Лосичі

Микола Жарких

Згадка про Лошици на Пслі міститься в СРГ.

Далі в 1571 р. в Москві було складено план розташування степових сторож. Там 4 рази згадана Лосицька дорога:

1-я сторожа меж Мжа и Коломака от Путивля 4 днища, а от Рыльска столько ж и менши […] А беречи им направо до Мерла до усть Мерчика 25 верст, а налево по Мжу на подол до усть Адалага [Водолаги] 30 верст […]

2-а сторожа […] А бегати сторожем с тое сторожи [на Комолше (Гомільші) та верхів’ї Орелі] с вестьми в Путивль Лоситцкою дорогою в верх Мжи и Коломака […]

3-я сторожа […] А бегати им с тое сторожи [на Донці вище і нижче від гирла Балаклеї ()] сторожем с вестьми в Путивль Лоситцкою дорогою меж Мжа и Коломака […]

4-а сторожа […] А бегати с тое сторожи [на Донці, вниз до гирла р. Оскіл] сторожем с вестьми в Путивль Лоситцкою дорогою меж Мжа и Коломака […]

5-а сторожа […] А бегати с тое сторожи [на Донці, від гирла Оскола до гирла Тора ()] сторожем в Путивль Лоситцкою дорогою меж Мжа и Коломака […]

6-а сторожа […] А бегати сторожем с тое сторожи [на Бахмуті, від гирла Чорного Жеребця до гирла Борової, або навіть до гирла Айдару] с вестьми в Путивль Лоситцкою дорогою [Беляев И. Д. на польской Украине Московского государства до царя Алексея Михайловича. – М.: 1846 г., источники, с. 7, 17 – 18].

Щоб краще уявити собі розміщення сторож, слід подивитись на складену мною картосхему:

(Можливо, її буде зручніше переглядати в окремому вікні: ).

Отже, ключовим місцем тут виступає вузький, якихось 3 чи 4 км, вододіл між витоком Коломака (басейн Дніпра) та Мжі (басейн Дона). Від цього місця прямою лінією до Путивля – 200 км, до Рильська – 190 км. Звідси ланцюжок сторож простягався на південний схід на 300 км, аж до гирла Айдару (у 500 км від Путивля).

Цей вододіл – єдиний орієнтир на Лосицькій дорозі. Якщо провести від нього пряму лінію до Путивля, то вона перетне Мерлу в районі гирла р. Мерчик, далі перетне Ворсклу біля с. Сосонка на північ від Охтирки, далі – Псел біля с. Бишкінь (на схід від Лебедина).

Далі, окрім сторож план 1571 р. передбачав розвідування татар станицями з Путивля і Рильська. На відміну від сторож, котрі мали постійно (упродовж усього літа) перебувати десь на визначених їм ділянках і стежити за визначеними рубежами, станиці мали перебувати у безперервному русі (щось як сучасна розвідувальна авіація). І от станиці з Путивля мали «Ворскл перелезти на усть Буймира / Ворскл перелезти у Буен Борку в Лосицах» [Беляев И. Д. op. cit., с. 18, 19].

Село Тростянецького району Сумської області лежить у 20 км на північний захід від с. Сосонка. В Буймері має виток річка , яка через 12 км впадає у Боромлю, а Боромля впадає у Ворсклу біля с. Боголюбове, у 6 км на схід від с. Сосонка. Я думаю, згадку 1571 р. слід розуміти так, що тоді річною Буймир називалась сучасна маленька річка Буймир + нижня течія Боромлі до впадіння у Ворсклу.

Наступна згадка Лосицької волості «уздовж Ворскли та Мерлі» міститься в путивльській оброчній книзі 1628 – 1629 рр. [Русина О. – Записки Наукового товариства ім. Шевченка, 1996 р., т. 231, с. 375]. На картосхемі в її статті ця волость займає дуже видовжену територію від місця впадіння у Ворсклу аж до місця впадіння у Мерлу – приблизно в 40 км на південь від гирла Боромлі.

Картосхема виглядає так:

(Можливо, цю картосхему зручніше переглядати в окремому вікні: . Вимикайте непотрібні шари, щоб увиразнити потрібне.)

