Висновки

Микола Жарких

Джерела для складання історії 1512-го року – переважно польського походження. Невелика кількість матеріалів литовського походження відклалась у Литовській метриці, там же маємо канцелярські переклади дипломатичного листування Кримського ханства. Про битву під Вишнівцем є три польських оповідних джерела: меморандум Андрія Крицького, складений невдовзі після битви (це найраніше і найкраще джерело, засноване, по всі імовірності, на звіті гетьмана Миколая Кам’янецького), фрагмент з «Історії короля Сигізмунда» Юста Деція (опублікований в 1521 р., цінний подробицями від Станіслава Лянцкоронського) та фрагмент з хроніки Бернарда Ваповського (частково заснований на Деції, але з незалежними подробицями).

1. В 1512-й рік польський король і великий князь литовський Сигізмунд вступив, маючи мирні відносини з усіма сусідами обох своїх держав. Єдиним джерелом занепокоєння й небезпеки був турецький царевич Селім, який перебував у північному Причорномор’ї й мав спілку з кримськими татарами.

2. Король уважно стежив за цієї загрозою і планував на літо 1512 року великий наступальний похід проти цього турецько-татарського угрупування. Для цього він набирав наймане військо, оголосив часткову мобілізацію, планував підняти загальне посполите рушення, уклав союз із Молдавією.

3. Паралельно король докладав зусиль для укладення миру з кримським ханом Менглі-Гіреєм: він мав виплачувати данину хану, а хан – надіслати до Литви свого онука як заручника миру і допомагати Литві діяти проти Московської держави.

4. Хан Менглі-Гірей та його син і спадкоємець Мехмед-Гірей думали відправити заручником царевича Кемелеш-Гірея (Мехмед-Гіреєвого сина), але довелось змінити його на молодшого сина Мехмед-Гірея – царевича Джелал ад-Діна, який прибув до Києва 8 квітня 1512 р. і далі поїхав до Вільни.

5. Царевич Кемелеш-Гірей натомість став на чолі татарського війська, котре на початку квітня 1512 р. пройшло територією південної Волині й розташувало табір біля Буська (у Руському воєводстві, на північний схід від Львова, у сучасній Львівській області).

6. Це татарське військо налічувало до 20 тисяч чоловік; із табору татари розіслали загони за здобиччю і полоненими в різних напрямках, зокрема на північний захід – до Красностава і на захід – до Перемишля. Окремі польські загони мали не менше чотирьох переможних сутичок з такими грабіжницькими відділами татар. Про дії малих татарських відділів на Волині наші джерела не знають.

7. Близько 24 квітня 1512 р. татарські загони зібрались у таборі, і татари почали відходити на схід. В той же день польське військо під загальним командуванням гетьмана Миколая Кам’янецького вирушило зі Львова. Віддаль між двома арміями становила 5 миль (35 км), але в ході переслідування скорочувалась до 2 миль (14 км).

8. Миколай Кам’янецький підтримував зв’язок із литовським гетьманом князем Костянтином Івановичем Острозьким, який мав наказ від короля виступити проти татар. В результаті польське і литовське війська з’єднались 27 квітня у Вишнівці.

9. Польське військо налічувало близько 4 тисяч воїнів, литовське – близько 2 тисяч (там були воїни тільки з Волині). Об’єднане військо значно поступалось в числі татарам, проте на нараді командирів було ухвалено атакувати, загальне командування доручити Кам’янецькому, війська якого зайняли лівий фланг і центр, а війська Острозького – правий фланг. Для прийняття правильного рішення велике значення мали дані розвідування, проведеного С. Лянцкоронським.

10. Татари відходили Чорним шляхом (вододілом Дніпра, з одного боку, та Дністра й Богу – з другого). Вранці 28 квітня об’єднане військо вишикувалось на цьому вододілі біля сучасного села Лопушна (у 18..20 км на південний схід від Вишнівця) і розпочало битву пострілами двох своїх гармат. Татари повели свою атаку на стик польського і литовського війська (мабуть сподіваючись прорватись у тил об’єднаного строю) і потіснили литовський корпус. Ця загроза була відбита контратакою польського відділу, і після недовгого бою головних сил татари розсіялись і почали втікати. Татари не зуміли скористатись своєю головною тактичною перевагою – чисельністю.

11. Польські джерела оцінюють втрати татар до 5 і навіть 8 тисяч убитими; ці числа слід вважати сильним перебільшенням. Серед убитих / полонених татар не було нікого з визначніших командирів. Повідомлення про загибель татарських царевичів були чутками, які не підтвердилися, або просто безпідставною похвальбою.

12. Об’єднане військо не переслідувало татар, і його командири надвечір 28 квітня повернулись до Вишнівця. Сподівання короля, що наймане військо під командуванням Яна Творовського довершить розгром утікачів, не справдилося. Оборонні споруди (замки) не відіграли жодної ролі в цій кампанії, і джерела про них ані разу не згадують.

13. Переможне військо звільнило захоплених татарами полонених. Оцінка їх числа на 10 чи навіть 16 тисяч є мабуть завищеною. Король наполягав, щоби відбиту здобич (переважно коней та худобу) було повернуто власникам, а звільненим не робилося кривди.

14. Невідомо, чи знали татари про польський план наступального походу, але їх напад у квітні цей план зірвав. Тяжко добута від сейму в Колі згода на посполите рушення виявилась запізнілою, і король так і не скористався нею. До того ж приїзд царевича-заручника, укладення миру між Молдавією та Кримським ханством (за наполяганням царевича Селіма) і переможний марш Селіма на Стамбул (який закінчився проголошенням Селіма султаном) – все це стало на перешкоді плану Сигізмунда, від якого довелось відмовитись.

15. Похід татар на володіння Сигізмунда стався всупереч волі хана Менглі-Гірея, якому довелось виправдовуватись і вживати заходів для визволення своїх слуг, які «без його згоди» пішли в похід і потрапили в полон. Навіть цей наймогутніший із кримських ханів не міг нічого вдіяти проти татарської анархії.

15. Битва під Вишнівцем не змінила стратегічної розстановки сил у східній Європі і не вплинула на перебіг політичних подій: Молдавія відступила від союзу з Польшею незалежно від цієї битви, і мир Менглі-Гірея із Сигізмундом було утверджено незалежно від перемоги над татарами. Сигізмунд скаржився, що татари одночасно пропонують мир і ведуть війну, але сам від діяв точно так само. Уже через два тижні після перемоги король сповіщав про нову загрозу від татар, а червні 1512 р. десь біля Києва сталась успішна для литовського війська битва з невеликим (1 тисяча чоловік) загоном татар.

16. Але наскільки було у владі Менглі-Гірея – він намагався дотримуватись умови із Сигізмундом, яка передбачала війну проти Московії. У травні татарське військо під командуванням синів Менглі-Гірея напало на південні повіти Московського князівства, а в червні та жовтні нападало на Рязанське князівство. Це прискорило наступальну війну Москви проти Литви, яка розпочалась восени 1512 р.