Критичний розгляд змісту універсала
Микола Жарких
Перейдемо тепер до змісту УБХ.
Підтвердження давнішого надання
Змістом є затвердження давнішого надання. Чомусь ніхто з істориків не здивувався: як це підданий польського короля затверджує наказ свого пана? Підданий має виконувати накази короля або приймати їх до відома, а затверджувати їх може тільки особа, яка в суспільній ієрархії стоїть на вищій або рівній позиції із королем. Оскільки король згідно тогочасної політичної теорії мав владу від бога, то вище його в суспільній ієрархії не було нікого. Тому й підтверджувати королівські акти міг хіба що інший король.
Серед універсалів Хмельницького є кілька підтверджень земельних володінь. Найбільш виразним з них є затвердження придбання двора в Києві М. Гунашевським [Універсали Богдана Хмельницького. – К.: 1998 р., № 165; далі номери документів Хмельницького вказуються за цим виданням], про яке ми вже згадували. Там ситуація досить прозора: київський полковник віддав наказ –> написано відповідні документи –> подані гетьману –> гетьман їх затвердив. Тут ієрархія витримана: гетьман завтердив наказ свого підлеглого.
В більшості випадків затвердження земельних володінь відбувалось на підставі усного подання прохача (ніякими документами він виказатись не міг). В кращому випадку в таких універсалах містяться згадки, що той чи інший монастир мав надання від давніх ктиторів.
Тільки зрідка в універсалах містяться конкретні згадки про письмові документи (53 – привілеї королів, якими затверджено володіння Пустинно-Микільського монастиря; 93 – надання Раїни Вишневецької для Мгарського монастиря; 101 – привілеї польських королів на вільне обрання ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря; 123 – надання коронного канцлера для Крупицького монастиря). Ми бачимо, що заради обережності в текстах універсалів немає навіть імен королів (канцлера), документи яких розглядались. Видно, гетьманська канцелярія не була певна своїх повноважень і не знала, на яку ступити з такими документами.
Але в жодному разі тексти цих давніших надань не включено до підтверджувальних універсалів. Тому включення в УБХ тексту документу Баторія суперечить практиці діловодства Хмельницького, а затвердження королівського документу з боку особи, яка сама себе титулувала слугою його королівської милості (його царського величества), є взагалі абсурдом. «Смотри – не по чину берёшь!»
Історичні реалії
Випишемо тепер у вигляді таблиці історичні реалії, згадані в тексті УБХ, і співставимо їх з потенційними джерелами УБХ. Для твору Г. Грабянки ми подаємо сторінки да виданням 1854 р. [Грабянка Г. Действия презельной и от начала поляков кровавшей небывалой брани Богдана Хмельницкого, гетмана запорожского, с поляки. – К.: 1854 г.], для «Короткого опису Малоросії» – за виданням 1878 р. [Летопись Самовидца по новооткрытым спискам. – К.: 1878 г.]
