Антоній Прохаска (1890 р.)

Микола Жарких

Prochaska A. : rozbiór krytyczny. – Lw.: 1890.–58 s.

Стаття С. Смольки викликала швидку відповідь з боку іншого польського історика – Антонія Прохаски (1852 – 1930), який багато років працював у Львові і написав цілу масу цінних праць. Його перша стаття по нашій темі [Przekład ruskiego latopisca ks.litewskich na język łaciński. – Kwartalnik historyczny, 1888, t. 2, s. 196 – 205] важлива, як ми вже бачили, публікацією тексту Віт2Л.

Свою нову працю А. П. почав від стислого викладу статті Смольки, слушно вважаючи слабким місцем використання тільки двох списків (с. 5). А. П. не погодився з твердженням Смольки, що записи за 1392 – 1393 роки (у нас ППВ, 85 – 90 та ДВ, 1 – 16) є вставкою у Віт4Л (с. 7) – це справді лакуна у Віт3Л.

А. П. слушно вказав, що вставка за 1395 – 1418 рр. у Віт4Л узята цілком з ЕМФ, чого не зауважив Смолька. Але А. П. помилився, погодившись зі Смолькою, що ці записи є «смоленським літописом» (с. 8). А. П. зробив ще пів-кроку до відкриття, вказавши на близькість вставки не тільки до Воскресенського, але й до Софійського літопису (с. 9)… і зупинився. Щастя відвернулось від дослідника!

Далі А. П. перейшов до аналізу Лит5Л (с. 9 і наступні). Він слушно вказав на подібність складу ВітЛ у списку Лит5Л до Віт4Л і на те, що ані Супрасльський, ані Слуцький списки не були безпосередніми джерелами Лит5Л (с. 10).

А. П. вказав ще один фрагмент (у нас – ППВ, 24), який було пропущено у Віт3Л та Віт4Л, а записано у Віт2Л та Лит5Л (с. 11; ще 5 копійок до мого побажання про суцільну ревізію тексту Віт2Л). Він вказав також інші місця, де текст Лит5Л кращий від Віт3Л та Віт4Л.

А. П. слушно вважав запис про Біруту (у нас – ППВ, епізод 8-г) пізнішою вставкою в Лит5Л, а також зазначив ряд інших помилок цього списку (с. 13).

Розглядаючи спільні місця ППВ та великоруського літопису (А. П. користувався Воскресенським, але ми тепер знаємо, що ці місця походять з МТЛ), автор помилково вважав їх за сліди якогось руського літопису (с. 19). І тут він міг зробити відкриття… і знову не зробив.

А. П. слушно відмовився бачити у записі про Корибутову війну (у нас – ДВ, епізоди 1 – 16) пізнішу вставку, як уявляв собі Смолька (с. 20).

А. П. помилково вважав, що рукопис Лит5Л – найближчий до протографа з усіх ним використаних (с. 25). Тут варто запитати – до протографа чого, якої частини?

А. П. помилково вважав, що перша частина ППВ (Віт2Л) була написана писарем «литовської канцелярії» (с. 27). Але ніяких канцелярій у Великому князівстві Литовському не було аж до кінця 15 ст.! Коли з’явилась канцелярія – з’явився і її продукт, Литовська метрика. Але літопис на той час безсумнівно уже існував.

Прохаска помилково вважав, що Віт2Л виник значно пізніше часу Вітовта, оскільки йому, Прохасці, невідомо, що Монвід був якось споріднений з Вітовтом. Такого баламутства, на думку А. П., не міг припуститись сучасник (с. 30). Тому – продовжував А. П. – слід покласти час написання Віт2Л на середину 15 ст., років 20 по смерті Вітовта (с. 31). Все це непереконливо – якщо навіть до опису подій 1382 року приступлено аж через 70 років, то коли ж виникли наступні, явно пізніші частини? І яку джерельну вартість вони в такому разі могли б мати?

Реконструкцію Смольки, в якій ПВ стоїть перед ОЗП, Прохаска відкинув, і мав у цьому рацію (с. 34). Аналізуючи ПВ, він зауважив відмінності її тексту в Лит5Л від Віт4Л, але не сказав виразно, що це дві редакції (у нас 2-га та 3-я; с. 37).

А. П. порівнював окремі вирази ПВ-2 з біографією Дмитра Донського, котру він цитував за Воскресенським літописом (с. 41). Мені сумнівно, щоб автор ПВ-2 міг використати якийсь московський літопис (вперше ця біографія з’являється в С1ЛСІ), оскільки все літописання «Вітовтової» – «литовської» традиції в цілому нічим не скористалось з великоруських літописів (це – привілей «білоруської» традиції). В такій ситуації співпадіння окремих слів і виразів нічого довести не можуть, і на них краще дивитись як на частини стандартного набору інструментів письменників тих часів.

А. П. слушно вважав, що ПВ є окремим твором, який походив… усе з тієї ж канцелярії (с. 43)!

Аналізуючи ОЗП, Прохаска слушно вказав на подібність його до запису С1ЛМІ, але помилково вважав цей літопис джерелом ОЗП (с. 44; мій аналіз вище).

Цілком помилково А. П. вважав, що описова частина (у нас – ВітЛ) залежить від смоленської літописної частини (с. 47). Також помилковою була його думка, що Смоленський літопис вівся безперервно від 1386 до 1449 року (с. 48 – 49, 51).

Щодо часу і обставин формування ВітЛ в цілому А. П. висловив помилкове припущення, що він був написаний близько 1451 р., коли литовські пани висунули вимогу повернення Поділля до Литви (с. 52). Хоча А. П. посилався при цьому на Длугоша, ми вже бачили вище, що Длугош якраз нічого не знав ані про ППЗ, ані про ВітЛ в цілому. В процесі обміну історичним аргументами за весь час дипломатичної боротьби не було використано жодної рисочки ВітЛ, про існування якого литовські пани не знали. Для них історія литовського Поділля починалась з 1410 року – і крапка. Тому даремно А. П. наполягав на урядовому характері пам’ятки (с. 53).

Ми бачимо у Прохаски ряд слушних, з нашої точки зору, міркувань і припущень, але вони сильно розбавлені положеннями явно помилковими. Щоб відділити правильне від неправильного, мені довелось проробити всю роботу над текстами від початку до кінця незалежно. Тому я можу вважати, що робота Прохаски нічого позитивного у дослідження предмета не внесла.