Доба Хмельницького, 1648 – 1657 рр.

Микола Жарких

(3) 1648 р., червень
Сфальшований універсал Б.Хмельницького

Цей універсал відомий з літопису С.Величка (1720 р.); дослідники вважають його підробкою або стилізацією під справжні універсали Хмельницького.

Вони [поляки] зважилися, уже незалежно від королівської, пана нашого милостивого, волі, вигубити й викоренити значніших людей і козаків із найокраїнніших і останніх напівдиких наших земель (тобто з Чигрина, Терехтемирова, Переяславля, Полтави та інших україно-малоросійських містечок і сіл, що лишалися обіруч Дніпра). [Величко С. . / Пер. з книжної української мови В. О. Шевчука. – К.: Дніпро, 1991, т. 1, частина 1, розділ 17; Універсали Богдана Хмельницького. – К.: 1998 р., с. 253, № 10.]

Цей безкінечно довгий універсал (фактично – публіцистичний трактат з обґрунтуванням права українців повстати проти Речі посполитої), зі згадками про Одонацера в 470 році та короля Казимира 3-го в 1333 році, безперечно, є твором самого Величка. Але факти утисків, викладені в ньому, відповідають дійсності. Зокрема, Терехтемирів таки справді був відібраний у козаків в 1638 р.

У Величка ми не маємо нових конкретних подробиць до історії Терехтемирова, але маємо оцінку його ваги з віддалі 70 років.

Інша копія цього універсалу з датою 28 червня 1648 р. була надрукована з рукопису, який давніше був у Пулавській бібліотеці, а в 1853 р. переховувався в Публічній бібліотеці в Петербурзі [Акты, относящиеся к истории Западной России. – Спб.: 1853 г., т. 5, № 23, с. 78 – 83]. Цей текст, мабуть, походить від С. Величка, але дуже зіпсований. Так, у Величка написано: «При всесилной помощи божественой на Жолтой води мая 8, а потом под Корсуном Мая 16» [Летопись С.Величко. – К.: 1848 г., т. 1, с. 80], а в цій копії – «При всесилной помощи божеской на Жовтой Воді, апріля 8, а потом под Каменцом, Мая 16» [Акты, с. 78].

З датами плутанина в обох текстах: битва під Жовтими Водами точилась 18 (28) квітня – 5 (15) травня 1648 р., під Корсунем – 14 (24) – 15 (25) травня 1648 р.

Але у Величка місце другої битви правильно позначене як Корсунь, в той час як у копії – помилково як Кам’янець.

В «Історії русів» читаємо: «При всесильной помощи Божеской, на Жолтой воде Апреля 8, а потом под Каменцом Мая 16» [История русов. – М.: 1846 г., с. 68]. Текст цього універсалу у Маркевича повністю залежить від «Історії русів» [Маркевич Н. А. История Малой России. – Спб.: 1842 р., т. 1, с. 176]

Отже, обидва тексти – «Історії русів» та «Актів» – є практично ідентичними і відмінними від тексту Величка. Співвідношення між ними встановити наразі не можна, припускаю, що універсал був запозичений з Величка і потім переписувався як окрема стаття.

(1) 1648 р., 23 травня (2 червня). Лист Я.Вишневецького

Лист руського воєводи Я.Вишневецького до примаса М.Лубенського, надісланий з табору за Ольшаною, надруковано в регесті:

Усі козацькі полки, відправлені на Запорожжя повстали. Послали проти Хмельницького сина пана краківського з паном комісаром. Але Хмельницький розгромив їх, а на панів гетьманів напали під Корсунем і все кварцяне військо до останку знищили і в полон взяли. Мені за Дніпром важко з моїми людьми дістатися до війська. Пробували переправитися в Крилові (?), Трахтемирові, Каневі і в інших містах аж до Києва. Мій роз’їзд привіз мені 6 «язиків» з Канівського полку, котрі визнали, що за Дніпро всі способи у нас відняли [вирватися]. З малою пригорщею моїх людей не можу прибути. Довелось повернути на Чернігів [Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 рр. Т.1 (1648–1649 рр.). – Київ: 2012 р., додатки, № 7, с. 601].