| УБХ | Постанова сейму 1717 р. | Довідка 1745 р. | Г. Грабянка | Короткий опис Малоросії |
| Богданъ Хмелницкій | – | є згадка | є детальне оповідання | є детальне оповідання |
| гетманъ обоихъ сторонъ Днѣпра | – | пред шведскою баталиею [Мазепа?] обоих сторон Днепра гетман назывался | – | – |
| кошовый Войска Запорожского, панъ Демянъ Барабаш | – | вожди знатные, прозванием Борабаш | Барабаш, кошовий Войска Запорож-ского низового (с. 167) | Барабаш, кошовий запорож-ский (с. 254) |
| короля полского Стефана Баторыя | є згадка | – | в лето 1576 за Стефана Батория (с. 21) | При Стефане же Батории в том же 1576 году (с. 214) |
| року 1577 месяца августа 20 |
1576 р. привілей для А. Триполь-ського наданий 20 серпня 1715 р. |
– | – | – |
| антецесора нашего гетмана Якова Богдана | – | – |
вшедше за Перекоп з вождем своим Богданком (с. 21) Року 1576 был гетманом запорожским Богданко (с. 260) |
1574. После был гетман Богданко (с. 214) |
| кошового Низового Запорожскаго Войска Павлюка | – | – | 1637 року паки козаки собравшеся поставиша гетманом Павлюка (с. 29) | 1637… выбрали себе гетмана Павлюка (с. 217) |
| вход в Польщу и Украйну заступили | – | – | нападати руских и польских земель не допускали (с. 21) | на рускую и польскую землю козаки нападать не допускали (с. 212) |
| дабы имъ Войска Запорожскаго козакамъ для зѣмовихъ станцѣй, гдѣ було прихилность мѣти | – | – | Терех-темиров з монастирем, да во время зими тамо всегда пребывают (с. 22) | Трехте-миров с мона-стырем для зимовых квартер (с. 214) |
| надаетъ его кролевская моцъ козакамъ низовимъ запорожскимъ вейчисте городъ Терехтемировъ з монастирем и перевозом | є згадка про Терех-темирів | є згадка про Терех-темирів і монастир | дал еще низовым козакам в пристанище град Терех-темиров з монастыром (с. 22) | дал Трех-темиров с мона-стырем (с. 214) |
| опрочь складового старынного ихъ запорожскаго города Чигирина | – | – | опроч давнего старинного града складового Чигирина (с. 22) | опроч их же старинного города складового Чигирина (с. 214) |
| от того города Терехтемирова на Низь понад Днепромъ рѣкою до самого Чигрина и запорожскихъ степов ку землямъ чигринскимъ подойшлих | – | так же увесь Днепр з горы до Келеберды вниз з Переволоч-ною з тамошними Переволо-чинским перевозом | Король польский Жигмонт 1-й дал козакам по обоих сторонах Днепра увиш и вниз коло порогов землю (с. 21) | [цей фрагмент опущено] (с. 212) |
| городокъ старинный же запорожскій Самаръ с перевозомъ и землями в гору Днѣпра по рѣчку Орел | – | и Самарь со всеми приналеж-ностями | Году 1688 град Самару россияне и козаки устроили (с. 235) | Року 1688 город Самару велико-россияне и козаки устроили (с. 288) |
| а в низу до самихъ степовъ нагайских и кримских, а черезъ Днѣпръ и лиманы днѣпровыи и боговыи, якъ из вѣковъ бувало, по очаковские влуси, | – | увесь Днепр з горы… даже до самого Очакова… где Бог под Очаковом в лиман вошел | – | – |
| и въ гору рѣчки Богу по рѣчку Сынюху, | – | до Синюхи, где устья в Бог реку впадает, а понад Богом до самого лимана | – | – |
| от самарскихъ же земель чрезъ степь до самой рѣки Дону | – | – | – | – |
| еще за гетмана козацкого Прецлава Ланцъ-корунскаго козаки запорожскіе свои зимовники мѣвали | – | – |
в року 1506 был первым козацким гетманом Прецслав Лянц-коронский (с. 20) Року 1506 был гетман войск запорожских Прецслав Лянц-коронский (с. 259) |
В року 1506 первый был гетман войск запорож-ских Прецлав Лянц-коронский (с. 212) |
| Всього 17 | 3 | 8 | 12 | 11 |
Таким чином, для 12 епізодів УБХ ми знайшли паралельні місця у творі Грабянки. Оскільки 11 з них наявні також у «Короткому описі Малоросії» (різниця лише в другорядному епізоді), ми не маємо підстав для розрізнення цих двох творів і лише умовно будемо говорити про «запозичення з Грабянки» замість коректного, але громіздкого «запозичення з Грабянки та/або Короткого опису Малоросії».
Ключові фрази УБХ – про Терехтемирів та Чигирин – незаперечно запозичені звідси, як це слушно відзначив ще А. Стороженко.
