Початкова сторінка

Микола Жарких (Київ)

Персональний сайт

?

Тюркська скульптура

Микола Жарких

Тюркська скульптура – термін на позначення кам’яних антропоморфних зображень, поширених в різні часи у степах Євразії.

Групи скульптур. Я.А.Шер виділив наступні групи таких скульптур:

Регіон Орієнтовна дата Орієнтовне число скульптур
1 Український степ Доба бронзи, 3 – поч. 2 тис. до н.е. 330
2 Єнисей Доба бронзи
3 Український степ (+ південь Румунії + Передкавказзя) Скіфський час, 6 – 4 ст. до н.е.
4 Монголія та Сибір (так звані оленні камені) Скіфський час
5 Таштикська культура на півдні Сибіру (власне, у Мінусінській котловині) 2 ст. до н.е. – 5 ст. н.е.
6 Монголія, Тува, Хакасія, Алтай, Семиріччя Давньотюркський час, 6 – 8 ст. 497 [Шер]
7 Український степ (міжріччя Дніпра та Дону + Кубань, частково степовий Крим) Половецький час, 11 – 1 пол. 13 ст. 1322 [Плетньова]

З них безперечно тюркськими є тільки пам’ятки 6-ї та 7-ї груп, хоча щодо 7-ї групи висловлені застереження, що не всі вони належать виключно тюркським народам.

Ареал пам’яток першої групи, на думку Я.Дашкевича, має продовження на захід, у Середземномор’я та Францію.

Пам’ятки 7-ї групи, найбільш численні й розташовані в густо заселеному регіоні, ще в давнину отримали назву “кам’яних баб”, або “половецьких баб”; ця назва була поширена на пам’ятки всіх груп. Саме ці пам’ятки ми будемо скорочено позначати ТС (тюркська скульптура – у стислому значенні виразу).

Ареал ТС. Ці сім груп об’єднуються у два великих регіони – Центральну Азію та південь України, розділені між собою широкою смугою степів Західного Казахстану та межиріччя Волги й Уралу, де кам’яних скульптур практично немає (принаймні вони не стали предметом спеціального вивчення). В кожному регіоні окремі групи розділені великими хронологічними лакунами, які досягають 1500 років, для яких немає відповідних пам’яток.

Ці хронологічні та територіальні лакуни роблять неможливим в даний час побудову переконливої генеалогії зазначених груп. Попри виразні іконографічні паралелі між пам’ятками 6-ї та 7-ї груп, на підставі яких дослідники (Дашкевич) рішуче стверджують центральноазійські витоки ТС, сучасній науці все ще бракує конкретного уявлення про проміжні ланки, які з’єднуювали ці групи. Хоча на думку Я.Шера пізні пам’ятки Семиріччя можна датувати навіть 12 ст. (тобто вони синхронні половецьким), найкращі аналогії для ТС дають саме ранні пам’ятки 6-ї групи (6 – 7 ст.).

Слід відзначити особливу думку Я.Р.Дашкевича, який не погоджувався з компактним ареалом ТС (степова полоса між Дніпром та Доном) і зараховував до нього широку (до 700 км) оточуючу смугу – від Болгарії до Москви. Але слід зауважити, що ТС в цій смузі представлена буквально одиничними зразками, частина з яких до того ж відома тільки зі старих описів (де не виключена можливість, що за ТС прийняли скульптури інших типів). На нашу думку, таке розширення ареалу скоріше затемнює справу вивчення ТС, ніж щось прояснює.

Припущення, що в часи відсутності кам’яної скульптури виготовлялись і побутували дерев’яні скульптури, які практично не дійшли до нас, має фактичну підставу. В половецьких похованнях дуже рідко знаходять дерев’яні скульптури, подібні до тогочасних кам’яних. Але це припущення мало допомагає з’ясувати генезис саме кам’яних скульптур: 1, для запозичення іконографічних схем скульптори пізнішого часу могли обстежувати й вивчати скульптури давніших часів так само, як це роблять сучасні вчені; 2, для вироблення суто технічних навичок різьблення з каменю вміння різьбити по дереву мало що дає.

Число пам’яток. Чисельність відомих в науці скульптур зростала по мірі зростання уваги вчених до цих об’єктів та ретельності їх каталогізації. В найповнішому на сьогодні каталозі С.Плетньової значиться 1322 скульптури 7-ї групи, що помітно перевищує чисельність усіх інших груп разом узятих.

Значна частина ТС була знищена в 19 – 20 ст. в ході господарського освоєння степів південної України. За перебільшеною оцінкою Я.Дашкевича, в 15 – 16 ст. існувало до 40 тисяч ТС, тобто збереглося 4 – 5%, а решта була знищена. З цією оцінкою важко погодитись, тому що знищити повністю кам’яну скульптуру, виготовлену подекуди з міцного граніту, не так просто; в ході пильного археологічного обстеження території України археологам мали б часто траплятись фрагменти розбитих скульптур, чого ми не бачимо. На нашу думку, повне число ТС могло досягати 5 тисяч, що також дуже багато.