(1) 1649 р., 16 (26) лютого. Щоденник В.Мясковського

Войцех Мясковський – один з учасників польського посольства до Б.Хмельницького у січні – лютому 1649 р. Переговори проходили у Переяславі. Мясковський вів досить докладний щоденник, який є основним джерелом про ці переговори й охоче використовується всіма дослідниками. На від’їзді з Переяслава він зробив такий запис:

Równo z nami tego dnia Chmielnicki do Trechtemirowa z samą odjechał, mając z sobą P. Potockiego i Łączyńskiego Majora Kudackiego aż do Bużyna odesłał. PP. Koniecpolskiego, Grodzickiego, Charneckiego y inszych officerów [Niemcewicz J.U. Zbiór pamiętników historycznych o dawney Polszcze. – Lipsk: 1839, t. 4, s. 276].

Równo z nami tego dnia Chmielnicki do Techtemirowa w iskorne na pokutą odjechał, wziąszy z sobą P. Potockiego i Łączyńskiego Majora Kudackiego, a do Bużyna odesłał P. Koniecpolskiego, Grodzickiego, Charneckiego y inszych officerów [Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. – К.: 1848 г., т. 1, отд. 3, с. 359 – 360].

Одночасно з нами того ж дня Хмельницький до Терехтемирова з самою від’їхав, маючи з собою пана Потоцького і кодацького майора Лончинського аж до Бужина відіслав [і далі ще звістки про польських полонених].

М.Грушевський у свій час вказав 10 найкращих рукописів цього щоденника, відзначив, що в багатьох є такі фрагменти, які відсутні в інших списках, і висловив побажання, щоб було підготовано критичне видання за всіма списками. З часу цього побажання минуло вже понад століття, а віз… [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 8, кн. 3, с. 124] І порівнюючи дві публікації, ми бачимо, що через зміну розстановки розділових знаків помітно змінюється зміст – кого з полонених куди відіслали. Загадкове слово «w iskorne» в Памятниках перекладено «нібито» (нібито на богомілля поїхав Хмельницький).

Розглядаючи звістку про Терехтемирів, ми мусимо виправити невелику помилку М.Грушевського, який відносив поїздку Б.Хмельницького до 7 березня (н. с. ) [там само, с. 129]. Щоденник закінчується записом за 7 березня, коли посольство вже доїхало до Гощі (Рівненська обл.) і звичайно, не могло знати, що робив у цей день Хмельницький. Але після останнього запису дописано ще кілька речень про справи, які не знайшли відбиття раніше, зокрема, і звістка про поїздку Хмельницького до Терехтемирова, спеціально датована тим самим днем, коли посли виїхали з Переяслава, тобто 16 (26) лютого 1649 р.

(1) 1649 р., 19 лютого (1 березня). Лист В.Мясковського

Лист В.Мясковського до невідомої особи надісланий ним із с. Новосілки на Ірпені (нині Макарівського району Київської обл.). Він дещо доповнює дані щоденника:

P. Potocki w Terechtemirowie, Tomisławski w Białey Cerkwi w okowach na głodzie […] [Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов. 2-е издание. – К.: 1898 г., т. 1, № 67, с. 330]

Пан Потоцький у Терехтемирові, Томіславський у Білій Церкві в оковах голодують […]

Дата цього листа, подана у «Памятниках» – 22 січня (1 лютого) 1649 р. – суперечить щоденнику. 28 лютого польські комісари заночували у Білогородці, а 1 березня прибули до Брусилова. Новосілка лежить якраз на цій дорозі, отже, дата листа – 19 лютого (1 березня) 1649 р.

Цей лист ще раз передрукований Ю.Мициком з помилковою датою 21 (31) січня 1649 р. [Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 рр. Т.1 (1648–1649 рр.). – Київ: 2012 р., № 145, с. 193 – 195], причому давня публікація у «Памятниках» не зазначена.

(1) 1649 р., липень. Конфесата невідомого повстанця, взятого в полон під Загалем

Ten pułk, co ich posiłkować miał, to jest Pieniakow, jeżeli ma mieć armatę?

Powiedział, że tę armatę, ktora w Terechtymirowie była, miał z sobą wziąć Pieniak, a i ten pułk tymże ma iść szlakiem, ktorędy szedł i Hołota do Zahala, a Przypieć ma przebyć w Babiczach. [Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 рр. Т.1 (1648–1649 рр.). – Київ: 2012 р., № 217, с. 292]

Цей полк, що мав їм дати допомогу, тобто Пеняка, чи він має артилерію?

Сказав, що ту артилерію, що була у Терехтемирові, Пеняк мав узяти з собою, a цей полк мав йти цим же шляхом, що ним йшов Голота до Загаля, a через Прип’ять він мав перейти у Бабичах.