Незаперечним фактом є використання при складанні УБХ довідки 1745 року, яку слід розглядати як прототип універсала Баторія – Хмельницького. Власне уже в цій довідці видно знайомство з Грабянкою, тільки немає імені короля Баторія.
Відома запорожцям постанова сейму 1717 року була, на мою думку, поштовхом: якась грамота Баторія для запорожців таки існувала. Можливо, що й дата «20 серпня» перекочувала в УБХ з постанови. Тексту фількіної грамоти А. Трипольського вони не мали, але він не конче був їм потрібен, оскільки вони мали виклад Баторієвої легенди, котра й була джерелом усіх «грамот Баторія для козаків».
Розглянемо тепер кожен елемент історичних реалій УБХ окремо.
Богдан Хмельницький
Чому виникла думка приписати універсал саме Хмельницькому, а не якомусь іншому гетьману?
Я думаю, тут могли спрацювати два фактори. По-перше, закон епічної концентрації, за яким всі порядки і постанови приписуються одному герою-деміургу, в нашому випадку Б. Хмельницькому. По-друге, загальна позиція оборони запорозьких прав перед царським урядом полягала в тому, що Україна перейшла під владу Росії разом зі своїми землями і привілеями; отже, існування цих привілеїв за Хмельницького мало б (на думку запорожців) автоматично означати їх визнання царським урядом.
Гетьман обох сторін Дніпра
Такий титул уживав гетьман І. Мазепа. Короткий перегляд частини його універсалів [Універсали Івана Мазепи. – К.: 2006 р., частина 2] показав нам, цей титул вперше було вжито в 1688 р. (№ 44), а в 1689 р. він став майже панівним. Після падіння царівни Софії і повернення Мазепи з Москви цей титул практично зникає (1694 р. – № 133; 1696 р. – № 156) і знову з’являється в 1709 р. (№ 364).
Таким чином, уживання цього титулу залежало від вказівок з Москви і зовсім не залежало від фактичного володіння: в 1704 – 1708 рр., коли Мазепа фактично об’єднав під своєю владою майже всю територію, підвладну Б. Хмельницькому, він цього титулу не вживав.
Згадка у довідці 1745 р., що гетьман титулувався так «перед шведською баталією» наводить на думку, що у запорожців міг бути якийсь універсал Мазепи з часу після його розриву з Москвою, тобто з другого періоду уживання цього титулу.
Зрештою, це питання для нашої теми не становить принципової ваги. З довідки ми бачимо, що запорожці були певні реальності цього титула, а як саме вони дійшли до такої певності – це окреме питання.
Зазначимо також, що цим титулом користувались наступні гетьмани:
Іван Скоропадський: «Великого государя нашего его царского пресветлого величества войск Запорожских обоих сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский» [Мотыжинский архив. – К. : 1890 г., № 76, с. 142, 19.05.1717 р.]
Данило Апостол: «Его императорского всепресветлейшего величества войска Запорожского и обоих сторон Днепра гетман Даниил Апостол» [Мотыжинский архив. – К. : 1890 г., № 77, с. 144, 4.12.1728 р.]
Кирило Розумовський: «Ея императорского величества Малой России обеих сторон Днепра и войск Запорожских гетман… граф Кирилл Разумовский» [Мотыжинский архив. – К. : 1890 г., № 83, с. 178, 30.12.1753 р.]
З’ясування можливості запозичення формул універсалів цих гетьманів при укладанні УБХ є предметом дальших студій.
Кошовий Барабаш
Джерелом для цієї особи могла бути як усна пам’ять (Борабаш записки 1745 р. записаний, мабуть, із уст, тоді як письмові джерела знають тільки Барабаша), так і твір Грабянки.
В обох випадках йшлося про славного кошового сер. 17 ст., соратника М. Пушкаря у боротьбі проти І. Виговського Якова Федоровича Барабаша. В добі Б. Хмельницького він не був відомий, вперше з’явився в історичних джерелах в 1657 р. – одразу на посаді кошового, загинув у 1658 році.
