Козаки
Микола Жарких
Маємо у ВС чіткі та недвозначні згадки про донських козаків (розділи 515, 740, 1390).
Маємо також нечисленні, але виразні згадки про запорозьких козаків (1156, 1322, 1328) та про козаків зі слобідських полків (1352).
А от із козаками Війська Запорозького (городовими), котрі складали переважну більшість козацтва і відігравали величезну роль у житті України 2 пол. 17 ст., укладачі ВС мали клопіт, який відбився на кількості і якості звісток.
Маємо тільки дві згадки про гетьманів:
– гетьмана Війська Запорозького (673 – в даному конкретному випадку не уточнено, що йдеться про гетьмана його королівської милості, призначеного польським королем);
– інокині Анастасії, бывшои гетьманової Богданової Хмельницької (709 – як уже було відзначено, Богдан Хмельницький вписаний там контрабандою під іменем Зиновія і без титулу гетьмана – 709-5).
Про інших гетьманів – ані «його королівської милості», ані «його царського величества» – згадок у ВС немає.
З числа генеральної старшини маємо 2 згадки про:
– суддю генерального Війська Запорозького (1090 – перший із двох повністю кваліфікованих записів);
– генерального осавула (1234).
З числа полкової старшини маємо 7 згадок про:
– полковників (Ніжинського – 584; Гадяцького – 769; Прилуцького – 1232; без уточнення козацького; полковника Війська його царської величності запорозького Уманського – 539 – другий і останній повністю кваліфікований запис);
– писаря Сіверського (531 – без уточнення, що це писар Сіверського козацького полку);
– осавула полку (Переяславського? – 737; Полтавського – 1250);
З числа сотенної старшини маємо 5 згадок про:
– сотника (1333; 1367; 1388; сотнички – 918);
– сотенного хорунжого (Глухівського – 1237);
З числа іншої старшини маємо 2 згадки про:
– пана Війська Запорозького (402 – не вказано його посаду);
– підстаросту Білоцерківського (543 – чи це чин польської, чи козацької адміністрації?);
З числа рядових козаків маємо 4 згадки про:
– козаків (1286, 1394, 1410);
– козака компанійця (1430);
Таким чином, «козацьких» розділів і нас набралось ледве 22, із них тільки два записи є повністю кваліфікованими, такими, що не полишають сумніву щодо титулу записаного. Такі назви як полковник, сотник, писар, хорунжий та ін. не є характерно-козацькими, вони на той час вживались і в інших ситуаціях, і самі по собі ще не означають належності до козацтва. Про це ми можемо зміркувати тільки з додаткових даних, не з самого ВС.
Слід звернути увагу, що не тільки Києво-Печерська лавра не любила козаків, але й козаки не любили лавру. Останнє видно з того, що ми маємо у ВС тільки один «контрабандний» запис відомої козацького діяча (Б. Хмельницького); але ми зовсім не маємо записів подібних старшин під якимись маскувальними титулами (скажімо, панів) чи взагалі без титулів, з одними тільки прізвищами. Враховуючи, зо за Зборівським реєстром 1649 р. одних тільки сотників було кілька сотень, можна сміливо припустити, що за весь час ведення ВС корпорація козицької старшини налічувала до тисячі прізвищ – а записів старшинських тільки 18. Це не може бути випадковим!
Трохи пізніше, ближе до кінця наповнення ВС, а саме у 1685 році, було започатковано синодик Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря. Синодик упорядкований за чинами суспільної ієрархії, і там бачимо такі розділи: «Роди ясновельможних гетьманів», «Роди благородних князів і бояр» (так, гетьмани заскочили вище од князів!), «Роди їх милостей панів полковників Війська його царського пресвітлого величества Запорізького Малоросійського»; далі йдуть «Поминання сродства такого-то полку» (7 полків Гетьманщини і 3 – слобідських) [Дергачева И. В. : исследования и тексты. – М.: Круг, 2011 г., с. 323 – 324]. Навіть православне духовенство змушене було визнати, що козаки таки становлять частину суспільства.