Розділи 1301 – 1350

Микола Жарких

1301. Рід Герасима Лисенського, міщанина Опушненського (с. 105)

37 імен чоловіків і жінок впереміш.

1302. Рід Трофима Шапочника з граду Криги (с. 105)

10 імен чоловіків і жінок впереміш. Можу тільки повторити припущення (розділ 1280), що тут згадано хутір Мриги біля Києва.

1303. Рід Харлана Переверзева
з граду Обуяні (с. 105 – 106)

Петра, Петра, схимницю Анну, Фірса, Наталю.

– нині районний центр Курської області Росії.

1304. Рід Филипа з Лободи (с. 106)

Тетяну, Саву, Филипа, Данила, Анну.

Що за місцевість Лобода – я не знаю; може, Слобода?

1305. Рід Петра Афанасовича з граду Пермі,
Кондратія Маркова гостя (с. 106)

22 імені чоловіків і жінок впереміш.

1306. Рід Василя Андрієва, татарина,
нижегородця (с. 106)

Андрія, Меланію, інока Сергія.

1307. Рід Максима Самойловича з Києва (с. 106)

Агафію, Максима, Марію.

1308. Рід Мойсея, отамана Сумського (с. 106)

Іоана, Ірину.

1309. Рід Пелагеї Гаврилихи Шацини
з Пронська (с. 106)

Гаврила, Пелагею, Стефана.

1310. Рід госпожи ігумені
Трофимії Батуринської (с. 106)

(1) Інокиню Трофимію, ієрея Харлампія, інокиню Анисію, інокиню Агафію, інокиню Мамелфу, інокиню Магдалину, інокиню Анастасію, інокиню Февронію, інокиню Євфимію, інокиню Панкратію, інокиню Синклітикію.

(2) Софронія, Єфрема, Агафію, Іллю, Ісакія, Николая, Дія, Мартирія, Василя, Марка, Петра, Стефана, Феону, Наталю, Параскевію, Ксенію, Вассу, Ірину, Матрону, Феодору, Устинію, Марію, Феодосію, Діонісія, Агафію, Йосифа, Данила, Кирила.

(3) Ієрея Пафнутія, ієрея Філофея, младенця Зиновія, Параскевію, Василя, Євдокію, Ульяну, Григорія, інока Інокентія (цей блок дописано на полі).

(4) Григорія, Антонія, Фому, Трофима, Федору, Йосифа, Агафію, Домникію, Марію, Марину, Єфросинію, Николая, Іоана, Іоана, Якова, Мойсея, Стефана, Василя, Григорія, Доментіана, Іоана, Глікерію, Марію, Єрофея, Стефана, Софронія, Марка, Іоана, Федора, Амвросія, Федора, Йосифа, Фетінію, Ієрофея, Вассу, Євсевія, Тетяну, Михайла, Вакулу, Григорія, Матфея, ієрея Артемія, ієромонаха Філарета, Феодосію, Вассу, інокиню Порфирію, Феодосію, Вассу.

1311. Рід Леонтія Дометієвича,
писаря з міста Носовки (с. 106)

10 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо мл Євфимію (в 4-й позиції).

1312. Рід ієромонаха Димитрія Савича, ігумена Батуринського монастиря. Вписан року АХПИ [1688] місяця іюня дня ЗІ [17] (с. 106)

Григорія, Параскевію, Михайла, Марію, Саву, Марію, іноку Олександру, інокиню Феодосію, інокиню Євпраксію, Федора, Марію, Димитрія, Ульяну, Василя.

Тут записаний , (1651 – 1709), майбутній митрополит ростовський і майбутній святитель.

Які джерела для його біографії ми маємо? Чим ми можемо скористатись для пояснення цього запису?

Д-1. Свідчення Сави Туптала про перебування у польському полоні (від 1670 р.), записані в Києві 14 листопада 1673 р. [. – М.: 1845 г., № 49, с. 51 – 52]. Воно міститься у складі збірника донесень київського воєводи Юрія Петрович Трубецького царю Олексію Михайловичу. Він складається зі 198 документів (від 24.08.1673 р. до 31.08.1674 р.).

Фрагмент її був передрукований з помилковою датою 1674 р. [Лазаревский А. М. Документальные сведения о Савве Туптале и его роде. – Киевская старина, 1882 г., № 8, с. 383]. В оригіналі дата звучить: «во РПS 182 ноября в ДІ [14] день». 7182-й вересневий рік від створення світу відповідає (віднімаючи 5509 років) 1673-у січневому року від Різдва Христова. Правильна дата подана у Шляпкіна [с. 16].