Укладач УБХ не мав про нього ніяких відомостей, окрім прізвища та посади, тому він вигадав йому ім’я «Дем’ян». Нема що й говорити, що ніякого «Дем’яна Барабаша» історичні джерела (окрім самого УБХ) не знають.
Отже це ім’я суперечить історичним реаліям.
Стефан Баторій
Про Стефана Баторія і його стосунок до козаків запорожці мали уявлення з твору Грабянки; це було додатково підкріплено конституцією 1717 р., котрою грамота Баторія для козаків була визнана за чинну.
Дата грамоти Баторія
Ми вже неодноразово відзначали, що рік видачі «грамоти Баторія» в різних списках УБХ коливається від 1575 до 1577-го. У Грабянки стоїть 1576-й рік, який, мабуть, і ліг в основу УБХ.
Що стосується дня 20 серпня – то цим днем 1715-го року датовано привілей короля Августа 2-го для А. Трипольського, і ця дата міститься в конституції 1717 р. Можливо, що укладач УБХ не став вигадувати день самостійно, а переніс його з конституції.
Гетьман Яків Богдан
Джерелом для цього вигаданого гетьмана був Грабянка, де в переліку гетьманів згаданий «гетьман Богданко» (вождь Богданко також згаданий в описі подій 1575 р.). Укладач УБХ перетворив зменшувальне ім’я Богданко (у 2 пол. 18 – 1 пол. 19 ст. така форма звалась російським словом «полуимя») на прізвище Богдан і вигадав для нього ім’я Яків.
Ясна річ, «гетьмана Якова Богдана» ніякі історичні джерела (окрім самого УБХ) не знають.
В «Історії русів» Богданко перетворився на «Федора Богдана» (не Якова). Це – ще одне свідчення незалежності фантазій «Історії русів» від фантазій УБХ.
Отже це ім’я також суперечить історичним реаліям.
Кошовий Павлюк
Ніяких кошових в 16 ст., у 1-й пол. 17 ст. і навіть за гетьмана Б. Хмельницького історія не знає. В ті часи кожен козацький вождь, обраний на Запоріжжі, автоматично ставав і главою коша, виконував обов’язки пізнішого кошового. Тобто титул «кошовий» стосовно часів Баторія є неможливим анахронізмом.
Прізвище «Павлюк» укладач УБХ запозичив із Грабянки, де він згаданий під 1637 р., і переніс його в 1576-й рік. Своя рука – владика!
Отже це ім’я двічі суперечить історичним реаліям.
Город Терехтемирів
Терехтемирів переїхав в УБХ прямо із твору Грабянки з усіма своїми приналежностями – титулом «город», якого він в дійсності ніколи не мав, і монастирем. Додатково згадано перевіз, не названий у Грабянки.
Ця назва повністю суперечить історичним даним, як детально простежено в нашій праці.
Город Чигирин
Згадка Чигирина є грубим анахронізмом. В часи С. Баторія це місто ще не існувало, воно тільки почало заселятись в кінці 16 ст. Про «город» Чигирин (тобто якесь визначне поселення, центр округи) можна говорити хіба що з 1630-х років.
В поемі «Epicedion», опублікованій в 1585 р., є згадка про битву князя М. О. Вишневецького з татарами на урочищі Чигирин. Ця битва мала місце в 1563..1572 роках [Стороженко А.В. Стефан Баторий и днепровские казаки. – К.: 1904 г., с. 196, 197]. Привілей на заснування міста Чигирина король Сигізмунд 3-й надав 1 травня 1589 року [Архив юго-западной России. – К.: 1869 г., ч. 5, т. 1, с. 82 – 90].
Ця назва повністю суперечить історичним даним.
