Качибеїв

Микола Жарких

Качибеїв, як бачимо, – єдина назва, присутня в усіх варіантах переліку «причорноморської держави Вітовта». В ранніх текстах ця назва пишеться через початкове K, в пізніх – через C (так само різниться й написання Каравула).

А що значить ця назва? Дослідники, які торкались цього питання, виводили його від імені татарського князя Хаджи-Бея (наприклад, з останніх робіт: «З ім’ям еміра Хаджибея, пов’язана поява однойменного міста на березі Чорного моря, предтечі сучасної Одеси» [Черкас Б. . – К.: Інститут історії України, 2014 р., с. 321]). Але тут є кілька нюансів, які я не вмію витлумачити.

1. «Повість про Подільську землю», варіанти якої я був проаналізував [Жарких М. І. Дві традиції літописання Великого князівства Литовського. – К.: 2016 р. розділ «Повість про Подільську землю»], знає 7 (сім!) варіантів написання імені татарського князя. Тільки один пізній, явно зіпсований варіант Хачея повторено у двох списках, кожен з решти списків подає свій варіант написання. Найдавніший Віт3Л знає князя Хочебия, інші варіанти збігаються на приголосних, але не на голосних. Всі варіанти імені мають початкове Х; реконструкція літописного імені як Хаджи-Бей є досить умовною. Але географічна назва, відома зі згадок того самого часу – 1430-х років, в усіх варіантах має початкове К.

2. Сучасний український сходознавець Олександр Галенко вважає, що ім’я особи могло звучати як Кочібей, Коджібей або Кочубей, але не Хаджібей / Гаджжі Бей. Тому він вважає, що цією особою не міг бути Бек-Хаджі з ярлика Тохтамиша 1392 р. [Галенко О. Золота Орда у битві біля Синіх Вод 1362 р. – , К., 2005 р., с. 138]. Його спроби відшукати історичну особу з таким іменем виявились марними [там само, с. 138 – 141]. Про існування татарина Качибея та його гіпотетичного володіння ми знаємо тільки з топоніма Качибеїв. Так біда в тому, що автор «Повісті про Подільську землю» теж міг знати цей топонім і вивести з нього ім’я людини, як це робимо й ми. Це не означає сумніву в існуванні такої людини – означає тільки, що ми про неї нічого додатково не знаємо.

3. Назва має слов’янський (український) формант -ов (-ів, -їв), типовий для географічних назв, утворених від імен людей. Він позначає приналежність об’єкта названій особі (наприклад, Василів, Львів, Сидорів). Нас не дивує, що назви з тюркськими основами мають цей формант – Торків, Татарів, Терехтемирів – коли вони розташовані посеред зони суцільного українського населення. Але як цей формант занесло на берег Чорного моря?

Вказівка 1442 р., що Качибеїв розташований на морі, підкріплюється , на якій позначено городище і долина Кочубі (Koczubi H. y. D.) – у вигляді умовного знака городища, біля берега моря, на захід від Куяльницького лимана. Можливо, на уявлення про Качибеїв як городище (не замок і не замчище!) вплинула згадка такого городища у М. Броневського. Розмову про цю згадку я хочу відкласти на пізніше, до розділу, присвяченого М. Броневському.

Далі, археологія Одеси та її околиць вивчена порівняно непогано, і можна упевнено говорити, що ніякого городища там не було, тільки турецький замок, побудований досить пізно, в середині 18 ст.

Давня назва збереглась донині у трохи зміненому вигляді як Хаджибейський лиман біля Одеси.

Отже, запитання полягає не в тому, де цю назву розмістити, а в тому, що вона позначала.

Тут перш за все треба відзначити, що європейські морські карти (портолани) не знають назви Качибей. Між Дніпром і Дністром на них нанесено до десятка різних назв, але серед них немає жодної, котру можна було би приточити до Качибеєва [Гордеев А. Ю., Терещенко А. А. Топонимия побережья Чёрного и Азовского морей на картах-портоланах XIV-XVII веков. 2-е издание. – К.: 2017 г., , с. 357 – 393]. Італійці плавали по Чорному морю 250 років (1204 – 1453), в тому числі останні 20 років – тоді, коли ми вже маємо згадки про Качибеїв.

Таким чином, навряд чи можна говорити про існування «порта Качибеїв» у 15 ст.

А як же бути зі згадкою цього порта у Длугоша під 1415 роком? Нагадаю: на Зелені свята (19 травня 1415 р.) король Ягайло прибув до Снятина, де зустрівся із молдавським воєводою Олександром. Олександр дав урочисту присягу васальної вірності Ягайлу. Туди ж прибули посли від патріарха та грецького імператора з проханнями, щоб король допоміг збіжжям, якого вони не мали досить через утиски турків. (NB: імен імператора, патріарха і послів у Длугоша немає!) Король погодився надати їм потрібну кількість збіжжя і визначив, що його мають відібрати у його королівському порту Качибеїв (in porto suo regio Kaczubyeow) [Joannis Dlugossii Annales seu Cronicae incliti Regni Poloniae. Lib. 11, 1413-1430. – Varsaviae: 2000, ].

Вище я уже відзначав, що Длугош писав цю книгу своєї праці мабуть після 1470 р., тобто через 55 – 60 років після подій. Думаю, що він мав документ, де було згадано «наш порт», і замислився – що це могло бути. Можливо, він знав надання для Бучацького 1442 р. зі згадкою портів і Качибеєва, розташованого на морі. Природно, він припустив, що об’єкт, розташований на морі, саме й був тим портом, який обіцяла грамота 1442 р. Наступним кроком було цілком логічне припущення, що цей порт згадано і в 1415 році. Тобто на мою думку згадка Качибеєва під 1415 р. – результат реконструктивної роботи Длугоша, а Ягайло під «нашим портом» міг мати на увазі Білгород-Дністровський, належний йому як сюзерену Молдавії.

У такий спосіб вирішувалась би і проблема суходільного плеча перевозки, бо їхати із Кам’янця-Подільського (наприклад) до Білгорода по населеній території Молдавії вигідніше, ніж уздовж безлюдного лівого берега Дністра до Одеси (нагадаю, що станом на 1415 р. останнім відомим нам поселенням на Дністрі була Бакота). Порт – це місце перевалки вантажів із водного транспорта на суходільний і навпаки; отже, для порта не досить зручного місця на березі моря – потрібні ще під’їзні шляхи суходолом, котрі у випадку Одеси з’явились на початку 19 ст.

Якщо припустити, що збіжжя сплавлялось Дністром – це знову виводить нас на Білгород.

Отже, можна думати, що Качибеїв у розглядуваний час і довго пізніше був тільки урочищем без жодного особливого значення.

Додаткові дані про Качибеїв (урочище, де добувають сіль) містяться в ярликах кримських ханів. Оскільки ці звістки починаються з 1507 року, я відкладу їх розгляд до наступної частини своєї праці, котра – іншаллах! – колись-то буде написана.

Інакше дивиться на повідомлення Длугоша Андрій Красножон:

История не знает турецкой осады Константинополя 1415-го года, причем настолько серьезной, чтобы вызвать в столице катастрофическую нехватку продовольствия. […] Сама история османско-византийских отношений в 1410-е годы показывает, что такая осада и не была возможна. […] Следующая по счету, и гораздо более масштабная, осада турками Константинополя состоялась в 1422 г. […] Таким образом, очевидна ошибка, допущенная Длугошем (или его источником) в датировке описываемых событий, связанных с портом Качубиевым. Скорее всего, в рассматриваемом отрывке имелась в виду осада Константинополя 1422 г., и тогда проблема авторства заказчиков и времени основания Качубиева предстает в ином ключе. [Красножон А. В. Крепостной ансамбль Хаджибея: время основания и строительная периодизация. – Stratum plus, 2011 г., № 5, с. 16; у скороченому вигляді ці тези дано і в інших статтях автора].

Перетягання повідомлення Длугоша із 1415-го року (де воно вписано в загальний контекст) у 1422-й рівнозначно знищенню цього повідомлення як історичного джерела. До того ж у Длугоша немає мови про облогу Константинополя, а тільки про утиски турків, наслідком яких було нестача продовольства. Щоб зрозуміти причину цієї нестачі, досить подивитись на карти – чим була Візантійська імперія в і що від неї залишилось у чи в Константинополь був великим містом, і споживав багато харчів. Для їх виробництва і постачання була потрібна велика ресурсна зона. І оця ресурсна зона, сільська округа, без якої місто не може існувати, невпинно скорочувалась внаслідок турецьких завоювань.

На мою думку, нестача продовольства, про яку йшлося в 1415 р., була не наслідком тісної облоги, коли ворог стоїть у двох перестрілах від мурів міста, а системною хронічною проблемою – маленька округа не здатна була прогодувати велике місто.

Варіантів порятунку було небагато: 1, відвоювати більшу округу (що виявилось неможливим); 2, скоротити населення Константинополя, що теж було мало реальним (від хронічного голоду могли б емігрувати з міста ремісники й чорнороби, але куди би поділись чиновники та ченці?); 3, вдатись по зовнішню допомогу, слід якої ми й маємо.

Позбувшись немилого йому Длугоша, А. Красножон показує обіцяний «новий ключ». На його думку, Качибеїв – це «Гедигольдів замок» з повідомлення Жильбера де Ланнуа 1421 р. Я присвятив цьому «замку» окремий параграф [Жарких М. І. Де був і що бачив Жильбер де Ланнуа у 1421 році. – К.: 2020 р., розділ «Гедигольдів замок»] і дійшов висновку, що цей об’єкт не можна локалізувати ані в часі, ані в просторі.

Аргументація А. К. за Одесою як місцем «замку» нестійна. Хоч як мало фактичних даних містить повідомлення Жильбера, з нього все ж видно, що цей «замок», якщо справді існував, стояв на березі річки, а не моря (в Одесі, наскільки я знаю, немає ніякої річки); і він знаходився в місці, де зовсім немає каменю, а в Одесі будівельного каменю якраз дуже багато.

Посилання А. К. на карту (не портолан, як помилково стоїть у А. К.) , на якій Дністер впадає в море двома рукавами, мене не переконує. На раніших і пізніших картах такого немає, Дністер впадає в море одним руслом ( 1375 р., 1470 р.). «Дельта Дністра» – це особистий винахід Фра Мауро, який (на відміну від інших помилок, тієї ж «дельти Дніпра»), не прижився у його наступників. До того ж Фра Мауро працював у Венеції, за 1400 км від Одеси, а Жильбер де Ланнуа проїжджав по цій території особисто.

А. К. вважає, що замок, збудований Гедигольдом в 1421 р., був відбудований турками в 1765 р. [Красножон А. В. op. cit., с. 19]. Останній зображено на різних картах 3-ї третини 18 ст. [Красножон А. В. op. cit., с. 3], і його рештки знайдені поруч із палацем М. С. Воронцова. Але датування цих решток, як воно представлено у А. К. [Красножон А. В. op. cit., с. 6 – 8], викликає здивування. Ну подумайте самі:

– у 15-у ст. люди в замку жили – не їли, не пили, посуд не били, черепків для археологів не лишили;

– у 16-у ст. люди в замку жили – не їли, не пили, посуд не били…

– у 17-у ст. люди в замку жили – не їли, не пили…

– у 1-й половин 18-го ст. люди в замку жили – не їли…

І тільки у 2-й половині 18 ст. сюди прибули турки і почали курити табак за допомогою люльок, вироблених у Стамбулі. Таким чином, хронологія датуючих матеріалів не підтверджує думки А. К., а повністю її спростовує.

Вважаю «новий підхід» А. Красножона слабко обгрунтованим і невдалим.

Також інший одеський науковець Ігор Сапожников ототожнює «Гедигольдів замок» і Качибеїв [Игорь Сапожников – османский Хаджибей: очерки истории с начала 15 до середины 18 вв. – Scriptorium nostrum, 2016 г., № 2 (5), с. 48 – 85; спеціально с. 57 – 61]. Він настільки ненавидить А. Красножона, що навіть не може написати його прізвище, а зве його «один из нынешних одесских исследователей» [Сапожников И., op. cit., с. 59] і закидає А. К., що той украв ідею ототожнення названих об’єктів у нього, І. С.

