Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Пам’ятки / Архітектурний ансамбль Софійського собору / Пристосування (кін. 18 – кін. 19 ст.)

Архітектурний ансамбль
Софійського собору

Пристосування (кін. 18 – кін. 19 ст.)

Микола Жарких

Четвертий період (1787 р. – кінець 19 ст.) був періодом адаптації колишнього монастиря до нових потреб. Характер цієї адаптації визначався двома факторами: новим статусом Софійського собору в системі релігійних установ і загальним процесом містобудівного розвитку Києва.

Собор після скасування монастиря залишався митрополичим храмом і набув статусу парафіяльної церкви. Для забезпечення потреб парафії було призначено штат білого духовенства на чолі з протопопом. При соборі знаходилась резиденція митрополита і органи управління Київської єпархії.

В зв’язку з цим будівлі ансамблю, які дісталися в спадок від монастирського періоду, зазнали наступних змін.

Софійський собор

В 1843 – 1853 рр. у зв’язку з випадковим відкриттям давнього живопису був проведений великий ремонт і «реставрація» живопису собору. Хід робіт контролювався особисто імператором Миколою 1-м. Для вивчення живопису з Петербургу був відряджений найкращий фахівець того часу – Ф.Г.Солнцев, який зробив цінні зарисовки давніх фресок. Він вніс новаторську пропозицію – виконати новий живопис не прямо на стінах, а на мідяних щитах, які мали навішуватись на стіни. На жаль, ця ідея не знайшла підтримки, і давні фрески були покриті примітивним олійним «живописом», що дуже негативно вплинуло на їх збереженість.

Наступний ремонт відбувся в 1882 – 1889 рр. В соборі було влаштовано калориферне опалення. Машинне відділення системи опалення було розміщено в підвалі, викопаному перед західним фасадом собору. Над цим підвалом була споруджена нова паперть, оформлена у псевдовізантійському стилі. В такому ж дусі було перебудовано і центральну частину південно-західного фасаду.

Обидва ремонти поліпшили умови використання собору як парафіального храму, але значно погіршили стан збереження автентичних і мистецьки цінних елементів. Псевдовізантійський південно-західний фасад вступив у суперечність з бароковим стилем цілого собору.

Дзвіниця

В 1807 р. від удару блискавки згоріла баня дзвіниці. Вона була відновлена в 1812 р. у чужому для ансамблю, але модному на той час стилі класицизму.

В 1851 – 1852 рр. дзвіниця була надбудована четвертим ярусом, стилізованим під бароко, і увінчана грушоподібною позолоченою банею. В такому вигляді дзвіниця добре вписалась в бароковий ансамбль і її роль головного архітектурного акценту Старого Києва зросла.

Будинок митрополита

За митрополита Є.Болховітінова в 1825 – 1838 рр. була проведена капітальна реконструкція будинку: розібрано південно-східний корпус, замість склепінчастих перекрить 2-го поверху були влаштовані балкові. Через це довелось повністю перебудувати мансардний поверх. На час цієї реставрації для митрополита було влаштовано тимчасове помешкання в північно-західному корпусі келій (бурсі), де Болховітінов жив до самої смерті.

Пізніше київські митрополити жили переважно в Києво-Печерській лаврі, але перебудови і прибудови до основного об’єму тривали все 19-е століття. На щастя, вони не зачепили найбільш важливого північно-східного фасаду, який зберіг свій бароковий характер.

Трапезна

В 1822 р. стару трапезну перебудували під теплу парафіальну церкву (собор до 1880-х років не опалювався, і взимку в ньому було дуже холодно). В 1869 – 1872 рр. церква була розширена прибудовою бічних нав. Ці прибудови, на щастя, були стилізовані в дусі українського бароко, тому вони добре вписались в ансамбль.

Західний корпус келій

Цей корпус у розглядуваний час двічі змінював своє призначення. В 1823..1829 рр. він був пристосований для стаєнь та господарських потреб. Стайні містились тут принаймні до 1838 р., коли для них була споруджено окремий будинок (каретну).

