Середина 16 ст.
Микола Жарких
(1) 1552 р. Опис Канівського замку
З цього важливого документу ми випишемо трохи більше, щоб була ясною топографічна ситуація:
Селищо Ходорово там же от замку [Канівського] землею 3 мили, водою 6 миль – земянское Мелечево было, а теперь держит киянин Онкович, пусто, бобры только там гонят половинники.
Оттуль нижей у мили селище Дердева, пусто, земянское, Богуш Морозов держит, дает уходникам на рыбы з третее части, на бобры з половины, а хто на пасеце сядет, от того 12 грошей.
Там же село Каменка, земянское Балакирево, пусто, покинено на церковь Зарубскую Телехътемировскую.
Там же селищо Телехътемиров – данина государская пану Остафию [Дашковичу], а от него монастырю Печерскому, а потом от монастыря променено за ся у руки господарские ку замку, киевскому воеводе, людей села того семей 9, служат посполу з каневцы, бобровые гоны на государя. А на низу устьи Самары к тому Телехътемирову уход на бобры, на рыбу, на мясо.
Селище Григорево – озеро затон один, земянское ж, Богуша Морозовича, запродал уходнику на год за 16 грошей.
Село Подсычи земянское, пан Служка держит, от замку землею и водою 2 мили, семей 6; зимуют и литуют при замку, служат с городовыми […]
[Селища?] Ачекмаково и Макарыно там же на Суле, тые церкви Зарубской […]
Телекътемировцы: Ивашко Атаманович, Макар, Яким атаман, Павел, Васко Опанасович, Семенец Катунин, Игнат, Иван Кононович, Мацковая [вдова]. [Архив юго-западной России. – К.: 1886 г., ч. 7, т. 1, с. 98 – 99, 102, 105]
Щоб краще зрозуміти цей документ, треба трохи роздивитись в його термінології. Опис розрізняє села (4, мають від 6 до 15 дворів), селища з постійним населенням (2, від 6 до 9 дворів), селища пусті (7), селища з пасіками (6) і просто селища, без додаткових визначень (6). В тих і тільки в тих випадках, де зафіксовані постійні мешканці, документ подавав їхні імена. Для селищ з пасіками ніяких імен немає. Яка була різниця між селом і селищем з постійними мешканцями – з документу не видно, це тема окремої студії.
Із 25 назв населених місць, поданих в описі, тільки 5 зберегли свої назви до нашого часу й локалізуються без проблем. Локалізація решти становить цікаву історико-географічну шараду, яка може стати темою окремого дослідження. Ми розглянемо тільки наближчу околицю Терехтемирова.
Для нас важливо, що Терехтемирів на той час був другим за числом жителів селом Канівського замку. Важливо також, що тільки для нього подана історія володіння.
Із названих в цитаті сіл Ходорів існує й нині (Миронівський район Київської обл.). Село Дердева (Жердева) в одній милі (7 км) нижче – відповідає центру нинішнього Терехтемирова. Пізніше це село не відродилося, відома тільки долина Жердева. Село Кам’янка також не відоме. На мою думку, всі три пункти – Дердева, Кам’янка і Терехтемирів – знаходились на території сучасного Терехтемирова, пляма забудови якого на картах 1960-х років займає 3 км вздовж Дніпра і 1 км від берега. Ясно, що дев’ятьма хатами таку територію заповнити не можна.
Далі Григорів відповідає сучасній Григорівці (Канівський район), а село Подсичі (в 17 ст. – Підсуче, Подсуче) за віддаллю від канівського замку відповідає сучасному селу Бучак.
(1) 1552 р. лютий – березень. Опис Київського замку
Монастырь слывет Зарубский святой Пречистой, [к] тому монастыру бывала также пашня, бортная земля, озера, бобровые гоны; теперь пусто одно один чернец стережет для пожару. [Архив юго-западной России. – К.: 1886 г., ч. 7, т. 1, с. 121]
Цю звістку ми будемо розглядати в комплексі з повідомленнями опису Канівського замку. Хоча вона була опублікована 127 (сто двадцять сім) років тому, вона ще жодного разу не привернула уваги дослідників.
Слід знати, що цей опис було опубліковано дещо раніше [Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. – К.: 1874 г., отд. 3, с. 32] з помилковою датою 1545 р.
(1) 1554 р., 31 березня. Опис майна Києво-Печерського монастиря
В цьому описі перелічено також документи, які були на той час у монастирі. Серед них читаємо:
Привилей господарский на люди и на долину, што заменили на имение церковное Телестимеров. [Голубев С.Т. Киевский митрополит Пётр Могила и его сподвижники. – К.: 1883 г., т. 1, приложение, № 2, с. 11]