Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Перше княжіння у Новгороді (1225 р.)

Микола Жарких

Отже, в 1223 році при описі з’їзду князів, який передував битві на Калці, вперше виразно названо князя Михайла Всеволодовича (Т-80). Він названий там серед молодших князів – і справді, він був небожем чернігівського князя Мстислава Святославича. Чи мав він на той час якесь князівство – наші джерела не зазначають. Пізні московські літописи (кін. 15 – поч. 16 ст.) називають його на цьому місці «чернігівським» – з огляду на його пізнішу славу. Джерельного значення ці згадки не мають.

Яка була роль Михайла у битві на Калці, чи брав він участь в поході й якщо брав – як врятувався – наші джерела не знають. Так само не знають вони, коли й як він став чернігівським князем. Не знають джерела й ніяких фактів внутрішнього життя Чернігівського князівства за правління Михайла.

Все, що ми знаємо про Михайла, пов’язане з його участю в міжкнязівських відносинах. Першим підприємством такого роду була його участь в коаліції владимирських князів проти Великого Новгорода. Розбирати докладно історію новгородських революцій 2-ї чверті 13 ст. не входить у мої наміри, я хочу обмежитися мінімально необхідними штрихами для окреслення ролі Михайла Всеволодовича (ну, і Чернігівського князівства в його особі) в цих подіях.

Отже, десь взимку 1224 / 1225 років війська коаліції зайняли новгородський Торжок і вимагали від Новгорода прийняти угодного вождям коаліції князя. Новгородці проявили твердість, і князь Юрій Всеволодович Владимирський запропонував їм компроміс – прийняти за князя Михайла Всеволодовича, Юрієвого дівера (Т-87). Новг-14 Михайло названий шурином Юрія, тобто чоловіком сестри Юрія – явно помилково. Наскільки ми знаємо, Михайло був дівером Юрія (братом жінки). Але примітивна давньоруська термінологія спорідненості не знала таких тонкощів, і мабуть шурин означав тоді просто родича по жінці.]

Таким чином, шлюб Юрія із дочкою Всеволода Чермного мав деякі політичні наслідки, давши Юрію союзника в Чернігові, а Михайлу – новгородський стіл. Обидва князя були задоволені досягнутим і відвели свої сили з Торжка (пограбувавши його – не даремно ж ноги трудили!). Незадоволеним залишився брат Юрія – князь Ярослав Всеволодович Переяславський, котрий мабуть уже від того часу мріяв про новгородський стіл для себе [Ярослав постійно княжив у сучасному Переславлі-Залеському, епізодично відбігаючи на інші столи].

Навесні 1225 року Михайло прибув до Новгорода і приємно здивував новгородців (Т-88). Дуже скупий на похвали літописець зауважив: «Було легко по волості». Я думаю, що Михайло стримався від стягнення великих контрибуцій, котрими зазвичай знаменувався прихід нового князя. Мені здається, що Михайло серйозно поставився до перспективи княжіння в Новгороді, і намагався здобути тут популярність. Пізніше, під час другої каденції (1229 р.) літописець подав його програмну заяву: «А мені, Михайлу, дав би бог виправити правду новгородську» (Т-104), тобто поліпшити адміністрацію і судочинство відповідно до традицій Новгорода.

Хоч як мало дають ці згадки для внутрішньої політики Михайла в Новгороді, вони важливі на тлі загальної бідності вказівок такого роду в джерелах.

Як новгородський князь Михайло поїхав до Юрія у Владимир – вимагати повернення захоплених у Торжку товарів (Т-89). Крок був далеко не рядовий (якщо не унікальний). Так само не рядовим був факт, що Юрій погодився повернути награбоване (Т-90; пізніше, в московську добу, такого ми вже не побачимо).

Ярославово дворище в Новгороді. Фото…

Ярославово дворище в Новгороді. Фото М. І. Жарких 27 червня 1983 р.

Це був тріумф Михайла. Він зумів, прослизнувши між крапельками (ну, чисто дипломатичним шляхом), добитись важливого для новгородців успіху. Ставши на Ярославовому дворищі, Михайло оголосив свій наступний крок: він вирішив відмовитись від новгородського стола і повернутись до Чернігова.

Розмірковуючи над цим рішенням, я можу уявити собі такі моменти:

1. Ні один князь у попередні сто років не займав новгородський стіл скільки хотів – кожного князя виганяли, і рідко кому удавалось протриматись хоча б три роки. Михайло це, безперечно, знав.

2. Можна припускати, що уступка новгородського стола Ярославу була секретною частиною домовленості Михайла із Юрієм.

3. Князь у давній Русі – це далеко не один тільки титул. Це реальний обов’язок стояти на чолі збройних сил князівства і бути постійно напоготові боронити його від ворогів. Для цього князь мусив постійно перебувати у своїй столиці, і ніяке «об’єднання» шляхом персональної унії, зосередження двох столів в руках однієї особи, було неможливим. Від Новгорода до Чернігова – 800 км (один місяць шляху), і князь мусив правити у Новгороді, забувши про Чернігів, або правити в Чернігові, забувши про Новгород.

Хто заступав Михайла в Чернігові під час його новгородського «відрядження» – наші джерела не знають, але ясно було, що тривала відсутність князя коштуватиме йому стола, бо не одні тільки новгородці уміли говорити «А князя ми собі знайдемо».

Отже, Михайло повернувся до Чернігова (орієнтовно – в кінці 1225 р., Т-91), а новгородці закликали на стіл князя Ярослава Всеволодовича. (І Ярослав – зауважу принагідно – узимку того ж року мусив відбивати напад литви на Торжок. Це було би неможливо, якби в Новгороді не було князя.)