Д-2, короткий щоденник. Він міститься у складі збірника, писаного власноручно Димитрієм. Збірник наприкінці 19 ст. зберігався у бібліотеці Києво-Печерської лаври. Він містить короткі записки про історичні події та факти з біографії Димитрія за 1651 – 1708 роки. Опублікований І. Шляпкіним [Шляпкин И.А. Святой Димитрий Ростовский и его время. – Спб. : 1891 г., приложение, с. 5 – 11].

Д-3, докладніший щоденник, котрий неодноразово друкувався під назвами «Діаріуш», «Дневные записки», «Келейные записки». Вперше його надрукував М. І. Новіков у «Древней российской вивлиофике» (Спб.: 1774 г., – 408). Пізніше він неодноразово перевидавався. Він охоплює час від 1651 до 1703 року, останні записи (1706 – 1709) в ньому, включаючи запис про смерть Димитрія, зроблені іншою особою.

Дослідники [Белоненко В.С., Енин Г.П. «Диариуш» Дмитрия Ростовского. – «Исследования памятников письменной культуры в собраниях и архивах отдела рукописей и редких книг», Ленинград, 1987 г., с. 12; Соболь В. О. ] вважають, що короткий щоденник є скороченням повного.

Мені це не зрозуміло. У короткому щоденнику стоять два записи про народження Данила – під 1650 і 1651 роками (обидва вони містять вказівку, що це сталось у рік «Радзивілової війни», але Димитрій коливався у визначенні дати цієї війни). У докладному щоденнику цього коливання немає, проставлено тільки 1651 рік (як і має бути). Думаю, що під час опрацювання докладнішого щоденника Димитрій знайшов авторитетне свідчення про похід Радзивіла, і виключив інший варіант датування. Також короткий щоденник містить записи за 1704 – 1708 роки, яких немає у докладному варіанті.

Д-4. Заповіт Параскеви Тупталівни – ігумені Йорданського монастиря, написаний 16 червня 1710 р. – надрукував О. М. Лазаревський [Документальные сведения…, с. 383 – 384]. Заповіт походить зі збірки актів Йорданського монастиря, котра на той час зберігалась у Церковно-археологічному музеї при Київській духовній академії.

І. Шляпкин твердив, що Сава Туптало походив із шляхетського роду Савичів, а «Туптало» – це його особисте прізвисько, оскільки його син завжди підписувався «Димитрій Савич» (що ми бачимо і в даному записі ВС) [Шляпкин И.А., с. 1; тут же надруковано і поминальний запис роду Димитрія із синодального рукопису № 1061, який наведено як третій стовпчик нашої таблиці].

Чи справді Сава Туптало належав до «шляхетського роду Савичів»? У Несецького наведено кілька імен Савичів, усі – не раніше 17 ст., територіально – Велике князівство Литовське, за посадами, які вони займали, можна думати, що всі вони були католиками [Несецький, ]. Жоден з них не має відношення до «нашого» Сави [на це вказав ще Б. Барвінський: Причинки до польсько-української геральдики і сфрагістики. – Записки наукового товариства ім.Шевченка, 1925 р., т. 138-140, с. с. 84].

У Модзалевського наведено 4 роди українських старшин Савичів, кожен з яких походив від «свого» Сави; вони не пов’язані між собою, і жоден з цих родів не хвалився тим, що з нього походив святитель Димитрій. Окрім того, були ще інші роди Савичів [Модзалевский, 4, 433 – 476]. Отже, всі вони також не мають відношення до «нашого» Сави.

На підставі даних, зібраних Б. Барвінським, знак, яким користувався Димитрій Савич, можна реконструювати так: велика грецька літера дельта (Δ), увінчана хрестиком; у дельту вписана велика грецька літера сігма (Σ). Все це разом прочитується дуже просто: Димитрій Савич, освічений у грецькій мові, належний до духовного стану. Тобто маємо персональний знак Димитрія, який виробив собі герб самостійно, на підставі своїх власних заслуг. Нічого успадкованого тут немає.

Цей же знак у спрощеному вигляді – однієї тільки дельти – бачимо і на портретах Сави Туптала (наприклад, портрет бл. 1787 р. з Національного художнього музею України, ) та Димитрія (2 пол. 18 ст. з того ж музею, ), а також на інших варіантах цих портретів (, , ).

