«Брацлавський державець» Дерслав Влостовський (1436 р.)

Микола Жарких

Пан Дерслав Влостовський дійсно звався подільським старостою і справді перебував на Поділлі [Михайловський В. . Подільська шляхта в другій половині XIV – 70-х роках XVI ст. – К., 2012 р., за іменним покажчиком; його біограма: ПНВ, с. 601 – 602]. Михайловський датує його старостування 1435 – 1437 роками, Полехов – 1431 – 1439 (?) роками.

Нам він цікавий через згадку у Я. Длугоша про його «урядування» в Брацлаві.

Длугош написав про це двічі: один раз під 1433 роком, вдруге – під 1436 роком [Jana Długosza Roczniki czyli Kroniki sławnego Królestwa Polskiego. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe PWN, 2009, Ks. 11, Ks. 12, s. – 118; – 190]. Я не перекладаю, а переповідаю гранично скорочено. Отже, перше оповідання:

По смерті молдавського воєводи [1 січня 1432 р.] його наступником став старший син . Той, вигнаний своїм братом , утік до Польщі. Там його спочатку обдарували містами і селами, а потім вкинули до в’язниці.

Ілля, здобувши владу за волею батька, вигнав Стефана, а його матір утопив. Стефан закріпився десь у горах і здобув допомогу турків. Ілля пішов війною на Стефана, але зрадливий молдавський народ покинув Іллю і перебіг до Стефана (така людська натура: все сподіватись, що нові будуть ліпшими за старих – зітхає Длугош).

Ілля утік і 11 листопада 1433 р. приїхав до короля Владислава у Неполомиці. Король обдарував Іллю, і тут прийшло посольство від Стефана – просити визнати Стефана і не допомагати Іллі. Було ухвалено вимагати від Стефана присяги, а щоб він був вірнішим – затримати Іллю в Польщі.

Ілля отримав у Польщі значні двори, міста і села [не сказано, які саме] і спробував утекти. Шляхтич Коля його схопив, і було ухвалено, що серадзький староста Петро Шафранець буде тримати його у Серадзі під вартою – разом із дружиною і дітьми.

Стефан так зрадів, що обіцяв королю охоче виконувати його накази. І от невдовзі Стефан стримав татарське військо, яке йшло на землі Русі й Поділля [саме в такій послідовності], сточив з ним битву і розбив його [без дальших подробиць – де, коли і як].

Наприкінці цього першого оповідання написано (тут цитую):

(1) А надто здобув [Стефан] замок Брацлав, який належав до королівства і Поділля, але на той час був зайнятий русинами і перебував у їхніх руках – і повернув його королю Владиславу і короні. Відтоді король доручив його в державу Дерславу Влостовському.

Хоча згаданий вище воєвода Ілля мав за жінку сестру польської королеви Софії, Марію [Гольшанську], однак справи королівства було поставлено вище за спорідненість [так Длугош поставив Ягайла зразком правителя].

Друге оповідання (у скороченому викладі):

Молдавський воєвода Ілля складає присягу королю Владиславу; а Ян Одровонж іменований львівським архібіскупом.

Король Владислав і його радники журились бідою Молдавії, і от за допомогою бога поділили землю, віддавши частину з Білгородом і морським портом Стефанові, а Сучаву і сусідні землі – Іллі.

При цьому Владислав вимагав від них обох правної присяги йому і його королівству. Стефан все відкладав присягу, а Ілля погоджувався, і от було визначено, що присяга відбудеться у Львові на св. Михаїла [29 вересня 1436 р.].

І от Ілля присягнув королю у спеціально збудованому наметі на ринку. Король пообіцяв вважати Іллю вірним своїм підданим і боронити його від ворогів. Ця присяга була записана і стверджена печатками Іллі та його бояр. Також було укладено договір і визначено розмір щорічної данини з Молдавії на користь короля.

Король надав Іллі замок Галич, вшанував Іллю й бояр розкішним пиром і дарами; наступного дня Ілля влаштував пир для короля, а далі просив і наполягав, аби львівським архібіскупом іменовано Яна Одровонжа, і так було зроблено.

