Структура синодика
Микола Жарких
Як фізичний носій інформації синодик являє собою зошит форматом в аркуш, який має [4] + 79 + [6] аркушів. Нова оправа зроблена в 1886 р. Папір давніх аркушів, згідно спостережень І. Ситого, має водяні знаки французького міста Бове, вони датуються 1712 – 1726 роками. Початкова частина синодика, до 136-го роду включно (арк. 62 зв.) написана одним почерком. Тільки в кінці цієї частини вклинюються записи родів 125, 133, 135, виконані іншим почерком. Починаючи зі 137-го роду синодик писався багатьма різними почерками [Зотов, с. 20] (це друга частина фізичного носія інформації).
З погляду логічної структури представлена в синодику інформація ділиться на чотири розділи (не плутаємо логічні розділи з фізичними частинами!):
1. Титульний аркуш та передмова (на 4 ненумерованих аркушах).
2. 18 загальних поминальних списків (арк. 1 – 15 зв.).
3. Список давніх князів (арк. 16 – 21). Цей список викликав найбільший інтерес істориків, і часто буває, коли говорять про Любецький синодик, мають на увазі саме цей список. Оскільки із цим списком пов’язано багато запитань, я вирішив винести його розгляд в окрему статтю.
4. Місцевий любецький поминальний список, який містить 174 роди (арк. 22 – 79).
Розглянемо датуючі ознаки, які містить синодик.
На титульному аркуші написано: «Синодик Антониевского Любечского мужеского монастыра. Возобновленный 1694 г. и упраздненный 1786 р. Любеч 1693» [Зотов, с. 20]. Чи треба пояснювати, що цей запис зроблено після 1786 року? Дату 1693 рік я вважаю датою, коли Іона Можевський та Інокентій Щирський заснували у Любечі монастир св. Антонія. Напис «відновлений 1694 р.» я розумію так, що самі засновники думали, що вони відновлюють давній монастир – адже вони з письмових джерел знали, що св. Антоній Печерський був родом з Любеча, тому припустили, що Антоній, окрім Печерського монастиря, заснував монастир на своїй батьківщині. Виникнення монастиря саме в 1693 р. підтверджується грамотою архієпископа Л. Барановича від 15 січня 1693 р. та універсалом І. Мазепи від 1 лютого 1694 р. в цій справі [Милорадович Г. А. Любеч Черниговской губернии Городницкого уезда. – Чтения в обществе истории и древностей российских, 1871 г., кн. 2, с. 42 – 44].
Передмова пояснює, чому треба поминати померлих. Конкретних історичних даних вона не містить.
Другий розділ із загальними поминальними списками дає немало даних для датування (списки містять тільки імена, дати й пояснення в дужках – мої):
2-1. Список російських царів від Івана Васильовича (4-го, 1531 – 1584) до Івана Олексійовича (5-го, 1666 – 1696), після яких ідуть імператори Петро Великий (1672 – 1725), Петро 2-й (1715 – 1730), патріарх Філарет Микитич (1554 – 1633), правлячі імператриці Катерина Олексіївна (1-а, 1684 – 1727) та Анна Іоанівна (1693 – 1740). Порядок списку – хронологічний, з урахуванням того що жінки-правительки поставлені після чоловіків.
2-2. Список цариць та великих княгинь, від Євдокії Лук’янівни (Стрешневої, 1608 – 1645, жінки царя Михайла Федоровича) до імператриці Катерини (яка вже була у списку 2-1); після них стоїть ім’я інокині Марфи (Ксенії Іванівни Романової (+1631), жінки Федора Романова і матері царя Михайла). Порядок списку – також хронологічний, з такою ж особливою увагою до батьків першого царя з династії Романових.
2-3. Цесаревичі Олексій Олексійович (1654 – 1670; формально він не був цесаревичем (сином імператора), але тільки царевичем (сином царя)), Олексій Петрович (1690 – 1718).
2-4. Царівни – дочки царів Михайла, Олексія, Івана 5-го. Зокрема, тут стоїть ім’я Наталі Олексіївни (дочки царя Олексія, 1673 – 1716).
2-5. Цесарівни Анна Петрівна (дочка Петра 1-го, 1708 – 1728), Наталя Петрівна (дочка Петра 1-го, 1718 – 1725). Велика княжна Наталя Олексіївна (дочка царевича Олексія, 1714 – 1728) [Зауважу, що Р. В. Зотов (с. 9) даремно робить до цього імені примітку, що воно вже було згадане вище, у списку 2-4. Насправді це дві різних особи, друга була внучатою племінницею першої].
Списки 2-1 – 2-5 займають без перерв арк. 1 звор. – 3 звор. 4-й аркуш залишено чистим, мабуть, для наступних записів осіб царського роду, але таких пізніших записів тут нема. Такі резервні місця зустрічаються й надалі, і ніде вони не були заповнені.
2-6. Арк. 5. Російські патріархи: Іов (1589 – 1605), Гермоген (1606 – 1612), Іосиф (1642 – 1652), Никон (1652 – 1666), Питирим (1672 – 1673), Іоаким (1674 – 1690), Адріан (1690 – 1700), Філарет (1619 – 1633), Іоасаф (1634 – 1640), Іоасаф (1667 – 1672).