Всі ці портрети – дуже пізні, не раніше 2 пол. 18 ст., від часу проголошення Димитрія святителем (1757 р.). На портреті з Палехського музею, який вважається прижиттєвим (1702..1709 рр.), герба немає [Братчикова Е. К. . – Труды отдела древнерусской литературы, 1993 г., т. 6, с. 436 – 440, там і література про портрети Димитрія]. Не може бути сумніву, що дельта на портреті Сави Туптала є знаком його сина Данила-Димитрія.

Таким чином, ідею «шляхетського роду Савичів» треба відкинути як безпідставну; Димитрій іменувався Савичем за іменем свого батька, котрий сам Савичем не звався.

Отже, батьків Данила звали Сава і Марія (Д-2, 1650 р.) або Сава Григорович та Марія Михайлівна (Д-3, 1651 р.). Народився він у містечку Макарові (Д-3, 1651 р.).

У 1668 р. ігумен Кирилівського монастиря Мелетій Дзик постриг Данила у ченці (і при цьому, мабуть, дано ім’я Димитрія); в 1669 р. у Каневі митрополит Йосип Тукальський висвятив його на диякона, а в 1675 р. у Густинському монастирі архієпископ Лазар Баранович висвятив його на священика (Д-2, Д-3).

В листі Мелетія Дзика до Слуцького братства наш герой явно названий Димитрієм (Д-3, 1678 р.). У 1679 р. Димитрій після дворічного перебування у Білорусії повернувся до Батурина (Д-2, Д-3). З 26 серпня 1681 р. маємо виразну згадку, що Димитрій жив у Батуринському [Крупицькому] монастирі (Д-3).

5 вересня 1681 р. Димитрій був висвячений на ігумена Максаківського монастиря (Д-2, Д-3).

1 березня 1682 р. Димитрій став ігуменом Батуринського монастиря (Д-2, Д-3). 26 жовтня 1683 р. він зрікся цього ігуменства (Д-2, Д-3).

23 квітня 1684 р. Димитрій прибув до Києво-Печерського монастиря (Д-2, Д-3).

Від 9 лютого 1686 року Димитрій знову ігуменом у Батуринському монастирі (Д-2, Д-3). 15 березня 1688 р. Димитрій з Батуринського монастиря надіслав листа до патріарха [Іоакима], просячи благословити друкування «Четьїх Міней», складених Димитрієм (Д-3). В листі йшлося про першу половину циклу (вересень – лютий), котра на той час, мабуть, уже була написана. Про таке ж благословення просив архімандрит лаври Варлаам Ясинський у листі до патріарха [Архив юго-западной России, К., 1872 р., ч. 1, т. 5, № 78, с. 276 – 280; лист не має дати, датований видавцем 1689 роком; але може бути, що він належить до цього часу, до весни 1688 р. Так чи інакше, друк першого тому розпочали без патріаршого благословення, котре надійшло аж 1 листопада 1690 р. – Д-3].

2 червня 1688 р. розпочався друк першого тому (вересень – листопад; Д-2). Зауважимо, що запис у ВС датований 17 червня 1688 року, тобто саме тим часом, коли Димитрій перебував у лаврі у справі друку своєї книги.

29 березня 1689 р. померла Марія Михайлівна, мати Димитрія, у віці понад 70 років. Її поховали у Кирилівській церкві в Києві (Д-2, Д-3). Виходить, що вона народилась бл. 1619 р.

1 листопада 1690 р. Димитрій, перебуваючи у Батуринському монастирі, отримав благословення «Четьїх Міней» від патріарха Адріана (Д-3).

14 лютого 1692 р. Димитрій вдруге зрікся сану ігумена Батуринського монастиря, щоб зосередитись на писання «Четьїх міней» (Д-2, Д-3). Пізніше він два рази їздив до Печерського монастиря у справі друкування Міней.

Далі ми не будемо слідкувати за церковною кар’єрою Димитрія, оскільки це не стосується нашої теми. А ось що стосується:

6 січня 1703 р. помер батько Димитрія – Сава Григорович і похований у Кирилівській церкві в Києві (Д-3). В Д-2 тут зроблена приписка іншою: маючи років сто три (безсумнівно, пізніша!).

