Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Пам’ятки / Архітектурний ансамбль Софійського собору / Що було – те бачили. А що буде?

Архітектурний ансамбль
Софійського собору

Що було – те бачили. А що буде?

Микола Жарких

Проблеми розвитку старого Києва

Київ, як і Україна в цілому, розвивається нині безсистемно. Сил у нашої владної системи вистачає тільки на самозбереження, на хапання за шкірку окремих осіб та вкидання їх за ґрати. Про ніяку загальну перспективу розвитку не йдеться, бо перше, що для цього потрібно – це чіткий, загальнозрозумілий і загальновідомий план дій (на зразок китайського «плану 4-х модернізацій»). А якраз цього у нас і нема.

Розвиток країни, безперечно, відбувається, бо ніщо на місці не стоїть, але найвизначніша риса цього розвитку – його стихійність і некерованість. І на це треба зважати при плануванні конкретних дій.

Не має стратегічного плану розвитку і місто Київ. За 20 років незалежності чітко окреслилися два взаємопов’язані процеси: деградація (аж до повного знищення) промислового потенціалу міста і концентрація у столиці фінансових ресурсів держави. Останній процес має такі наслідки (чи форми вияву):

– зростання долі офісних працівників та сфери обслуговування;

– високі темпи механічного росту населення за рахунок припливу людей з інших регіонів у пошуках високооплачуваної (а бодай хоч якоїсь) роботи;

– появу серед казнокрадів «середнього класу» (людей, які можуть собі дозволити придбати автомобіль);

– високі теми будівництва масового житла і надзвичайно високі ціни на нього (розраховані на казнокрадів);

– територіальна експансія Києва, відведення під котеджну забудову (для тих-таки казнокрадів) все нових і нових зручних (а навіть і незручних!) земель довкола міста;

– стрімкий ріст числа автомобілів, який перевищив уже всі розумні (і нерозумні!) норми.

Загалом такий сценарій розвитку столиці не є чимось унікальним – Київ повторює шлях, яким йшли (ідуть) багато столиць країн, що розвиваються. Біда тільки в тому, що на цьому шляху ми не тільки повторюємо усі помилки попередників, але й додаємо до них ще свої власні.

У зв’язку з відсутністю стратегічного плану управління містом здійснюється, як кажуть програмісти, в режимі переривань: влада тільки реагує на звернення тих чи інших казнокрадів і за більші чи менші хабарі надає їм більше чи менше законні дозволи робити те, що вони (крадії) бажають.

В таких умовах і архітектурний генеральний план міста, який зараз (березень 2012 р.) з комічною серйозністю розробляють, розглядають і навіть збираються виносити на міський референдум, не може мати і не буде мати ніякої регулюючої сили. Генеральний план забудови має бути частиною стратегічного плану розвитку цілого міста – або він не потрібен.

(Зауважу в дужках, що ідея винесення такого досить вузько спеціалізованого документу, як генеральний план, на референдум, мені категорично не подобається. Це спроба крадіїв перекласти відповідальність за всі містобудівні негаразди на рядових киян, які не мають фахових знань і не можуть належно оцінити цей документ. Це все одно що затверджувати референдумом креслення літака або план хірургічної операції на серці. А якщо літак впаде? або пацієнт помре? – ну то ви самі собі винні, ви ж це затверджували, а ми тільки виконували…)

Старий Київ (город Ярослава) істотно відчуває на собі окреслені вище процеси. Тут зменшується кількість житлових будинків та установ житлової інфраструктури (продовольчих магазинів, шкіл, медичних закладів). Натомість швидко росте кількість офісів як державних установ різного рівня, так і (особливо) бізнесових структур. Росте число готелів та дорогих (супердорогих) крамниць, ресторанів, закладів обслуговування, розрахованих на потреби крадіїв «середнього класу».

Старі житлові будинки, які за радянських часів слугували масовим житлом, капітально ремонтуються (нерідко з надбудовою) і перетворюються на елітне житло. Пригадую, десь у 1985 році, коли розгорталась програма молодіжних житлових комплексів (МЖК), передбачалось, що ці комплекси можуть не тільки будувати нове житло, але і ремонтувати старе. От нам в Інституті колоїдної хімії і хімії води запропонували: відремонтуйте будинок по вул.Володимирській 40/2 – і живіть у ньому (це якраз напроти Золотих воріт). Ця затія чомусь не пішла, але це була остання спроба демократизації соціального складу мешканців середмістя. А тепер я читаю в Інтернеті оголошення, що кожен бажаючий може собі купити квартиру на Володимирській – без будь-яких МЖК! 15 мільйонів доларів – і квартира ваша.

