Софійський собор у Києві

Микола Жарких

Софійський собор у Києві – пам’ятка архітектури Київської Русі світового значення. Знаходиться у Києві на вул. Володимирській, 24.

Історія. Собор побудовано в 2-й чв. 11 ст., за князювання Ярослава Мудрого в Києві. Детальна хронологія будівництва не відбита в письмових джерелах і не може бути встановлена. Гіпотези про будівництво собору в раніший час не мають підстав. Перша безспірна датована звістка про існуючий храм (1037) міститься у «Повісті временних літ». Найдавніші чітко датовані написи (графіті) відносяться до 1052, 1054.

Від заснування до 1299 собор був резиденцією київських митрополитів. Упродовж 14 – поч. 17 ст. митрополити відвідували собор лише епізодично. Після Берестейської церковної унії 1596 собор перейшов до уніатів. В 1633 православний митрополит П. Могила відібрав собор від уніатів, заснував при ньому монастир, який діяв до секуляризаційної реформи 1786.

В грудні 1648 біля собору кияни урочисто зустрічали переможне військо Б. Хмельницького.

В 1786 – 1934 собор був кафедральних храмом Київської митрополії і водночас парафіальним храмом.

У жовтні 1921 в храмі проходили засідання 1-го всеукраїнського церковного собору.

Від 1934 собор є головним музейним об’єктом Національного заповідника «Софія Київська».

В незалежній Україні в соборі проводяться урочисті заходи при інавгурації президентів (П. Порошенко, 2014) та предстоятелів Православної церкви України (Єпіфаниій, 2019).

Архітектура. Ядро собору складається з п’яти нав, що закінчуються на сході півциркульними апсидами. З півночі, заходу та півдня собор оточено двома галереями: внутрішньою двоповерховою та зовнішньою (первісно одноповерховою). У західну зовнішню галерею вписано дві квадратні у плані сходові башти з гвинтовими сходами, якими піднімались на другий поверх (хори) собору. Ззовні собор мав пірамідальну композицію: від низьких зовнішніх галерей до найвищої точки – центрального верху. Унікальною особливістю конструктивної системи собору були аркові контрфорси (аркбутани), котрі гасили бічний розпір склепінь (один аркбутан зберігся у західній галереї). Первісний дах був із свинцевих листів, укладених прямо на склепіння.

В інтер’єрі приміщення згруповані довкола центрального молитовного залу у формі чотирираменного хреста. Середхрестя перекрите на висоті 29 м центральним куполом діаметром 7.5 м, рамена хреста перекриті півциркульними склепіннями. Численні бічні приміщення перекриті купольними склепіннями.

Мистецтво. Всі внутрішні поверхні собору були розписані. Найважливіші сюжети середхрестя виконані мозаїкою, від якої збереглось 260 кв. м (із 640). Це Христос Пантократор, сили небесні та апостоли в головному куполі, Богородиця Оранта, Причастя апостолів (Євхаристія) та Святительський чин у центральній апсиді, Благовіщення на східних стовпах та ін. Решта поверхонь була розписана фресками, від яких збереглось бл. 3000 кв. м (із 6000). Серед фресок є унікальні світські композиції: частково збережений портрет родини Ярослава Мудрого у середхресті та сцени з візантійського придворного життя у сходових баштах.

Первісна підлога собору була прикрашена мозаїчним орнаментом. Різьблений орнамент прикрашає плити парапету хорів, виготовлені з овруцького червоного шиферу.

Первісно фасади собору також мали фресковий розпис, але від нього збереглись незначні рештки.

Некрополь. В 1054 в соборі був похований його засновник – князь Ярослав Мудрий. Для цього використали мармуровий саркофаг, привезений з Візантії. Відомо, що пізніше в соборі були поховані ще 4 князі та (мабуть) митрополити, але ці давньоруські поховання не збереглись або їх неможливо ідентифікувати.

В середині – 2 половині 17 ст. для поховань київської еліти використовувалась північна зовнішня галерея, але конкретні імена похованих невідомі.

У 18 ст. під південною зовнішньою галереєю було споруджено склепінчасту крипту, в які поховано шістьох митрополитів: Рафаїла Заборовського (1747), Арсенія Могилянського (1770), Гавриїла Кременецького (1783), Самуїла Миславського (1796), Ієрофея Малицького (1799) та Серапіона Александровського (1824).

У північній зовнішній галереї поховано протоієрея Іоана Леванду (1814), митрополитів Євгенія Болховітінова (1837) та Платона Городецького (1891).

Охорона і реставрація. Після здобуття Києва монголами (1240) собор почав поступово руйнуватись. Перші значні ремонтні роботи були проведені у 1640-х роках за митрополита П. Могили.

Наприкінці 17 – на початку 18 ст. за гетьмана І. Мазепи та митрополита В. Ясинського було здійснено значну перебудову собору, зокрема, надбудовано другий поверх та 6 бічних верхів над зовнішніми галереями, куполи собору увінчано грушоподібними верхами, характерними для українського бароко.

Під час значних реставраційних робіт 1843 – 1853 собор укріплено контрфорсами, які забезпечили його стійкість, але спотворили зовнішній вигляд. Тоді ж було відкрито оригінальний живопис 11 ст., який було замальовано ремісничим олійним живописом.

У 1882 під західною зовнішньою галереєю було споруджено машинний зал калориферного опалення (перед тим собор не опалювався), а над залом – західну паперть у «візантійському» стилі.

Великі археологічні розкопки під керівництвом М. Каргера (1939 – 40, 1949 – 52) дозволили внести багато уточнень в наші уявлення про первісний вигляд собору.

В 1950-60-х роках здійснено великий обсяг робіт з реставрації живопису, укріплено мозаїни, фрески 11 ст. звільнено від пізніх нашарувань.

В 1990 собор та прилеглі монастирські будівлі включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 527.

Література

Лазарев В.Н. Мозаики Софии Киевской. М., 1960.

у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (1990).

Нікітенко Н. Під покровом святої Софії: некрополь Софійського собору в Києві. К.: 2000.

Логвин Г.Н. Собор Святої Софії в Києві. К., Мистецтво, 2001.

Козак Н. Образ і влада. Княжі портрети у мистецтві Київської Русі XI ст. Львів, 2007.

Никитенко Н.Н. Святая София Киевская. К., 2008.

Архипова Е. И., Толочко А. П. “Новая датировка” Софийского собора в Киеве: критика гипотезы. // Российская археология, 2011, № 3, с. 120 – 129.

Ілюстрації

Загальний вигляд собору. Фото М.І.Жарких 19 березня 2012 р.	План 1-го поверху собору. З кн.: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 35.

Богородиця Оранта. Мозаїка 11 ст. в головній апсиді. З сайту	Ангел. Фрескове зображення 11 ст. в куполі хорів. Фото М.І.Жарких 7 жовтня 2004 р.	Богородиця Дороговказниця. Ікона 18 ст. головного іконостасу в стилі українського бароко. Фото М.І.Жарких 27 березня 1976 р.

28 – 30.03.2019 р.