Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Монографії / Терехтемирів / Наукова історіографія

Терехтемирів

Наукова історіографія

Микола Жарких

Наука, як відомо, починається з числа. Число, по-перше, відлякує графоманів та міфографів, творчість яких більше відноситься до художньої літератури, ніж до історії. По-друге, воно є певним запобіжником від суб’єктивізму.

Яку ж науку можна видобути з того чисто гуманітарного дослідження Терехтемирова, яке було виконане? Всього маємо для аналізу 170 повідомлень (не рахуючи картографічних даних).

Перше, що спадає на думку – подивитись на розподіл звісток про Терехтемирів за класами.

Розподіл звісток про Терехтемирів за класами

Розподіл звісток про Терехтемирів за класами

1 – достовірні джерела; 2 – достовірні джерела без згадок про Терехтемирів; 3 – фальшиві джерела

Ми розділили всі письмові джерела на три групи: достовірні джерела; достовірні джерела без згадок про Терехтемирів; фальшиві джерела. До третьої групи залічено як свідомо сфальшовані звістки, так і чесне повторення фальшивих повідомлень у добрій вірі до раніших джерел. Необхідніть виділення такої дивної категорії як «достовірні джерела без згадок про Терехтемирів» була зумовлена необхідністю перевірки терехтемирівської / баторієвої легенди.

Ми розглянули всі компетентні джерела з доби Стефана Баторія і не знайшли в них жодної звістки про Терехтемирів. Тому пізнє походження терехтемирівської легенди доведене неспростовно, і у такий спосіб – aposteriori – має виправдання вжита нами методика роботи.

Характерною особливістю джерел про Терехтемирів є дуже великий відсоток фальшивих звісток. Більшість із них походить від хроніки П. Пясецького (1645 р.) і мають в очах простодушних докторів історичних наук авторитет давнини. Але брехня – хоч яка стародавня – все залишається брехнею, і скільки б разів її не переписували, вона на правду не перетвориться (або, висловлюючись обережніше, кількість біт позитивної інформації не збільшується).

Найбільша небезпека від терехтемирівської легенди полягає в тому, що вона пропонує читачеві просте коротке пояснення складної речі, доступне для розуміння мас. Тому це пояснення й має неспростовний кредит серед професійних істориків. Земля має форму млинця і стоїть на трьох рибах; довкола неї обертається Сонце – зранку дракон випускає його зі своєї пащі, а ввечері ковтає знову; коли бог, що ховається у хмарі, відкриває вентилі – на землі йде дощ… Усі ці псевдопояснення добре відповідають ступеню розвитку наших науковців, які мають вищу освіту, але не мають середньої.

Оскільки предмети, яких стосуються ці легенди, не мають безпосереднього стосунку до повсякденного життя, то їхня помилковість не впливає на практичну успішність людини. Адепт теорії трьох риб може бути успішним президентом держави, а визнавець дощу з божої волі – міністром сільського господарства.

Натомість вигода псевдопояснень очевидна. Людині цікаво все знати, в тому числі й про речі, які виходять за межі повсякденності. Міфи й легенди тамують цю спрагу, забезпечуючи цілісність і логічність картини світу. Ця цілісність і логічність ілюзорна і розсипається при першому дотику наукового знання, але лише мізерна кількість людей здатна засвоїти цю правду і жити у світі, картина якого промальована тільки фрагментарно і в якій нез’ясованого більше ніж з’ясованого.

До того ж деякі міфи / легенди / байки набувають такого успіху, що перетворюються на етнічні / релігійні / культурні символи чи універсальні коди. Капітолійська вовчиця; Троянська війна; Москва, яка первісно знаходилась на Дніпрі і мала назву Київ – усе це міфи, але міфи формотворчі, без яких довкола людини лишилась би гола земля, бита крилами вітру…

Повертаючись до Терехтемирова, ми бачимо, що 76 % достовірних звісток розсипані по численних (понад 100) виданнях, і зібрати їх до купи нікому переді мною не спадало на думку. До того ж ці звістки, навіть зібрані разом, не утворюють цілісної картини – вони більше нагадують скалки з розбитого вітража, більша частина якого безповоротно втрачена. Щоб використати ці скалки, доводиться робити великі реставраційні доповнення, висувати припущення, обертати уламки в той і в інший бік – одним слово, працювати.