Отже, відбувається стихійне, безсистемне перетворення старого міста на діловий центр Києва, своєрідне київське Сіті. На запитання – чому бізнесові люди бажають мати офіси саме в історичному центрі – здебільшого відповідають, що це – престижний район. За нашими мірками, найпрестижніший офісний центр має знаходитись на вулиці: 1, вузькій; 2, кривій; 3, круто спадній. Ну і втиснутись між брандмауерами сусідніх старих будинків.

Тротуари в центрі Києва – безкоштовні стоянки дорогих автомобілів. 2012 р.

Тротуари в центрі Києва – безкоштовні стоянки дорогих автомобілів. Фото М.І.Жарких, 19 березня 2012 р.

Насправді центр Києва уже нині перевантажений офісами понад усяку міру. Це проявляється:

– в перетворенні тротуарів і взагалі кожного вільного клаптика землі на безкоштовні автостоянки;

– в безкінечних автомобільних корках, які вкрай утруднюють функціонування престижних офісів;

– в систематичному перенавантаженні ліній метро за рахунок людей, котрим треба на 9-у годину потрапити в офіс в центрі Києва, а о 18-й годині – вибратись з центру додому.

Отже, комфортних умов проїзду не мають ані багаті, які їдуть автомобілями, ані бідні, які їдуть на метро. Цих добрих умов не можна мати ні за які гроші. Будівництво вертолітного майданчика біля Верховної Ради (ет, не того керівника Космосом назвали!) – це офіційно визнана на всіх владних рівнях неспроможність вплинути на транспортну проблему, офіційно запротокольоване небажання журитись проблемами міста. Ми будемо відлітати щодня у вирій, а ви живіть собі як знаєте.

Багато років обговорюється питання будівництва підземних автомобільних тунелів, але справа не рухається з місця. Пам’ятаю, ще десь в 1980 р. на початку вул.Круглоуніверситетської (біля Бесарабської площі) стояло оголошення: «Будівництво тунелю з виходом на вул. Кірова» (Грушевського нині). Цей тунель, паралельний до Хрещатика, мав розвантажити центральну вулицю. І де ж він? Оголошення зняли – про тунель забули. А проблема з того часу багатократно загострилась.

Нині обговорюється проект тунелю під Дніпром від метро «Лівобережна» до площі Перемоги. Але навчена досвідом, влада не поспішає виставляти інформаційний щит.

Подібну неквапливість ми бачимо і в розвитку метро (інші види громадського транспорту для центру Києва не істотні). Основна увага приділяється будівництву нових станцій. Натомість спорудження другого виходу зі станції «Вокзальна», перенавантаженої понад усяку міру, 30 років ніяк не вийде зі стану обговорення (а останніми роками, здається, і говорити про неї перестали). На старих схемах метро якісь палкі оптимісти намалювали станцію «Львівська площа» з позначкою «будується». На найновіших схемах, підготованих до чемпіонату Європи 2012 р., ця станція зникла.

Все навантаження з доставки офісного народу в центр міста лягає на 5 станцій – «Хрещатик», «Майдан Незалежності», «Театральна», «Золоті ворота», «Університет» (частково), тому шоста станція могла б дещо зменшити напругу на інших. Перехід між станціями «Театральна» і «Золоті ворота» постійно перевантажений, і в годину пік кожен має прекрасну нагоду провести 15 хвилин в стані риби, запханої в консервну банку. І ціна доступна – 2 грн.

Але замість будівництва другого перехідного тунелю киянам пропонують облаштування Wi-Fi доступу в метро. І ціна не така вже висока (фахівці кажуть, що там тільки два нулі справа приписано, а зовсім не три і не чотири). І з цією затією (яка сама по собі безперечно корисна) ми бачимо механізм дії влади по зовнішніх перериваннях, про який уже згадувалось: виникла у продавців комп’ютерного обладання ідея продати його метрополітену – ну, її і проштовхують; а хто ж відповідає за загальне бачення – що найбільш потрібно для розвитку метрополітену в цілому? Ті, хто приймає рішення, самі в метро не їздять…

Висновок з цього огляду – той, що подальше стихійне будівництво офісів у центрі міста тільки глибше засмоктує нас у болото нерозв’язних містобудівних проблем, загострює ті болячки, які й так усім печуть.

Мета управління (бажаний ідеальний стан)

Навіщо про це пишеться у статті про архітектурний ансамбль Софійського собору?

Слід чітко розуміти – сучасне живе багатомільйонне місто не може перебувати в стаціонарному стані. Воно має або зростати, або зменшуватись (деградувати). В останні століття у зв’язку з глобальним демографічним вибухом типовим є зростання міст, але і при цьому внаслідок певних локальних ситуацій можлива деградація (приклад – міста Прип’ять та Чорнобиль після ядерної катастрофи 1986 р.).

