Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Тільки смілива людина може мати талант / Інтелігент-перекинчик

Тільки смілива людина може мати талант

Інтелігент-перекинчик

Аркадій Белінков

Поліційну державу Трьох Гладунів захищають не тільки прожери, зайди, крамарі, гвардійці та “міністри у різнокольорових розшитих мундирах, нібито мавпи, перевдягнені півнями”, що не викликає подиву, бо вони захищають свої багатства і свою владу. Прецінь зовсім протиприродним є те, що таку державу захищає розбещена, закуплена за “десять золотих монет” і зацькована, залякана і зламана інтелігенція. І тому своє “я дуже радий” в “Трьох гладунах” вимовляє не “старанний лакуза”, вельможа, намісник краю чи відомий професор-пушкініст (інтелігент-перекинчик), обвішаний завмерлими від захоплення студентами, володар бездоганної репутації, авторитетний дослідник творчості великого національного поета, який скористався випадком і поспіль з жандармами посадив до в’язниці свого учня, – а злиденний, заляканий, розчавлений артист (інтелігент-перекинчик).

Інтелігент-перекинчик говорить: “…Дозвольте привітати вас в такою радісною подією: сьогодні кати наших любимих рожевих Трьох Гладунів відрубають голови підлим ворохобникам…” Або: “Немає морального виправдання” тим, хто “насмілився засуджувати наше суспільство… нашу мораль з позицій лицемірства та ницості”.

Інтелігент-перекинчик ніколи не викаже, ніколи не донесе з позицій лицемірства і ницості. Він все це зробить зовсім з інших позицій. Інтелігент-перекинчик думає не про те, аби що-небудь там цапнути з позиції егоїзму. Навпаки, він думає тільки про найвищі ідеали, заради здійснення яких треба зберегти себе.

– Громадяне! – в жасі кричить інтелігент-перекинчик. – Треба видати Тибула гвардійцям, інакше нам буде зле, не можна сваритися в Трьома Гладунами!

До нього приєднався директор балагану…

З усього цього стає цілком ясним, що головна особливість інтелігента-перекинчика в окремі періоди його розвитку полягає в тому, щоб боротись, не шкодуючи сил, за соціальну справедливість, високі моральні якості та безсмертні ідеали.

Чи можна судити суворо бідного, жалюгідного перекинчика-артиста, котрого у будь-яку хвилину “шкіряні та залізні люди” готові схопити, задушити, розчавити? Так, безумовно. Але що таке дилетантське лицемірство інтелігента у порівнянні з водоспадами, каскадами, лавинами, обвалами, стихіями та крутіжами лицемірства та святенництва всього суспільства у поліційній державі?! Що таке опір людського матеріалу панівним вимогам, потребам, розшуку, переляку, заздрості, спокусам, небезпекам? Що може протиставити художник часові, який руйнує його і боїться його? Лише волю та самовідданість.

Але в усі часи і навіть епохи розтління і терору знаходяться люди, а серед них навіть вчені та письменники, котрих не вдається купити чи розбестити, чи залякати. Таких людей лишається тільки знищувати. І їх знищують. […]

Однак не всі інтелігенти відчувають руйнівний тиск влади. Декому він дає просто-таки справжню насолоду. Ці люди, як глибоководні риби, можуть жити лише під великим тиском. Вони гинуть, витягнені на волю: їх розриває надутий міхур риб’ячої рабської жаги тиску.

У дитячій казці “Три гладуни” інтелігентові-перекинчикові вчителю танців Раздватрису не доручається створювати соціологічні концепції. Йому доручається міркувати в манері, яка видає його з головою і тут же компрометує. Тому

Раздватрис був задоволений, що його викликали до палацу: він любив трьох гладунів… Чим багатший був багатій, тим більше він подобався Раздватрису. “Дійсно, – міркував він, – яка мені користь від злидарів?”

Але ж це тільки фразеологія казки, а соціологія – життя. Соціологія Раздватриса властива інтелігентові, який пританцьовує панівній концепції.

Але бувають хвилини, коли навіть інтелігент, якого викликають до Палацу, замислюється не тільки про честь, якою його вшанували не по заслугах.

Вчитель танців Раздватрис дуже зрадів запрошенню. Був чудовий, незвичайний і вражаючий ранок, і соціальне самопочуття вчителя танців було прекрасним. Він йшов дорогою, обсадженою каштанами та дубами, розмірковуючи про те, яка дивовижна естетика пануючого класу. Потім сонце почало пряжити, мимолетна пташина залишила схожий на гусінь слід, що прийшовся якраз на середину його капелюха, і поступово, не дивлячись на чудове соціальне почуття, його індивідуальний настрій почав помітно підупадати.