З 1840 р. корпус пристосовано під житло ченців та півчих собору. В 1844 р. було надбудовано 2-й поверх, і його житлова площа збільшилась. Зовні корпус набув форм класицизму, що порушило його автентичну цінність як будинку в стилі українського бароко.

Північно-західний корпус келій

Одразу після скасування монастиря, в 1788 р., в корпусі було відведено квартири для дзвонарів собору. В 1823 – 1825 рр. здійснено перебудову корпусу під митрополичі покої, в яких до 1837 р. мешкав митрополит Є.Болховітінов.

В 1839 р. будинок було переплановано для розміщення Києво-Софійського духовного училища. На першому поверсі містилися навчальні класи, а на другому – житлові кімнати гуртожитку для учнів (бурси). Через це і весь будинок почав зватись бурсою.

Інші будинки

Давній корпус хлібні ще наприкінці існування монастиря (в 1775 р.) було перебудовано для потреб єпархіальної консисторії. Всі подальші численні перебудови його пов’язані із забезпеченням цієї установи.

Найбільш суттєві будівельні роботи було проведено в 1851 – 1853 рр., коли на південний схід від давнього корпусу, на місці розібраного монастирського муру було споруджено двоповерховий будинок в стилі класицизму. Головний фасад нового корпусу консисторії виходив на новопрокладену вулицю Володимирську і збагатив архітектуру цієї вулиці (в наш час від цієї «забудови першого покоління» в стилі класицизму лишились тільки окремі будинки).

Південно-східна надбрамна башта також зазнала зміни призначення. В 1851 – 1853 рр. її другий поверх було сполучено проходом з будинком консисторії, який розміщувався на південний захід від брами. Тут було розміщено частину архіву консисторії.

Брама Заборовського в 1822 – 1823 рр. була замурована, її більша частина (окрім південно-західного пілона) була розібрана; внаслідок планування Георгіївського провулку рівень ґрунту перед брамою було підвищено майже на 1 м, що спотворило її пропорції і надало збереженому південно-західному пілону незграбного, присадкуватого вигляду.

Нове будівництво

Окрім цих пристосувань, територія колишнього монастиря забудовувалась утилітарними спорудами без найменшої мистецької цінності:

– корпус служб (т.зв. каретна) 1838 р. (на плані 1819 р. каретний двір, стайні та хати конюхів показані як окремий квартал на місці сучасного Софійського майдану, де вони розміщувались з часів монастиря; в зв’язку з розплануванням майдану ці служби довелось перенести);

– пристінний корпус побудовано в 1839 р. на південно-східному дворі. Він був призначений для квартир сторожів та дзвонарів собору. Він примикає до південно-східного муру, і для поліпшення освітлення в мурі в кінці 19 ст. прорубали вікна на вул.Володимирську, чим спотворили вигляд давнього муру. При реставрації корпусу, розпочатій в 2005 р., ці вікна були закладені і вигляд муру відновлено. Цей корпус тактовно зроблено нижчим від давнього муру, до того ж з боку головної площі ансамблю він затулений трапезною.

– 3-поверховий житловий будинок соборного причту (Рильський пров. 3) збудовано в 1861 р. у північній частині кварталу. Для цього було розібрано частину монастирського муру. Головний фасад його вирішено в стилі класицизму. Цей будинок став першим, який порушив давню традицію – не виносити будинків вище за ґзимс собору. Розташований відносно далеко від головної площі ансамблю, він не вносив у нього великої дисгармонії, і якби він залишився єдиним порушником, ансамбль не був би розбалансований. Однак цей будинок виявився першою сніжинкою, котра сама по собі ще не робить зими, але сповіщає про наближення нових часів.

– двоповерховий соборний флігель (Корпус № 2) збудовано в 1879 р. на південно-східному дворі для квартир служителів собору. Будинок не має ніяких архітектурних деталей і сміливо може вважатись «коробкою». Однак ця бездарна будівля займає досить показне місце на південній вулиці ансамблю.

