Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Пам’ятки / Архітектурний ансамбль Софійського собору / Формування барокового ансамблю у 18 ст.

Архітектурний ансамбль
Софійського собору

Формування барокового ансамблю у 18 ст.

Микола Жарких

Сильна пожежа 1697 р. повністю знищила дерев’яну забудову 17 ст. Відновлення монастиря розпочалось за новим генеральним планом, тому цей етап забудови можна вважати третім. Надбрамну дзвіницю, яка утворювала тріумфальний в’їзд на територію монастиря, перенесли на схід від собору. Ця велика триярусна споруда (кін. 17 – поч. 18 ст.; надбудова 4-го ярусу – 1851 – 1852 рр.) стала домінантою нового барокового ансамблю і всього Верхнього Києва. Вона зберігала свою домінантну роль аж до початку масового будівництва багатоповерхових житлових будинків в кінці 19 ст.

Одночасно з дзвіницею на південно-східному боці території була споруджена двоярусна проїзна башта, яка і сьогодні слугує основним в’їздом на територію ансамблю. Згідно з дослідженнями М.М.Нікітенка, до цього ж часу (поч. 18 ст.) відноситься і ділянка мурованої огорожі між дзвіницею та південною баштою.

В часі правління архієпископа Варлаама Ванатовича (1722 – 1730) було збудовано палац митрополита на південний захід від собору та трапезну церкву на південний схід від нього. В південному куті території було збудовано муроване приміщення хлібні, пізніше (в 19 ст.) включеної до складу будинку консисторії.

Під час благоустрою території в кінці 2004 року було простежено незначні залишки підмурівків давнішого палацу 17 ст. Виявилось, що цей давніший палац стояв ближче до собору, а новий мурований палац розплановано з відступом на південний захід. Таким чином, урочиста площа між собором і палацом митрополита збільшилась і набула сучасного розміру.

Палац митрополита часто перебудовувався (практично кожен митрополит вважав за потрібне щось в ньому змінити). Продовжувались ці перебудови (у зв’язку з пристосуванням будинку до нових призначень) і в наступні часи, аж до початку 21 ст.

В часі правління митрополита Рафаїла Заборовського (1731 – 1747) було продовжено спорудження мурованої огорожі, на південно-західному фронті якою було розміщено нову браму – браму Заборовського. Між брамою і південно-західним фасадом митрополичого палацу було розбито сад. Резиденція митрополита перетворилась на подобу барокових царських палаців Петербурга, тільки меншого масштабу.

В 2 пол. 18 ст. ансамбль монастиря збагатився двома мурованим корпусами келій. Одноповерховий братський корпус збудовано в 1750 – 1760 рр. на захід від собору (пізніше надбудовано 2-й поверх). В 1763 – 1767 р. на північний захід від собору збудовано великий двоповерховий корпус келій (нині він зветься бурсою; в ньому розміщено Центральний державний архів літератури і мистецтва). Слід зазначити, що ці корпуси показані на досить детальних планах 1750 та 1757 рр., тому можна припустити, що їх розташування і розміри були визначені давнішими дерев’яними будинками, мабуть, початку 18 ст.

Новий генеральний план, реалізація якого почалась після пожежі 1697 р., цілком побудований на принципах головної осі та прямокутного перетину планувальних осей, тому він легко прочитується. За головну вісь ансамблю узято головну вісь Софійського собору. Палац митрополита і брама Заборовського побудовані на цій осі на південний захід від собору, при цьому їх фасади перпендикулярні до головної осі (а отже, паралельні до південно-західного фасаду собору) і осі симетрії цих будівель співпадають з головною віссю. Заради цього браму Заборовського довелось трохи повернути відносно лінії сусідніх мурів. Це неспівпадіння осей маскується невеликим курдонером перед західним фасадом брами.

Інші споруди, які оточують собор, також підпорядковані головній планувальній осі. Так, вісь проїзду дзвіниці та головна вісь трапезної паралельні до неї. Довгий фасад північно-західного корпусу келій (бурси) також паралельний до неї; довгий фасад західного корпусу келій прокладено паралельно до головного фасаду палацу митрополита, а отже, перпендикулярно до головної планувальної осі та до головного фасаду північно-західного корпусу келій.

