Переходи розповіді

Микола Жарких

Кожен твір літератури повинен мати тему та ідею, які звичайно відбиваються у назві твору. Якщо у назві не відбита тема, виходить, що в ній відбита ідея, і навпаки, якщо в ній не відбита ідея, виходить, в ній відбита тема. Цю премудрість нам викладали у школі, й я запам’ятав її настільки твердо, що не тільки повторити можу, але керуюсь нею на практиці.

Роман називається “Володимир” через те, що він розповідає про життя кагана Володимира Святославича. Таким чином, у назві відбита тема твору. Але з іншого боку, саме ім’я Володимир означає не що більше як “той, хто володіє миром”, “той, кому належить влада”, тобто передає не конкретний факт, а поняття абстрактне, ідею. Здається, тут суперечність зі шкільними приписами, але так тільки здається. Насправді ніякої суперечності немає, оскільки влада, посідання влади, прагнення влади, боротьба за владу – і тема, й ідея романа. Всі головні герої романа борються за владу між собою та з другорядними героями, і нічим більше не займаються. Із 254 персонажів романа в ньому помирають 58, а з цих 58 тільки 17 помирають від хвороб, старості чи інших природних причин. Решта – 41 особа – гинуть не своєю смертю. Поділивши це число на обсяг романа – 26 друкарських аркушів – отримуємо 1.6 насильницької смерті на друкарський аркуш. Цей показник є об’єктивним мірилом гостроти боротьби за владу.

Як розподілені ці вбивства по сторінках твору? Оскільки по мірі наближення до соціалізму класова боротьба загострюється, природно припустити, що густина вбивств буде монотонно збільшуватись від початку романа (972 рік) до кінця (1015 рік), оскільки 1015-й рік на 47 років ближчий до соціалізму, ніж 972-й. Щоб перевірити це припущення, поділимо обсяг романа на 8 рівних частин по 60 сторінок у кожній (в такому разі на кожну частину припадатиме в середньому по 5 випадків, що дорівнює мінімальному заповненню класу для застосування критерію χ² [Поллард Д. Справочник по вычислительным методам статистики. – М.: Финансы и статистика, 1982 г. – с. 147] і підрахуємо фактичне число вбивств у кожній частині. Результат рахунку у вигляді гістограми зображено на рис. 1.

Рис. 1. Гістограма розподілу числа вбивств по сторінках роману

Ми бачимо, що наша апріорна гіпотеза не підтвердилася – замість очікуваного монотонного зростання бачимо два гострих максимума у 1-й та 5-й частинах: складаючи 1/4 обсягу твору, вони скупчують у собі 1/2 всіх вбивств.

Як можна пояснити такий розподіл? По-перше, кінець романа віддалений від соціалізму на 922 роки, а початок – на 969 років, тобто всього на 5 відсотків далі. Ці п’ять відсотків, напевно, не мають практичного значення, тобто всі події романа приблизно однаково наближені до соціалізму. Це дуже поширений у математичній статистиці випадок, коли явно істотний фактор не впливає на результат через те, що він дуже незначно змінюється під час спостережень. По-друге, С.Скляренко почав писати роман через два роки після того, як закон загострення був скасований, і, можливо, це якимось ще невідомим науці чином вплинуло на події, що відбувалися під час дії закону…

Розподіл убивств по національності забитих показаний у таблиці:

Як бачимо, русичі стоять на останньому місці за інтенсивністю боротьби за владу – у них ще все попереду, ще встигне ця боротьба загостритись.

Головні персонажі романа яскраво персоніфікують нестримний потяг до влади. До речі, замислювались ви, чому одних персонажів ми звемо головними, а інших – другорядними? В цій справі переважають хаос та особистий розсуд. В епоху науково-технічної революції так не можна, треба надати цьому розмежуванню наукового характеру.

Головний герой – це той, про кого частіше всього згадує автор і про кого частіше всього говорять інші персонажі. Як ввести тут кількісну міру? Будемо звати переходом розповіді таку точку твору, в якій або починається новий епізод з новими персонажами, або в ході оповіді згадуються якісь нові в контексті даного епізоду персонажі. Наприклад, розглянемо фрагмент оповідання:

Звичайно, у складних контекстах не завжди можна однозначно вирішити, чи переходить розповідь до даного персонажу знову, чи він вже присутній в контексті, – особливо це стосується певної категорії сучасних прозових творів з нетрадиційною фактурою. Але в романах традиційної структури здебільшого таких питань не виникає, й перехід розповіді визначається однозначно.

Рис. 2. Кумулятивна функція розподілу числа персонажів за числом переходів розповіді на них

Прочитавши роман “Володимир”, неважко визначити, що всіх переходів розповіді у ньому близько 1336. Розподілені вони дуже нерівномірно (див. кумулятивну функцію розподілу на рис.2): так, 116 осіб згадано взагалі по одному разу, ще 32 – по два рази. Разом вони складають більше половини всіх згаданих осіб. Самі по собі вони романіста не цікавлять і потрібні лише для того, щоб довкола головних персонажів не було вакууму.

Лідери за числом переходів розповіді такі: