Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Суміш / Тільки смілива людина може мати талант / Закони фашизму

Тільки смілива людина може мати талант

Закони фашизму

Аркадій Белінков

Через двадцять вісім років після прем’єри “Болотних солдатів” в порожньому залі кіноархіву я знову дивився вижовклу стрічку, слухав потріскування кінопроектора і пізнавав у цьому кольорі й цьому звуці сухий шерхіт старого газетного аркуша. Історія була злиденною й гіркою, – сухий, хрусткий сухар, зачеплений зеленуватою пліснявою.

За двадцять вісім років після прем’єри фільм “Болотні солдати” дуже покращав. З кінохроніки з художніми образами він перетворився на трагічну історію, яка не скінчилася. Те, що в роки нацистського дитинства багатьом видавалося випадковістю або перебільшенням, або придатним тільки для тієї країни й тих років, стало перевіреним законом історії цілої епохи.

В ці роки нагромадилося узагальнене уявлення про фашизм, про його многовидність у несподіваних і завжди схожих виявах, про його несхоже походження і завжди однакові наслідки. В 1938 році газети, журнали і кінофільм “Болотні солдати” викривали придушення свободи, викручування рук, демагогічні барабани, антисемітизм, знищення інтелігенції або низведення її до стану ситого, задоволеного бидла, яке тремтить від жаху, шовінізм, націоналізм, дозволеність будь-яких методів для досягнення мети (яка завжди видавалася за найвищу), брехню, лицемірство і насильство у Німеччині.

За перевіреним законом історії цілої епохи найсуттєвішим у фашизмі виявилося не те, що він знищує внутрішніх ворогів, і не те, що він знищує зовнішніх, не те, що він веде загарбницькі війни Й обпльовує демократію. Все це добре вміли робити і звичайні старі деспотії. Найсуттєвішим у фашизмі виявилось те, що він знищує своїх, і ці свої частіше всього бувають або такими ж мерзотниками, як і ті, хто їх знищує, або телепнями, які щиро вірять мерзотникам, або далекими від політичного життя людьми. І це знищення своїх є найхарактернішим і найістотнішим у фашизмі не тому, що воно нелюдяне, безглузде й шкідливе (як часто видається людям, які не знають, що таке фашизм), але тому, що без цього фашизм існувати не може […]

Людина, яка знає, що вона не ворог Німеччини і яку все ж таки засадили у концтабір, ніяк не може збагнути, навіщо це зробили.

Але свої хлопці знали, що роблять, і робили свою справу добре і не могли не робити її.

Те, що вони робили, не було однією з можливостей і не було вибором. Вони це робили тому, що були фашистами, а коли людина – фашист, то вона зобов’язана підкорятися законам фашизму. Цих законів багато, рівно стільки, скільки артикулів у кримінальному кодексі будь-якої нормальної (демократичної) держави.

Ось закони фашизму, за якими фашист знищує інших людей: 1. Жага знищення; 2. Безкарна можливість знищення; 3. Необхідність створити атмосферу тваринного жаху; 4. Абсолютна перевага інтересів держави над особистими інтересами; 5. Зневага до людини взагалі, а тому зневага і до свого.

Свої хлопці саджали за дріт своїх же хлопців, а ті запевняли, що все правильно, що саджати треба, тільки ось їх посадили помилково. “Це неминуче, – пояснювали вони тим, хто ніяк не міг зрозуміти, що відбувається, – в той час, коли нація переживає історичні катаклізми, такі помилки є природними і в свій час (персонально для них) будуть виправлені”. Інші свої хлопці не володіли такими високими принципами ідіотизму і, не чекаючи спеціального розпорядження у газеті, яке пояснювало, що були допущені певні помилки, починали метикувати, що не зле було б мати власну голову на плечах, і, зметикувавши, ставали вже справжніми ворогами злочинної системи. Саме це трапилося з Вальтером. Із того, що еволюція його характеру написана погано, не випливає, що таких еволюцій не було.

Ось так і ось для чого свої хлопці закатали свого хлопця у концтабір, у кандей, за грати, за колючку, і що з цього вийшло.

Не слід дивуватись і робити круглі очі в моменти, коли ми відкриваємо, що тоталітарні держави на кожному кроці роблять дурниці, варті наслідування, неоковирності, які вражають уяву, безумства, шкідливість яких для цієї держави очевидна навіть чиновникам міністерства пропаганди. Здавалось би, не треба розуму й таланту, державної мудрості і політичної далекоглядності (на які не доводиться розраховувати у пануючого кодла), а треба простої практичної розсудливості (яка обов’язкова навіть для нього), щоб не робити щодня щось обов’язково собі на шкоду.