На планах 1750 – 1774 р. показано ще один довгий корпус на північний схід від собору, між дзвіницею і північно-західним корпусом келій. Його довгий фасад орієнтовано перпендикулярно до головної планувальної осі. На пізніших планах, починаючи з 1787 р., цього корпусу вже немає.

Загалом розглянуті будинки утворюють правильну прямокутну площу, в центрі якої (з певним зміщенням на південний схід) розміщений собор. Цей прямокутник вписано в квартал неправильної форми, обнесений мурами. Лінії мурів ніяк не зв’язані з планувальним прямокутником. Двори неправильної форми між зовнішніми боками прямокутника і мурами розглядались як допоміжні: південно-східний двір був господарським, в південно-західному розбито митрополичий сад; в північному та північно-західному дворах на деяких планах також показано сади.

Разом з цим вісь проїзду південно-східної башти повернута під випадковим кутом до головної планувальної осі. Мабуть, така орієнтація башти була подиктована бажанням розгорнути її головний фасад паралельно до вулиці (а напрямок вулиці, як ми пам’ятаємо, визначався поперечним валом фортеці). Вісь проїзду південно-східної башти визначила напрямок південної вулиці монастиря. Будинок хлібні 18 ст. та пізніші будинки соборного флігеля 1879 р. і єпархіальної училищної ради 1903 р. орієнтовані головними фасадами паралельно до цієї вулиці. Отже, розпланування цієї частини ансамблю також велося методом головної осі, яка, однак, не узгоджена з осями собору.

Ще один принцип розпланування, який можна простежити в ансамблі, полягає у влаштуванні неглибоких (в межах 10 – 15 м) курдонерів перед всіма в’їздами. Вони влаштовані перед дзвіницею, південно-східною брамою та брамою Заборовського, утворюючи своєрідний планувальний лейтмотив.

Принцип висотної організації ансамблю також не важко розгадати: найвищими спорудами були сакральні – собор та дзвіниця; вони відігравали роль домінант. Решта будівель була підпорядкована цим домінантам, мала не більше двох поверхів; загальна їх висота (разом із дахами) загалом не виносилась понад рівень ґзимсу собору.

Серія планів Києва середини – 2 пол. 18 ст. дозволяє простежити розвиток ансамблю.

Фрагмент плану Києва 1745 р.

Фрагмент плану Києва 1745 р.

Повна назва: «Генеральний план Печерської фортеці, верхнього Києва [та] Подолу зі змалюванням ситуації і призначенням ретраншементів та інших будівель, складений в 1745 р.» [Київ: історичний огляд (карти, ілюстрації, документи). – К.: 1982 р., с. 60]

На цьому плані з числа споруд монастиря показано тільки собор, трапезну та палац митрополита. На місці дзвіниці показано тільки курдонер, так само показано курдонер перед брамою Заборовського. Між апсидами собору і кварталом забудови далі на північний схід зображено провулок. Показано також віяло вулиць, які розходяться від Печерської брами до фірток у поперечному валу. На цьому плані можна простежити напрямки сучасних вулиць Рейтарської, Стрілецької, Стрітенської, Великої Житомирської та контури Софійського майдану, який показано незабудованим.

Фрагмент плану Києва бл. 1750 р.

Фрагмент плану Києва бл. 1750 р.

Цей план накреслено з великою кількістю деталей, але ансамбль монастиря зображений дуже недбало, з численними зміщеннями споруд. Так, дзвіниця пересунута на південь від головної осі трапезної (насправді вона розміщена на північ від цієї осі), північно-західний і західний корпуси келій не утворюють прямого кута, як на пізніших планах. Південно-східна брама і брама Заборовського спрощено показані як розриви у мурі, а не як окремі будівлі, і т.д.

Собор на плані показано витягнутим в напрямку північний схід – південний захід, з трьома апсидами; на південно-західному фасаді зображено два виступи, між ними – заглиблення для головного входу. Цей план не має нічого спільного зі справжнім Софійським собором. На мою думку, кресляр полінувався подивитись на Софійський собор і скопіював тут план якогось іншого собору (наприклад, Микільського Пустинного або Братського монастирів – вони дійсно мали відзначені нами особливості).

Палац митрополита на цьому плані має вигляд прямокутника з трьома прямокутними виступами на північно-східному фасаді. На мою думку, бічні виступи відповідають ризалітам (які в дійсності мають гранчасту форму, тобто нарисовані спрощено), а середній – тамбуру перед головним входом.

