Логотип персонального сайта М.Жарких
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Енциклопедія історії України / Довгі вали

Енциклопедія історії України

Довгі вали

Микола Жарких

Траянові вали – прийнята в археологічній та історичній літературі назва довгих валів на території України. Назва ця – кабінетного походження. Вона виникла в 18 ст. (Д. Кантемир) внаслідок упевненості вчених того часу, що довгі вали в Буджаку були побудовані римлянами за імператора Траяна, а потім була перенесена на довгі вали Подністров’я.

В Україні немає топонімів з основою Траян- (окрім кабінетних назв археологічних об’єктів); численні топоніми з основою Троян- не мають ані територіального, ані змістовного зв’язку з довгими валами.

Назва «Траянові вали» прикладається до двох груп валів: в Буджаку та на середній течії Дністра. В середньому Подніпров’ї довкола Києва також є система довгих валів, котрі, однак, звуться Змієвими валами (не Траяновими).

Довгі вали Буджака Довгі вали Подністров’я
Довгі вали Буджака. Карта підготована Д. Вортманом Довгі вали Подністров’я. Карта підготована Д. Вортманом

Довгі вали Буджака складаються з нижнього і верхнього валів. Нижній вал починається від верхів’їв оз. Сасик (на південь від Татарбунар) і йде в західному напрямку до села Вадалуй-Ісак на р. Прут. Траса його проходить в 30 – 50 км на північ від нижньої течії Дунаю. Загальна його довжина – бл. 126 км. Вал має ширину 10-15 м і висоту до 3 м. Перед ним з північного боку проходить рів шириною 10-11 м і глибиною до 3.5 м.

Верхній вал починається від дністровських плавнів на південь від Бендер і йде в західному напрямку до села Леово на р. Прут. Траса його проходить приблизно паралельно до нижнього валу на віддалі 90 – 100 км від нижнього валу. Довжина його становить приблизно 100 км.

Є відомості, що обидва вали мають продовження в західному напрямку на території сучасної Румунії до р. Серет.

Археологічно ці вали досліджені слабо, дані для їх датування дуже суперечливі і розходяться від 1 ст. н. е. до 10 чи навіть 11 ст. Поки що не виявлено городищ чи поселень, які були б топографічно зв’язані з валами. Поки що не встановлено, чи всі ділянки валів є одночасними, чи були періоди ремонту і відновлення валів, не з’ясовано походження їх будівельної техніки. Відповідно й гадки щодо обставин побудови і призначення валів є дуже гіпотетичними.

Довгі вали Подністров’я не утворюють такої ясної системи, як в Буджаку. Найбільший з цих об’єктів – вал, який перегороджує поле між річками Смотрич та Збруч. Він тягнеться від Городка на Смотричі на північний захід до Сатанова на Збручі. Збережена довжина його – 22 км. Ширина його в наш час досягає 18 м, висота – до 2 м. Рів проходить з північного боку валу, ширина його – до 8 м, глибина – до 1.5 м. Характерною особливістю його конструкції є наявність закопаних в траншею дубових паль, довкола яких насипався вал.

Відрізки валів, які тягнуться від річок впоперек полів, простежено у міжріччі Дністра та Прута, а також між річками Тернава і Баговиця на лівому березі Дністра. Збережені відрізки цих валів, однак, не утворюють суцільних перепон між річками.

Інакшу систему являють собою довгі вали нижньої течії Збруча. За конструкцією вони аналогічні валу біля Сатанова, але вони простягаються вздовж ріки і заповнюють проміжки між крутими урвищами лівого (західного) берега Збруча. Останній (південний) відрізок цього валу перекриває поле між Збручем та Дністром (він зберігся частково, на довжину 1.5 км). Ці вали утворюють укріплену смугу довжиною бл. 20 км. До північного краю цієї смуги примикає довгий вал, який тягнеться через поле на захід. Збережена довжина його – 4.3 км.

Подібні за принципом розташування вали є на правому (південному) березі Дністра. Збережені ділянки розділені значними проміжками, де слідів валів не простежено, тому важко вирішити, чи утворювали ці вали єдину оборонну систему.

Щодо стану вивченості цих валів можна в значній мірі повторити сказане про вали Буджака.