– лікарня Софійського духовного училища (корпус № 10) 1902 р., виконана в т.зв. «цегляному» стилі. Цей корпус розміщено в північно-західному дворі, між будинком бурси і монастирським муром. Від головної території ансамблю він відгороджений високим корпусом бурси, тому він не вносить візуальної дисгармонії в давній ансамбль.

– двоповерховий житловий будинок для службовців консисторії, споруджений в 1858 – 1859 рр. В 1901 р. він був розібраний, в 1903 – 1909 рр. на його місці було споруджено будинок Єпархіальної училищної ради (корпус № 3) в «цегляному» стилі, абсолютно чужому і дисгармонійному щодо барокового ансамблю.

Підсумки

Розглядаючи загалом результати столітнього періоду пристосування (1787 – 1895 рр.), слід визнати, що будівництво на садибі собору в цей час було позначене розумінням архітектурних принципів ансамблю і намаганням зберегти його цілісність. Найбільш вдалими слід визнати перебудови дзвіниці та трапезної.

Менш вдалими були перебудови південно-західного фасаду собору та західного корпусу келій, внаслідок яких в ядро ансамблю проникли стилістично чужорідні елементи. Найгіршою була забудова південної вулиці дисгармонійними корпусами № 2 та 3, які повністю спотворили цю частину ансамблю.

Нові будинки споруджувались по периметру монастирського кварталу і розгортались головними фасадами назовні. Цей принцип забудови – орієнтація головних фасадів на вулиці міста – знаменував відмову від погляду на собор як на композиційний центр. Хоча нові будинки знаходились територіально близько до собору і своїми функціями обслуговували собор, композиційно і архітектурно вони вже не належали до старого ансамблю. Вони належали до іншої композиційної системи – периметральної забудови міських кварталів.

Але майже до кінця 19 ст. ансамбль собору був потужним архітектурним «маяком», який позначав центр Києва. Зона його візуального впливу поширювалась на кілька кілометрів довкола.

Плани ансамблю

Фрагмент плану Києва 1797 р.

Фрагмент плану Києва 1797 р.

Цей план відзначається досить реалістичним накресленням всіх будівель ансамблю, за винятком трапезної. Її контур з двох прямокутників неначе запозичений з плану 1787 р. Контрфорси Софійського собору показано спрощено і не відповідно до дійсності. Звертає на себе увагу будинок на розі сучасних Рильського провулку і Софійського майдану (за експлікацією 1819 р. – кузня), якого не було на давніших планах. Досить реалістично показана забудова господарського двора зі стайнями на місці сучасного Софійського майдану.

Фрагмент плану Києва 1799 р.

Фрагмент плану Києва 1799 р.

План відтворено у сильному зменшенні [Київ: історичний огляд (карти, ілюстрації, документи). – К.: 1982 р., с. 67], тому про деталі судити важко.

Фрагмент плану Києва 1803 р.

Фрагмент плану Києва 1803 р.

Повна назва: «План міста Києва 2-й і 3-й частинам з приналежними до них слободами Кудрявцем, Кожум’яками, Биковщиною та Плоским, з докладним описом публічних будівель, як-то монастирів, церков та приватних будинків із садами й городами… Знятий 1803 р.»

Цей дуже детальний план щодо садиби Софійського собору в цілому повторює план 1797 р. з усіма його особливостями. Але контур собору прорисований значно краще, реалістично показано всі контрфорси, за винятком двох, які підпирають західний ріг собору (вони були збудовані пізніше).

Цей план важливий тим, що на ньому детально зафіксована рядова масова забудова міста. Ми бачимо, що квартали були розділені на окремі садиби; в кожній садибі відносно невелику площу займав житловий будинок та господарські споруди, а значна площа відводилась під садки. Характер розпланування і забудови не мав принципових відмінностей від українського села. Невелика щільність і поверховість забудови свідчили про відносно невелику вартість землі в місті й низьку густину населення.

Фрагмент плану Києва 1811 р.

Фрагмент плану Києва 1811 р.