Слід зважати, що ТС принципово є рухомими пам’ятками, і навіть у випадках, коли точно відомо, що дана скульптура у 19 – 20 ст. не переміщувалась, це ще не означає, що вона не переміщувалась у давніші часи. Тому зв’язок ТС з іншими археологічними пам’ятками виявляється дуже слабким. Так, досить численні поховання, які можна вважати половецькими, в жодному випадку не відзначались скульптурою, і навпаки, скульптури, встановлені на курганах, здебільшого не пов’язані хронологічно з самими курганами.

Відзначимо, що попри значні масштаби виробництва ТС, поки що не знайдено жодної майстерні (каменоломні, заготовок чи не повністю оброблених скульптур, бракованих виробів). Оскільки камінь добувався з легко доступних відкритих відслонень, можливо, що сліди давніх майстерень знищені при більш масштабному видобутку каміння в пізніші часи.

Датування ТС. У зв’язку з відсутністю археологічного контексту датування ТС спирається переважно на особливості інвентаря, зображеного на скульптурах. Таким чином, важко датуються погано збережені скульптури або такі, на яких не було зображено предметів; частина предметів має більш широку хронологію побутування, ніж апріорні дати ТС; в інших випадках проблематичним є вузьке датування самих предметів, з якими співвідносяться зображення.

Всі ці ускладнення дозволяють розділити скульптури тільки на перелічені вище загальні групи. Що ж стосується періодизації скульптур всередині груп, то вона все ще залишається дискусійною.

Щодо скульптур 7-ї групи Я.Р.Дашкевич запропонував широкі хронологічні межі від 6 до 15 ст.; але переважна більшість дослідників датує ці скульптури половецьким часом (середина 11 – 1 третина 13 ст.), інколи 10 – 13 ст. Г.Федоров-Давидов датував скульптури 12 – поч. 13 ст.

Форма ТС. Петрографічний аналіз (Гераськова) показав, що матеріалом для скульптур були місцеві поклади каміння у Приазов’ї та Донецькому кряжі. Скульптури робились як з відносно м’яких і легко оброблюваних порід (пісковик, вапняк), так і з дуже твердих (граніт, гнейс).

Ступінь скульптурної обробки каменів дуже різний – від простих кам’яних стел, на яких рельєфом намічено основні риси обличчя, до повноцінних високих рельєфів і тривимірних скульптур, оброблених з усіх боків і розрахованих на усебічний огляд. Розмір скульптури здебільшого відповідає розмірам людського тіла, деякі відхилення можна пояснити, мабуть, розмірами заготовок, які були у майстрів.

Скульптури зображають як чоловіків, так і жінок (серед скульптур 7-ї – “половецької” – групи жінки навіть переважають); значна частина зображень має незрозумілі нині риси чоловічої та жіночої статі одночасно. Людину зображають у спокійній позі стоячи або сидячи; значна частина скульптур має характерну рису, відзначену ще Рубруком (13 ст.) – вони обома руками тримають на рівні живота якусь посудину.

Дослідники погоджуються в тому, що скульптури передають антропологічний тип людей (принаймні на рівні європеоїди – монголоїди). Але немає одностайної думки, чи можна вважати ці скульптури портретними (такими, що передають індивідуальні особливості конкретної людини), чи узагальненими відповідно до певних іконографічних схем

Класифікація ТС. Велика кількість пам’яток природно викликає потребу їх класифікації, і різні дослідники запропонували свої класифікаційні схеми. Найбільш вдалою видається формальна апріорна іконографічна класифікація Гераськової, хоча й в інших підходах виділяються реально існуючі кластери, які унаочнюють ті чи інші аспекти подібності пам’яток.

Значно гірше стоїть справа з інтерпретацією виділених класів. Одні автори (Плетньова) співставляють класи скульптур з територіальними угрупуваннями половців, інші (Федоров-Давидов) вважають виділені ними класи свідченням хронологічного розвитку скульптури від її зародження через розквіт до занепаду. Деякі автори (Гераськова), слушно сумніваючись в тому, що за неповні 200 років половецька скульптура пройшла такий бурхливий шлях розвитку, пропонують пов’язувати класи з етнічними групами тюрків – печенігами, торками, половцями.

Такий підхід у свою чергу викликає нові ускладнення. Всі ці тюркські народи прийшли в український степ зі сходу, із Заволжя та Казахстану, де кам’яна скульптура практично не відома. Після перебування в українських степах печеніги відкочували за Дунай, торки – в Надросся, частина половців – в Угорщину. (Зауважимо, що половецькі скульптури на Кубані дослідники слушно пов’язують з відкочівкою туди половців після поразок у війнах з Руссю на початку 12 ст. Разом з тим зафіксоване письмовими джерелами перебування половців у Грузії не лишило там скульптур.) На всіх цих теренах кам’яна скульптура також не відома, і лишається незрозумілим, чому кожен народ починав встановлювати скульптури тільки прикочувавши у міжріччя Дніпра та Дону і переставав їх робити після відходу з цього регіону.

