Повість времен і літ

Микола Жарких

Які ж ми маємо автентичні джерела у цій справі? На першому місці, безумовно, треба поставити «Повість времен і літ» (ПВЛ) – давньоруський літопис, який був написаний Нестором в Києві якраз у роки правління Святополка. Нестор був сучасником князя і жив у Києві, тобто просторова і часова віддаль між подіями і джерелом, котре їх зафіксувало, в даному випадку зведені до нуля. До того ж Нестор був офіційним літописцем князя. Отже, він володів інформацією настільки детальною і правдивою, наскільки це взагалі можливо. І що ж ми в нього читаємо про дружину князя Святополка?

Літопис звертався до неї три рази, що свідчить про високу увагу до цієї особи:

1, 1094 р.: Учинив Святополк [Ізяславич] мир із половцями і взяв собі за жону дочку Тугоркана, князя половецького. [, стаття 1094 р.]

2, 1113 р.: А преставився благовірний князь Михайло, званий Святополком, місяця квітня в шістнадцятий день за Вишгородом. І привезли його в човні до Києва, і, опрятавши тіло його, положили його на сани. І плакали за ним бояри і дружина його вся, [і], співавши над ним належні співи, поклали його в церкві святого Михайла Золотоверхій, що її він сам був спорудив. А княгиня його велике розділила багатство монастирям, і попам, і убогим, так що дивувалися всі люди, бо такої милості ніхто [не] може вчинити. [, стаття 1113 р. До слів «княгиня його» Л.Є.Махновець додав у квадратних дужках [Варвара], але в літописі цього імені немає.]

3, 1125 р.: Преставилася княгиня Святополка лютого [у] двадцять і восьмий [день]. [, стаття 1125 р. І тут до слова «княгиня» Л.Є.Махновець додав у квадратних дужках [Варвара, жона], але в літописі цього імені немає.]

Проти цих авторитетних свідчень літопису, які фіксувались придворним літописцем у Києві одночасно з подіями, дані всіх інших джерел втрачають вагу. Отже, літопис знає тільки одну жону Святополка – дочку Тугорхана, з якою він оженився в 1094 році. Її імені ми не знаємо і ніколи не дізнаємось, тому що цього імені немає в авторитетному джерелі. В 1113 році вона поховала свого чоловіка у Золотоверхому соборі. В 1125 році вона померла, але місця поховання її ми знову ж таки не знаємо.

Всі пізніші «доповнення» цих даних слід розцінювати як xvantazii bezpidstaviensis – з рівним успіхом ми могли б черпати такі відомості просто з романів Павла Загребельного.

Всі фактичні дані з Іпатіївського літопису про дружину Святополка, які ми щойно проаналізували, були відомі всім київським письменникам, починаючи з 17 ст., включаючи Ф.Софоновича та Д.Туптала. Тому всі автори, які підпирали своїми творами «підпоручика Кіже – царівну Варвару», не можуть мати виправдання в тому, що вони не мали підставового джерела по темі. Мали, але не надали йому віри, і замість нього почали поширювати фантазії – спочатку свого власного виробництва, а пізніше уже фантазії, оперті на фантазіях попередніх авторів.