Список російських патріархів – вичерпний, хоча й не впорядкований (виписування днів пам’яті тезоіменитих святих з «» Дмитра Туптала ні в цьому, ні в інших випадках не показало хронологічного упорядкування; я не хочу далі заглиблюватись в це питання; списки такого типу ми будемо називати хаотичними).
2-7. Арк. 5 зв. Вселенські патріархи: Кирил, Парфеній, Іоаникій, Паїсій.
Розглядаючи ці імена крізь призму «Вікіпедії», я зробив припущення, що тут подано імена александрійських патріархів 17 ст. За допомогою цього ключа список пояснюється так: Кирил (Лукаріс; Александрійський, 1602 – 1621, Константинопольський 1621 – 1638), Парфеній (Александрійський, 1678 – 1688), Іоаникій (Александрійський, 1645 – 1657), Паїсій (Александрійський, 1657 – 1678). Список хаотичний. Не можу також здогадатись, чому вибрано саме ці імена і звідки цей список узявся.
Віра Ченцова у листі до мене звернула мою увагу, що ці імена можуть відповідати константинопольським патріархам. Відкриваємо і дивимось:
Кирил – це ім’я може відповідати:
Кирилу 1-й Лукарісу (кілька каденцій з 1612 до 1635 рр.);
Кирилу 2-у Контаресу (кілька каденцій з 1633 до 1639 рр.);
Кирилу 3-у (кілька каденцій з 1652 до 1654 рр.);
Кирилу 4-у (1711 – 1713 рр.);
Парфеній – це ім’я може відповідати:
Парфенію 1-у (1639 – 1644 рр.);
Парфенію 2-у (кілька каденцій з 1644 до 1651 рр.);
Парфенію 3-у (1656 – 1657 рр.);
Парфенію 4-у (кілька каденцій з 1657 до 1685 рр.);
Іоаникій – це ім’я може відповідати:
Іоаникію 1-у (1524 – 1525 рр.);
Іоаникію 2-у (кілька каденцій з 1646 до 1656 рр.);
Паїсій – це ім’я може Паїсію 1-у (1652 – 1653 рр.);
Переважна кількість цих імен концентрується в періоді від 1612 до 1685 року (з того року Київська метрополія перейшла під владу Москви, і в ній перестали поминати константинопольських патріархів).
У світлі нового припущення можна думати, що цей перелік є уламком якогось давнішого переліку, котрий поповнювався до кінця 17 ст. Для кращого розуміння треба залучити інші тексти подібних переліків.
Доповнено 21 травня 2017 р.
2-8. Арк. 6. Митрополити київські. Список хаотичний, розглядається нижче окремо. Арк 6 зв. – чистий (резерв).
2-9. Арк. 7. Архієпископи чернігівські: Лазар, Феодосій, Іоан, Ісайя, Феофан, Антоній, Іларіон. Список хронологічний (див. нижче).
2-10. Арк. 7 зв. Єпископи чернігівські: Неофіт, Іоан, Феоктист, Парфеній, Пантелеймон, Онуфрій, Зосима, Іродіон, Митрофан, Захарія, Арсеній, Іона, Амвросій. Список хронологічний (див. нижче).
2-11. Арк. 8. Архімандрити: Іоаникій, Михаїл, Лаврентій, Никон, Варлаам, Ісаак, Генадій, Іосиф, Євстратій, Нил, Герман, Созонт, Варнава, Димитрій, Гавриїл, Тимофій. Список хаотичний.
2-12. Арк. 8 зв. Ігумени: Гавриїл, Діонісій, Пахомій, Іоаникій, Іона, Аверкій, Ігнатій, монах Інокентій, Ісихій, Євфимій, Феофіл, Патрикій, Генадій, Анастасій. Список хаотичний.
2-13. Арк. 9 – 9 зв. Ієромонахи (всього 64 імені). Цей список закінчується на звороті 9-го аркуша. Далі укладач синодика залишив аркуш 10 чистим для записування наступних ієромонахів. На лицевому боці 10-го аркуша вписано:
2-14. 1755 р. Рід і поминання ієромонаха Андрія Гиля, городничого Уляновського. Село Улянівка знаходиться на правому березі Десни за 10 км на схід від Чернігова і за 37 км від Любеча. Мабуть монастир мав там якийсь маєток, і цій ієромонах-городничий ним керував.
Ясна річ, що цей запис зроблено пізніше переписування першої частини синодика, і він власне належить до 4-го розділу (поточних записів). Оборот 10-го аркуша лишився незаповненим.
2-15. Арк. 11. Ієродиякони (12 імен). Арк. 11 зв. та арк. 12 – незаповнені.
2-16. Арк. 13 – 13 зв. Монахи (50 імен). Арк. 14 – резерв, не заповнений.
2-17. Арк. 15. Інокині (9 імен).
2-18. Арк. 15 зв. Послушники (12 імен).
Спосіб формування цього розділу синодика цілком очевидний. Це – табель рангів, яка починається з царів і закінчується найменшими з найменших – особами, які померли в ранзі послушників (мабуть, Антонієвого монастиря?), не дослужившись навіть до монахів.