Література:

Дзиговский А.Н. Очерки истории сарматов Карпато-Днепровских земель. – Одесса: Гермес, 2003 г.

Доронькін А. . – Дослідження Дністра, К., 1998 р., с. 102 – 119.

Желєзняк І.М. Топонімія України з основою Троян-. – Ономастика України 1 тис. н.е. К., 1992 р., с. 77 – 87.

Кучера М.П. «Траянові» вали Середнього подністров’я. – Археологія, 1992 р., № 4, с. 43 – 55.

Субботин Л.В., Чеботаренко Г.Ф. Земляные валы Днестровско-Прутского междуречья. – Проблеми історії та археології давнього населення УРСР. – К., 1989 р., с. 219 – 220.

Фокеев М.М., Руссев Н.Д. Исследование Траянова вала у поселка Суворово. – Археологічні відкриття в Україні 1999–2000 рр.– К., 2001.– С. 230–232.

На маргінезі

Для енциклопедії була потрібна стаття «Траянові вали» (опрацьовувався том на літеру «Т»). Але в ході роботи я переконався, що ця назва є кабінетною і не відбиває суті об’єкту, тому свою статтю переіменував на «Довгі вали». Ну, в часи Тараса Шевченка всі могили (кургани) в Україні вважались козацькими, а тепер ми знаємо, що вони різних часів і козацькими їх не звемо.

1. Географія топонімів Троян та Траян

Поширення топонімів з коренем Троян видно з наступної таблиці:

Число топонімів за статтею Желєзняк Число топонімів, додатково знайдених мною
Україна 29 + 3 (Великі Трояни с Ульяновський район Кг; Нові Трояни с Болградський район Од; Старі Трояни с Кілійський район Од)
Білорусія 4 0
Польща 2 8
Словаччина 0 0
Словенія 1 0
Чехія 3 0
Литва 2 0
Росія 0 4 (Брянська, Курська, Смоленська, Тверська обл.)
Болгарія 0 5
Румунія 0 1
Молдавія 0 1
Італія 0 0

Доповнення до даних зі статті Желєзняк зроблені гранично просто: пошуком по національних Вікіпедіях. Цей спосіб не дасть нам найдрібніших топонімів, але де є що значного (населений пункт) – Вікіпедія про це знає.

Область поширення цих топонімів – землі давнього слов'янського розселення (від східний областей України та західних областей Росії на сході до Литви на півночі, Польщі та Чехії на заході і Болгарії на півдні). Важливо відзначити, що за межами цього прямокутника таких топонімів дуже мало.

Зовсім інакша картина з топонімом Траян. Він зустрічається виключно на території Румунії (там я нарахував 13 об'єктів). Ще один об'єкт – маленьке озеро Траяно – знаходиться в Італії, біля гирла Тибру. Ніде більше в світі таких топонімів немає, в тому числі – на території колишньої Римської імперії чи на території, заселеній нині народами романської мовної групи. Така географія, на мою думку, суперечить гіпотезі походження назви від римського імператора Траяна.

Чи міг бути румунський Траян трансформацією слов'янського Трояна – на льоту сказати важко. Територія Румунії та Угорщини утворює анклав всередині ареалу топоніма Троян, тому може бути, що румунські топоніми Траян є результатом адаптації давніших слов'янських назв.

2. Обсяги земляних робіт

Спробуємо оцінити обсяг земляних робіт для спорудження довгих валів. Рів перед нижнім Траяновим валом має в перерізі форму трапеції з основами 11 та 3 м і висотою 3.5 м. Отже, площа перерізу становить 24.5 кв. м, і кожен погонний метр такого рову вимагає викопування 24.5 куб. м ґрунту.

Для того щоб оцінити трудомісткість спорудження валу, нам треба озброїтись ЕНиР (). В цьому унікальному документі пізнього радянського часу (1980-х років) нормовано абсолютно всі роботи, які потрібні для побудови недорозвиненого розвиненого перерозвиненого соціалізму у будь-якій окремо взятій країні. Нам потрібен випуск Е2 (земляні роботи), частина 1 (механізовані та ручні роботи).

Механізації в часи побудови валів (як і в часи побудови більшої частини соціалізму) не застосовувалась, отже, нам потрібні норми на ручні роботи.

Перше, що впливає на продуктивність праці – це тип ґрунту, який треба копати. За прийнятою класифікацією, твердий суглинок (приймемо умовно) належить до 3 класу ґрунтів, які не можна просто копати, а треба розробляти (розрихлювати) за допомогою кирок чи ломів. Відмінність між соціалістичним рабством і рабством римським тільки в тому, що в часи соціалізму лопати, кирки та ломи були суціль залізними, а 2 000 років тому залізних інструментів було дуже мало. Дерев’яні інструменти з залізними оковками менш продуктивні. Це можна якось врахувати, якщо підвищити клас грунту на одиницю. Ґрунт 4-го класу ЕНиР рекомендує розробляти клинами.

Друге, що впливає – це глибина котловану. В ЕНиР передбачено копання котлованів глибиною до 4 м – саме те, що нам потрібно. Отже, починаємо розробляти котлован шириною 11 м і глибиною 1 м. Об’єм – 11 куб. м, на кожен кубометр іде 2.8 людино-години. Витрати становлять 30.8 людино-годин.

Для того, щоб заглибитись ще на 1 м (до відмітки -2 м) ми звужуємо котлован до 9 м, утворюючи по боках полки, необхідні для викидання розробленого ґрунту. Об’єм – 9 куб. м, на кожен кубометр іде 3.8 людино-години. Витрати становлять 34.2 людино-годин.

Щоб довести котлован до відмітки -3 м, ми звужуємо його до 6 м. Об’єм – 6 куб. м, на кожен кубометр іде 4.4 людино-години. Витрати становлять 26.4 людино-годин.

Нарешті, щоб довести рів до повного профілю (-4 м), ми звужуємо котлован до 3 м. Об’єм – 3 куб. м, на кожен кубометр іде 5.3 людино-години. Витрати становлять 15.9 людино-годин.

Отже, всього на розробку ґрунту потрібно 107.3 людино-годин. Але! Тут ми не складаємо детальний план побудови соціалізму на нижньому Дунаї, а робимо тільки приблизну оцінку. Тому ми не враховуємо таких робіт, як планування траси валу, зрізання дерну по трасі рову, перекидання ґрунту по дну котловану до бровки, очистку берми рову, власне насипання валу та його трамбування, зрізання полок рову і формування відкосів, задерновування схилів, влаштування пандусів на валу та в рові…

Для всіх цих робіт встановлено норми та розцінки, але ми будемо спрощено вважати, що вони виносяться ще двічі стільки, як копання рову. Отже, маємо 300 людино-годин на 1 погонний метр споруди, або 300 тис. людино-годин на 1 км. Згідно розрахунків М.П.Кучери [Кучера М.П. Змиевы валы Среднего Поднепровья. – Киев: Наукова думка, 1987 г., с. 194], на спорудження 1 км Змійового валу було потрібно 174 тис. людино-годин, що в цілому збігається з моїми розрахунками.

Відповідно на 100 км потрібно витратити (згідно моїх розрахунків) 30 млн. людино-годин.

І все це – тільки основні будівельні роботи. А є ще необхідні допоміжні роботи: забезпечення робітників харчуванням, інструментом, тимчасовим житлом, водою, транспортування всього що треба і т.д. На все це треба покласти ще півстільки, як на основні роботи, тобто 15 млн. людино-годин, а загалом витрати на спорудження валу виносяться на 40..50 млн. людино-годин. Може, й не Біломорсько-Балтійський канал, але все ж немало.

Якщо ми змобілізуємо на цю будову трудову армію в 10 тис. чоловік і покладемо для неї 12-годинний робочий день (як то було прийнято і на великих будівництвах соціалізму), то один день її роботи дає нам 120 тис. людино-годин, або 270 погонних метрів споруди. Прийнявши, що будівельний сезон триває 250 днів, отримаємо 30 млн. людино-годин, або 67 км споруди. Отже, весь вал довжиною 120 км можна було збудувати за два роки.

Але чисельність трудармії в 10 тис. чоловік ми прийняли тільки для спрощення розрахунків. Виставити таку армію при нормі мобілізації 10% міг тільки великий округ з населенням 100 тис. чоловік. При меншій чисельності будівельників строки виконання робіт відповідно розтягуються.

3. Призначення валів

Навіщо було споруджувати оці довгі вали? Очевидна відповідь – «для оборони» – насуває, однак, наступні запитання…

Перш за все, оборони чого? Розглядаючи трасу нижнього буджацького валу, ми бачимо, що він прикриває від півночі смугу степу вздовж лівого берега нижнього Дунаю. Але в цьому степу не виявлено ніяких археологічних об’єктів, які мав би прикривати вал. Там немає ані міст, ні якихось особливих природних ресурсів. Всі відомі за назвами давньоримські міста розташовані на правому березі нижнього Дунаю.

Якщо ворог загрожує з півночі, то для оборони вигідніше покинути ці поля і обсадити військом південний (правий) берег Дунаю – природного рову шириною 1 км, ще й заповненого водою. Що проти нього важить рукотворний рів 11 м завширшки?

До того ж половина довжини нижнього валу, а саме його східна частина, «прикриває» дельту Дунаю, яка сама по собі є непрохідною й ніколи ніяке військо не пробувало її форсувати. Всі переправи через Дунай знаходиться вище дельти, і для їх захисту достатньо було провести вал від Прута до оз. Котлабух.

Зрештою, якщо ворог мав значні сили і заповзявся проникнути на територію за валом, йому не конче було штурмувати вал – можна було переправитись через Прут і обійти вал по правому берегу Прута. Це стосується й інших флангових водних перешкод, які не є нездоланними для більшого війська.

Друге питання – оборони якими силами? Всім добре відомо, що найкращі оборонні споруди не затримають ворога, якщо він збирається їх подолати і якщо вони не зайняті військами. Щоб розставити по гребеню валу вояків на віддалі 10 м один від одного, нам треба одночасно мати напоготові 12 тис. вояків, або два повних легіони по 6 тис. чоловік. (Тут ми відволікаємось від того, що воїни не можуть стояти на валу 24 години на добу… Служба у дві зміни – 24 тис. чоловік). Система лінійної оборони довгих валів, як і взагалі лінійна оборона, була неможливою через недостатню чисельність військ. Тільки від початку 20 ст., від часу японсько-російської війни, маси військ стали достатніми для лінійної оборони рубежів значної протяжності.

Третє питання – оборони від кого, від якого противника? На мою думку, вали могли допомагати проти нападів незначними силами або проти легкої кінноти, яка вміє тільки стріляти з луків, сидячи на конях. Можливо, вони могли стримати слабо організовані дружини примітивних народів, для яких труд подолання рову й валу не оплачувався можливою здобиччю.

На мою думку, ці довгі вали треба розглядати не як рубежі оборони (в стилі лінії Мажино), а як візуальні кордони, зрозумілі для тих народів, які знаходились на північ від валів. Там можна було пасти отари чи займатись іншими справами, а проникати далі на південь – зась. Так стає зрозумілим, чому вали впираються флангами в природні водні рубежі – ці рубежі були продовженням видимого кордону.

Ще одна (фантастична) ідея полягає в тому, що з цими довгими валами було пов’язане якесь релігійне вірування, що той, хто їх переходить, буде покараний богом. Щоб це вірування було дієвим, воно мало бути поширеним як серед того народу, який будував вали, так і серед тих, проти кого вони будувались. Тобто вали могли бути рубежами своєрідної психологічної оборони – приблизно так, яка «стратегічна оборонна ініціатива» США у 1980-х роках наводила невимовний жах на керівників СРСР (це при тому, що жоден компонент СОІ не був доведений навіть до протитипу, не те що взятий на озброєння). Але ідея психологічної оборони може стати гіпотезою тільки у випадку, що буде знайдено якісь її сліди у фольклорі. В історичні часи, здається, ніякої психологічної ваги до валів не прив’язували.

Можливо також, що керівники суспільства, яке споруджувало довгі вали, мали в своєму розпорядженні багато робочої сили, тобто людей, яким можна було довірити лопати. Але керівники не наважувались дати цим людям в руки зброю й утворити з них прикордонну міліцію (тобто поголовно озброєний народ). Адже з озброєним народом (як показав досвід Речі Посполитої з українськими козаками) начальство завжди мало клопоти, яких не мало з підневільними рабами. Тому спорудження довгих валів могло розглядатись як компроміс між потребами оборони краю від зовнішніх ворогів і безпекою самого начальства від ворогів внутрішніх.

Всі ці міркування приводять до думки, що територія, прикрита валами, слугувала тимчасовою воєнною базою для подальшого наступу на північ. Тому на цій території досі не знайдено ніяких довготривалих споруд, котрі можна було б пов’язати з валами. Слід здогадуватись, що плани воєнної експансії на північ не показалися дуже щасливими і були скоро скасовані; тому прикрита валами територія виявилась непотрібною і не була освоєна.

Питання, коли це було і хто були будівники валів – слід залишити відкритим аж до з’ясування хронології споруд.

4. Борщівський пентагон

Розглядаючи конфігурацію довгих валів на нижньому Збручі, неважко розпізнати генеральний план укріплень – своєрідний пентагон з центром у Мельниці-Подільській, у південно-східному куті Борщівського району.

Східний фронт його має довжину приблизно 20 км від села Вигода на півдні до села Збручанське на півночі; він був утворений урвищами правого (західного) берега Збруча і ділянками валів між урвищами.

Північний фронт починався від Збруча (на північ від с. Збручанське) і йшов через поле у західному напрямку, мабуть, до с. Кривче на р. Циганка (віддаль 9.5 – 10 км). На східній частині (від с. Гермаківка до Збруча) фронт був укріплений довгим валом, збереженим і сьогодні. Далі на захід вал не зберігся або не був добудований, і я умовно продовжую його до природного рубежа – р. Циганки.

Західний фронт був утворений урвищами річок Циганки та Ничлави і мабуть не потребував штучних укріплень Він простягався від с. Кривче на півночі до с. Устя на півдні на віддалі 10 км.

Південний фронт був утворений урвищами Дністра і також, мабуть, не потребував додаткових укріплень. Він простягався від с. Устя до перешийка на південь від с. Вигода на віддалі 30 км.

Короткий, але відповідальний південно-східний фронт перегороджував перешийок між урвищами Дністра на півдні та Збруча на півночі. Його довжина становить тільки 2 км, але тут проходить найзручніший шлях зі сходу на територію нашого пентагону. Тут і нині проходить шосе Кам’янець-Подільський – Мельниця – Борщів. Цей фронт був укріплений довгим валом, який зберігся у своїй північній частині, біля с. Вигода.

Загальний периметр укріплень становив приблизно 72 – 75 км. Цікаво, що саме на цій території, поблизу західного фронту, було знайдено величезний Михалківський скарб золотих речей. Датується він 8 – 7 ст. до н.е. Так і хочеться сказати: «Людям, які будували цей пентагон, було що захищати». Але для того, щоб ця фантазія набула якихось ознак гіпотези, треба мати хоча б орієнтовну дату для довгих валів.

5. Довгі вали в історії війн

Як Буджак, так і середній Дністер неодноразово були зоною воєнних дій; теоретично мислячи, давні вали можна було використати в ході операцій. Але так воно не сталось.

Під час Прутського походу 1711 р. російські війська, рухаючись від Сороки, в районі Ясс переправились на правий берег Прута. Турецькі війська, рухаючись з півдня також лівим берегом Прута, переправились на правий берег біля с. Фальча й оточили російський табір біля с. Станилешти (це приблизно 16..17 км на північ від с. Леово, де від лівого берега Прута починається верхній вал). Турки, мабуть, і не збирались боронити лінію верхнього валу, а перехід російських військ на правий берег Пруту залишив цей вал в стороні від подій.

В ході російсько-турецької війни 1735 – 1739 р. в кампанії 1739 р. російське військо форсувало Дністер і наблизилось до Хотина з півдня. В ході битви під Ставчанами російська армія наступала з півдня, а турецький табір був розташований на північ від неї. Зазнавши поразки в полі, турки здали фортецю Хотин без бою. Укріплення вздовж Дністра не відіграли в цій кампанії ніякої ролі. Та сама картина повторилась в 1788 р.: турки боронили фортецю Хотин, але не мали змогли захищати рубіж Дністра від переходу російських та австрійських військ через ріку.

