Князі
Микола Жарких
Всього у ВС згадано 1236 князів, що становить 7.2 % загального числа імен. Але розподілені князі вкрай нерівномірно: в історичній частині маємо 1230 князів, або 99.5 % загального їх числа, а в поточній частині – тільки 6 князів, або 0.5 %. Уже з цього співвідношення можна зміркувати, що в 2 пол. 17 ст. князі не відігравали ніякої ролі в українському суспільстві.
В історичній частині маємо всього 2983 імені, серед яких князі складають 41 %. Це – наслідок відзначеної вище фільтрації джерел, проведеної при формуванні ВС з метою вибрати для поминання людей з вищим соціальним статусом.
Найбільше князів – 254 імені – містить 12-й розділ (Перелік князя Костянтина), який був розглянутий окремо. Тут можна тільки повторити, що цей перелік не є синодиком у стислому значенні слова, а тільки вписаний до синодика як вставний розділ:
Как вписанное в Часослов
«Слово о полку Игореве».
11 князів (розділ 17) запозичені з «литовського» літопису (ці імена я вже розглядав), ще 10 (розділ 81) були результатом історичних студій писаря ВС. Поза тим великий врожай дав Печерський синодик, в якому, як ми пам’ятаємо, занотовано 769 імен князів. Із них 34 розділи ПС, які містять імена князів, переписано до ВС без змін (всього 413 князів; нагадаю при цій нагоді, що чисто «князівських» розділів – 30 (397 імен), а 4 розділи – «панські», де вписані імена 16 князів).
7 розділів ПС (6 «князівських» та 1 «панський») при переписуванні з ПС було доповнено, в цих розділах маємо 241 ім’я князів. Основне джерело «доповнень» в цих розділах – це «автономні» князівські імена з ПС, тобто імена князів, вписані у «не-князівські» розділи, що йдуть після даного «князівського» розділу. Саме так утворено перелік «князів Вишневецьких» на 41 ім’я (розділ 50), «князів Сенгушків» на 33 імені (розділ 44); рід князя Іони Соколинського (розділ 49) «поповнився» за рахунок князів Крошинських. Деякі з цих розділів містять «нові» імена, яких не було в ПС (найрясніше вони подані в розділі 32 – князів Острозьких, де маємо аж 117 імен; ясно, що переважна більшість із них – не Острозькі). Нових історичних імен серед цих додатків немає зовсім.
38 розділів з іменами князів (4 «царських», 26 «князівських», 8 «панських») не мають відповідників у відомих мені джерелах. Всього вони містять 296 князівських імен. Подивимось на історичні імена серед них – упевнено інтерпретовані та сумнівні (але такі, що припущення можна прийняти).
| Запис у ВС | Роки життя (правління), пояснення | |
| 52-0 | Князь Іван Васильович Пронський | 1511 – † 1550 р. |
| 53-0 | Князь Іван Юрійович Коркодинов | 1482 – 1514 р. |
| 54-0 | Князь Никита Васильович Оболенський | 1513 – † 1540 р. |
| 56-2-1 | Князь Григорій Четвертинський | 1601 – † 1651 р. |
| 56-2-4 | Князь Захарій Григорович Четвертинський | 1628 – † 1649 р. |
| 57-5 | Князь Михайло Олександрович Сангушко | 1481 – † перед 1501 р. |
| 57-4 | Князь Андрій Михайлович Сангушко | 1502 – † 1560 р. |
| 57-8 | Князь Олександр Андрійович Сангушко | 1533 – † 1565 р. |
| 59-3 | Княгиня Анастасія, дружина кн. Стефана Андрійовича Збаразького | 1559 – † перед 1582 р. |
| 60-1 | Князь Семен Жилинський | 1500 р. |
| 61-1 | Князь Олександр Юрійович Пузина (єпископ Афанасій) | 1609 – † 1650 р. |
| 61-2 | Князь Юрій Юрійович Пузина | 1618 – 1648 р. |
| 61-3 | Князь Михайло Юрійович Пузина | 1624 – 1648 р. |
| 61-5 | Князь Костянтин Юрійович Пузина | 1653 р. |
| 62-1-1 | Князь Семен Юрійович Гольшанський | 1481 – 1505 р. |
| 62-1-2 | Княгиня Анастасія, дружина кн. Семена Юрійовича Гольшанського | 1481 – 1516 р. |
| 63-1 | Князь Андрій Тимофійович Капуста | 1536 – † 1571 р. |
| 65-1 | Князь Євстафій Іванович Ружинський | 1536 – † 1587 р. |