(2) 1649 р., серпень. Зборівський договір

Пункт про Терехтемирів часто вписувався у різні проекти угод та сфіналізовані угоди козаків з польським урядом, тому можна було сподіватись побачити його в Зборівському договорі. Але такого пункту там немає [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1861 г., т. 3, с. 415 – 416; Источники малороссийской истории, собранные Д. Н. Бантыш-Каменским. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1858 г., № 1, с. 19 – 20; Шевчук В. О. Козацька державна ідея в системі суспільно-політичного мислення 16 – 18 ст. – К.: Грамота, 2007 р., т. 1, с. 663 – 666].

Разом з тим слід пам’ятати – ми не маємо оригіналу договору або його офіційних (засвідчених) копій. Ті копії, які до нас дійшли, є копіями з копій, і мають деякі різночитання; це наводить на думку, що пункт про Терехтемирів міг випасти при копіюванні як менш істотний.

(1) 1649 р., 4 (14) жовтня. Відписка путивльських воєвод

Ця відписка про умови Зборівського договору повідомляла так:

Да он же, гетман, говорил при нем, что поступился де ему, гетману, король до веку города Чигирина с уездом, да города Боровицы, да монастыря Терехтемировского; в тех де, государь, ево гетманских городех от короля и от сенаторей урядником не быть [Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – М.: 1953 г., т. 2, с. 281, № 119].

Пункт про Чигирин справді міститься у відомих нам списках Зборівського договору, тому не виключено, що питання про Терехтемирів таки обговорювалось при укладанні договору.

(1) 1649 р., жовтень – листопад. Реєстр Війська Запорізького

Терехтемирівська сотня Канівського полка зафіксована в реєстрі, складання якого почалось 16 (26) жовтня 1649 року [Реєстр Війська запорозького 1649 року. – К.: 1995 р., с. 121 – 122; вперше цей реєстр був надрукований О. М. Бодянським в 1875 р.].

Сотня налічувала 167 козаків – не найбільша за чисельністю, але й не найменша. Імена козаків не дають нічого для історії самої сотні чи Терехтемирова. Вирізняються серед них тільки Степан Шингірей та його син Іван Шингіреєнко.

Можливо, цей Степан потоваришував із кримським калгою Шагін-Гіреєм (1585 – 1641), коли в грудні 1624 року калга приїздив на Січ, щоб укласти угоду про спільну боротьбу проти Туреччини. Можливо, тоді ж він подарував цьому Степанові українку-полонянку, яка стала матір’ю Івана, відомого за реєстром. Коли це так, Іванові в 1649 році було 23..24 роки, а його батькові – близько 50 років. Сцена з ненаписаного історичного роману…

При формуванні нової полкової і сотенної структури Терехтемирів став центром сотні. Знаходячись між двома полковими центрами – Каневом та Переяславом, він не міг розраховувати на більше значення. Канів був значно важливішим для козацького війська, ніж Терехтемирів.

(2) 1649 р., кінець листопада. Інструкція послам на сейм

Немає згадки про Терехтемирів і в інструкції, яку дав Богдан Хмельницьким своїм послам на Варшавський сейм 1649 – 1650 рр., на якому мали ратифікувати Зборівський договір [Архив юго-западной России. – К.: 1914 г., часть 3, т. 4, с. 362 – 365; Шевчук В. О. Козацька державна ідея в системі суспільно-політичного мислення 16 – 18 ст. – К.: Грамота, 2007 р., т. 1, с. 670 – 673]. Але слід здогадуватись, що посли мали якийсь особливий наказ щодо Терехтемирова, і внаслідок їх клопотів виник наступний документ.

(1) 1650 р. 2 (12) січня. Грамота короля Яна-Казимира

Цей документ був виданий під час роботи сейму, на якому розглядався Зборівський договір. Договір в цілому був відкинутий сеймом, але деякі подання Б.Хмельницького король таки затвердив. Отже, хоча в процитованих вище документах про Зборівський договір ми не маємо конкретних вимог козацтва щодо Терехтемирова, факт видачі королівської грамоти доводить, що така вимога була висунута.

Выпись из книг градских воеводства Киевского, лета 1650, месяца марта 8 дня.

