Політична географія СРГ

Микола Жарких

Політичні тіла та їх столиці

В тексті СРГ немає згадок про політичні тіла як такі, але згадано багато столиць політичних тіл різного часу. На першому місці тут стоїть, безумовно, Єрусалим (269) – столиця давньої єврейської держави від (приблизно) 1000 р. до н. е.

Природно, що довкола столиць мали б групуватись інші поселення, важливі для функціонування політичних тіл. Щоби їх підрахувати, я проводжу кола радіусом 50 і 100 км довкола столиць. Діаметри цих кіл, коли хто не забув шкільну науку, становлять 100 і 200 км.

200 км – це багато чи мало? Ширина Апенінського півострова, на якому розташована Італія – 140..150 км. Португалія має форму прямокутника, витягнутого з півночі на південь, його ширина не перевищує 200 км. Ширина Голандії від Північного моря до кордону з Німеччиною біля Арнема – 113 км. Бельгія має найбільшу ширину 138 км, а найменшу (по берегу Північного моря) – 65 км. Кордон Данії з Німеччиною по Ютландському півострову – 57 км, а найбільша ширина цього півострова – 167 км. Найбільша ширина Словаччини – 168 км, Чехії – 275 км, Австрії – 230 км, Швейцарії – 213 км.

Тобто по поняттях західної Європи 200 км – це дуже багато, там може розміститись ціла держава. Але не так було в східній Європі.

Із 17 політичних тіл, які знаходились у смузі СРГ, 7 існували в середині 15 ст., в час складання СРГ (вони виділені в таблиці півжирним). Але статус їх столиць ніяк в СРГ не позначено, і за правилами позитивізму ми маємо сказати, що писар СРГ не мав ніякого поняття про політику, князівства, держави.

Ми бачимо, що найбільше детально описана території навколо Вільно (15 поселень), за яким йде Київ (13 поселень). Якщо для околиць Києва було використано Іпатіївський літопис, що що могло бути джерелом для центральної частини Великого князівства Литовського? Список городів Свитригайла не міг тут бути джерелом, бо йдеться якраз про ту частину Великого князівства, яка була під владою Сигізмунда Кейстутовича, а не Свитригайла.

Чи не міг тут писар СРГ скористатись інформацією від якогось добре обізнаного мешканця Великого князівства Литовського, наприклад, жителя Слуцька? Так можна було би пояснити, чому литовський блок СРГ починається з цілком випадкового під іншими оглядами Слуцька.

В цілому у 50-км зонах довкола столиць знаходяться 45 об’єктів, а в 100-км зонах – 104 об’єкти. Це становить 13 % та 31 % від 340 локалізованих об’єктів. Більшість із цих об’єктів віддалена від столиць більше ніж на 100 км. Тобто столичні регіони не були предметом особливої зацікавленості писаря СРГ, що найкраще видно на прикладі Великого Новгорода.

Більше того, ані самі політичні тіла, ані належність об’єктів до них не цікавлять писаря СРГ. І це стосувалось як давно зниклих князівств, так і тих, які існували в час роботи над СРГ.

Заголовки в СРГ і політична історія / географія

До цього моменту я майже не приділяв уваги заголовкам у тексті СРГ, хоча вони є невіддільними складовими тексту. Для полегшення аналізу зберемо ці заголовки в одному місці:

(1) А се имена всем градом рускым далним и ближним

(38) а се болгарскыи

(39) и волоскыи гради

(52) А се киевские гроди

(141) А се волынскии

(181) А се литовскыи

(285) а се смоленскии

(299) а се рязанскии

(337) а се залескии

Із дев’яти заголовків майже кожен становить загадку, котра не надається до розв’язання.

Починається СРГ з амбітної обіцянки подати імена всіх городів. Це ніякою мірою не відповідає змісту переліку, де, зокрема, системно відсутнє Тверське князівство, та і по околицях описаної території можна було би дещо назбирати. Про те, що в переліку значаться не одні тільки городи (укріплення), але і звичайні села і навіть урочище, уже говорилось вище (в розділі «Типи об’єктів»).

Далі, заголовок обіцяє городи руські, але ж Єрусалим, Сучава та Вільно (не кажучи вже про Ковно) – це ніякою мірою не Русь. Залишається припустити, що «Русь» визначала тільки найзагальніше спрямування роботи, а виконання її залежало від матеріалів, які вдалося залучити.

Чому в заголовку стоять спочатку «дальні городи», а потім – «ближні»? Нагадаю свою думку – СРГ був написаний у Новгороді, і городи «Новгородської» та «Псковської» груп мабуть уявлялись йому «ближніми», а всі інші – «дальніми».