Городок Самара
Новобогородицька фортеця на ріці Самарі заснована в 1688 р. Про це є запис у Грабянки, але запорожці мали грамоту царів Івана і Петра на заснування фортеці. Це була російська воєнна база, і запорожцям вона не належала так само, як американська база Гуантанамо не належить Кубі, а база на Окінаві – Японії.
Ця фортеця була зруйнована відповідно до умов Прутського миру 1711 р., і відновлення поселення на її місці чи взагалі біля гирла Самари було неможливим аж до 1734 р. Тільки з поверненням запорожців під владу Росії склалися політичні умови для побудови поселення. Це видно не тільки із загальних міркувань, але і з історичних документів. Так, у 1743 р. було складено поіменний список жителів Старої Самари з показанням часу, коли вони оселились тут [Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир: 1903 г., т. 2, № 255, с. 1343 – 1344]. Найраніша дата – 1731 рік (якщо це не описка і не помилка пам’яті самого поселенця – «вот этих проклятых названий годов хоть убей не помню»).
Той факт, що такого городка не було ані в часи Баторія, ані в часи Хмельницького – видно хоча б з генеральної карти України Боплана, де ріка Самара нарисована досить докладно.
Ця назва повністю суперечить історичним даним. Ця реалія відповідає часу написання УБХ – середині 18 ст.
На жаль, сучасні краєзнавці керуються хибно спрямованим почуттям місцевого патріотизму. Це почуття примушує їх відносити заснування «їхніх» поселень якомога далі в глибину віків, не звертаючи жодної уваги на те, що ці «ранні дати» – даруйте за каламбур! – є дуже пізньої фабрикації.
От і у випадку Самари місцеві патріоти надрукували велику книгу, де УБХ покладено во главу угла, як видно прямо з її назви [Бинкевич В. В., Камеко В. Ф. Городок старинный запорожский Самарь с перевозом: краеведческий очерк. – Днепропетровск: Пороги, 2000 г. – 156 с. ]
А якби в нагорній проповіді було сказано «Хліб наш старосамарський дай нам днесь» – заснування міста безперечно було б віднесене до часів Ісуса Христа. [До речі, ніхто ще не здогадався проголосити, що столиця давнього Ізраїльського царства міста Самарія засноване козаками зі Старої Самари. Старої – значить давнішої за Самарію, хіба не так? І тільки далеко пізніше частина їх переселилась до Іраку, де заснувала козацьке місто Самарра…] Віднесли ж заснування Кам’янця-Подільського до римських часів – і нічого, терпить…
Ногайські степи
Ногайська орда сформувалась в 15 ст. на у степах між Волгою та Уралом (Яїком). В кінці 16 ст. ногайці, не маючи сили оборонити цю територію від натиску калмиків, почали переселитись на західний берег Волги, у передкавказькі степи та на Кубань, де вони змушені були визнати зверхність кримського хана.
В 1620-х роках частина ногайців переселилась у Буджак, де почала зватись Буджацькою ордою (не ногайською!). І тільки в 1-й третині 18 ст. значна частина ногайців переселилась з Кубані у причорноморські степи [О.А. Бачинська, В.В. Грибовський. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7. – К.: В-во «Наукова думка», 2010].
Отже, тільки з 1-ї третині 18 ст. причорноморські степи стали «ногайськими», а в часи Баторія чи Хмельницького вони такими зовсім не були. Ця реалія відповідає часу написання УБХ – середині 18 ст.
Ця назва повністю суперечить історичним даним.
Гетьман Прецлав Лянцкоронський
Цей гетьман переїхав до УБХ з твору Грабянки. Звичайно, ніяких зимівників у його часи (на початку 16 ст.) на Запоріжжі не існувало.
Підведемо підсумки. З числа згаданих в УБХ історичних реалій не менш як вісім моментів повністю суперечать реаліям часів Стефана Баторія. Натомість не менше двох моментів повністю відповідають часу написання УБХ – середині 18 ст.