На уряде градском в городе его королевской милости [Киеве] передо мною Остафьем Выговским, наместником города Киевского, ставши с очей на очи пан Демко, ясаул войсковой, и пан Данило Нечай, полковник браславский, для вписанья до книг нынешних киевских градских,

подали подтверждение привилея прав на Терехтемиров, Войску Запорожскому на строение богадельни от его королевской милости и Речи Посполитой, с печатью коронною большой канцелярии и с подписью руки руки его королевской милости данную, просячи, чтобы принято в книги вписано было. Которую я уряд для вписания в книги принимая, перед собой читать велел, которое так письмом польским писано есть:

Ян Казимир, милостию божиею король польский, великий князь литовский, русский, прусский, мазовецкий, жемоитский, инфлянтский, смоленский, черниговский и шведский, готский, вандальский дедичный король.

Ведомо чиним тем листом нашим всем вообще и каждому особно, кому то ведать надлежит: что мы посажены будучи на престоле наияснейших королей их милостей польских, предков наших, управливать как много належит до задержания целости панской, от господа бога нам поверенных, на сохранение прав и привилеев, от тех же наияснейших королей и их милости данных.

А что есмы на счастливей коронации нашей всякие в роде права и привилеи ствердили; однако, склоняючися до челобитья Войска нашего Запорожского и до права на Терехтемиров для строения, также на строение богадельни на постреленых и изувеченных Войска запорожского жолнеров настоящего, от святой памяти королей их милости предков наших наданного, хотя войско Запорожское в вере и послушании к нам и Речи Посполитой задержать и до далних наших охотных чиня услуг, то право и привилеи их, с особной милости нашей, во всяких его статьях, заключениях, составах и чинах так, как право позволяет, ствердить и укрепить умыслили есмы, також стверджаем и укрепляем тем листом нашим и при нем цело то войско сохраняем.

На что, для лучшей веры и обнадеживания, рукою нашею подписан, печать коронную притиснуть велели есми.

Дан в Варшаве, на сейме большом шестинедельном, дня 12 месяца генваря, лета господня 1650, панованья королевств наших польского 2-го, шведского 3-го году.

У которого подтверждения печать коронная большой канцелярии есть притиснена; а подпись руки его королевской милости теми словами: Ян Казимир, король. Которое то подтверждение подано вышепоименованным особно за принятием моим урядовым, до книг нынешних градских киевских есть писана, с которых ся выпись, за печатью городскою киевской, есть выдана.

Писан в Киеве. Справил Искоростинский. [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1878 г., т. 10, стб. 457 – 460]

Слушне зауваження М.Грушевського:

Всі сі привілеї маємо в виписях київського гроду, і то не в оригінальних, а в списках (перекладах), зроблених для московського правительства в 1654 р. (Акт. Ю. З. Р. X с. 455 і далі), але вони не викликають підозріння, тільки місцями незручний переклад робить неясним зміст, – переважно в другорядних подробицях. [Грушевський М.С. . – К.: 1995 р., т. 8, кн. 3, с. 261 – 262]

В оригіналі документу, безумовно, стояло слово «шпиталь», що видно з неузгодженості роду у фразі: «богадельни на […] жолнеров настоящего» (шпиталя – призначеного, настоящего; богадельни – настоящей). Істотні в цьому документі конкретна згадка про шпиталь, а також відсутність конкретної вказівки на тих попередніх королів, надання яких треба було затвердити, тому й обмежились загальною згадкою.

Ключова фраза привілею – «на строение богадельни на постреленых и изувеченных Войска запорожского жолнеров» – досить подібна до формулювання акту Житомирської комісії 1614 р.: «ten monaster starym, chorym, zkaleczonym, zranionym у dla premieszkania do śmierci spokoinogo był». Тому можна припустити, що при підготовці цього привілею козацький уряд використав акт Житомирської комісії (або Ольшанської, який в цьому пункті співпадає з житомирським) – акт, який уже був визнаний польською владою. Але урядові комісари – то далеко не король і не сейм…

(1) 1652 р. 15 (25) січня. Доповідь розвідника

Путивльський вістун Марко Антонов оповідав:

Поляки умовилися, що як стане Дніпро, полякам іти всім обозом війною на козаків: на Білу Церкву, на Терехтемирів і Ржищів, за Дніпро [Грушевський М.С. . – К.: 1996 р., т. 9, с. 398]

Грушевський покликався при цьому на Польські справи 1652 р., ст. 1/а, вязка 90. Свідчення підтверджує значення Терехтемирівського перевозу для маневрів війська.

(1) 1652 р. 5 (15) березня. Грамота короля Яна-Казимира

У зв’язку з підтвердженням сеймом Білоцерківського миру між Гетьманщиною та Річчю Посполитою король Ян-Казимир видав грамоту на користь Терехтемирівського монастиря.

