Напад турків 1476 року
Микола Жарких
Захоплення Кафи турками в 1475 р. сильно змінило політичну ситуацію у східній Європі. До перетворення Чорного моря на внутрішнє турецьке море залишався один крок, який був зроблений у 1484 році, коли турки захопили Кілію й Білгород-Дністровський.
Але ці зміни не одразу відбилися на становищі земель України, підвладних Польщі та Литві, власне, у найближчому часі не відбились ніяк. Навіть татари були зайняті своїми внутрішніми справами (черговими змінами ханів).
Упродовж 1476 року Длугош не зауважив нападів татар, натомість занотував зростаючу загрозу з боку Туреччини. Польський король Казимир виявив занепокоєння з цього приводу і вислав до турецького султана Магомета свого посла – Мартина Хоронжича, який зустрів султана 22 травня 1476 року біля Варни, уже в поході проти Молдавії. На прохання посла не нападати султан відповів: якби посол перестрів був його раніше, в Адріанополі, він певно відставив би похід, а так, уже вирушивши, повертати не випадає [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 12, 1462-1480. – Warszawa: 2009, – 394].
Це була відповідь у стилі нашого класичного москаля:
«Ви, – каже, – зіваєте по старанам, а я вот ніс-ніс, да вота как умарился, да амуницю патьор. Вот, виш, мундєр запачкал! Давай сюда деньги на вичистку та за праходку; я казьонний мундєр патьор і сапоги таптал, давай, та і только!» [Квітка-Основ’яненко Г. ]
Влітку 1476 року турки з півдня, а татари зі сходу напали на Молдавію. Це було перше «спільне підприємство» турецьких і татарських сил. Основним театром війни була Молдавія, але якісь турецькі загони напали й на Поділля, де спалили не названі Длугошем конкретно «міста і села» (зауважимо в дужках, що на Поділлі на той час і довго пізніше було тільки одне місто – Кам’янець!). Воєвода Стефан просив короля Казимира як свого сюзерена надіслати йому на допомогу 12 000 війська і обіцяв вигнати нападників [Jana Długosza Roczniki…, – 396].
Король 14 серпня прибув до Петрокова, де збирався обговорювати, що робити з Молдавією. Було вирішено змобілізувати шляхту земель Перемиської, Львівської, Подільської, Белзької та Холмської і командиром призначено нашого знайомого – коронного підскарбія Павла Ясенського. Військо зібралось до Кам’янця-Подільського, але через Дністер не переходило, натомість грабувало своїх (ну, польських шляхтичів, котрі мали маєтки на Поділлі) – і так дочекалося, поки турки зникли самі собою [Jana Długosza Roczniki…, – 398].
Хоча Длугош дуже скептично оцінював результати польських зусиль, все ж таки можна припускати, що заслін, виставлений над Дністром, перепинив подальші дрібні напади турків.
Восени угорський король Матвій Корвін збирався оженитись із неаполітанською принцесою Беатрисою. Шлюб мав відбутися в Буді 16.10.1476 р., і Матвій запросив на це свято польського короля Казимира, з яким уже встиг помиритись. Казимир подякував, але написав, що з огляду на загрозу з боку татар і турків не може полишити свою країну навіть на один день [Jana Długosza Roczniki…, ].
Казимир на той час перебував у Белзі (13 – 31 жовтня 1476 р.), щоб особисто керувати відсіччю, якби турки заглибились у землі Польського королівства [Jana Długosza Roczniki…, ].
Така була підсумкова проява занепокоєння короля справами на південному сході. Хоча зроблено було небагато і успіхів не осягнуто, все ж слід визнати, що почалися певні зрушення у ставленні уряду Польщі до своїх подільських володінь.