23 квітня 1704 р. померла старша сестра Димитрія – інокиня Олександра, маючи від народження бл. 65 років, похована у Кирилівській церкві (Д-2). З цього числа років видно, що вона народилась бл. 1639 року.

28 жовтня 1709 р. у Ростові (Ярославської області!) помер митрополит Димитрій.

У червні 1710 р. померла сестра Димитрія – ігуменя київського Йорданського монастиря Параскевія (Д-4).

Із цими документальними звістками про рід Димитрія спробуємо розібрати поминальний запис. Перші шість імен у ньому утворюють три пари чоловік + жінка, можна думати сімейні пари. З таким припущенням:

(1 + 2) – батьки Сави Григоровича, дід і баба Димитрія з боку батька;

(3 + 4) – батьки Марії Михайлівни, дід і баба Димитрія з боку матері;

(5 + 6) – батьки Димитрія.

(7) – черниця Олександра, старша сестра Димитрія.

Інші імена, можливо, належать дальшим родичам, про котрих ми нічого не знаємо. Друга сестра Димитрія (черниця Параскева) тут не зазначена.

Маємо співпадіння 6 елементів (5 імен і одного чернечого титулу). Все це було би дуже добре, якби не хронологія! Запис Димитрія мало того що має пряму дату 17 червня 1688 р., так ще й прекрасно вписується в загальну хронологію сусідніх датованих розділів. А на цей час і батько, і мати, і сестра Димитрія були ще живі. Як же так?

Можна було би припустити, що в позиціях 5 – 7 записані якісь інший Сава, інша Марія, інша Олександра; але це припущення мало того що само по собі малоймовірне, приводить нас до того, що в поминальному записі ми не маємо жодного історичного імені. Підсумком розшуків виступає абсолютний нуль.

Інше можливе припущення – що тут ми маємо справу з комбінованим записом «за здравіє» та «за упокой». Тоді перші 4 імені належать покійним, наступні 3 – живим на час запису людям, а далі ми не знаємо (може, й вони були живі). Тоді стають на свої місця історичні імена, запис набуває внутрішньої логіки. Але невже Димитрій не знав, що до пом’яника належить записувати імена померлих? Невже цього не знав писар ВС? – Безперечно, знали, але маємо тут справу з чимось особливим, що наразі не піддається поясненню.

Поминальний запис, опублікований Шляпкіним, безумовно, є наслідком перекомпоновки запису ВС (на жаль, ми не знаємо ані часу його створення, ані характеру рукопису, де він був). Бачимо тут ім’я Параскеви (Ш-5), але воно не чернече, і навряд чи належить другій сестрі Димитрія. Для кращого розуміння треба зібрати більше варіантів запису роду Димитрія, і я мушу залишити це на майбутнє.

Останній сюжет у зв’язку з поминальним записом – це імена міфічних сестер Димитрія.

Памфілія, Февронія, Параскева – нібито було послідовно ігуменями у Миколаївському Йорданському монастирі в Києві [К портрету Саввы Григорьевича Туптала. – Киевская старина, 1882 г., № 7, с. 169; повторено у Шляпкина, с. 1 – 2]. Перші два імені не мають документального підтвердження і мусять вважатись вигаданими (анонімна замітка в «Киевской старине» за джерело не уходить). Думаю, якби О. М. Лазаревський, переглядаючи акти Йорданського монастиря, натрапив на імена ігуменій – сестер Димитрія, він і ці документи би виписав.

Два інших імені – Марія та Феодосія, які нібито «досягли високих щаблів у церковній ієрархії» – з’являються в енциклопедичній статті В. В. Климова [. – К.: 2001 р., с. 546]. Оці «високі щаблі» мене насторожують. Високі – а які ж саме? Люди, які перебували на високих щаблях, зазвичай з’являються в документах – де такі документи? Вони мені наразі невідомі.

1313. Рід Мойсея,
комісара з містечка Печерського (с. 106)

8 імен чоловіків і жінок впереміш.

1314. Рід Михайлихи Петличної з Седнева (с. 106)

Михайла, Дарію, Федора.

1315. Рід Дем’яна Петренка Васильківського (с. 106)

Агафію, Анну.

1316. Рід Мойсея Москаленка з Курська (с. 106)

Схимонаха Арсенія, схимонаха Корнилія, Анну, Григорія, Терентія, Ірину.

Невже цей Москаленко з Курська був росіянином? Мабуть, таки українцем.