Ні, він знав, що це не сонце опалило його щоки, і знав він, що то не пташина, яка так влучно попала в ціль, викликала душевний біль. Він знав, що то фарба сорому, що це громові розкати каяття. Вчитель танців Раздватрис належав до кола інтелігенції, світогляд якої носив сліди вираженого лібералізму. У колі з вираженим лібералізмом полюбляють згадувати свою чисту молодість. Учитель танців згадав свою молодість. Він згадав роки, коли вірив у свободу і людську гідність, і як мистецтво його, скромного, але чесного художника, було наповнене гідністю і свободою. Це було його молодістю і молодістю століття. Всі чекали соціального оновлення, і воно прийшло.

Прецінь дуже скоро щось трапилось, і люди, яких ніяк не можна було запідозрити, що вони стануть Гладунами, почали знищувати все, що заважало їхній владі, і в першу чергу розправилися зі своїми нещодавніми соратниками, які були не кращі за них, але володіли силою опозиції, здатною стримувати розгнуздане владолюбство. І от тоді люди, які нещодавно обіцяли свободу, рівність і братерство, почали з кожною годиною гладшати, перетворились на Трьох Гладунів і почали душити все, що лишалось від миршавої свободи, і задушили. І всі бачили це разом з іншими, як цю свободу душать і як замість неї пропонують щоденні перемоги, успіхи, завоювання і тріумфи. Він пам’ятав, що спочатку це не лякало його і те коло ліберальної інтелігенції, до якого він належав, він не вірив у це, не міг повірити.

Але скоро він побачив, що зло серйозніше, аніж здавалося йому, і він обурювався цим шаленим натиском влади і брехні, а потім з жахом зрозумів, що його або перевиховають, або просто викинуть на смітник історії (у кращому випадку), і, поборсавшись у різні боки, а також під впливом дружини почав виявляти ознаки життя й ентузіазму. І тоді він побачив, що йому на це відповідають милостивою посмішкою, і він виявив ентузіазм гучніше, а наступного дня його теж запросили до палацу Трьох Гладунів, а його друга, крупного режисера С.Рабіновича, який навідріз відмовився ставити парад-балет на площі Зірки у зв’язку з визволенням уярмленого народа-сусіда (який жив у дуже вигідній у стратегічному відношенні країні), запросили до в’язниці, розташованої у вкрай невигідному у всіх відношеннях районі.

І тоді, побачивши таку широту діапазону взаємин держави і суспільства, переслідуваний жахом і прагненням успіху, він пронизливо закричав, яка чудова влада Трьох Гладунів, і вже продовжував кричати, не зупиняючись ні на хвильку, навіть ночами, коли дозволялось обожнювати Трьох Гладунів мовчки. Тепер під впливом дружини він остаточно збагнув, наскільки він розумніший од свого приятеля С.Рабіновича, котрий все одно нічого не досяг, а тільки накликав нещастя на себе, а головне на тих, хто мав дурість спілкуватися з ним.

Але раптом відбулося це повстання, яке змусило багатьох інтелігентів тяжко замислитися.

Звісно, вчитель танців розумів, що він, скромний художник, котрий тільки оспівував владу Трьох Гладунів, ні в чому не завинив, тому що коли винен він, то всіх треба судити. Але все-таки, не зглядуючись на те, що він нікого не вбивав і навіть не доніс на свого приятеля Рабіновича С., 1828 р. нар., а просто, коли його викликали і почали задавати запитання, він щиросердо розповів про його погляди, підкресливши, що ніколи їх не поділяв, але серце в нього було неспокійне, він не помилявся відносно того, що може трапитися, він дуже добре розумів, що танці, котрі він танцював, тепер мусять пережити рішучу зміну, і вже доведеться танцювати у прямо протилежний бік. […]

Інтелігент-перекинчик не захищається, а продається.

Але дуже скоро стає ясним, що й це не так просто у поліційній державі. Пошук вигоди передбачає хоч яку-небудь свободу вибору. У поліційній державі вибору нема. Окрім того, там не люблять кидати гроші на вітер, У поліційній державі підкупу, без сумніву відводиться певна роль, але перевагу надають карам.

У інтелігенції в самодержавній країні, по суті, ніколи нічого не було, чим вона могла б пожертвувати, їй нічим було поступитись. Вона володіла завжди суворим мінімумом можливостей і нічим не могла поступитись, щоб маневрувати у межах, які допускає найпоблажливіша і найрухоміша моральна норма. Однак навіть в інтелігенції у поліційній державі завжди залишається не дуже велика, проте істотна можливість, котрою вона так часто і так ганебно нехтує: не робити з ентузіазмом і захопленням, захлинаючись від щастя і перебігаючи шлях колезі, вірнопідданську підлість, на котру так нетерпляче чекає і без якої не може жити поліційна держава. Гірш за все у діяльності такого інтелігента – це бажання зробити свою підлість краще, корисніше, стати першим учнем. Жити трудно, дуже трудно. І тому що велика спокуса, і тому що самодержавство не вдовольняється лояльністю поета, воно відкидає його охоронну грамоту, воно вважає, що людина, яка не оспівує самодержавство – проти самодержавства. Самодержавство не задовольняється єдиновладдям, воно вимагає єдинодумства. […]

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1537

Модифіковано : 18.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.