Напад татар 1478 року

Микола Жарких

В 1477 році Длугош нічого на татарську тему не записав, а навесні 1478 р., під час перебування короля Казимира у Бересті (над Бугом, 15.03 – 20.04.1478 р.) до нього прибули посли від турецького султана Магомета та від кримського хана Нур-Девлета (Nurdalab). Турецький посол заявив, що хотів би укласти з Польщею договір про мир і дружбу. Татарський посол приєднався до цієї пропозиції і похвалявся навіть, що то власне Нур-Девлет схилив султана до такої корисної полякам пропозиції. Король погодився у загальній формі на такий мир [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. Ks. 12, 1462-1480. – Warszawa: 2009, ].

Ніяких інших згадок про ці посольства немає, і залишається тільки вірити Длугошу.

Мета турецької мирної пропозиції цілком зрозуміла: турки хотіли добитись нейтралітету Польщі у своїй боротьбі проти Молдавії. Тому можна вважати, що збройна демонстрація поляків 1476 року не залишилась без наслідків: турки почали добиватись дипломатичної ізоляції Молдавії.

Мета татарського посольства також цілком прозора: хан хотів продемонструвати полякам свого нового союзника (чи сюзерена?) і підвищити свій політичний вплив, виступаючи (непроханим) посередником у турецько-польських відносинах. Слід зауважити, що це – перший солідарний виступ (чи «спільне підприємство») турків і кримських татар на дипломатичній арені.

Обставини татарського нападу 1478 р. подано у Длугоша коротко і не дуже зрозуміло (а інших джерел про цей напад немає):

Десь влітку 1478 року татари, котрі страждали від тяжкого голоду, вирішили напасти на землі Поділля. Але вони довідались, що польське військо, зібране з усіх руських земель під проводом львівського воєводи Спитка з Ярослава та подільського воєводи Яна Одровонжа, стоїть напоготові. Татари відступили і сховалися в Чорному лісі. Потім вони побачили, що польське військо розійшлося, вийшли з лісової гущавини і вночі пришли до Брацлава, який на той час був у руках князя Чорторийського. Міщани сховалися в замку, який татари мало що не здобули, а місто було пограбоване і спалене, також і його околиці [Jana Długosza Roczniki…, ].

Прямої дати цього епізоду Длугош не подав, зазначив тільки, що це сталось в тому самому часі, що й попередній епізод (війна турків у Каринтії близько 10 серпня 1478 р.). Після оповідання про напад татар Длугош перейшов до подій осені 1478 р.

Слід знати, що у хроніці Йоахіма Бельського ця подія скорочено записана під 1479 роком, хоча згадані вище посольства правильно поставлені під 1478 роком [Kronika polska Marcina Bielskiego. – Sanok : K. Pollak, 1856, , 872]. Скорочений виклад цього епізоду із характерно помилковою датою 1479 р. дано в Густинському літописі [Полное собрание русских летописей, 2003 г., т. 40, с. 139], що й не дивно, оскільки його автор активно користувався хронікою Й. Бельського [Жарких М. І. Ефемерний «київський князь Федір». – К.: 2018 р., розділ «Книги, використані при написанні Густинського літопису»]. Особливість цього запису – поляків автор весь час називає «наші».

справді був руським воєводою в 1474 – 1479 рр., і справді був подільським воєводою в 1477 – 1479 рр.

Гірше стоїть справа з князем Чорторийським. Його вважають тим самим князем, що відомий нам з подій 1463 і 1474 років [Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca 14 w. – Warszawa: 1895, s. 23], але повторю: це – тільки припущення. Длугош мало знав про волинських князів, як і про знать Великого князівства Литовського в цілому, а інших джерел для цього періоду дуже мало.

Лісів, які звуться «Чорними», нині в Україні є щонайменше три. Найбільший і найкраще відомий з них – це біля Дніпра в сучасній Кіровоградській області. На (бл. 1526 р.) Nigra silva – величезний ліс, котрий тягнеться від Дніпра на сході до Синюхи на заході і загалом відповідає масиву лісів над Тясмином. З Ваповського цей ліс перейшов на пізніші карти 16 – 1 пол. 17 ст. На ще пізніших картах (Боплана сер. 17 ст.) цей масив уже поділений на окремі ліси, і Чорний ліс більш-менш відповідає сучасному.

Про цей Чорний ліс думали і коментатори цитованого видання Длугоша, але чи слушно? Біда в тому, що цей ліс лежить дуже далеко на схід не тільки від Руського воєводства (630 км від Львова) і від Подільського воєводства (440 км від Кам’янця-Подільського), але й від Брацлава (265 км).

Здається, тут краще підійшли би біля Ярмолинців або інший біля Дунаївців (у 40 км на південь від попереднього) – обидва у сучасній Хмельницькій області.

Якщо припустити, що сили Руського і Подільського воєводств зосередились десь на кордоні цих воєводств, скажімо, на Збручі, то обидва ці ліси, віддалені від Збруча на 50 км, виступають зручними місцями зупинки татар, котрі могли би очікувати тут на результати розвідувань – де є польські сили і що вони збираються робити.

Я уявляю собі справу так, що татари йшли Кучманським шляхом (вододіл Дністра і Бога проходить між Ярмолинцями і Шарівкою в кількох кілометрах на північ від Ярмолинець) і зупинились саме в ярмолинецькому Чорному лісі. Переконавшись, що польські сили стоять напоготові десь недалеко, вони повернули назад і напали на Брацлав. При цій нагоді ми довідуємось, що у Брацлаві було що палити (після пожежі 1463 р.) і був замок. Навряд чи татари для такого нападу мусили чекати, поки польське військо розійдеться. Це військо будь-що-будь перебувало далеко на заході і, можливо, мало головним завданням протидіяти нападу турків з півдня, за досвідом 1476 року. Заганятись далеко на схід і боронити литовський Брацлав, який «хоробра литва» не мала змоги боронити самостійно, воно мабуть не мало ані наміру, ані змоги.

До того ж напад на Брацлав, здається, був дуже нетривалим – якщо вірити тій подробиці, що татари підійшли до нього вночі. Якби боротьба тривала хоча б кілька днів, не мало би істотного значення, прийшов ворог вдень чи вночі.

Які саме татари напали в 1478 році – невідомо, але з огляду на зростання могутності Кримського ханства, котре були природним ворогом Великої орди і заради власної безпеки мусило перепиняти її рухи на захід, можна думати, що можливість нападати на землі на захід від Дніпра стала монополією кримських татар.

На цьому ми прощаємось із Яном Длугошем, котрий надав нам багато унікальних, невідомих з інших джерел відомостей про напади татар і про Побожжя. Для подальших подій ми будемо використовувати літописи Матвія Меховського, Юста Деція та Бернарда Ваповського, а також (по мірі можливості) зростаючий документальний матеріал.