6 – 18 жовтня 7155 (1646) року московський воєвода князь М. І. Білосельський склав опис ріки Ворскла від Хотмизька до Углицького острога [Холмогоров В. И. Акты, относящиеся к Малороссии. – Чтения в Обществе истории и древностей российских, 1885 г., № 2, с. 12 – 17]. Там згадано Лосицьку волость та Лосицький острог, який знаходився за 5 верст від гирла річки Баровні (Боромлі). Границею між Ницанською і Лосицькою волостями була річка [с. 14].

Ця віддаль вказує на уже відоме нам сучасне с. Сосонка Охтирського району Сумської області. Саме там розміщують цей острог сучасні дослідники [Коротя А.В., Осадчий Е.Н. середины XVII в. – Русский сборник (Брянск), 2013 г., вып. 7, с. 167 – 172], не пов’язуючи його із давньою назвою Лосичі.

Хоча острог існував у середині 17 ст., назва його не відбилась у сучасній топоніміці, що становить окрему загадку.

Є. Осадчий у своїй книзі подав розділ «Лосичі» [Осадчий Є. М. Літописні міста Південної Сіверщини. – Харків: 2023 р., с. 146 – 167]. Він указав пальцем на археологічний комплекс біля с. того ж Охтирського району, розташований нижче за течією Ворскли від усіх згаданих пунктів. Цей комплекс великий і відносно добре досліджений – тому-то палець дослідника і попав на нього, а не на якесь із численних сусідніх городищ того ж часу. От і вся аргументація.

Висновок із розглянутих згадок такий: Лосицька дорога вела із Путивля на вододіл Мжи й Коломака; вона отримала назву від урочища Лосичі, котре знаходилось на Ворсклі між гирлом р. Боромля і сучасним селом Сосонка; в цьому урочищі в сер. 17 ст. недовгий час існував Лосицький острог.

В ярликах маємо назви Luscza (1461 р.), Лосичи / Лосичы (1507, 1513, 1514, 1532 рр.), Лучич (1517 р.), Лусичы (1520 р.), і далі – Лучичин (Лучычын, Łucziczyn, Luczicen, 1535 – 1574 рр.). Якщо здогадно побачити цю назву ще в назві Tukluscze (34-1472) – то вийде, що вона присутня в усіх ярликах.

Отже, маємо дві назви: Лосичі та Лучичин, котрі не є фонетичними варіантами, це – дві різних назви. Вони мають різні основи і різні форманти.

Назва Лосичі має прозорий формант -ичі, котрий означає «люди такого-то чоловіка». Це може бути родова громада (чоловік зі своєю великою родиною) чи сусідська громада (осадник зі своїми товаришами), наприклад, – громада, на чолі якої стояв Іван.

Ця модель утворення топонімів була надзвичайно продуктивна: у Волинський області я нарахував 87 сіл, у Львівській – 187, у Київській – 38, у Сумській – 11. Відомі такі назви в Білорусії (наприклад, Барановичі) та в західній частині Росії (наприклад, Сухиничи в Брянській області). Натомість їх зовсім нема в південній Україні, наприклад у Дніпропетровській області. На час заселення цієї території дана топонімічна модель вийшла з ужитку.

Топооснова цієї назви так само прозора: Лос[ь] – давнє некалендарне ім’я або прізвисько людини. В Росії значне поширення має прізвище , утворене від цього імені. Натомість в Україні прізвище Лосів взагалі невідоме, а здається занесеним із Росії.

Натомість відоме в Україні мало поширене прізвище Лосицький, здається, утворене від топоніма, як багато прізвищ на -ський.

Пошук по ГРАК-у за шаблоном

[word="Лоси(ц|ч).*"]

не показав нічого корисного. Тим більше ми повинні цінувати розглянутий вище топонім на Ворсклі.

Назва Лучичин має так само прозору структуру: Лучич + ин (присвійний прикметник, двір / хутір Лучича). Лучич – у свою чергу, означає «син Луки». Відомо два села Лучичі: – у Ратнівському районі Волинської області, – у Перемиському повіті в сучасній Польщі. Від цих топонімів, мабуть, походить не надто поширене українське прізвище Лучицький.

Пошук по ГРАК-у за шаблоном

[word="Лучич.*"]

так само не дав нічого корисного.

Думаю, назва Лучичин в ярликах є відлунням топоніму Лучичі. Перекладачі, які її вживали, чули про цю останню назву і побачили її в наборі приголосних, натомість вони не чули про Лосичі, і тому не могли дати такої назви.