Володимир Бодрухин (2002 р.)
Микола Жарких
Пишуть, що в Харкові від вогню російських воєнних злочинців загинуло понад п’ятсот чоловік, зруйновано близько двох тисячі будинків.
Хоча в Києві триває коменданська година, життя в нашому місті відновлюється. Отже, продовжую (15 березня 2022 р. о 8:20).
Бодрухин В. М. . – Луганськ: Видавництво Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, 2002. – 132 с.
Ця дуже маленька за обсягом книжка за своїм планом подібна до давніх монографій Голубовського і Багалія. Вона містить розділи: «Чернігівщина у складі Давньоруської держави» (тут підрозділ «Слов’янська колонізація»), «Князівства-землі Київської Русі», «Політична історія» (це 12 ст.), «Монголо-татарська доба», «Литовська доба».
У вступі завдання роботи окреслено так:
Удільний період української історії характеризується виникненням і подальшим розвитком окремих земель-князівств, що сформувалися головним чином на базі старих етнографічних одиниць племінного періоду […] Між іншими землями-князівствами провідні позиції займала Чернігівська, князі якої не тільки приймали активну участь у боротьбі різних династій за Київ, але й розпочали процес об’єднання південноруських земель на національній основі [с. 3].
Отже, родзинкою підходу В. Б. має стати «національна основа» процесу об’єднання. Виходило б так, що на початок 13 ст. ця основа уже існувала, і залишалось тільки будувати на ній об’єднану державу. Теза цікава, і одразу пригадуються сучасні Італія та Німеччина, котрі упродовж століть мали оцю національну основу для об’єднання, але до утворення об’єднаних національних держав прийшло тільки в 2 пол. 19 ст. Інша справа – наскільки така теза обгрунтована в даному конкретному випадку.
Першоджерела в книзі не розглядаються, робота основана на написаних раніше працях різних авторів.
Далі я своїм звичаєм розгляну тільки ті підрозділи, де трактується моя вузька тема.
Головною рисою міжнародного положення давньоруських князівств кінця 12 – 1 половини 13 ст. було гостре суперництво двох ворогуючих феодальних центрів: Володимиро-Суздальської і Чернігівської земель [с. 65].
Теза йде, як ми бачили, від А. Насонова, і як я її тоді не розумів, так і зараз не розумію. Ніяких війн між собою вказані князівства не вели, і в чому тоді полягала гостра боротьба?
На с. 73 – 74 В. Б. розглядає «конституційний проект Романа Мстиславича», вважаючи його за факт 13 ст.
Князь Ігор Святославич – читаємо на с. 74 – помер 29 грудня 1202 р. 29 грудня, мої любі! Ні днем раніше і ні хвилиною пізніше!
Виклавши стисло події першого десятиліття 13 ст., В. Б. робить висновок:
Боротьба чернігівської династії Ольговичів за гегемонію в Південній Русі в 2 пол. 12 – на початку 13 ст. обумовлювалася об’єктивною необхідністю з’єднання південно-руських земель у єдиній державі. Закінчилась вона невдачею, як і спроби політичного об’єднання країни з боку інших династій. Особливості державного розвитку територіальних князівств, слабкість економічних зв’язків між різними землями, а також безперервне втручання з боку впливових суздальських князів заважали проведенню успішної об’єднавчої політики в південно-руських землях [с. 79].
На мій хлопський розсуд, якщо особливості окремих князівств перешкоджають об’єднанню, слід говорити про об’єктивну необхідність їх існування, а не про необхідність їх об’єднання.
На с. 80 читаємо про похід Мстислава Святославича на Польщу в 1218 році… за Стрийковським, ясна річ. Одного Татищева було не досить.
На с. 81 у битві на Калці гинуть в В. Б. не тільки чернігівський і козельський князь Мстислав Святославич, але також путивльський князь Ізяслав Володимирович.
Волзькі булгари не були кочівниками, і В. Б. даремно об’єднав їх із половцями [с. 87].
На с. 95 бачимо усіх міфічних «синів» Михайла Всеволодовича.
На с. 126 бачимо навіть посилання на Мартіна Дімніка, котрий замаскований як «Домінік М.», але в списку літератури не бачимо Р. Зотова – все ж якийсь позитивний момент.
Книжка в цілому – компілятивна, цитати з попередніх авторів становлять десь половину тексту, а текст В. Б., там де він не є зв’язкою між сусідніми цитатами, рясніє помилками власного виробництва, частину з яких я відзначив вище. Як наслідок компіляції – у книзі довільно перемішується стара «удільна», новіша «феодальна» і сучасна «національна» термінологія. Поставленого на початку завдання книга не вирішує і вирішити не може через нездатність автора написати самостійно хоча би пів-сторінки.