… Я не знаю, кто тут прав –

Пусть другие то решают,

а я подивлюсь тільки, що нового в аргументацію зазначеної тези вніс І. С.

Починає І. С. із наступної заяви:

Кроме Качибея, в том же году Витовт основал Дашев (Очаков), в то же время Соколец (Вознесенск) на Южном Буге и другие крепости и порты [Сапожников И., op. cit., с. 57].

Отака ловись! «Ще й інші фортеці і порти»! Xvantasia bezpidstaviensis у хімічно чистому вигляді.

Далі читаємо:

Проанализировав различные редакции записок Ж. де Ланнуа, я пришел к выводу… [Сапожников И., op. cit., с. 59].

Мої любі, немає різних редакцій записок Ж. Л., є тільки один текст у кількох списках (з невеликими різночитаннями). Насправді І. С. хотів сказати, що порівняв кілька варіантів перекладу записок. Студента за таку плутанину вигнали б з іспиту, а І. С. – доктор наук, хто ж його тепер вижене? І звідки? «Поздно пить боржоми…»

Новый замок был им [Гедигольдом] основан и построен князем Витовтом в другом, «пустынном» месте […] Исходя из международной ситуации, сложившейся после похода османского флота 1420 года, строить новый замок на спокойной границе с Молдовой не было никакого смысла, а вот защитить новый порт Качибей от угрозы нападения с моря следовало [Сапожников И., op. cit., с. 60].

Але – даруйте за повторення елементарних речей! – з того, що замок був заснований у пустельному місці, ніяк не можна вивести, що це місце – Одеса, де, до того ж, згідно погляду І. С., уже існував порт. Гарна собі «пустеля»! (Запис Длугоша І. С. приймає без зауважень.)

І з ким там збирався воювати Гедигольд, якщо там справді уже був литовський порт? Паки говорю: хоч як мало даних містить пригадка Ж. Л., побудувати гіпотезу, котра б враховувала усі деталі, не так просто.

Хоч яка слабка й нестійна аргументація А. Красножона, але аргументація І. С. ще слабша і ще більш нестійна.

Ольга Білецька, зібравши гарний перелік письмових згадок про Качубеїв, значно обережніша у висновках. На її думку, більшість згадок стосуються промислу (уходу), а не постійного поселення, укріплення чи порта [Білецька О. В. XV – XVI століть (матеріали до вивчення історичної географії Поділля та північного Причорномор’я). – Записки історичного факультету Одеського університету, 2015 р., т. 26, с. 233 – 258]. Найбільший недолік її статті – ігнорування залежності джерел одне від одного, кожна згадка для неї є незалежним свідченням.

Зовсім з іншого боку підійшов до критики повідомлення Длугоша Владислав Гулевич [Гулевич В.П. : критический разбор. – Золотоордынское наследие (Казань), 2021 г., вып. 4, с. 362 – 391]. Він докладно розібрав політичні події 1415 року і їх відображення у Длугоша. Це – найглибший і найгрунтовніший аналіз даної теми. Із його висновків для нашої теми важливі такі:

1, присяга молдавського воєводи Олександра в 1415 р. не підтверджується і сконструйована з присяг 1411 та 1419 років.

2, офіційні візантійські посольства до Польщі в цей час невідомі, з натяжкою можна говорити про зустріч короля з якимись представниками Візантії, котрі їздили в інших справах.

3, для відвантаження збіжжя до Константинополя не було технічних передумов. Існування «королівського порта Качибеїв» не підтверджується.

Як український націоналіст я не бачу ніякої шкоди для української національної справи у твердженні, що Одеса заснована в 1794 році з наказу імператриці Катерини (бо так воно насправді було). Також не бачу ніякої шкоди в тому, щоб вважати урочище Качибей, згадане у 15 ст., попередником Одеси, бо воно справді згадується з 15 ст. Але я зовсім не розумію, чому приписування заснування міста литовським окупантам є гоноровішим за визнання ролі окупантів російських.