Потвердження Терехтемирівської фундації для калік і інвалідів Запорозького війська, видане на покірне прохання війська 15 березня 1652 р. Документ нічого інтересного не дає, але дата інтересна тим що вповні потверджує оповідання козацьких послів, записане московським посольством під днем 6 (16) березня. [Грушевський М.С. . – К.: 1996 р., т. 9, с. 409]

Грушевський покликався при цьому на копію з Коронної метрики, яка знаходилась у теках Голембйовського у бібліотеці Дідушицьких у Львові. М.Г.Крикун вказав сучасний шифр [AGAD. Metryka Koronna, MK, ks. 192, k. 224 v. – 225. – Крикун М. Війська Запорозького на варшавський сейм 1666 року і відповідь короля Яна Казимира на неї. – Україна модерна, 1999 р., № 2-3, с. 242 – 243].

Основну частину цього документу (з датою 10 березня 1652 р.) наведено в довідці про Терехтемирів Балінського та Ліпінського:

Na pokorną woyska naszego Zaporozkiego supplikę, chętnieśmy się do tego nakłonili, żeśmy fundacyą monastera Trechtymirowskiego od antecessorow naszych na ułomnych i niedołężnych z pomienionego woyska żołnierzow chwalebnie uczynioną stwierdzić i umocnić umyśliliśmy. Jakosz tym listem naszym prawa i przywileie temu manasterowi od przodków naszych nadane, we wszystkich punktach, clausulach i kontentach, powagą naszą król. approbuiemy i ratyfikuiemy.

Który to manaster, teraźnieyszy przełożony i potym iego następcy podług ordynatiey i postanowienia woyska naszego Zaporozkiego, ze wszystkiemi pożytkami, dochodami i przyległościami wedle tego iako od commissarzow naszych ocerklowany i ograniczony będzie, trzymać i onego spokoynie używać będą wiecznymi czasy, tak iednak: żeby dochody z niego podług intentiey pobożnych fundatorów na ułomnych i niedołężnych z woyska Zaporozkiego żołnierzow obracane były [Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym, opisana przez M.Balińskiego i T.Lipińskego. – Warszawa: 1885, t. 2, s. 580; слід знати, що ми цитуємо 2-е видання цієї праці; 1-е видання цього тому було надруковано в 1844 – 1845 рр.].

На покірне прохання Війська нашого Запорозького, охоче до того нахилились, щоб фундацію Трехтемирівського монастиря, зроблену від попередників наших на скалічених та немічних вояків з названого війська, умислили затвердити. Тим нашим листом права і привілеї, надані тому монастирю від наших предків, в усіх пунктах, формулах і змісті повагою нашою королівською схвалюємо і затверджуємо.

Цей монастир той, хто нині ним володіє і потім його наступники згідно ординації та постанови Війська нашого Запорозького, з усіма пожитками, доходами та приналежностями відповідно до того як комісарами нашими буде окреслений та обмежований, буде тримати і його спокійно уживати на вічні часи, з тим однак, щоб доходи з нього обертались відповідно до намірів побожних фундаторів на скалічених та немічних вояків Війська Запорозького.

Цей же текст, транслітерований російською абеткою, навів Л.Похилевич:

На покорну войска нашего запорозскіего суплику, хентне мы ся до того наклонили, жесь мы фундацію манастыра Трехтеміровскіего, од антецесоров наших на уломных и недоленжных з поменіонего войска жолнеров хвалебне учиненную, ствердить и умоцнить умыслилисьмы. Якож тым листом нашим права и привилеи тему монастырови од продков наших надане, ве вшистких пунктах, клявзулах и контентах, повагой нашей кролевской апробуемы и ратификуемы. Который-то монастыр, теразнейший преложоный и потом его нестемпцы, подлуг ординации и постановениа войска нашего запорозскіего, за вшисткими пожитками, доходами и прилеглостями ведле тего, яко од коммисаров наших оцеркліованый и ограничоный бенде, тримать и онего спокойне уживать бендо вічными часы, так еднак, жебы доходы з него, подлуг интенции побожных фундаторов, на уломных и недоленжных з войска запорозскіего жолнеров обращаны были. [Похилевич Л. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. – К. : тип. КПЛ, 1864 г., с. 593]

(1) 1652 р. Хрест у Терехтемирові

В середині 19 ст. у Терехтемирові стояв високий кам’яний хрест з написом: «АХНВ [1652] року здезь погребенъ рабъ Божій Иванъ Муха, козакъ войска запорожского» [Без вказівки на джерело. – Похилевич Л. Сказания о населённых местностях Киевской губернии. – К. : тип. КПЛ, 1864 г., с. 593]

Цей Іван Муха значиться у реєстрі 1649 року – у списку Терехтемирівської сотні він стоїть на 4-у місці [Реєстр Війська запорозького 1649 року. – К.: 1995 р., с. 121].