В ході російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. в кампанії 1769 р. російська армія двічі форсувала Дністер і без великих зусиль зайняла Хотин. Дністер біля Хотина знову не став рубежем оборони. На нижньому Дністрі турецька армія дійшла до Дністра, але потім відступила за Дунай.

В кампанії 1770 р. головна російська армія, як і в 1711 р., наступала на південь уздовж Прута. Російські війська побили турків біля Рябої могили (це курган на правому березі Прута, сама битва відбувалась на лівому березі на полі проти кургану – це на північ від верхнього валу). Після цього вони продовжили наступ на південь і одержали перемоги при річці Ларга (це якраз посередині між верхнім та нижнім валами) та при озері Кагул. Остання битва розігралась якраз та території, по якій проходив нижній вал (перед битвою російський табір був на північ від валу, а турецький – на південь). Російські війська перейшли вал без будь-яких ускладнень, турки не робили спроб його обороняти чи хоча б виставити на ньому спостережні пости, хоча вони мали до 150 тис. війська.

В кампанії 1790 р. (в ході російсько-турецької війни 1787 – 1791 рр.) російська армія здобула турецькі фортеці на нижньому Дунаї: Ісакча, Тулча, Кілія, Ізмаїл. Їх турки боронили, а нижній вал, який «прикривав» з півночі усі 4 фортеці, не був використаний.

В кампанії 1806 р. (в ході російсько-турецької війни 1806 – 1812 рр.) російські війська без бою зайняли фортеці Хотин, Бендери, Ак-Керман та Кілію. Тільки фортеця Ізмаїл вчинила опір і залишилась за турками. В 1809 р. росіяни без бою зайняли фортеці Ісакча та Тулча. В подальшому бойові дії велися на правому березі Дунаю.

В кампанії 1828 р. (в ході російсько-турецької війни 1828 – 1829 рр.) російські війська безперешкодно дійшли до Дунаю і зустріли опір тільки з боку турецьких фортець Ісакча і Тулча, які були здобути росіянами, і далі війна велася на південь від Дунаю. Та сам картина повторилась в кампанії 1854 р. (в ході Кримської війни 1853 – 1856 рр.).

Таким чином, досвід численних війн показав, що сторона, яка оборонялася, не мала достатніх сил для організації лінійної оборони і тому ніякі лінійні укріплення не брались до уваги. Система оборони була вузловою (фортечною), і успіх у війні визначався польовими битвами та здобуттям фортець. Немає підстав вважати, що в часи, які передували 18 ст., стратегія передбачала оборону довгих валів.

Тому нема підстав погоджуватись з твердженням М.П.Кучери [цит. книга, с. 169 – 174], що вали були високоефективним чи навіть єдиним засобом оборони від легкої кінноти. Наведені ним порівняння з Білгородською смугою 17 ст. та оборонними лініями 18 ст. неправомірні, оскільки оборона цих ліній спиралась на численні фортеці, обсаджені гарнізонами. Лінійні укріплення між фортецями відігравали допоміжну роль.

6. «Зайві» довгі вали

При написанні статті були знайдені згадки про інші довгі вали Буджака, які не привертали великої уваги:

6.1. уздовж східного берега озера Кагул, між селами Нагірне та Орлівка Ренійського району Одеської області (на карті Буджака я його наніс червоним кольором).

6.2. уздовж західного берега Дністровського лиману, між селами Красна Коса та Переможне Білгород-Дністровського району Одеської області (Переможне нині – західна частина м. Білгород-Дністровський).

Обидва ці вали орієнтовані не поперек річкових долин, як добре відомі «траянові», а вздовж них. Вони є ще менш дослідженими і ще більш загадковими, ніж описані в статті.

На мою думку, прогрес у дослідженні довгих валів може показатись тільки по мірі нагромадження датуючих археологічних матеріалів та при розширенні географічного ареалу досліджень, врахуванні дослідів над спорудженням і використанням лінійних укріплень у всіх давніх суспільствах, де такі споруди відомі.

Київ, 24 – 29 грудня 2012 р., 13 вересня 2013 р.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1978 – 2018 М.І.Жарких

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на мій сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1899

Модифіковано : 22.09.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.