Присяжна грамота
князя Федька Несвізького (1434 р.)

Микола Жарких

Ми вже бачили цього князя як головного прихильника Свитригайла у боротьбі проти поляків на Поділлі. А Свитригайло був відомий зі своєї унікальної здібності – відштовхувати від себе своїх прихильників. Звичайно, отримавши ошмянську пинхву від Сигізмунда, хто завгодно міг би захворіти на манію переслідування, тільки, на жаль, професія правителя не робить ніяких послаблень заради хвороб…

І от у преамбулі грамоти [РУГ, № 71, с. 129 – 131] читаємо, що Свитригайло запідозрив Федька у зраді й ув’язнив його разом із жінкою та дітьми і навіть мав намір його стратити. Далі читаємо, що польські пани Вінцентій Шамотульський і Михайло Бучацький визволили Федька і його родину збройною силою і з цієї нагоди Федько присягнув на вірність польському королю Владиславу (3-у, сину Ягайла-Владислава 2-го; останній помер 1 червня 1434 р. і Розов помилився, написавши в заголовку, що грамота адресована Ягайлу).

Присяжна грамота написана у Кременці «у вівторок на кануні Різдва богородиці» АУЛД року (7 вересня 1434 р.). З цього можна думати, що Федько, який титулується у грамоті «староста кремянецкии и братславьскии», був ув’язнений у тому ж Кременці і потрапив тепер з-під литовського дощу прямо під польську ринву.

Щоб визволитись із полону своїх «визволителів», він був змушений дати оцю присягу. Він обіцяв перейти на бік польської корони «ис Кремянцем и с Братславлем і с иными городы и землями, што ж тыми раз[ы] оу моюм держанню сут». Поцілувавши на цьому «боже дерево», Федько поставив королю ряд вимог, серед яких нас цікавить опис його володінь, котрі король мав йому підтвердити:

А мене его милость и дѣти моѣ и мои същядок при моюи вотнинѣ при Исбаразскои волость и при Вѣнницкои волость и при Хмѣлинскую волость и при Соколнци при моюи выслузѣ имает на его милость оставить.

А не оусхочет ли мя король его милость при Соколнци оставить, ино имаеть ми его милость дать ми отмену за Соколець так добре, яко Соколець.

Якщо ж король такого підтвердження володінь не надасть – Федько вважатиме себе вільним від присяги. По суті ця друга частина грамоти є листом до короля.

З цього виходить, що Федько тримав Кременець і Брацлав урядово, як староста цих великокнязівських замків (хоча й дивно виглядає отаке «дистанційне урядування», бо від Кременця до Брацлава – 274 км, а Інтернету тоді ще не було). На вотчинному праві він володів Збаразькою волостю (48 км на південь від Кременця), Вінницькою волостю (58 км на північний захід від Брацлава) і Хмелинською волостю (думаю, Хмільник у 110 км на північний захід від Брацлава).

На праві вислуги він володів Сокільцем (але не Сокілецькою волостю, яка б вона не була!). Ще у 1431 – 1432 роках Сокілець входив у число володінь великого князя (ну, принаймні Свитригайло думав, що входив…). Таким чином, вислуга Федька була зовсім нова і я навіть думаю, що це була нагорода за успіх у битві під Копистирином 30 листопада 1432 р.

Так чи інакше, але ця вислуга мала б бути надана Федькові десь наприкінці 1432 – у 1433 році, скоріше за все у березні 1433 р., коли він виступив свідком у листі до Базельського собору на користь Свитригайла (Вітебськ, 22 березня 1433 р. [ПНВ, с. 323]). Здається, це була остання особиста зустріч Федька зі Свитригайлом.

Донос на Федька, його арешт і визволення С. Полехов кладе на липень – серпень 1434 р., бо ще 27 червня 1434 р. Свитригайло писав до тевтонського магістра про Федька як свого прибічника [ПНВ, с. 370, 383].

Можна мати сумнів, чи устиг Федько реально вступити у володіння Сокільцем, бо пропонував можливість обміняти його на щось рівноцінне. С. Полехов пише:

Брацлав находился в руках Ф. Несвицкого и 7 сентября 1434 г.: из его присяжной грамоты, выданной в этот день, следует, что он осуществлял реальный контроль не только над ним, но и над своей «выслугой» – Сокольцом, расположенным к юго-востоку от Брацлава, ниже по течению Южного Буга [ПНВ, с. 385 – 386].

Яким ярмісом з грамоти усе це має «слідувати» – я збагнути не можу. Як можна сидіти в арешті, чекати на страту і водночас зберігати фактичний контроль над чимось? Не можу повірити, щоб Свитригайло був такий дурний, щоб наказати заарештувати Федька – і не призначити на його місце нових адміністраторів у Кременці та Брацлаві (трохи пізніше, в 1437 – 1438 роках, ми бачимо при Свитригайлі «кременецького і подільського старосту» Монивида).

Безпосередньо із грамоти слідує тільки: 1, що Федько перед арештом був старостою кременецьким і брацлавським і продовжував так титулуватись (але не бути!) після «визволення»; 2, що він міг ужити свого впливу серед місцевих зем’ян на те, щоб перетягнути їх на бік Польщі. (Зауважу на цьому місці, що «староста» – польський термін, котрий почав витісняти традиційний литовський термін «намісник» з початку 16 ст. Але присяжну грамоту писали поляки.)

Королівський уряд, можна думати, розглядав цю грамоту, і вона йому не сподобалась. Від Федька вимагали нової присяги, яку він дав 13 квітня 1435 року, через 7 місяців після першої [РУГ, № 72, с. 131 – 133; у виданні так само помилково король Владислав названий Ягайлом]. Вона є повторенням з невеликими змінами першої частини попередньої грамоти, котра містить власне присягу; друга частина – лист до короля у маєткових справах – тут пропущена. Ця грамота видана у Черняхові (тобто Зборівського (Тернопільського) району Тернопільської області, у 22 км на захід від Збаража; слід думати що село належало до Збаразької волості Федька; це не Черняхів Житомирської області у 220 км на схід від Кременця і Збаража).

Грамота цікава для нас варіантами орфографії: «староста крѧмѧницкий и брѧславский… ис Крѧмѧнцом и з Брѧславлем» – тобто маємо написання Крямянец та Бряслав.

Ніяких згадок про те, що король підтвердив володіння Федька, немає. Також немає згадок про Федька після грамоти 1435 р.

Більше того, 10 червня 1437 р. Свитригайло пожалував Чернихів та сусідні села Фридриху Гербурту [ПНВ, с. 420 – 421; сам документ: Собчук В. з історії еліти пізньосередньовічної Волині. – «Студії і матеріали з історії Волині», Кременець, 2018 р., с. 97 – 99] – отже, ці землі належали на той час Свитригайлу (чи принаймні він так думав).

Думаю, всі володіння Федька, включаючи Збаразьку волость, були конфісковані на користь великого князя за зраду, і далі історія покотилась уже без Федька. Можна припускати, що він помер невдовзі після квітня 1435 р. або був усунутий від активності у якийсь інший спосіб. Я навмисно беру слово «визволення» в даному епізоді у лапки, бо пам’ятаю слова Лесі Українки:

Хто визволить кого – в неволю візьме.