Снепород / Степруд
Микола Жарких
Із цією назвою (№ 16 у порівняльній таблиці) трапилась історія (в прямому сенсі слова).
Десь у третій чверті 11 ст. на мису при впадінні річки Сліпорід у Сулу було засноване маленьке укріплення (площею 0.8 га). Слід знати, що в давньоруських письмових джерелах ані ця річка, ані це укріплення (город) не згадані.
1170 р. Натомість є згадка іншої досить подібної назви:
І взяли [князі] вежі їх [половців] на Углі-ріці, а другі — по [ріці] Снопороду, а самих настигли коло Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а інших руками побрали. Бастії ж та багато інших гонилися вслід за ними навіть за [ріку] Оскол, б’ючи їх [Іпатіївський літопис у перекладі Л. Махновця, 6678 (1170) р. У Хлебниківському списку виправлено на помилкове «Слѣпороду»].
Оцей невідомий нині Снопород всі одностайно вважають іншою назвою ріки Самари на підставі такого запису літопису:
А коли ж прибув Ізяслав у Чернігів, то тут прийшла йому вість од сина од Мстислава, що бог йому поміг половців побідити на [ріці] Углі і на [ріці] Самарі [Іпатіївський літопис у перекладі Л. Махновця, 6660 (1152) р.].
Чи справді так? Угол вважається паралельною назвою Орілі на підставі того ж літопису: «стояли на місці, котре іменується Єрель і яке русь зове Угол» [Іпатіївський літопис у перекладі Л. Махновця, 6691 (1183) р.].
Середня течія Самари приблизно паралельна середній течії Орілі (від Орільки на Орілі до Павлограда на Самарі – десь 50 км), а впадають вони у Дніпро в Дніпрі (ну, Січеславі) – гирла їх віддалені лише на 13 км.
Тому можна вважати, що в поході 1152 р. руське військо перейшло Оріль і дійшло до Самари, або й переходило за Самару.
А от в 1170 р. похід був спрямований трохи інакше. Руське військо дійшло до Орілі, а наступні орієнтири – Снопород, Чорний ліс і добре відомий нам Оскол. Оріль у верхній течії (від витоку біля с. Єфремівка Первомайського району Харківської області до села Орілька Новомосковського району Дніпропетровської області) тече майже точно з півночі на південь, і нижня течія Оскола майже паралельна Орелі: від витоку Орелі до Борової на Осколі – 107 км, а від Орільки до гирла Оскола – 102 км.
Отже, щоб від Орелі загнатись за Оскол (тобто на його лівий, східний берег), треба рухатись на схід, і по дорозі пройти через великі ліси уздовж Сіверського Дінця. Ці ліси і нині великі, і десь тут можна розмістити літописний Чорний ліс.
Помітних річок між верхньою Оріллю і Сіверським Дінцем не так багато: це Орілька (лівий доплив Орелі) та Берека (правий доплив Сіверського Дінця). Думаю, що одна з них і була літописним Снопородом.
Якщо ж думати, що в 1170 році руське військо дійшло знову до Самари, то від її верхньої течії (від с. Мар’ївка Добропільського району Донецької області до Олександрівки, райцентру Донецької області) до гирла Осколу – приблизно 60 км на північний схід, а щоб сказати «ми була за Осколом», треба пройти ще хоч трохи його лівим берегом на північ. Нічого неможливого в такому маршруті походу немає, але він мені видається натягнутим – все заради того, щоб прирівняти Снопород до Самари.
Весь цей відступ я зробив для того, щоб показати: давньоруський Снопород (чим би він не був) лежить лесь у 300 км на південних схід від гирла сучасного Сліпороду. Це – різні географічні об’єкти.
Далі десь у 1239 чи 1240 р. лівобережжям Дніпра пройшли татари із війська царевича Батия. Чи нападали вони на городок у гирлі Сліпороду – ми не знаємо, але загальна руїна всієї системи політичного життя, в тому числі знищення Переяславського князівства, зробили це маленьке укріплення непотрібним. Городок занепав і більше ніколи не відроджувався
Десь наприкінці 14 чи на початку 15 ст. було складено «Список руських городів», у якому зазначено: «А на Сулѣ Снепород» [Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. – М.-Л., 1950 г., с. 475]. Зі списку видно, що його укладач вважав цю назву городом (назвою города). Перший парадокс із цим записом полягає в тому, що перелік городів на Сулі дуже плутаний, він не йде ані вниз за течією, ані вгору. Другий парадокс – в тому, що в часі складання СРГ города цього вже давно не було, а городищ наш «Список» не знає. Заглиблюватись у вивчення СРГ я зараз не маю наміру.
Назва Снепород в точно такому незмінному написанні зустрічається у 7 ярликах від 1507 до 1541 року. Що це за об’єкт – із ярликів не видно.
Між 1519 і 1539 роками у Вільні був написаний «Баснословний початок Литви», в якому описано міфічне «завоювання Києва» Гедиміном, Там читаємо:
И слышали то пригородки киевскии, Вышегород, Черкасы, Канев, Путимль, Слеповрод, што кияне передалися з городом… [цитую за списком Лит2Л: ПСРЛ, 1980 г., т. 35, с. 96].
(Про походження «Баснословного початку Литви» я писав у роботі «Дві традиції літописання Великого князівства Литовського» (К.: 2016 р.), про міфічне «завоювання» – у роботі «Міфічне «завоювання Києва» Гедиміном» (К.: 2018 р.))