Тоді виникає наступне запитання – чому писар не почав з «ближніх» городів, котрі будь-що-будь були йому краще відомі? Тут доводиться запускатись в подальші мало ймовірні елюкубрації, наприклад, припустити, що план роботи змінювався в процесі виконання.

Далі, «Болгарська» і «Молдавська» групи не мають заголовків, натомість «Подільська» група має цілих два заголовки, обидва помилкові, бо у її складі немає ані болгарських, ані волоських об’єктів. Знову доводиться робити цілком неймовірне припущення, що цей «заголовок» стосувався не тих об’єктів, що йшли далі, а тих, що йшли попереду. Але всі інші заголовки в СРГ починають наступні блоки об’єктів, ані разу не закінчують їх. Ці заголовки склеїлись і потрапили не на місце. Тому моя наступна елюкубрація полягає в тому, що при черговому переписуванні СРГ писар почав був пропускати заголовки, але потім якось схаменувся і записав пропущені було заголовки на випадковому місці, аби не починати переписування заново. І в такому вигляді СРГ «закам’янів» у подальшій рукописній традиції.

Думаю, робота над СРГ почалась із опрацювання Іпатіївського літопису, і випискам з нього було дано заголовок «А се киевские гроди» – тоді, коли загального заголовку всього переліку ще не було. Подальші заголовки уже не містять слова «городи» – мабуть, вважалось, що першої згадки достатньо.

Якщо так, то можна припустити, що слово «київські» тут означало не стільки географію, скільки джерело – літопис на кшталт Іпатіївського (мабуть, він не містив Хроніки Романовичів). І от назви, виписані з цього літопису, утворили той блок, котрий я називаю «Іпатіївською» групою. Частина зібраних назв була розсипана по інших групах у намаганні зробити географічне групування (ці спроби не завжди були щасливими).

З точки зору політичної географії заголовок «київські городи» дуже незручний. В часі могутності Київської держави всі городи були київськими – і Великий Новгород, і Полоцьк, і Суздаль. В часи дроблення Київської держави (12 – поч. 13 ст.) ані Переяславль, ані Чернігів чи там Курськ не були «київськими». Тим більше цей імпозантний перелік не міг стосуватись ефемерного київського князівства Володимира Ольгердовича, котре проіснувало хіба 10 років (1384 – 1394). Значна частина об’єктів київського блоку СРГ не існувала не те що в давньоруський час, але навіть і за Володимира Ольгердовича – вони виникли пізніше, уже в 1 пол. 15 ст. Помиляються ті дослідники, котрі приймають «київський блок» СРГ за якусь політичну одиницю.

Наступний заголовок обіцяє нам «волинські» городи, але по суті вони перемішані із галицькими городами. Знову повторюся – історичне Волинське князівство ніколи не охоплювало всю територію волинського блоку записів СРГ, за винятком хіба що нетривалої узурпації галицького стола волинським князем Романом Мстиславичем на початку 13 ст. – узурпації, про яку ми майже нічого не знаємо, а писар СРГ може й не чув (виразних слідів знайомства із хронікою Романовичів в СРГ не видно).

Та територія, яку ми звикли звати Галичиною (Галицьким князівством), під час панування Польщі (1349 – 1772) постійно звалася «Русь, Руське воєводство». Воєводство було утворене на землях колишнього князівства в 1434 році, одразу після смерті короля Ягайла. Для поляків назва «Русь» для зайнятих в 1349 році земель була природною, бо вони на той час ніякої іншої Русі не знали. Але писар СРГ міг замислитись – якщо «Русь» простягається тільки від Перемишля до Теребовлі, то ми тоді що – зі своїми Новгородами і Суздалями? Тому – я припускаю – він вирішив відмовитись від окремої назви для Руського воєводства і механічно об’єднав його із Волинню – так, як раніше намагались об’єднати князь Роман та його сини і як пізніше намагався об’єднати австрійський уряд, утворивши «королівство Лодомірії та Галичини».

Блок литовських городів частково відбиває територіальний склад Великого князівства Литовського в 1 пол. 15 ст., в часи його найвищої могутності, хоча в цей час і Волинь, і Київщина, і колишнє Смоленське князівство, і частина Поділля, і навіть до деякої міри Рязань, Великий Новгород і Псков були так само литовськими. Разом з тим в цьому блоці немає литовського Підляшшя, натомість записано Єрусалим. Чомусь ніхто з дослідників не хоче визнавати його литовським городом на підставі запису в СРГ.

Заголовок блоку смоленських городів дає чергову загадку. Смоленське князівство було завойоване литовцями в 1405 році і ніколи більше не відновлювалось. Тобто з точки зору сучасної політичної географії всі перелічені в блоці городи – литовські.

Але писар СРГ був байдужим до політики і мабуть використав якийсь документ смоленського походження, бо блок починається зі столиці – Смоленська (а це – рідкість в СРГ). В блоці значиться Мстиславль, хоча вважається, що Ольгерд захопив його ще в 1359 році. Виходить, що цей гіпотетичний смоленський документ походив з ранішого часу, з 1 пол. 14 ст.? Але чому тоді в ньому не значиться Торопець, який той самий Ольгерд захопив у 1362 році? Виходить, що Смоленське князівство ніколи не існувало в таких границях, які окреслює нам СРГ. Чергова загадка.

Заголовок рязанського блоку записів СРГ ставить одразу кілька загадок. Бобруйськ ніколи не належав до Рязанського князівства, і це, здається, не повинно викликати заперечень. Блок рясніє запозиченнями з Іпатіївського літопису та об’єктами, котрі стали відомими уже після укладання СРГ, частково – навіть після ліквідації Рязанського князівства.

Можна повторити те, що сказано про київський і волинський блоки: цей блок не дає переліку володінь Рязанського князівства як політичної одиниці. Місце для заголовку було зумовлене згадкою Рязані (Старої – котра не була столицею в часі складання СРГ).

Останній заголовок обіцяє нам «заліські городи». Блок дуже великий, займає 24 % всього обсягу СРГ і містить цілу купу загадок.

Перш за все, що таке «Залісся»? Це може бути переклад назви Трансільванії (власне, Транс-Сільванії, trans-silvania) як землі, що розташована за вкритими лісом Карпатськими горами. Так лісів по східній Європі є немало, і про кожну землю можна сказати, що вона розташована «за лісом» відносно того, хто говорить.

В уставній грамоті князя Ростислава Мстиславича для Смоленської єпархії (орієнтовно 1136 р.) є загадкова фраза:

Суждали залесская дань, аже воротит Гюрги, а что будет в ней, ис того святей Богородици десятина [Древнерусские княжеские уставы 11 – 15 вв. – М.: 1976 г., с. 143].

Я розумію цю справу так: давно, коли сини Ярослава Мудрого ділили батьківську спадщину, Всеволоду дістався Переяславль (Руський, Київський) та величезна слабо заселена територія на верхній Волзі. І тоді-то, я думаю, було встановлено, що ці землі сплачують данину на користь свого переяславського пана, і ця данина звалась заліською. Потім Всеволод приєднав до своїх і без того безмірних володінь ще й Смоленську землю.

І от його нащадки (власне, онуки – сини Володимира Всеволодовича (Мономаха)), думаю, поділили між собою не тільки землі, але й оцю данину, і так частина її йшла князю Мстиславу Володимировичу, а потім – його сину Ростиславу, який княжив у Смоленську. Процитований запис, мені здається, мав на увазі можливий випадок, що князь Юрій Володимирович (молодший син Володимира, стрий Ростислава) повернеться (із Суздальської землі?) до Переяславля, отримає нову «заліську данину», поділиться нею із Ростиславом, а вже з Ростиславової частки десятина дістанеться смоленській кафедрі.

Уставна грамота містить сильні застереження проти спроб ліквідувати Смоленську кафедру і приєднати її землі знову до Переяславської єпархії, так що згадка данини – це ще одна вказівка на дієві на той час зв’язки між князями Мономахового роду.

Далі, «Заліська земля» кілька разів згадується у «Задонщині» як (поетичний?) синонім Московського князівства [Изборник (Сборник произведений литературы Древней Руси) / Сост. и общ. ред. Л.А.Дмитриева и Д.С.Лихачева. – М.: Худож. лит., 1969. – С.380 – 397, 747 – 750 (прим.). Подготовка текста «Задонщины» и прим. Л.А.Дмитриева. Памятники литературы Древней Руси. XIV – середина XV века / Пер. Л.А. Дмитриева. M., 1981. С. 96-111. Библиотека литературы Древней Руси. Том 6 – тут найкраще].

Ці згадки породжують ланцюгову реакцію розмноження нових загадок. 1, найдавніший Кирило-Білозерський список датується 1470-и роками, тобто пізніший за СРГ; 2, реконструкція тексту, яку звичайно друкують, містить дуже пізні риси, зокрема, «триста тисяч війська» (здається, це фантазія 2 чв. 16 ст.). І так далі. Таким чином, досить відзначити, що «Задонщина» не могла вплинути на СРГ, і в тексті СРГ не видно ніякого її сліду.