| 70-1 | Князь Олександр Михайлович Вишневецький | † 1555 р. |
| 70-3 | Князь Олександр Олександрович Вишневецький | † 1577 р. (або Олександр Михайлович В. † 1594 р.) |
| 70-4 | Князь Михайло Олександрович Вишневецький | † 1584 р. (або Михайло Михайлович В. † 1615 р.) |
| 70-5 | Адам Олександрович Вишневецький | † 1621 р. |
| 70-6 | Княгиня Ірина з Могил, дружина князя Михайла Михайловича Вишневецького | † 1619 р. |
| 70-7 | Ієремія Михайлович Вишневецький | † 1651 р. |
| 71-1 | Князь Іван Семенович Кобринський | 1465 – †бл. 1490 р. |
| 71-2 | Княгиня Юліанна Семенівна з Гольшанських Кобринська | † бл. 1500 р. |
| 72-1 | Князь Михайло Львович Глинський | † 1534 р. (або Михайло Васильович Г. † 1559 р.) |
| 72-2 | Князь Василь Львович Глинський | † перед 1522 р. (або Василь Михайлович Г. † 1565 р.) |
| 72-3 | Князь Іван Львович Глинський | † перед 1522 р. (або Іван Михайлович Г. † 1602 р.) |
| 73-0 | Князь Володимир Богданович Глинський | 1532 – † 1537 р. |
| 73-2 | Князь Богдан Глинський | † 1512 р. (або Богдан Богданович Г. † 1576 р.) |
| 73-3 | Князь Михайло Іванович Глинський | † 1532 р. |
| 74-1 | Князь Данило Васильович Патрикеєв-Щеня | † 1519 р. |
| 74-2 | Князь Михайло Данилович Щенятев | † 1534 р. |
| 75-5 | Княгиня Євдокія, дружина Михайла Костянтиновича Волконського | 1628 р. (або інша Євдокія – дружина Василя Федоровича Волконського, 1646 р.) |
| 76-1-1 | Князь Матвій Богданович Огінський | 1546 – † 1564 р. |
| 76-1-2 | Княгиня Катерина з Юрлів, дружина кн. Матвія Богдановича Огінського | 1546 – 1595 р. |
| 76-1-3 | Князь Богдан Матвійович Огінський | 1577 – † 1625 р. |
| 76-1-4 | Княгиня Ірина з Воловичів, дружина Богдана Матвійовича Огінського | 1582 – 6 1646 р. |
| 76-1-5 | Князь Іван Богданович Огінський | 1605 – † 1640 р. |
| 76-1-6 | Князь Олександр Богданович Огінський | поч. 17 ст. – † 1667 р. |
| 76-1-7 | Князь Самуїл Богданович Огінський | 1619 – † 1657 р. |
| 76-1-8 | Катерина з Жилинських, друга дружина кн. Івана Богдановича Огінського | † 1646 р. |
| 76-1-9 | Катерина з Полубенських, друга дружина кн. Олександра Богдановича Огінського | 1633 – † перед 1655 р. |
| 76-1-10 | Софія з Белевичів, дружина Самуїла Богдановича Огінського | 1619 – † бл. 1644 р. |
| 76-1-11 | Князь Дмитро Богданович Огінський | 1606 – † 1624 р. |
| 76-3-7 | Князь Самуїл Сангушко | 1593 – † 1638 р. |
| 78-0 | Князь Федір Федорович Волконський | 1619 – † 1665 р. |
| 78-1-4 | Князь Тимофій Іванович Волконський | † 1659 р. |
| 78-1-14 | Князь Іван Романович Волконський | † 1618 р. |
| 79-1 | Князь Нефед Іванович Щербатов | 1624 – 1646 р. |
| 79-2 | Князь Матвій Нефедович Щербатов | 1645 – 1671 р. |
| 82-1 | Князь Семен Іванович Ликов | 1598 – † перед 1633 р. |
| 83-1 | Князь Єзекиїл (Йосиф) Курцевич | 1615 – † 1641 р. |
| 83-2 | Князь Павло Курцевич | 1629 р. |
В цілому маємо таку картину:
| Джерело | Надійно інтерпретованих імен | Сумнівно інтерпретованих імен | Імен, відомих тільки з синодиків |
| ПС | 101 (13 %) | 46 (6 %) | 622 (81 %) |
| ПКК (розділ 12) | 32 (17.4 %) | 10 (5.4 %) | 142 (77 %) |
| ВС (без ПС та ПКК) | 35 (31 %) | 20 (18 %) | 57 (51 %) |
| ВС в цілому | 168 (16 %) | 76 (7 %) | 821 (77 %) |
Якщо ПС та ПКК дають нам дуже невеликий відсоток історичних імен, то в «нових» історичних розділах ВС історичні імена складають приблизно половину князівських імен. Головну роль тут відіграло збільшення числа історичних документів, збережених до нашого часу. Але й в цих найкраще документованих розділах ми маємо половину невідомих нам імен. Тому не треба мати ілюзій як щодо повноти наших знань про князівську верству, так і щодо синодиків як джерел про князів.