На той час прибули посли від Стефана і просили, щоби Стефана допустили принести присягу; також обіцяли, що Стефан буде боронити від нападів татар Польське королівство і землі Русі й Поділля. Але польські радники відхилили його прохання.

І от наприкінці оповідання – ні сіло ні впало – стоїть таке речення (цитую):

(2) А за пару днів перед тим, як Іллю випустили з неволі, Стефан, щоби показати свою вірність королю й Короні, прийшов із сильним військом (як вище сказано), вирвав із рук литвинів замок і місто Брацлав і віддав його до рук Дерслава Влостовського, який на той час був старостою Поділля. Через його [Дерслава] повне недбальство Брацлав був підступно зайнятий литвинами, хоча й через багато років.

Отже, одна подія – зайняття Брацлава молдаванами – описана у Длугоша двічі з дещо різними подробицями. Другий варіант є пізнішим і тут Длугош побачив нагоду знову згадати милу йому «підступність литвинів». Русини, які були тримали замок у варіанті (1), тепер стали не потрібні, й у варіанті (2) їх заступили литвини.

Коли це було – зміркувати з Длугоша неможливо, бо обидва варіанти приточені принагідно до більших і докладніших оповідань про молдавські справи. А між 1433 та 1436 роками зайшли важливі зміни: помер старий короля Владислав (Ягайло), влада перейшла до радників нового ще неповнолітнього короля Владислава (Варненчика). Русь і Поділля, котрі вважалися особистими володіннями короля Ягайла, були перетворені на воєводства і в них було заведено польський адміністративний лад з його старостами. Нова польська адміністрація змінила також підхід до молдавських справ, звільнила з неволі Іллю (про що Длугош повідомив окремо під 1435 роком [Jana Długosza Roczniki… Ks. 11, Ks. 12, s. 171]) і вирішила визнати обох претендентів на владу в Молдавії. При цьому Ілля намагався зробити враження, що він вірний Короні, а Стефан намагався зробити враження, що він корисний Короні:

Троянди й виноград –

Красиве і корисне.

Остаточно я уявляю собі цю справу так. Після спалення Брацлава в 1432 р. і наступного завершення збройних сутичок за Поділля князь Федько Несвіцький покинув Брацлав напризволяще і перенісся до Кременця, де Свитригайло був його ув’язнив, а поляки звільнили (присяжна грамота Федька на користь короля Владислава 3-го датована 7 вересня 1434 р.). Стефан Молдавський, дізнавшись, що всяка влада на Побожжі остаточно зникла, написав новому королю, що він зайняв Брацлав і готовий віддати його полякам. Королівський уряд, отримавши таку інформацію, наказав подільському старості Дерславу Влостовському перебрати владу над Брацлавом.

Я ніякою мірою не вірю, що Стефан сидів у Брацлаві і чекав на приїзд представника польської влади. Думаю, що він тільки намагався скористатись із анархії.

Дерслав же, отримавши наказ, вирішив не будити лихо, поки воно тихе, і не став порушувати установлену де-факто границю по Мурафі (мабуть, і сил для такої виправи у нього не було). І от Длугош, знаючи, що пізніше Брацлав залишився за Литвою, реконструював події так, що литвини знову захопили Брацлав. Можливо, для польського уряду необхідність іменувати когось начальником Брацлава випливала із зобов’язання Федька Несвізького передати Брацлав полякам, а не з гіпотетичного листа Стефана. Отаким я собі уявляю віртуальне «старостування» Влостовського у Брацлаві. Немає ніяких вказівок, щоби він віддавав якісь накази по Брацлаву або хоча б відвідав його.

Анатоль Левицький (1892 р.) і слідом за ним Петро Кулаковський (2015 р.) згадують про це старостування одним реченням кожен, не вдаючись у деталі – як вони собі це уявляють [Lewicki A. : ustęp z dziejów unii Litwy z Koroną. – Kraków: 1892, s. 246, 350 – 351; Кулаковський П. у литовську добу. – Ukraina Lithuanica (К.), 2015 р., т. 3, с. 217].