Цей план відзначається спрощеним відображенням забудови міста (на рівні кварталів) і є, мабуть, спрощеним повторенням плану 1803 р. (принаймні в розглядуваній частині). В контурі собору чомусь не нарисовано великого східного контрфорсу. Детально і реалістично показано ризаліти на південно-східному фасаді північно-західного корпусу келій, які на попередніх планах спрощено нарисовані прямокутними.

Фрагмент плану Києва 1816 р.

Фрагмент плану Києва 1816 р.

Повна назва: «План міста Києва. Складений 1816-го року вересня 7-го дня» [Російський державний військово-історичний архів (Москва), Ф. 349, оп. 18, спр. 22036]

Цей план, загалом наслідуючи попередні, відрізняється тим, що Софійський собор на ньому показано більш витягнутим у напрямку північний захід – південний схід, ніж є насправді; контрфорси його показано спрощено; західний корпус келій показано непропорційно коротким, а північно-західний корпус – непропорційно вузьким по відношенню до ризалітів.

План ансамблю Софійського собору 1819 р.

План ансамблю Софійського собору 1819 р.

План в лівому верхньому куті має підпис митрополита Серапіона (Александровського) і дату 23 травня 1819 р. [Звід пам’яток Києва, 2011 р., т. 3, с. 1465]. Цей план відзначається детальним прорисуванням контурів споруд. На ньому реалістично показано контур трапезної, яку від 1787 р. рисували спрощено. Мабуть, так само реалістичним є і контур хлібні. В контурі собору можна роздивитись новини: центральна апсида спрощено нарисована у вигляді трапеції, а не півкола; східний контрфорс показано у вигляді двох частин; вперше показано контрфорси, які укріплюють північно-східний фасад по осях північно-західної зовнішньої галереї, яких ще не було видно на плані 1811 р. Цим спостереженням визначається дата побудови цих контрфорсів.

Фрагмент плану Києва 1846 р.

Фрагмент плану Києва 1846 р.

Повна назва: «План міста Києва, гравійований при Військово-топографічному депо. 1846» План є досить дрібномасштабним, і споруди ансамблю подано на ньому дуже схематично і невірно. Для нас він цікавий у двох відношеннях: 1, він фіксує початок реалізації генерального плану 1837 р., зокрема, орієнтовані на дзвіницю вулиці Софійську та Стрітенську; 2, цей план показує нам Київ у добу найбільш тривалого перебування в ньому Тараса Шевченка, в добу Кирило-Мефодіївського товариства.

Фрагмент плану Києва 1865 р.

Фрагмент плану Києва 1865 р.

Повна назва: «План околиць міста Києва, відзнятий топографами, які перебувають при штабі Київського військового округу, 1865 р.» Цей план також є дрібномасштабним; він цікавий тим, що фіксує результат регуляції розпланування старого Києва. Нанесена на ньому сітка вулиць збереглась до нашого часу.

Зона композиційного впливу

Подивимось тепер на зміни містобудівельної ситуації довкола ансамблю Софійського монастиря.

Ці зміни визначались воєнними планами уряду Російської імперії і потребами розвитку Києва як губернського центру.

Воєнна прогулянка Наполеона в Москву в 1812 році справила дуже велике неприємне враження на російський уряд. Російська стратегія, прийнята урядом Миколи 1-го, передбачала можливість прориву ворога в центральні райони держави. Звідси випливала необхідність будівництва фортець в цих районах. Тому в 1830-1840-х роках розгортається будівництво Нової Київської фортеці на Печерську (стара фортеця часів Петра 1-го перетворювалась на цитадель нової фортеці).

У зв’язку з цим російський уряд відмовився від подальшої модернізації Старокиївської фортеці (в основі якої лежали вали 11 ст.). Ця фортеця була скасована, а всі її земляні споруди підлягали знесенню. В 1837 р. імператор затвердив новий генеральний план розвитку Києва. Цей план передбачав прокладку нової вулиці (нинішньої Володимирської) як головної планувальної осі Старокиївської частини міста. Широка пряма вулиця починалась від Андріївської церкви і закінчувалась біля Либеді. При її трасуванні було враховано існуючу територію Софійського собору, оточену мурами. Вулицю вдалося прокласти попри ці мури, не руйнуючи їх.