Призначення ТС. На уявлення про призначення скульптур потужно вплинули дослідження пам’яток 6-ї групи, про які збереглися свідчення як у власне давньотюркських написах, так і в китайських хроніках. В цій групі розрізняють “балбали” (схематизовані зображення вбитих ворогів, нерідко просто камені-обеліски), скульптурні зображення конкретних померлих осіб та узагальнені зображення обожнюваних предків (зокрема, жіночі скульптури Семиріччя Я.Шер вважав образами легендарної прародительки).

Все це мало допомагає розумінню пам’яток 7-ї групи. Ряди балбалів у європейських степах взагалі не відомі, тому про образи вбитих ворогів говорити не випадає. Проти цього говорить і незвичайно велика доля жіночих скульптур. Можна вважати також доведеним, що ТС не були надгробними пам’ятниками – такими, які ставлять на сучасних цвинтарях. Більшість дослідників наголошує на тому, що ТС були виявом культу предків, елементом поминальних обрядів, не конкретизуючи його деталей. Частина вчених вважає ТС пам’ятниками визначним героям, проти чого, однак, говорить незвичайно велика кількість скульптур.

Нам видається цікавою гіпотеза Я.Шера, що ТС представляли легендарних предків, фактично – богів. Велика кількість цих скульптур може знайти пояснення, якщо припустити існування звичаю, що кожна дрібна соціальна одиниця половців (умовно кажучи, “рід”) намагалась при першій можливості зробити собі власну скульптуру, власного покровителя, не вважаючи достатнім покровительство скульптур, встановлених їхніми батьками та дідами. Інакше кажучи, установка все нових і нових скульптур була в очах половців необхідним елементом підтримання рівноваги між божественними покровителями і людьми на землі.

Походження ТС. Походження ТС не має переконливого пояснення. Для скульптур 6-ї групи Я.Шер вказує на согдійське та буддійське мистецтво; на нашу думку, риси цього мистецтва є безсумнівними, але притаманними лише незначній кількості пам’яток – тобто можуть розглядатись як зовнішній вплив на уже сформоване автохтонне мистецтво.

Щодо скульптур 7-ї групи висловлено обережне припущення, що тут має місце запозичення з мистецтва Візантії та Русі (Гераськова). Але православна церква завжди негативно ставилась до скульптурних зображень людей, вважаючи їх ідолами, і такої скульптури в країнах православного кола просто немає. Тому й спричинити появу таких скульптур у половців ці країни не могли.

З цих же міркувань не можна погодитись із припущенням Е.Триярського, що ТС виготовлялась полоненими майстрами – в жодній країні, з якої половці могли вивести полонених, круглої антропоморфної скульптури не існувало, тому й готових майстрів там не було.

Якщо виходити з оцінки числа скульптур у 5 тис. , то на 180 років перебування половців у Європі (1050 – 1230 рр.) маємо середній темп виробництва 27 – 28 скульптур на рік. Безперечно, це не були пам’ятники померлим героям чи вождям – для цього скульптури занадто чисельні. Ця дуже велика кількість, на нашу думку, свідчить про одночасне тривале функціонування декількох майстерень (на це, зрештою, вказують і різні типи кам’яної сировини статуй). Отже, залишається припустити, що половці мали власну, автохтонну традицію скульптурного мистецтва і розвинули для цього власну виробничу базу.

Література

Евтюхова Л.А. Каменные изваяния Южной Сибири и Монголии. – Материалы и исследования по археологии СССР, М., 1952 г., т. 24, с. 72 – 120.

Фёдоров-Давыдов Г. А. Кочевники восточной Европы под властью золотоордынских ханов. – М. : 1966 г. – 274 с.

Шер Я. А. Каменные изваяния Семиречья. – М.-Л.: Наука, 1966 г. – 139 с.

Плетнева С. А. Половецкие каменные изваяния. Свод археологических источников, М., 1974 г., вып. Е4-2. – 200 с.

Дашкевич Я. Р., Трыярски Э. Каменные бабы причерноморских степей (коллекция из Аскании-Новы) – Вроцлав: 1982 г. – 392 с.

Гераськова Л. С. Скульптура середньовічних кочовиків степів східної Європи. – К. : Наукова думка, 1991 р. – 130 с.

На маргінезі

Подаю цю статтю в тому вигляді, в якому я її написав і в якому вона мені подобається. Для енциклопедії вона була істотно скорочена, і більшість моїх власних міркувань туди не увійшла.

Київ, 21 – 26 лютого 2013 р.