1317. Рід Акилини Остелецької з Києва (с. 106)

Ієрея Симеона, Акилину, Євфимія, Симеона.

1318. Рід Марії Андрусихи з города Київського (с. 106)

Амвросія, Марію.

1319. Рід інокині Аліфії Стоцької
з монастиря Ворколабовського (с. 107)

Інокиню Аліфію, інокиню Єлисаву, інокиню Маркіану, інокиню Єлизавету, Стефана, Іоана, Марію.

1320. Рід Іоана Кирилова сина Реброва
з града Москви (с. 107)

7 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо схимонаха Феодосія (1).

1321. Рід Максима Криволги з Києва (с. 107)

Георгія.

1322. Рід Семена Гапченка,
запорозького куреня Роговського (с. 107)

8 імен чоловіків і жінок впереміш.

Запис цікавий ранньою згадкою Рогівського куреня на Запоріжжі.

1323. Рід Іоана Пашкевича,
міщанина Київського (с. 107)

Іоана.

1324. Рід Іоана Дмитровича з Полтави (с. 107)

6 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо младенця Іоана (5).

1325. Рід Іляшевича Бабанського з Полтави (с. 107)

Іллю, Марію, Семена, Марію, Олену.

1326. Рід Анастасії Іскрени з Полтави (с. 107)

Іоана, інокиню Марфу, Петра, Анастасію.

Можна думати, що Анастасія – якась родичка полтавського козака – полкового осавула в 1683 – 1696 рр., пізніше – полковника. Але рід його невідомий.

1327. Рід священого ієрея Василя Андрієвича
з Пустогорода (с. 107)

Ієрея Василя, ієрея Никиту, ієрея Афанасія, Катерину, Феодору, Марію.

– село в сучасному Глухівському районі Сумської області. Запис цінний згадкою про церкву, котра на той час уже існувала (якщо був піп).

1328. Рід пана Григорія Сагайдачного з Запоріжжя, отамана кошового (с. 107)

Єремію, Василису, Іоана, Ульяну, Григорія.

Про Григорія відомо небагато. Як вперше згаданий він у 1686 р. одразу як кошовий отаман, і потім згаданий востаннє у 1696 р. [Сушинський Б. , полковник, кошовий отаман запорізького козацтва. – В кн. Сушинський Б.І. Козацькі вожді України. – 1998 р., том 2].

1329. Рід Меланії Киричихи з Воронкова (с. 107)

Меланію.

– село в сучасному Бориспільському районі Київської області.

1330. Рід Прокопія Гайдука з Горностай (с. 107)

Самуїла, Прокопія, Євдокію.

Села з назвою Горностай (Горностаї) я не знайшов, думаю, йдеться про у Чорнобильському (нині – Іванківському) районі Київської області.

1331. Рід Фоми з Острога (с. 107)

Петра, Анну, Фому, Марію.

1332. Рід Федора Семеновича з града Бережан (с. 107)

Семена, Анну.

1333. Рід Трофима, сотника Суржанського (с. 107)

Якова, Іоана.

Думаю, йдеться про – районний центр сучасної Брянської області. Про існування окремої Суразької сотні наука не знає, село входило до складу Мглинської сотні Стародубського полка.

1334. Рід Євфимії Яцихи з Києва з-під Флора (с. 107)

Євфимію, Марію, Григорія.

1335. Рід Йосифа Омеляновича з града Почепа (с. 107)

Омеляна, Дарію.

1336. Рід диякона Павла Воложанина з великого граду царственного Москви (с. 107)

8 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо ієрея Мартина (1), ієродиякона схимника Лаврентія (2).

1337. Рід ієрея Василя Дмитровича, протопопа городового Київського Десятинной пресвятої богородиці (с. 107)

Ієрея Василя, Євдокію, ієрея Самуїла, Анастасію, ієрея Федора, Тетяну, Василису, Тетяну, Данила, мл Марію, Якова, Марію, Єлизавету, Феодору.

1338. З Панен (с. 107)

Марію.

Запис, думаю, стосується Печерського жіночого монастиря.

1339. Рід монаха Доментіана Лаврівського
з Підгір’я (с. 107)

4 імені чоловіків, серед яких відзначаємо монаха Доментіана (1), монаха Прохора (2); за ними йдуть 6 імен жінок.

1340. Рід Павла Єремеїча з града Козельця (с. 107)

Єремея, Павла.