План передбачав розбивку прямокутної мережі кварталів скрізь, де тільки було можна. Але на території города Ярослава новий план мусив рахуватись з існуючою забудовою; він тільки надавав рис регулярності давнішій мережі вулиць.

Зона композиційного впливу ансамблю Софійського собору на сучасному плані Києва

Зона композиційного впливу ансамблю Софійського собору на сучасному плані Києва

Визначною особливістю плану була організація просторового хреста з 4 вулиць, орієнтованих на дзвіницю Софійського собору. Володимирський проїзд візуально з’єднував дзвіницю Софійського собору з дзвіницею Михайлівського Золотоверхого монастиря (віддаль 550 м, на плані – лінія 1). Значення цієї осі було додатково підкреслене тим, що на неї виходив головний фасад новозбудованих присутніх місць – адміністративного центру губернії.

Вулиця Стрітенська візуально з’єднувала Софійську дзвіницю зі Стрітенською церквою на Львівській площі (віддаль 540 м, на плані – лінія 2; як продовження цієї осі виступає відрізок сучасної вул.Артема від Львівської площі до вул. Глибочицької, віддаль 1000 м); вулиця Золотоворітська з’єднувала дзвіницю із Золотими воротами (віддаль 220 м, на плані – лінія 3), які в 1834 р. були відкриті з-під земляного засипу і стали першим в Києві об’єктом, який охоронявся саме як пам’ятка старовини (без спеціального утилітарного навантаження).

Нарешті, Софійська вулиця забезпечувала перспективний вид на дзвіницю з майдану перед Печерською брамою (сучасного майдану Незалежності, віддаль 550 м, на плані – лінія 4). Продовження цієї осі виводило на оглядовий майданчик перед Інститутом шляхетних дівчат, з якого ще й зараз можна оглядати Старокиївську гору (віддаль 950 м).

Варто відзначити, що кінці цього просторового хреста були замкнені суспільно значущими спорудами, які утворювали своєрідний містобудівний вінець довкола Софійського ансамблю.

Окрім цього «внутрішнього» просторового хреста з раменами до 600 м на плані Києва було протрасовано ще кілька вулиць, орієнтованих на Софійський собор і дзвіницю. Це відрізок вул. Юрія Коцюбинського (від вул. Обсерваторної до Некрасовської, на віддалі 1000 – 1220 м, на плані – лінія 5); вул. Петлюри (від бульвару Шевченка до залізничного вокзалу, віддаль 1300 – 2300 м, на плані – лінія 6); вул. Антоновича (від вул. Л.Толстого до вул.І.Федорова, віддаль 1450 – 2800 м, на плані – лінія 7); вул. П.Орлика (віддаль 1600 – 2100 м, на плані – лінія 8); відрізок вул. Інститутської (від вул. Банкової до Шовковичної, віддаль 1140 – 1650 м, на плані – лінія 9).

Софійський собор в панорамі верхнього Києва. Рисунок В.Тімма, 1854 р.

Софійський собор в панорамі верхнього Києва. Рисунок В.Тімма, 1854 р.

Проміряні віддалі дозволяють стверджувати, що зона композиційного впливу ансамблю Софійського собору на план міста досягала 3 км. Цей композиційний вплив відчувався не тільки на плані або при погляді з космосу, але і при огляді вулиць міста. Але візуальний вплив мав місце лише протягом певного часу – коли масова забудова Києва була 1-2-поверховою, а 3 поверхи мали тільки нечисленні представницькі будинки, такі як університет чи присутні місця.

Домінантна позиція ансамблю Софійського собору в цей час прекрасно ілюструється рисунком В.Тімма 1854 р., на якому контури верхнього Києва легко проглядаються за масивами храмів.

Ця містобудівна ситуація була швидко і рішуче зламана наприкінці 19 ст., з початком масового будівництва 3-4-поверхових прибуткових будинків.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4240

Модифіковано : 28.07.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.