Київ як столиця незалежної України зростає, і це не може не радувати, бо свідчить про життєздатність нашої держави. Але цей процес зростання, котрий знаходить вираження, зокрема, в будівництві, як уже відзначалось, є стихійним.

Отже, містобудівна загроза для ансамблю Софійського собору полягає у стихійному прагненні забудовників будувати в історичному центрі, і будувати все вищі й масивніші будинки.

Будівництво в центрі Києва є необхідним елементом життя міста, але воно повинно бути керованим. Для керівництва необхідно мати, 1, ясно сформульовану мету; 2, план просування до мети; 3, волю до здійснення цього плану.

Отже, яка мета містобудівної охорони ансамблю Софійського собору? Яким має бути ідеальне містобудівне оточення, до якого слід прямувати?

З урахуванням проведеного аналізу історичного розвитку ансамблю я формулюю цю мету так: створення довкола собору зони малоповерхової забудови в стилі бароко.

Вираз «малоповерхова забудова» з огляду на висотний масштаб ансамблю слід розуміти як «не вище 2 поверхів». Для утворення цієї зони слід:

1, запланувати демонтаж існуючих багатоповерхових будинків по периметру кварталу собору (вул. Володимирська – Георгіївський пров. – вул. Стрілецька – Рильський пров.). На місці цих демонтованих будинків слід спорудити нові 1-2-поверхові будинки, стилізовані в дусі українського бароко.

2, перепланування кварталів, які оточують квартал собору. Це перепланування має створити зону партерної забудови шириною 50 – 70 м, в якій на червону лінію вулиць виходять палісадники, а 2-3-поверхові будинки розташовані в задній (віддаленій від вулиці і собору) частині зони.

Під усією цією смугою слід створити підземну інфраструктуру, зокрема, місця для паркування автомобілів. Вулиці довкола собору не повинні слугувати безкоштовними автостоянками. (Ну, проектуючи цю інфраструктуру, слід врахувати досвід будівництва паркінгу в Рильському пров. і вивчити вплив майбутніх споруди на гідрогеологічну ситуацію).

В цій смузі будинки можна стилізувати як в дусі українського бароко, так і в інших стилях, притаманних українській архітектурі. Тут доречними можуть виявитись 1-2-поверхові дерев’яні тереми в дусі Київської Русі, будинки в стилях готики та ренесансу (в Києві вони не збереглися, але відомі в західній Україні), в стилях класицизму та української сецесії. В такому випадку партер довкола ансамблю перетвориться на своєрідний музей української архітектури.

Нові малоповерхові будинки можуть мати різноманітне призначення (невеликі офіси; елітне житло; заклади культури; заклади обслуговування). В цих будинках (з вікнами на собор) знайшов би собі найліпше місце музей історії Києва.

Стилізація нових малоповерхових будинків в дусі українського бароко створить зону гармонійної забудови довкола архітектурної та історичної пам’ятки – ансамблю Софійського собору, створить нові точки видового розкриття пам’яток (що в свою чергу підвищить туристичну привабливість об’єкту) і поверне собору колишню роль домінанти. Звичайно, ця домінуюча роль буде обмежена площею приблизно 400:400 м, але на мою думку краще щоб собор панував над такою територією, ніж дивився на багатоповерхові прибуткові казарми.

Запланована зона гармонійної забудови стане реальною, реалізованою в натурі охоронною зоною нашого найдавнішого храму. Нинішня охоронна зона, формально встановлена в межах давнього «города Ярослава», нікого і ні від чого не охороняє (1, забудовники і погоджуючі інстанції на неї просто не звертають уваги; 2, згідно з приниципом «мокрий дощу не боїться», про який уже була згадка, будівництво в значній частині цієї зони ніяк не впливає на видове розкриття собору).

Звичайно, мені скажуть: «Такого ансамблю барокової забудови довкола монастиря ніколи не було». Так, ніколи не було, і це підтверджено аналізом містобудівного розвитку ансамблю. Але ж і нагромадження дисгармонійних багатоповерхових будинків теж «ніколи не було» – воно виникло в останні 120 років. Тобто дилема стоїть так: або планова поетапна заміна дисгармонійної забудови на малоповерхову гармонійну, або подальша деградація.

Зрештою, я не бачу ніяких пам’яткоохоронних аргументів проти такої реконструкції оточення ансамблю. Будівництво нової брами Заборовського (брами Куковальської) у стилі бароко було погоджено і схвалено усіма відповідними інстанціями (включаючи здається і ЮНЕСКО). То які можуть бути заперечення проти 2-поверхових барокових будинків на місці існуючих велетнів у Георгіївському пров., 2 чи на вул.Стрілецькій, 7/6?