1341. Року АХПИ [1688] місяця декемврія дня АІ [11]. Сіє поминання отців і братії, преставившихся у святій обителі сей (с. 107 – 108)

Ієромонаха ігумена Антонія, ієромонаха Якова, монаха Алімпія, монаха Гервасія, монаха Єлисея, монаха Родіона, монаха Діонісія, монаха Мелетія, монаха Мисаїла.

Імені Антонія серед настоятелів Печерської лаври в цей час немає, хіба би він був ігуменом у Троїцькому монастирі або тільки мав титул ігумена.

1342. Року АХПΘ [1689] місяця генваря дня ЗІ [17]. Рід ієромонаха Геласія Климашевського, послушника Печерського (с. 108)

17 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо ієромонаха Геласія (1), ієрея Якова (2), Олексія убитого (7), ієрея Павла (8), Семена убитого (9), ієрея Кирила (14), ієрея Федора (15), ієрея Василя (16).

1343. Рід ієромонаха Павла Мстиславця
з Москви (с. 108)

Священного ієрея Єрмолая, схимонаха Іони (!), князя Михайла, болярина Іоана, Самсона, Ірини (!).

1344. Сіє поминання ієромонаха Валеріана, послушника Печерського (с. 108)

15 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо младенця Іоана (7).

1345. Сіє поминання різних людей (с. 108)

(1) З панен[ського] – інокиню Євфимію.

(2) З Троц – Григорія, Вассу, Гаврила, Филимона.

(3) З Києва – Марію.

(4) З Пер[еяслава?] – Пелагею.

(5) З Печ[ерського містечка] – Іоана, Анну, Марію.

(6) Филипа.

(7) З Михайлів[сього монастиря?] – інокиню Анастасію, інокиню Єфросинію.

(8) З Києва – Семена, Пелагею.

(9) З Києва – Агафію.

(10) З Пан[ен]ського – інокиню Євпраксію, Афанасія, Федору, інокиню Василису.

(11) З Пан[ен]ського – Матфея, Марію, інокиню Тавифу, Прокопія, Пелагею.

(12) З Києва – Стефана, Анну, Власія, Анастасію.

(13) АХЧ [1690]. Інокиню Євпраксію.

(14) З Кон[о]топ[у] – Кирила, Агафію.

(15) З Будкова з-під Левова – Семена, Ксенію.

(16) З Варви – Григорія, Христину і чад їх; Петра, Катерину і чад їх.

(17) З Коропа – Стефана, Марію, Марію.

(18) З Троїцького [монастиря] – Іоана, Феодору.

(19) З Києва – Федора, Катерину.

(20) Схимницю Іули (!).

, згаданий у блоці 15 – село в Галичині, нині Пустомитівського району Львівської обл.

1346. АХЧ [1690]. Рід Єфросинії Мокієвської
з Переяславля (с. 108)

Прохора, Іоана, Єфросинію, Параскевію, Анастасію.

Вище (у розділі 505) ми вже мали згадку про пані Мокієвську, але вона, здається, не пов’язана з Переяславом.

Маємо звістки:

– про Левка Мокієвського – переяславського полкового осавула в 1638 р. [Грушевський М. С. Історія України-Руси, т. 8, ];

– про Северина Мокієвського – бориспільського сотника у 1638 р. [Грушевський М. С., там само];

– про Клима Мокієвського – козака Бориспільської сотні Переяславського полка в 1649 р. [Реєстр Війська Запорозького 1649 року. – К. : Наукова думка, 1995 р., с. 334];

– про Михайла Мокієвського – переяславського полкового писаря в 1682, 1688 р. [Кривошея В.В. . – К.: 2008 р., с. 239, 266].

Можна прийти до висновку, що у Переяславському полку представники роду Мокієвських займали певні позиції, але жодного з цих імен немає у ВС. Тому можливість пояснення цього розділу залежить від подальших джерельних знахідок.

1347. Рід Григорія Савицького з Києва (с. 108)

Анастасію.

1348. Рід Костянтина Шостака з града Сокаля (с. 109)

Костянтина, Анастасію со чади їх, Агафію преставишуюся.

Виразний випадок, коли до ВС занесено поминання «о здравії» живих людей.

1349. Рід Іоана Даниловича з Почепа (с. 109)

Данила, Євдокію.

1350. З Почепа. Рід Семена Правди (с. 109)

12 імен чоловіків і жінок впереміш, серед яких відзначаємо Тавифу (6) – мирське ім’я, не чернече.