Надгробний хрест Івана Мухи. Фото Р.Зимовця

Завдяки цінній розвідці Романа Зимовця ми знаємо, що цей хрест уцілів до нашого часу і стоїть у Терехтемирові в урочищі Мушина гора [Зимовець Р. та сільські цвинтарі Трахтемирівського регіону: маловідомі меморіальні пам’ятки української історії. – 2013 р.]

(1) 1654 р. січень. Книги присяги царю Олексію Михайловичу

У січні – лютому 1654 р., після Переяславської ради, представники російського посольства об’їхали Україну і прийняли присягу жителів царю Олексію Михайловичу. Ці книги збереглися фрагментарно. В них читаємо:

В Терехтемировской слободе: 1 ч[еловек] сотник, 6 ч. атаманов, 1 ч. хорунжий [на цьому текст уривається. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1878 г., т. 10, стб. 306].

Чому в цьому документі Терехтемирів названо слободою – неясно. Побіжний перегляд переписних книг показав, що писарі розрізняли город, містечко, слободу та село, і ця номенклатура потребує подальшого вивчення. Разом з тим слід пам’ятати, що в 1654 р. селяни не присягали – тільки козаки та міщани. Тому запис про Терехтемирів підтверджує його статус містечка.

(1) 1654 р., не раніше 28 лютого (10 березня).
Розповідь греків з Царгороду у Москві

Грецькі купці зі Стамбула проїхали через Україну і прибули до Москви. У Посольському приказі, як тоді водилось, їх розпитували. Для нашої теми є згадка в описі їх шляху:

…А с Умани на Терехтемирев монастырь и на Переяславль, а с Переяславля на Прилуки… [Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы в трех томах. – М.: 1953 г., т. 3, с. 551, № 238].

(1) 1654 р., 13 (23) березня. Запис переговорів між послами Б.Хмельницького і боярами

Українськи посли С.Богданович та П.Тетеря у переговорах з боярами кн. О.М.Трубецьким, В.В.Бутурліним, окольничим П.І.Головіним та думним дьяком А.Івановим поставили прохання:

19. В войске де Запорожском Терехтемиревский монастырь войсковой, а належит де к нему река Самара и маетности; и чтоб государь пожаловал, велел им тем всем владеть по прежнему. [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1878 г., т. 10, стб. 442]

М.С.Грушевський коментував цей пункт так:

П. 19 говорив про потвердження війську Терехтемирівської фундації; на підтримку сеї справи послам дано королівський привілей, так що справа видно обговорювалася в Чигирині, тільки не була включена до тексту петиції (може пригадано її вже по всьому) [Грушевський М.С. . – К.: 1996 р., т. 9, с. 807].

Привілей, про який говорить Грушевський, наведено вище (12.01.1650 р.). Істотно, що українські посли говорили тільки про ріку Самару і не згадували при цьому ніякого містечка; під маєтностями слід розуміти села довкола монастиря. Так розумів справу й Крип’якевич [Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Льв. : Світ, 1990 р., с. 139]

В остаточному тексті статей з царськими резолюціями, датованому наступним днем [Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России. – СПб.: 1878 г., т. 10, стб. 445 – 452], статті про Терехтемирів немає.

Посли на переговорах у Москві «порушували питання приналежності р. Самари до Терехтемирівського монастиря, але ця справа не було розв’язана, мабуть, тому, що про неї не згадувалось у «статтях» Запорозького війська» [Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. – Льв. : Світ, 1990 р., с. 304].

(1) 1654 р., 8 (18) грудня.
Лист Б.Хмельницького до В. Б. Шереметева

Зволь перевезтися через Дніпро в Каневі, Ржищеві й Терехтемирові [Грушевський М.С. . – К.: 1996 р., т. 9, с. 1026].

Грушевський покликався на 158-й столбець Сівського приказу, арк. 272 – 274. Повністю цей лист, здається, не публікувався. Лист фіксує значення Терехтемирівського перевозу для воєнних дій (відоме, зрештою, з часів Київської Русі).