Та це просте міркування, це нормальне дивування може торкатися нормальної демократичної держави, тому що тільки у нормальній демократичній державі її інтереси та інтереси більшої частини населення не вступають у протиріччя, котрі можуть бути вирішені або знищенням держави, або знищенням населення.

Для тоталітарної держави нормальний хід думки і нормальна методологія вивчення непридатні. Подібно до того, як існують нормальна анатомія й патологічна, існують нормальна соціологія й соціологія патологічна.

Вивчення історії тоталітарної держави може бути плідним тільки за законами патологічної соціології.

Тоталітарна держава створюється людьми із залізною волею і тваринними інстинктами. Таким істотам наплювати на користь держави, тобто переважної більшості населення (хоча вони говорять тільки про неї), їм важлива їхня користь.

Зовнішня і внутрішня політика тоталітарного режиму утворюється внаслідок прагнення до перемоги в боротьбі між різними видами політичних тварин і суспільними зграями.

Тому, коли Гітлерові видалося вигідним знищити шефа штурмовиків Рема (старого друга і соратника, який зробив так багато, щоб привести його до влади), то він його і знищив, не думаючи, корисно це режиму і країні чи шкідливо. Адже у тоталітарній державі політичні тварини захоплюють владу не для того, щоб приносити користь більшій частині населення, а для того, щоб скористатися плодами своєї перемоги, щоб робити те, що їм заманеться. Інакше, навіщо ж тоді влада? Звісно, для того, щоб робити все, що тобі заманеться. А чого хочеться добре загартованій у боротьбі та злигоднях здоровій і завжди голодній тварині? Знищити всіх, хто думає не так, як вона, одержати перемогу, захопити землі сусідів, заборонити книги, у яких помічені сліди наклепницької правди, немає змітаючого всі перепони обожнювання режиму, ті, що написані незрозумілою мовою, боротися за улюблене народом мистецтво, створити добре організовані публічні будинки для себе і кращих представників культури (так звані “ансамблі пляски і ласки”) і виголосити, що створена ними система придушення найпередовіша у світі, а хто проти неї, той ворог прогресу і держави і мусить бути розгромленим.

Та коли у фашистському закладі відбуваються які-небудь чергові потрясіння основ, внаслідок чого один злочинець посідає місце іншого, у зв’язку з чим злочини попереднього історичного періоду треба з обуренням засудити, щоб приступити до злочинів нового історичного періоду, то створюється піднесена брехня, яка викликає захоплення й бадьорість (а який же фашизм може хоч годину прожити без усепожираючої, безпробудної брехні?). Переважній більшості людей така брехня видається дуже принадною. Призначення цієї брехні полягає в тому, щоб змусити думати, буцімто всі, хто постраждав у попередній період фашистської історії, постраждали невинно.

Виявляється, це дуже вигідно. Для фашистів і за фашистською логікою. А вигідно ось чому.

Люди, котрим видалося корисним назвати загиблих або гинучих невинними, добре знали, що ці загиблі або гинучі винні. Як і попередники, яким був потрібен свій варіант, вони добре знали, що певна частина своїх хлопців, гинучи, запевняла, що під час історичних катаклізмів можуть бути припущені деякі помилки, але інші хлопці, що не були цілковитими йолопами, яким потрібне спеціальне розпорядження, щоб порозумнішати, ставали переконаними ворогами мерзенної системи. Зрештою, були й зовсім запеклі злочинці, які й до того, як їх почали перевиховувати, розуміли, що мусить трапитися, якщо нічим не обмежена влада опиниться в руках мстивих, підозріливих, звіроподібних маніяків, що не зупиняються ні перед чим, аби цю владу захопити, утримати, зміцнити і розпросторити на тих, кого ще захищає державний кордон. І за законами фашистської логіки, психології, соціології і права загиблі й гинучі мусіли загинути. Та коли настає черговий новий період фашистської історії, то потрібен свій варіант, і цей вигідний для тих, хто вбивав раніше і сподівається вбивати й надалі, варіант полягає в тому, що краще назвати невинними жертвами ворогів, вигідніше визнати помилку попередників, аніж зізнатися в тому, що були люди, які відмовилися вклонятися злочинним святиням […]

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1347

Модифіковано : 21.08.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.