Окремо слід поговорити про титул княжата, який вживається щодо родів князів Острозьких (розділ 32), Сангушків (57), Жаславських (58), Збаразьких (59), Гольшанських (62) – всього 5 разів. З них 3 рази це слово вживається на позначення множини замість звичного князі, і два рази маємо неоковирне княжати (32, 58).
Висловлено припущення, що це слово вживалось спеціально на позначення нащадків удільних князів [Вольф, с. XXI; Грыцкевіч А. Княжаты. – Вялікае княства Літоўскае (энциклапедыя), Мінск, 2007 г., т. 2, с. 114], тобто неначе чогось вищого, ніж маса рядових князів.
Не думаю, щоб це могло бути. У Першому литовському статуті маємо вирази «прелатам, княжатам, панам хоруговным» [Статути Великого князівства Литовського. – Одеса: 2002 р., т. 1, 51, 52, 56], а «просто князів», котрі мали б стояти, згідно наведеного погляду, після княжат, взагалі немає. Тобто в законі термін княжата охоплював усю князівську верству, без поділу на ліпших та «підлішого гатунку».
Інший погляд висловив О. Ящук. Він думає, що княжата – це сини діючого правителя, котрі не є володарями, правителями [Ящук О. в другому зводі білорусько-литовського літописання (на прикладі “Хроніки Великого князівства Литовського”). – Український археографічний щорічник, 2016 р., т. 19-20, с. 202; трохи докладніше (але не більш переконливо) – у наступній статті: Ящук А. в третьем своде белорусско-литовского летописания (на примере Хроники Быховца). – «Проблемы славяноведения», Брянск, 2016 г., вып. 18, С. 38 – 43], тобто щось подібне до княжичів. Але наведені ним приклади із «Хроніки» (котру я волію називати «Баснословним початком Литви») мене не переконують. Згідно такого погляду, княжата мали б змінювати свій титул на князі при набутті верховної влади, а якраз прикладів такої зміни титулу щодо однієї особи ми не маємо.
О. Ящук, мені здається, підійшов упритул до правильного вирішення, коли записав, що це може бути запозиченням з польської мови [с. 201]. Даремно від відмовився – це цілком очевидний полонізм: слово стоїть у словнику сучасної польської мови як множина до слова książe – князь.
Тобто моя думка полягає в тому, що запозичена була саме форма множини, а не весь набір словоформ. В називному відмінку однини książe дало би нам княже, що співпадає з кличною формою слова князь, тому довелось вигадувати незграбне княжа (на зразок дівча, порося), котре дже погано відмінюється і до того ж відрізняється від прикметника тільки наголосом (Княжа Криниця). Хоча ця форма зустрічається в письмових документах і навіть потрапила в думу про Самійла Кішку (Алкан-паша, ), вона все ж таки не прижилась і була витіснена традиційним словом князь з його повним і правильним набором словоформ.
Причина такого невдалого запозичення полягає в тому, що мова найбільш політично потужної держави є найбільш авторитетною. Це правило діє і в наш час: кілер здається нам гоноровішим від доморослого убивці, спікер – від речника, а райтер – безмірно вищим від письменника.
Остаточний висновок такий: пролізання форми княжата у православний синодик є свідченням західного – католицького – польського впливу.