В той же час фантастична історія Терехтемирова звільняє науковців від цього прикрого обов’язку – щось робити самим (з негарантованим результатом), пропонуючи натомість прості відповіді на всі запитання – відповіді, апробовані попередніми авторами й підкріплені авторитетом давнини.

Враховуючи природну потребу людини в міфах – чи є взагалі сенс боротись з історичним баснословієм? Мені боротьба з баснословієм нагадує періодичне прибирання: от сьогодні, здається все прибрали, всі порохи позмітали і все сміття викинули – аж через тиждень знову все порохом припало і сміття нагромадилось, знову треба прибирати. Перемогти баснословіє раз назавжди неможливо, але можна розгребти його завали і очистити певну ділянку на деякий час.

Розподіл звісток про Терехтемирів за роками подій

Розподіл звісток про Терехтемирів за роками подій

Звістки згруповані по періодах 25 років. Тому проти дати «1650 рік» стоїть число звісток за 1626 – 1650 роки

А яку науку можна вивести з розподілу звісток за часом виникнення (для більшості звісток час виникнення співпадає з часом самої події)? Розглядаючи діаграму, можна побачити, що найінтенсивнішим життя було у півстолітті 1626 – 1675 рр. – на нього припадає 70 звісток, або 41 % із загального числа. Інтенсивне життя, природно, відображалось у більшій кількості паперів, які ми нині звемо «історичними джерелами».

Спад числа звісток у 19 ст. пов’язаний не з тим, що в цьому столітті писалось менше паперів – ні, їх писалось далеко більше, ніж у 17 ст. Він обумовлений відсутністю археографічних публікацій з історії України 19 – 20 ст. Яка ж може бути історія України 19 ст., коли всі документи поховані десь по архівах і дослідники не мають до них доступу?

Звичайно, друкувати всі ці документальні масиви на папері немає ні змоги, ні потреби, Але оцифрувати їх та розмістити у Мережі – можна і потрібно. І тільки тоді почнеться справжнє вивчення історії 19 ст., і на долю Терехтемирова щось перепаде.

Розподіл звісток про Терехтемирів за роками публікації

Розподіл звісток про Терехтемирів за роками публікації

Публікації згруповані по періодах 25 років. Тому проти дати «1900 рік» стоїть число публікацій за 1876 – 1900 роки

Розглянемо тепер розподіл звісток за датами їх публікації (введення до наукового обігу). Найпершим друкованим джерелом, де з’явився Терехтемирів, був, як не дивно, атлас Вілема Блау 1630-х років, де відтворена карта Великого князівства Литовського Т. Маковського (1613 р.). В 1639 році був надрукований щоденник Симона Окольського про війну з козаками 1638-го року, а в 1645 році – перше видання хроніки П. Пясецького з викладом фантастичної, але зручно укладеної баторіанської / терехтемирівської легенди.

Хто рано встає, тому бог дає. Оскільки ця легенда була надрукована першою (й до того ж повторена в кількох перевиданнях), вона мала потужний вплив на всю наступну історіографію аж до середини 19 століття. Рання публікація – ще одна з вагомих причин міцного закорінення в умах фантастичної історії Терехтемирова.

Розглядаючи кумулятивний розподіл звісток (виведений жовтогарячою лінією на праву вісь), ми бачимо, що до 1850 року було введено в науковий обіг лише 33 звістки, або 19 % загального числа. Історики, які працювали в той час, не могли дати правдивої історії Терехтемирова з об’єктивної причини – вони не мали для цього джерельної бази.

Ситуація кардинально змінилась упродовж наступних 75 років – золотого віку української історичної науки. Це був час, коли вважалось просто непристойним не знати історичних джерел і висувати теорії, які не мають документальної бази. В цей період джерела до історії Терехтемирова друкувались найбільш інтенсивно, і станом на 1925 рік було введено в науковий обіг 144 звістки, або 85 % загального числа.

Тому ми можемо сказати, що на кінець цього періоду об’єктивна передумова для написання наукової історії Терехтемирова – репрезентативна джерельна база – була створена.

Дослідники скористались з цих нових можливостей. В 1892 р. в «Географічному словнику Польського королівства» була надрукована стаття Едварда Руліковського, яка надовго залишилась найкращою прагматичною історією Терехтемирова (аж до появи моєї роботи). Єдиним недоліком була надмірна довіра до баторіанської легенди, яка була повторена у статті (ще й з неможливою датою 1575 рік).

Цей недолік було виправлено у книзі Андрія Стороженка «Стефан Баторій та дніпровські козаки» (1904 р.), в якій баторіанська легенда була ґрунтовно спростована.

Наступні 75 років (спрощено кажучи, 1926 – 2000 роки, з урахуванням прийнятого нами групування з періодом 25 років!) були часом повного зникнення історії як науки і панування «марксистсько-ленінської» міфографії. Знання історичних джерел було визнано за непотрібне, а самостійні пошуки істини вважались небезпечними: імовірність, що дослідник самостійно прийде до тих висновків, що й Маркс з Енгельсом (тобто що їхня «наука» стане верифікованою істиною) була нульова, і це прекрасно знали самі марксисти-енгельсисти. Тому вся надія покладалась на поліцію, яка і мала підтримувати у стоячому положенні «історичний матеріалізм», «нове вчення про мову», «мічурінську біологію» та інші перли радянської лженауки.

Природно, що це був пропащий час і для історії Терехтемирова: джерельна база збагатилась аж на 9 звісток. Жодної значимої статті по темі в цей час не з’явилось.

В часи незалежності, конкретно в 1997 – 2012 роках, джерельна база збагатилась на 17 звісток і досягла знакової позначки 100%. В цей час були надруковані цінні статті Валерія Ластовського з історії Терехтемирова у 18 ст. і Романа Зимовця про кам’яні хрести регіону (зокрема, про хрест 1652 р. у Терехтемирові). Ретельні археологічні розвідки Валентини Петрашенко та Валерія Козюби дозволили скласти детальну археологічну карту регіону [Петрашенко В.О., Козюба В.К. Узбережжя Канівського водосховища: каталог археологічних пам’яток. – К.: 1999 р.]. З цієї карти добре видно, що ніяких залишків 16 – 18 ст., які можна було б вважати козацьким Терехтемировом та Терехтемирівським монастирем, не знайдено. І тепер ми знаємо, чому – тому що письмові джерела засвідчують відсутність значних капітальних будівель в цих пунктах.

Як же скористались новими можливостями – свободою слова, відсутністю політичної заангажованості та розширенням джерельної бази – сучасні дослідники Терехтемирова? Скористались чисто по-українськи, тобто ніяк не скористались.

Історіографія Терехтемирова останніх 25 років набула приміткового характеру. Історик, зустрічаючи довгу і маловідому назву, вважає за потрібне пояснити читачу – що воно й до чого. Примітки, як відомо, пишуться не за власними спостереженнями, а за довідниками. Оскільки ж в усіх довідниках фактична історія перемішана із баснословною у такій пропорції, що на ложку фактичного меду припадає діжка баснословного дьогтю, то і примітки виходять також баснословними. Наступний автор у пошуках довідкової інформації бере попереднє видання – і баснословіє поширюється далі. Яскраві незаперечні приклади такої практики читач знайде у розділах «Історіографія як частина баснословія» та «Думки істориків про універсал».

Звичайно, я взяв би гріх на душу, якби не відзначив, що нині випускаються праці й іншого спрямування, вільні від баторієвої легенди. Як приклади можу навести нові статті Віталія Щербака [Реєстрові козаки на державній службі. – В кн. «Історія українського козацтва», К., 2006 р., т. 1, с. 73 – 87; Генеза і становлення українського козацтва. – В кн. «Україна – козацька держава», К., 2007 р., с. 20 – 31].

Ми, звичайно, пам’ятаємо, що у 2000-у році В. Шербак визнавав баторіанську легенду (ми нічого не забуваємо і всьому навчаємось), але в цих нових вона проминена мовчанкою. От тільки ми не знаємо, яка причина цієї зміни – чи пан Щербак переглянув своє ставлення до легенди, чи просто проминув її з огляду на обсяг статей. Критичних зауважень щодо терехтемирівської легенди в нього немає.

От в такому стані перебувало сонне царство нашої козакознавчої історіографії (чи то пак, історіознавчої козакографії) у той час, коли на обрії з’явився Микола Жарких…

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 822

Модифіковано : 11.10.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.