Найважливішими відмінностями від попереднього плану є, 1, квартал забудови на місці Софійської площі; 2, відсутність провулку на північний схід від собору (мур монастиря в північно-східному куті задає трасу сучасного Рильського провулку, і це повторено на всіх наступних планах). Я не можу вирішити, чи ця остання особливість відбиває реальне збільшення садиби монастиря, чи є наслідком помилки на плані 1745 р.

Фрагмент плану Києва 1750 р.

Фрагмент плану Києва 1750 р.

Повна назва: «Генеральний план всім трьом київським фортецям із ситуацією, що лежить біля них, складений в 1750 р.»

Цей план загалом дуже подібний до попереднього і успадкував багато з його помилок. Деякі поліпшення можна бачити в тому, що собор показано з 5 апсидами (але контур його все одно невірний), дзвіниця переміщена на північ, ближче до її реального місця.

Фрагмент плану Києва 1768 р.

Фрагмент плану Києва 1768 р.

Цей план накреслено незалежно від попередніх і значно більш реалістично. Прямокутник собору відповідає дійсності (тільки апсиди показані спрощено). На південно-східному фасаді показано два контрфорси, на північно-західному – чотири. Дзвіниця показана квадратною в плані, якою вона і є. Південно-східну браму і браму Заборовського показано як прямокутні приміщення. Але південно-східна брама зміщена значно на північ. Північно-західний корпус келій має три ризаліти (тамбури?) на північно-західному фасаді. Будинок митрополита показано з двома ризалітами, тамбуру перед головним входом уже нема.

Фрагмент плану Києва 1774 р.

Фрагмент плану Києва 1774 р.

Повна назва: «План Старокиївської або Верхнього міста Київської фортеці з позначенням її головного укріплення, внутрішньої фортеці та з зображенням в ній казенних та різночинних будівель, складений в 1774 р.» [Філія Центрального історичного архіву в Ленінграді, ф.1399, оп.1, од.зб. 425]

Цей план загалом подібний до плану 1768 р. (зміщене положення південної брами, однакові контури трапезної та палацу митрополита). Особливість його – корпус з 3 прямокутних об’ємів між собором і північно-західним корпусом келій. В дійсності цього будинку ніколи не існувало. На мою думку, тут зображено якісь проектні пропозиції.

Фрагмент плану Києва 1787 р.

Фрагмент плану Києва 1787 р.

На цьому плані поверх фіксації існуючої забудови накреслено проект розпланування Старокиївської фортеці. Цей проект передбачав прокладення сучасних вулиць Софійської, Малої Житомирської, Михайлівської та Михайлівського провулку. Він передбачав також ліквідацію сучасної вулиці Рейтарської і розбивку нових кварталів між Георгіївським провулком та вул. Ярославів Вал (ця ідея не була реалізована).

Цей план накреслено незалежно від попередніх. Особливостями собору на цьому плані є відносно реалістичне зображення апсид, а також чітке зображення великого контрфорса на східному розі. Палац митрополита показано з додатковими об’ємами з південного заходу, північно-західний корпус келій – з виступами на південно-східному фасаді. Натомість дуже недбало прорисовано трапезну – значно гірше, ніж на всіх попередніх планах. Брама Заборовського вже не має вигляду окремого приміщення, а зображена як розрив у південно-західному мурі. Варто звернути увагу, що на цьому плані зникає корпус на північний схід від апсид собору, і на всіх наступних планах його вже нема.

Більша частина цих планів накреслювалася для військових потреб, спеціально архітектурних чи будівельних планів серед них немає. Оскільки споруди монастиря не становили великого інтересу для військовиків, вони часто рисувались схематично, спрощено, з численними помилками. Це слід враховувати при тлумаченні даних цих планів.

План 1787 р. виконано якраз в той час, коли в Російській імперії проводилась масштабна реформа монастирів. В ході цієї реформи Софійський монастир було зліквідовано. На момент скасування монастиря (1787 р.) довкола собору було сформовано повнофункціональний архітектурний ансамбль, витриманий у стилі бароко, котрий становить велику цінність як пам’ятка архітектури й містобудування. Він включений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як «Софійський собор і прилягаючі монастирські споруди».

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 3016

Модифіковано : 27.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.