Шляхи до мети

Чи окреслена мета – створення в історичному центрі Києва зони гармонійного оточення Софійського собору площею в 16 га – є реальною? Чи це не утопія?

Так, це утопія, але утопія конструктивна, така, що підштовхує думку до пошуку шляхів її реалізації. Немає на світі жодного людського діла, котре не починалось би зі слова. Людям завжди хотілось літати в повітрі – ще давні греки склали легенду про Дедала та Ікара; і довгі століття це була чиста утопія, але коли виникли технічні передумови, коли брати Райт сіли у свій літак і полетіли, всі сказали: «Ну от, збулося. Ми завжди цього хотіли».

Я не бачу технічних чи фінансових проблем при реалізації запропонованого плану. Про великі непомірні витрати можна було б говорити, якби планувалось одномоментне знесення всіх потрібних будинків; але якщо розкласти цей процес не на 2-3 роки, а на десятиліття, то в міру фізичного зносу існуючих будинків поставатиме питання: що з ними робити далі? Капітально ремонтувати, реконструювати з підвищенням чи демонтувати заради нової малоповерхової забудови? Вартість зношеного будинку перед капітальним ремонтом близька до нуля, і варіант з його заміною на новий (відповідний до пропонованого плану) не є витратним. Все одно якість гроші в цю ділянку доведеться вкладати, то чому не сумістити це з ділом приємним і суспільно корисним?

Найпривабливіше для туристів місце в 200 м від Софійського собору. 2011 р.

Найпривабливіше для туристів місце в 200 м від Софійського собору – на розі Георгіївського пров. і вул.Стрілецької. Фото М.І.Жарких, 15 квітня 2011 р.

Окрім того, в межах запланованої нами зони є ряд порожніх місць, з якими все одно треба щось робити. Порожнеча довкола собору не допустима – вона буде заповнена або гармонійною забудовою (як ми бажаємо), або новими висотними будинками (які б продовжили лінію на ущільнення забудови).

Одне з таких місць знаходиться на розі Георгіївського пров. і вул.Стрілецької, за 200 м від Софійського собору. , що для цієї ділянки вже розроблено проект нового будинку висотою 47 м (тобто дорівнює висоті собору разом з хрестом).

На вул. Стрілецькій порожніми є ділянки № 10 (на розі зі Стрітенською, 1 – побудова 10-поверхового офісного будинку), 18, 20, 22, 26; на вул.Рейтарській не забудовані ділянки № 10, 12, 14. І це тільки у найближчому оточенні і тільки повністю вільні місця.

Оці вільні місця і мусять стати першими ланками реалізації нового плану.

Для надання цим пропозиціям більш конкретного вигляду варто було б розробити проект детального планування, намалювати графічні реконструкції, створити тривимірні комп’ютерні моделі майбутнього ансамблю, провести технічні та економічні розрахунки. І хто б мав цим займатись? Теоретично кажучи, така робота найбільше личила б Національному заповіднику «Софія Київська», в якому є навіть штатна посада головного архітектора. Але головний архітектор та інші чини заповідника скромно обмежуються отриманням з бюджету заробітної плати, а цю статтю написав фізик-теоретик (колишній)…

Найголовнішою передумовою реалізації цього плану є перегляд стратегії забудови міста. Влада не повинна виганяти інвесторів-забудовників геть з Києва – вона повинна запропонувати їм такі ділянки для забудови, які б ліпше підходили для їх цілей. Уже назріло, на мій погляд, питання децентралізації ділового життя Києва, створення – поруч з існуючою офісною зоною в історичному центрі – кількох нових ділових центрів на віддалі 5 і більше кілометрів від історичного центру. Одну з таких зон можна було б розгорнути, наприклад, на території заводу «Більшовик» (віддаль від собору 5 – 5.7 км). Завод на цьому місці все одно ніколи не оживе, а нове будівництво забезпечило б рекультивацію цієї «індустріальної пустелі» в Києві.

Для цього треба виразно поставити вимогу регенерації зони довкола Софійського собору як загальнонаціональний пріоритет на десятиліття – аж до повної реалізації задуму. Для цього головний архітектор Києва мусить згадати, що його фах – архітектура і містобудування, а не збирання хабарів із забудовників. Для цього вся наша політична еліта (незалежно від швидкоплинних передач влади від однієї її частини до другої) мусить постійно просувати амбіційні загальнонаціональні проекти, які будуть об’єднувати все суспільство.

Проект облаштування історичного центру Києва має стати загальнонаціональним пріоритетом. Іншого шляху в нас немає.

Ансамбль Софійського собору має стати символом могутньої, процвітаючої України. 2008 р.

Ансамбль Софійського собору має стати символом могутньої, процвітаючої України. Фото М.І.Жарких, 29 липня 2008 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1521

Модифіковано : 25.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.