Далі, Іпатіївський літопис взагалі не знає слова «Залісся». Задесення є, а Залісся нема. Так само немає такої назві і в Лаврентіївському літописі. Не знають такої назви Симеонівський літопис та Софійський 1-й літопис старшого ізводу.

Натомість цікавинку подає Новгородський 1-й літопис молодшого ізводу. До основного тексту приєднано додаткову статтю «А се князи русьстии». Там про Володимира Мономаха сказано: «Сии поставил град Володимерь Залешьскыи в Суждальскои земле» [Н1Л, с. 467]. Цей запис може розглядатись або як пряме джерело СРГ, або (ймовірніше) як свідчення побутування виразу «Залісся, Заліська земля» у середовищі новгородських книжників, з якого вийшов Новгородський 1-й літопис молодшого ізводу в такому вигляді, як він дійшов до нас (тобто разом із розглядуваною статтею та СРГ).

Отже, якщо смоленська згадка мала на увазі великий масив лісів у верхній течії Десни та Оки, то новгородська – масив лісів на вододілі Балтійського і Каспійського морів, який відділяв новгородські володіння від суздальських.

Зміркувати з цих вкрай рідкісних згадок, яка конкретно територія звалась Заліссям, неможливо. Спиратись у цій справі на СРГ неможливо, тим більше що в СРГ ми не бачимо очікуваних заголовків новгородської та псковської груп. Чи вони теж вважались «Заліссям», чи це наслідок незавершеного опрацювання / зміни концепції роботи?

Таким чином, заголовки в СРГ не можуть бути джерелом ані для політичної історії, ані для політичної географії (для часу складання СРГ). Мету складання заголовків та принцип їх формування не вдається переконливо пояснити.

Чого немає в СРГ

Також слід поговорити про те, що могло би бути представлене в СРГ, а чого там в дійсності немає.

Найбільш виразний пробіл – це повна систематична відсутність Тверського князівства, хоча воно було найближчим до Новгорода і мало з ним тісні зв’язки. Системність відсутності говорить, що це не була випадкова втрата аркуша – це якась незрозуміла для нас ідея.

Далі, на захід від поселень, згаданих в СРГ, була ще смуга руських поселень – Підляшшя в складі Великого князівства Литовського і частина Руського воєводства (уся Саноцька земля і частина Перемиської та Холмської земель).

Можна було би здивуватись відсутністю деяких помітних укріплених поселень (городів), котрі безспірно існували в 1 пол. 15 ст., на тій території, котра охоплена СРГ. Тільки у краще мені знайомій Галичині можна назвати Снятин, Бучач, Судову Вишню, Олесько, Буськ, Збараж… і т. д. Чому одні укріплення названі, а інші такі самі пропущені – не можна зрозуміти.

В СРГ зовсім немає згадок про церковні структури. Навіть Єрусалимський патріархат не згадано, немає згадок про осідки руських митрополитів (Київ, Владимир, Москва, Смоленськ), про осідки єпархій. Ця тема системно відсутня, можна констатувати свідоме її ігнорування з боку писаря СРГ.

В СРГ зовсім немає згадок про монастирі. Ані Києво-Печерський монастир, ані Юр’їв монастир у Новгороді чи Троїцькій Сергіїв монастир біля Москви (уже досить славний на сер. 15 ст.) до СРГ не потрапили. Це – також системна відсутність, і так само – свідомий вибір писаря СРГ.

В СРГ майже немає святих. Не згадано навіть такого собі Ісуса Христа, якого (вірять християни) розіп’яли були в Єрусалимі. Єрусалим є, а Христа немає. У Києві можна було би згадати князя Володимира і княгиню Ольгу, котрі в сер. 15 ст. цілком певно шанувались як святі. У Вишгороді була нагоди згадати про святих князів Бориса і Гліба, але й такої згадки нема.

Від 1339 р. в Москві почали шанувати як святого митрополита Петра. Але його понад сторічний стаж святого не вплинув на СРГ. Нарешті, відомо понад 100 місцевих новгородських святих (згадаймо хоча б шанованого з 13 ст. Варлаама Хутинського) – але й вони не згадані.

Думаю, згадки Параскеви та Онуфрія є випадковими і відбивають скоріше редакційний недогляд, ніж свідоме стремління подати відомості про святих. При складанні СРГ було використано якісь документ з цими згадками, котрі було механічно перенесено до СРГ.