би цікавий для науки.

Окрім індивідуальних поминань окремих ченців лаври (використаних вище при розгляді чернечих титулів) маємо у ВС також колективні поминання у розділах 426, 535, 744, 877, 930, 1341, 1369. Можна припускати, що тут маємо перенос до постійного синодика поточних записів про померлих ченців, котрі накопичились з моменту попереднього колективного поминання, а не мали індивідуальних записів.

ВС містить деякі нечисленні дані про організацію господарства Києво-Печерської лаври. Маємо згадки про Іоана Тихого, міщанина Київського, на той час будучи орендарем у волості Навозькій (1259), Ірину удову, дворничку нашу у Лищичах в Стародубівщині (1385), Федора, отамана дворца волового монастиря Печерського (1404). Ці уривчасті згадки можуть знайти своє місце у майбутній документальній історії лаври, якщо така колись буде писатись.

Остання група згадок Печерського монастиря у ВС пов’язана з подарунками на монастир. Окрім згаданого вище дару в сумі 3 000 злотих (228) маємо такі дарунки: 17 червінців (1212), дзвін (509), «образ Новодворський до святої церкви преподобного Антонія» (1194), казан (1279), книга «Ключ розуміння» (1249), стихар (1296). Більшість дарунків, як бачимо, дуже скромні, і нема ніяких згадок про нерухоме майно (а такі були, як пам’ятаємо, в ПС). Безперечно, це пов’язано з розподілом функцій всередині монастиря і уявлення, що у синодику не личить записувати внески та дарунки – вони, мабуть, записувались деінде.