Я думаю, що зазначений перелік назв може свідчити про знайомість автора «Початку» із кримськими ярликами.
Далі цей сюжет переїхав до Лит1Л (так званої «Хроніки Биховця»), з цього літопису – до Стрийковського (1582 р.) [Stryjkowski M. Kronika polska, litewska, żmódzka i wszystkiej Rusi. – Warszawa : 1846, t. 1, s. 366 – Slepowrot], а вже з нього – до вставки 1596 р. в опис Канівського замку 1552 р. [Архив юго-западной России, К., 1886 г., часть 7, т. 1, с. 103 – «на Снепороде»; детальніше про вставку – в згаданій роботі про міфічне «завоювання»].
В 1590 р. у Варшаві прийнято сеймову постанову, зокрема, про надання земель. Там читаємо:
Także Horoszą у Sleporod, nad rzeką Nieuszciu nazwaną, przy granicy Moskiewskiey. [Volumina legum. – SPb.: 1859, t. 2, s. 318].
Видно, що записувалась постанова з усної мови, а писар не мав жодного поняття про названі об’єкти і так «Горошин і [Сліпород] при усті Сліпорода, над рікою званою Сула» перетворилось на «ріку Неустя». Пункт 15-й постанови, з якого наведена цитата, говорить на початку про «пустині на пограниччі за Білою Церквою» – з цього можна виснувати, що це були назви урочищ, незаселених місць.
Запис цікавий згадкою форми Слепород, подібною до Слеповрота у Стрийковського, але незалежною від останнього.
Цьому Сліпороду на невідомій ріці не таланило і далі. У М. Грушевського читаємо:
Четвертий [шляхтич одержав] – Горошин і Снепород за Дністром. [Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: 1909 (1995) р., т. 7, с. 176 і далі у примітці: «Горошин і Снепород (Vol. legum II с. 318)»].
Мабуть, Грушевський хотів сказати – «за Дніпром», але маємо те, що маємо. Ну, він – великий історик, йому можна дурниці писати…
І от в той самий момент, коли у «Снепорода» з’явився нарешті конкретний власник, який мав би за нього дбати, заселяти, укріплювати, обороняти – саме після цієї згадки Снепород безповоротно зникає з документів. І пояснення тут дуже просте: поки цей об’єкт був тільки назвою на папері, йоло легко можна було переписувати все далі й далі; а коли почали з’ясовувавти, що воно таке і де воно є – виявилось, що це просто порожнє місце, котре нічим не відрізняється від сусідніх так само порожніх місць.
Нині відоме село Сліпорід-Іванівка на верхів’ї річки Сліпорід (54 км від гирла), та маленьке село Сліпорід на тій же річці (18 км від гирла).
Назва села Сліпорід-Іванівка відома з 1863 р., назву села Сліпорід можа обережно пов’язувати із хутором біля річки Сліпороду, згаданим у податкових реєстрах 1750 – 1756 рр. [Адміністративно-територіальний устрій лівобережної України 50-х рр. 18 ст. – К.: 1990 р., с. 33]. Обидва пункти стоять досить далеко від місця впадіння Сліпорода в Сулу і навряд чи можуть відповідати визначенню «на Сулі».
Отже, поки існував давньоруський город, про нього немає письмових згадок, а коли цей город безповоротно зник – віртуальний Снепород з’являється у письмових джерелах.
Також слід знати, що село Сліпород є поруч із Глуховим, і відоме воно принаймні із середини 18 ст. [згадані податкові реєстри, с. 54].
Але форма Снепород представлена тільки у 7 ярликах. В інших маємо: Sczieprut (16-1461), Steprud (16а-1472), Stoprud (16а-1539), Степруд (16а-1552, 16а-1574), Stepruth (16а-1560) – всього 5 варіацій назви, в яких немає звука н, натомість є звук т / щ.
Спроба знайти Щепрут за шаблоном
[word="Щ{AV}пр.*" & !word="Щоправда"]
дає тільки друкарські помилки, які в текстах для ГРАК-у не виправляються і не відкидаються.
Інші варіанти відповідають шаблону
[word="Ст[ео]пру[дт]"]
– він не дає нам ніяких відповідників.
Можливо, -пруд тут є частиною складної назви і означає ставок або брод / брід, а перша частина є неясним мені прикметником.
Нарешті, без допомоги ГРАК-у я можу вказати на село Щеплоти (Яворівський район Львівської області), назва якого відносно легко перетворюється на Степруд. Історія цього села відома з 17 ст., але може бути, що ця назва була відома й давніше. Принаймні від перекладача у Кракові до цього села – 242 км, а до гирла Сліпорода – 930 км, і значно більше шансів, що він чув назву галицького села, аніж назву річки на Полтавщині.
Оскільки форма Щепрут / Степруд зустрічається раніше, її слід визнати первісною, а Снепород слід вважати відчайдушною, але невдалою спробою витлумачити геть незрозумілу назву. Оскільки в останніх за часом ярликах маємо відмову від Снепорода на користь Степруда, слід думати, що Снепород був лише епізодом у спробах перекласти дане місце. Могло бути й так, що це неясне татарське слово було прийнято за власну назву помилково. Так що з використанням ярликів для локалізації Снепорода слід бути обережним.